• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Історичні типи світогляду

Світогляд – це система поглядів, настанов, оцінок, знань, переконань, уявлень, які визначають бачення, розуміння світу в цілому, місця людини в ньому, а також життєві позиції та ціннісні орієнтації людей. Це спосіб суспільної самосвідомості людини і людства.

Тема 1.ФІЛОСОФІЯ, КОЛО ЇЇ ПРОБЛЕМ І РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ

1. Поняття світогляду, його походження, сутність та структура.

2. Історичні типи світогляду.

3. Філософія як форма суспільної свідомості. Предмет філософії та її функції.

4. Проблема основного питання філософії, історичні форми його постановки і вирішення.

5. Проблема методу в філософії: діалектика і метафізика.

Одним із головних напрямків впливу філософії на людину, у який би сфері вона не працювала, є трансформація поглядів, що стихійно склалися у людини, у ретельно продуманий, обґрунтований світогляд.

На додачу до професійних знань, навичок, ерудиції, людині важливо розуміти, що з нею відбувається, смисл і мету дій і самого життя. Такого роду уявлення про світ і місце людини в ньому, якщо їх вдається усвідомити і навіть сформулювати, називають світоглядом.

Головна відмінність світоглядних знань від усіх інших полягає у тому, що вони відповідають на питання “навіщо, в ім’я чого здійснюється та чи інша діяльність?”

Отже, основне питання світогляду – це питання про відношення людини до світу. Воно має декілька сторін або вимірів

1. Що первинне і що вторинне – людина чи світ? Індивід чи суспільство?

2. Чи здатна людина активно і цілеспрямовано перетворювати світ? Що, власне, включає в себе і питання, чи повинна людина це робити (Кант)?

3. Чи здатна людина адекватно пізнавати і відображати світ? Одночасно це питання про те, чи побудований світ на основі певних принципів, законів, які ми можемо, хоча б частково пізнати, чи у ньому панує певний таємний, ірраціональний початок.

4. Чи здатна людина задовольнити свою потребу у щасті, в осмисленому існуванні? Чи є смисл життя? Якщо є, то в чому він?

Отже, світогляд – це необхідна складова людської свідомості та пізнання. Це не просто один із елементів поряд із багатьма іншими, а їх злагоджена взаємодія.

Структура світогляду. До неї відносять лише ті елементи психіки, які виконують світоглядну функцію: переконання, знання, цінності, ідеали, світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння,

Світовідчуття – це чуттєве переживання, що супроводжує людську діяльність, обумовлену її переконаннями. Світовідчуття тісно вплітаються в практичну сторону життя людини, а через практику тісно пов’язані зі світорозумінням. Характер світорозуміння впливає на світовідчуття і навпаки.

Світосприйняття – це інтегральне ставлення людини до оточуючого світу, яке забезпечується світорозумінням, системою цінностей та ідеалів, сукупністю переконань, світовідчуттям. Людина певним чином світ сприймає, вона приймає його як належне або заперечує як небажане, зле, таке, що суперечить людській сутності.

Світорозуміння – це та частина знань людини, в істинності яких вона впевнена, ставиться до них з певною мірою довіри, вірить, що ці знання істинні, й використовує їх, орієнтуючись у навколишньому середовищі при визначенні своєї поведінки в процесі активної діяльності.

У світогляді зливаються, доповнюючи один одного, емоційний досвід людей, який виявляється в їх світопереживанні, та інтелектуальний досвід, що визначає їх світорозуміння. Світопереживання становить емоційно-психологічну сторону світогляду на рівні настроїв та почуттів. Сюди відноситься також досвід формування пізнавальних образів світу з використанням наочних уявлень. Світорозуміння становить пізнавльно-інтелектуальну сторону світогляду. Власне, можна говорити про два рівні світогляду - буденний (погляди, думки, смаки, уявлення тощо, які формуються всіма людьми стихійно, неусвідомлено) і теоретичний (ідеї, концепції, теорії, які свідомо формуються теоретиками, професіоналами)

