Внутрішньо предметна диференціація (М. П. Гузик).

Автор назвав свою систему « Комбінованої системою навчання» , що має дві відмінні сторони: внутрішньо предметну диференціацію навчання за рівнем і розвиваючий цикл уроків за темою.

Уроки по кожній навчальній темі складають п'ять типів, які слідують один за одним: перший - уроки загального розбору теми (їх називають лекціями), другий – комбіновані семінарські заняття з поглиблення опрацюванням навчального матеріалу в процесі самостійної роботи учнів (таких уроків по кожнійтемікілька, як правило, відтрьох до п'яти); третій - уроки узагальнення та систематизації знань (так звані тематичні заліки); четвертий - уроки між предметного узагальнення матеріалу (уроки захисту тематичних завдань), а п'ятий - уроки-практикуми.

У силу нерівномірності розвитку, відмінності особистісних якостей та інших причин у класі з'являються і відмінники, і хорошисти, і відстаючі. Тому вчитель організує рівневу роботу цих учнів на уроці, на всіх його етапах: при пред'явленні нового матеріалу, закріплення й повторенні, при контролі ЗУН.

Виділяється три типии диференційованих програм: « А» , « В» , « С» , різного ступеня складності.

Диференційовані програми (саме програми, а не завдання) передбачають два найважливіших аспекти:

a) Забезпечення певного рівня оволодіння знаннями, вміннями та навичками (від репродуктивного до творчого);

b) Забезпечення певною мірою самостійності дітей у навчанні (відпостійної допомоги з боку вчителя - робота за зразком, інструктаж і т.д. до повної самостійності).

Міжпрограмами « А» , « В» , « С» існує сувора спадкоємність, кожної теми надано обов'язковий мінімум, який дозволяє забезпечити безперервну логіку викладу і створити нехай неповну, але обов'язково цільну картину основних уявлень.

Завдання програми « С» зафіксовані як базовий стандарт. Виконуючи їх, учень оволодіває конкретним матеріалом з предмету на рівні його відтворення. Робота по первинному засвоєнню матеріалу на цьому рівні має свої особливості. Вона вимагає багаторазового його повторення, вміння виділяти основні групи, виділяти головне, знання прийомів запам'ятовування і т.д. Тому в зміст програми « С» вводиться інструктаж про те, як учити, на що звернути увагу, який з цього випливає висновок і т.д.

Завдання програми « С» повинен вміти виконати кожен учень, перш ніж приступити до роботи за більш складною програмою (а кращесказати, за наступною за нею програмі).

Програма « В» забезпечує оволодіння учнями тими загальними і специфічними прийомами навчальної і розумової діяльності, які необхідні для вирішення завдань на застосування. Тому крім конкретних завдань в цю программу вводяться додаткові відомості, які розширюють матеріал першогорівня, доводять, ілюструють і конкретизують основне знання, показують функціонування і застосування понять. Цей рівень дещо збільшує обсяг відомостей, допомагає глибше зрозуміти основний матеріал, робить загальну картину більш цілісною.

Виконання програми « А» піднімає учнів на рівень усвідомленого, творчого застосування знань. Ця программа передбачає вільне володіння фактичним матеріалом, прийомами навчальної роботи і розумових дій. Вона вводить учня в суть проблем, які можна вирішити на основі отриманих у школі знань, дає розвиваючі відомості, що поглиблюють матеріал, його логічне обгрунтування, що відкривають перспективи творчого застосування. Цей рівень дозволяє дитині проявити себе у додатковій самостійної роботи.

При повторенні матеріалу широко застосовується методика вільного вибору різнорівневих завдань. Виділяються три варіанти-рівня дидактичного матеріалу для самостійних робіт, рішення задач, лабораторних і практичних завдань. Перший варіант (С) точно відповідає обов'язковим результатами навчання. Другий варіант (В) передбачаєвключення додаткових завдань та вправ з підручника, третій (А) - завдань з допоміжної навчально-методичної літератури.

Вибір програми вивчення кожного з предметів надається самому школяру. Так забезпечується загальний для всіх базовий (системний) мінімум знань і одночасно відкривається простір для розвитку творчої індивідуальності кожної особистості.

При контролі знань диференціація поглиблюється і переходить в індивідуалізацію (індивідуальний облік досягнень кожного учня). За принципами рівнева методика схожа з методом « повного засвоєння» . Перехід до нового матеріалу здійснюється тільки після оволодіння учнями загальними для всіх рівнів освітнього стандарту. Поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи дозволяє на тлі рівня базового стандарту виявити відмінності в знаннях учнів. Для цьоговикористовуються такі форми занять: робота по групах (столів, лав, командам і т.п.), роботи в режимі діалогу (постійні пари, динамічні пари), семінарсько-залікова система, модульне навчання, позаурочні додаткові індивідуальні заняття, індивідуалізоване консультування та допомога на уроці, облік знань за системою « залік-незалік» .

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Технологія рівневої диференціації	\|	Тема 6. Педагогічні технології на основі дидактичного і методичного удосконалення навчального процесу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.