Види українського козацтва

На початок ХVІІ ст. в Україні існували такі основні види козацтва:

Реєстрове козацтво.Воно з’явилося після відповідного універсалу польського короля від 5 червня 1572 р. У ньому польський король наказував набрати до себе на службу відповідну кількість козаків. Тих козаків, які перебували на службі у польського короля заносили до реєстру. За свою службу реєстровці отримували грошове довольство, а також користувалися деякими пільгами;

Запорозьке (низове) козацтво.Це козаки, які мешкали поза межами РП на підконтрольних Січі землях. Вони ділилися на дві категорії: лицарство(товариство) і волосних. Лицарство – це козаки, які постійно мешкали на Січі і складали його гарнізон. Усе своє життя вони присвячували лише військовій справі, беручи участь у військових походах та військовому вишколі. Саме з товариства вибиралася козацька старшина Січі. Товариство мало першочергове право на розподіл військової здобичи, а також отримувало «хлібне довольство». Волосні козаки відрізнялися від лицарства тим, що мали власні сім’ї, господарство і постійно мешкали на околицях Січі, в запорозьких степах по хуторах і слободах. Вони мали доступ на Січ. Проте не мали права там простійно перебувати. Лицарство і волосне козацтво разом складали Військо Запорозьке;

Городове (міське) українське козацтво.Це більшість козацтва, що проживала в прикордонних містах і землях РП, вела козацький спосіб життя, але не визнавалася польською владою;

Слобідське козацтво.Воно оформилося у 20-х – 30-х рр. ХVІІ ст. з козаків і селян Правобережної України, які, потерпаючи від польсько-католицької влади, масово втікали на Лівобережжя (район Дикого Поля). Слобідське козацтво формувалося на землях сучасної Харківської, Сумської, частково Полтавської, частково Луганської, частково Донецької областей та прилеглих районах Росії. Слобідське козацтво мало ту особливість, що зберігаючи усі риси і традиції українського козацтва, воно знаходилося у підпорядкуванні не тільки своєї старшини, але і московських властей.

17. Боротьба українського козацтва проти турецько – татарських нападів (друга половина XVI – початок XVIIст.)

Запорозьке козацтво було тією реальною військовою силою, яка ефективно протистояла турецько-татарській агресії в українські землі. Часті напади турків і татар спустошували Україну, завдаючи їй величезних людських і матеріальних втрат. Татари грабували українські села і міста, тисячами брали невільників, продаючи їх як рабів на невільницькиїх ринках Криму (Кафа, Феодосія).

Запорозька Січ (ЗС) стала захисником України від мусульманських загарбників. Уже в 70-х рр. XVI ст. запорозькі козаки боролися за визволення молдовського князівства від турецького поневолення. Так у 1574 р. всупереч РП, запорозькі козаки, на чолі з гетьманом Іваном Свирговським громили турецькі залоги в Молдавії і Волощині. Але у битві під Когулом 10 червня 1574 р. молдавсько-козацьке військо було розбито, а тяжко поранений гетьман Свирговський потрапив у полон до ворога і був страчений. У 1577 р. запорозький отаман Іван Підкова захопив м. Ясси, ставши молдавським господарем. Однак, наступного року він змушений був відступити під тиском турецьких військ у м. Немирів. Там він потрапив до рук поляків і на вимогу турецького султану був страчений у Львові.

З другої половини 70-х рр. XVI ст. значно активізувалися морські походи козаків проти Кримського ханства і Туреччини. ЗС створила власний Чорноморський флот, який успішно протистояв флоту Туреччини. Січовики комбінованими походами сушею і морем йшли у татарські і турецькі землі. У жовтні 1575 р. загони Богдана Ружинського завдали нищівного удару кримському ханству. Наступного 1576 р. козаки захопили турецьку фортецю Іслам-Кермен, а у 1586 р. січовики розгромили татарські поселення в пониззі Дніпра. Діставшись морем до Євпаторії, вони спалили чимало турецьких гармат. Після успішного походу вони триумфально повернулися на Томашківську Січ.

На початку XVII ст. військова активність козаків проти турків і татар на спадає. У 1606 р. козацька флотилія здобула Варну, а у 1608 р. козаки захопили Перекоп. У 1609 р. запорожці спалили м. Ізмаїл, Кілію та Білгород.

Період 1614-1620 рр. вважався одним з яскравих в історії запорозьких козаків. Особливої слави у боротьбі проти мусульманської загрози і захисті України заробив гетьман Петро Сагайдачний.

У 1614 р. козаки захопили турецьку фортецю Синоп, спаливши усе місто та обернувши його на пустелю. При тому вони зруйнували турецький арсенал, попалили галери та човни. Турки зазнали збитків у 40 млн. золотих.

У 1615 р. козаки морем доправилися до Туреччини, попаливши чимало міст біля Стамбулу. Турецький султан був у розпачі. Наступного, 1616 р. морські операції набули все більшого розмаху. Велика турецька ескадра, вислана проти запоріжців була розбита біля Дніпрового Лиману. Козаки захопили велику здобич і чимало турецьких полонених. Це була чергова перемога гетьмана Сагайдачного.

Навесні того ж 1616 р. ескадра П. Сагайдачного розгромила турецькі війська біля гирла Дніпра. Потім козаки спалили Кафу, де розміщувався один з найбільших рабських ринків. Восени козаки, перепливши Чорне море, здобули Трапезунд.

Козацькі походи проти Криму і Туреччини неабияк дратували турецького султана. Це ледь не спровокувало війну між Польщею та Туреччиною. Поляки намагалися припинити козацькі набіги, проте запоріжці не зважали на польські погрози та слухали лише своїх ватажків. Польський король направив в Україну каральне військо на чолі з гетьманом Станіславом Жолкевським. Йому вдалося примусити Сагайдачного 17 жовтня 1619 р. на р. Роставиці підписати договір про те, що козаки не будуть виходити в Чорне море, про призначення козацької старшини самим королем, а також про зменшення до 3000 козацького реєстру (тоді реєстрових козаків було 10.600).

Особливе місце в історії українського козацтва посідає Хотинська війна між Польщею і Туреччиною 1620-1621 р. Турецька армія Іскадер-паші рушила в Молдову, щоб далі йти на Польщу. Польське військо гетьмана Жолкевського зазнало нищівної поразки від турків під Цецорою. Польща опинилася без армії один на один з могутнім ворогом, тоді поляки звернулися за допомогою до П. Сагайдачного, обіцяючи не переслідувати православ’я та надати козакам вільності.

Під Хотином 1621 р. зійшлися супротивники. З польського боку було 35 тис. вояків, а також 41,5 тис. козаків, які мали 22 гармати. Турків було 150 тис. Протягом усієї війни під Хотином, головні удари турки завдавали саме по козацьким рядам. Завдяки мужності і воєнному мистецтву запорожців на чолі з П. Сагайдачним результат війни був на користь РП. 8 жовтня 1621 р. було написано мир. Під Хотином був тяжко поранений гетьман П. Сагайдачний, який 10 квітня 1622 р. помер у Києві. Таким чином, саме завдяки українським козакам, Туреччина програла Хотинську війну. Козаки захищали не стільки Польщу, скільки рідну землю. У цей період козаки П. Сагайдачного врятували Європу від турецької навали.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Адміністративний і територіальний поділи Запорозької Січі	\|	Передмова

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.