Важливими складовими світогляду є також:

Переконання – інтегруючий елемент світогляду. Це чітке, достатньо вичерпне знання об’єкту, віра в істинність цих знань. Необхідною умовою входження знань в переконання є вміння самостійно їх застосовувати до процесу подальшого пізнання оточуючого середовища та для самостійної організації власної практичної діяльності. Важливою стороною переконання є така їх характерна риса як здатність особи відстоювати свої переконання перед іншими, доводити їх істинність та справедливість. Стійкість переконань, як правило, спирається на практичну діяльність особи, на практичний досвід. Чим переконання відрізняються від інших елементів світогляду? Переконання – це принципи поведінки людини, в яких сплавлено воєдино і раціональну, і емоційно-ірраціональну сторону людської психіки. Переконання - це не тільки знання, а й своєрідне емоційне переживання дійсності. Переконання індивіда – це його власна релігійність, це своєрідна “релігія” особи.

Але основою світогляду як інтегрального утворення є знання.

Знання – перевірений суспільно-історичною практикою і підтверджений логікою результат процесу пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людини у вигляді понять, суджень, теорій. Вони можуть бути повсякденно-практичними, професійними, науковими, істинними чи неістинними.

Цінність – категорія, що вказує на людське, соціальне і культурне значення певних явищ дійсності. По суті вся багатоманітність предметів дійсності може оцінюватись у плані добра і зла, істини і неістини, краси і потворності, припустимого і забороненого, справедливого і несправедливого тощо. Цінність - це не саме знання по собі і не сам об’єкт по собі. Для людини об’єкт виступає як цінність в сукупності зі знаннями про нього. В результаті практичного та інтелектуального освоєння реальної дійсності в людській свідомості поступово складається ціла система цінностей, які входять до світогляду.

Ідеал – це образ досконалості якогось явища, дії чи відношення, який уявляється людиною як належне, бажане. Він частіше всього виступає у вигляді загальних уявлень, досить складно поєднуючи в собі риси різних образів, ці образи часто перекомпоновані логічним аналізом, а інколи і фантазією. Як цінності, так і ідеали в свідомості формують систему. Ці дві системи активно впливають на визначення людиною своєї поведінки

Віра – світоглядна позиція і одночасно психологічна установка, що включає в себе прийняття певних тверджень і рішучість дотримуватись їх всупереч сумнівам. Кант: віра – позиція розуму, що приймає те, що логічно не доводиться, але є необхідним для обґрунтування морального імперативу.

Віра – історично та практично вироблена настанова людської свідомості на сприйняття уявної реальності як дійсності, вірогідно-істинного знання як достовірного і переживання їх відповідним чином.

1. Міфологічний світогляд виникає в епоху формування родового ладу, коли із природи виділяється не окрема людина, а рід, родова самосвідомість людини. Особливості міфологічного світогляду:

1. Синкретичний характер – єдність світовідчуття і світорозуміння, знань, вірувань, художньої діяльності тощо.

2. Антропоцентризм та антропоморфізм – перенесення характеристик людського роду на природу. Звідси – не причинне пояснення дійсності, а доцільність.

3. Ототожнення образа і предмета, слова і предмета, суб’єктивного і об’єктивного, внутрішнього і зовнішнього, частини і цілого та уявлення, що “все у всьому”.

4. Між природою і людьми – (боги) духи. Але вони є не надприродними, а особливими природними істотами.

5. Уявлення про циклічність часу: ідеал – це минуле. Хоча є і уявлення про майбутнє, але воно ніби змикається із минулим.

Смисл міфології – пояснити походження світу і його розвиток. Світ виникає не з порожнечі, а із реального початку – хаосу. В цьому розумінні, міфологія не ідеалістичний, хоча і фантастичний світогляд.

