Передмова

Мелітополь – 2004

Викладач-методист

Розділ „Історія української культури” має на меті дати цілісну картину розвитку різних сфер культури українського народу в їх комплексі і взаємо-зв`язку. В ньому розкрито характер і структуру української культури, її жит-тєздатність та місце у світі, її роль в утвердженні національного буття та дер-жавності українського народу.

Національна культура є спільним творінням і набутком незлічених поко-лінь, перебуває у постійному русі, несе в собі відгомін давно минулих епох і готує грунт для існування власного носія в майбутньому. Будучи зосереджен-ням історичного досвіду, культура дає лад суспільству, упорядковує стосунки між людьми, визначає особливості їх менталітету.

Культура людства твориться у взаємодії національних культур і реально існує як їх органічна складова. Однією із складових світової культури є націо- нальна українська культура. Вона проявляється у світогляді українців, їхній національній самосвідомості, релігійних вірувуннях, правових нормах, смаках і уподобаннях, наукових і художніх звершеннях, міфологічних і художніх образах, логічних поняттях, закріпленних у національній мові та інших знакових системах.

Узагальнюючих, синтетичних праць про історію української культури ще не створено. Були капітальні розробки з історії української літератури, з фоль-клористики, з історії окремих галузей мистецтва. Короткі оглядові розділи присвятив культурі Д.Дорошенко у „Нарисі історії України” (Варшава, 1932-1933 рр.). Першу спробу виділити національну культуру в окремий предмет розгляду здійснив 1918 р. І. Огієнко, видавши працю „Українська культура. Ко- ротка історія культурного життя українського народу” (К., 1918). Пізніше, 1937 р., у Галичині у видавництві Івана Тиктора вийшла „Історія української культури. У повному обсязі збірних лекцій (власне, колективу монографію) „Українська культура” а видано у Подебрадах, перевидано 1947 і 1988 рр. (теж за кордоном) і нарешті 1933 р. – в Україні.

1939-1944 рр. у Німеччині друкувалися німецькою мовою огляди україн-ської культури М. Антоновича та І. Мірчука. Останній у 1949 р. видав англій-ською мовою збірник наукових статей про Україну та її культуру. Значним здобутком української культури стало видання науковцями еміграції загальної частини „Енциклопедії українознавства” з оглядом, зокрема, галузей українсь-кої культури і мистецтва. Значну увагу народній культурі приділив Є. Онаць-кий в „Українській малій енциклопедії” (Буенос-Айрес, 1957-1964 рр.).

Натомість у двох виданнях „Української радянської енциклопедії”, в „Українському радянському енциклопедичному словнику” та у „Радянській енциклопедії історії України”, попри наявність великого фактичного й іншого матеріалів, не було істотних культурологічних узагальнень, якщо не рахувати повторення певних штампів вульгаризованої версії історичного матеріалізму.

Є. Маланюк видав у 1954 р. у Нью-Йорку „Нариси історії нашої культури”. В Едмонті у 1984 р. видано „Нариси з історії української культури” у трьох книжках (тексти давалися паралельно українською та англійською

-2-

мовами). У 1985 р. Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка видало об`ємну працю Мирослава Семчишина „Тисяча років української культури (історичний огляд куль-турного процесу)”.

Загальної систематизованої історії української культури за 70 років радян-ської влади так і не було створено. Хоча у 1931 р. вийшов нарис А. Козаченка „Українська культура, її минувшина і сучасність”. У 1961 р. опубліковано „Іс-торію української культури (З найдавніших часів до середини ХУІІ ст.)” М. Марченка.

У 1996 р. В Києві опубліковано комплексну фундаментальну працю „Фе-номен української культури: методологічні засади осмислення”, в якій узагаль-нено основні риси української культури в контексті світової культури. На но-вих концептуальних засадах побудований „Нарис історії культури України” М. Поповича (1998 р.). Культура розглядається як комплекс характерних матері-альних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства.

Актуальні проблеми історії української культури з нових позицій розгля-даються в таких фундаментальних дослідженнях, як 15-томна серія „Україна крізь віки”, тритомна „Стародавня історія України”, опублікованих томах де-сятитомника „Історія релігії в Україні”, серійних випусках наукових праць Ін-ституту українознавства ім. І. Крип`якевича НАН України „Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність”.

Вагомим підсумком творчих пошуків українських культурологів у 90-ті роки стало опублікування новаторських колективних праць: „Історія українсь- кої літератури ХІХ століття” (у 3 книгах), „Нарис історії української літерату- ри ХХ ст.”, „Українська література в системі літератур Європи і Америки (ХІХ-ХХ ст.), „Український театр: історія і сучасність”, „Українське кіномистецтво в контексті світової культури” та інші. У них розглядаються ключові проблеми теорії та історії національної духовної культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види українського козацтва	\|	Періодизація української культури.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.