2. Релігійний світогляд характеризується виділенням індивіда із суспільства і одночасним віддаленням його від природи. Зосередження його на своєму внутрішньому світі. Особливості:

1. Віра у надприродне, в існування Вищої сили, що стоїть над законами матеріального світу і не підкоряється їм.

2. Остаточне розділення матерії і духу (бог – духовна сутність), панування духовного над тілесним (надприродне = духовне).

3. Ідея рівності всіх людей перед Богом.

4. Ідея майбутнього (час розпрямляється): спасіння, царство боже.

5. Прилучення до колективних форм діяльності: страждання, терпіння як форма діяльності, а церква виступає у ролі посередника.

6. Неподільність віри і культу.

Отже, основне у релігійному світогляді – протиставлення матеріальної і духовної діяльності. Світ виникає завдяки духовному началу, що має статус вічності, незмінності, а існуючий світ розглядається як дещо вторинне, “створене із нічого”, плинне.

3. Філософсько-науковий світогляд є новим історичним типом світогляду. Філософія замість міфологічної і релігійної картини світу дає логічне науково-теоретичне пояснення дійсності і раціонально обґрунтовує систему духовних цінностей людини. Цей світогляд склався в період між 800 і 200 роками до н.е. в пізніх центрах цивілізації – Китаї, Індії, Ірані, Палестині та Греції.

У філософії рано виявилися два основних комплекси проблем, що визначили напрямок філософських досліджень. Філософія 1) дає узагальнену картину світу, вивчає об’єктивне буття.

2) розробляє уявлення про людину, її призначення, про смисл життя та його цінності.

Таким чином,

- міфологічний світогляд дає фантастичну, виражену у символах картину світу,

- релігія наділяє людину вірою у надприродне і розкриває загальнолюдські моральні цінності,

- філософія (наука) озброює її точними знаннями, закріпленими у спеціальних поняттях, законах, теоріях.

Специфіка філософського знання в тому , що воно:

- ширше будь-якого наукового експерименту.

- філософське знання будується на гранично широкому узагальненні, джерелом якого у кінцевому рахунку є універсальний досвід людства;

- має справу з найбільш загальними категоріями і законами розвитку природи, суспільства і мислення, які діють на самому високому рівні еволюції світу, в усіх науках і сферах діяльності людини.

- має справу з питаннями вічними (Що таке світ? Чи може людина пізнати його? В чому сенс життя? Що таке свобода, щастя, любов тощо?) Такі питання людство осмислює знову на кожному новому етапі і виносить нове рішення. Більше того, кожна людина, користуючись філософським знанням, повинна самостійно розв’язувати ці проблеми, повертаючись до них неодноразово протягом життя.

- має тенденцію до об’єктивації – втіленню в діяльності, вчинках людей, а отже таким чином і у речовому чи знаковому світі культури. При цьому філософські ідеї можуть стати величезною не лише духовною, а й матеріальною силою, якщо будуть сприйняті людством як переконання.

Філософія як форма суспільної свідомості (самостійне вивчення)

Читайте також:

1. II. Відкриття і подолання схоластичного світогляду
2. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
3. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
4. Види світогляду: міфологічний, релігійний та філософський (натуралістична, об’єктивно-ідеалістична, субєктивно-ідеалістичні і матеріалістичні моделі).
5. Визначте кордони Галицько – Волинського князівства на історичній карті [Див.істор.карту].
6. Відомі чотири основні історичні типи організації соціальної нерівності — рабство, касти, стани і класи.
7. Духовно-моральна СЕС склалася на основі християнського світогляду і була втілена в межах православної соціально-економічної моделі.
8. Загальна характеристика релігійного світогляду
9. Значення хімії в розумінні наукової картини світу і формуванні діалектико-матеріалістичного світогляду
10. Історичні аспекти виникнення науки та її розвиток
11. Історичні аспекти впровадження освітніх технологій
12. Історичні аспекти міжнародної увічливості.

Переглядів: 5918