• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Організація роботи зі стандартизації. Види стандартів

Роботу підприємства по стандартизації, здійснювану в масштабах об'єднання, підприємства, заводу, фабрики або науково-дослідної, проектної, конструкторської і технологічної організації, прийнято називати заводською стандартизацією. Цей вид стандартизації має самостійне значення і є складовою частиною системи стандартизації.

Організація робіт зі стандартизації на підприємстві* є невід’ємною частиною всієї системи керування підприємством і її функціональною -підсистемою. Головною метою цієї підсистеми є підвищення організаційно-технічного рівня виробництва і керування методами і засобами стандартизації.

Добре поставлена робота зі стандартизації позитивно впливає на всі сторони діяльності підприємства. Вона сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості і підвищенню якості продукції, скороченню строків підготовки виробництва, поліпшує організацію виробництва, сприяє економії матеріальних, паливних та енергетичних ресурсів.

Заводська стандартизація полегшує матеріально-технічне постачання шляхом обмеження різноманітності, а отже, зменшення номенклатури матеріалів, напівфабрикатів, що комплектують виробів, спрощує планування виробництва, скорочує обсяг документації, застосовуваної на заводі, і впорядковує її обіг.

Характер і напрямки роботи в області заводської стандартизації залежать від ряду факторів: особливостей виготовленої на підприємстві продукції, масштабів її виробництва (масових, серійних або індивідуальне), форм спеціалізації підприємства (предметна або технологічна) і ін. Методика роботи, структура органів по стандартизації визначаються стандартами національної системи стандартизації, а також галузевими стандартами й методичними вказівками.

На підприємстві науково-технічне і організаційно-методичне керівництво роботами по стандартизації в керуваннях і відділах (цехах і лабораторіях), а також безпосереднє виконання робіт зі стандартизації здійснюють конструкторсько-технологічні або науково-дослідні відділи (бюро, лабораторії) по стандартизації.

Основними завданнями цих служб по стандартизації є:

організація розробки стандартів і інших документів по стандартизації на вироблену (проектовану) продукцію, попутних і побічних продуктів і вторинних матеріалів і підготовка пропозицій по її своєчасному перегляді;

забезпечення відповідності показників і норм, установлюваних у стандартах і інших документах по стандартизації на підприємстві, вимогам науково-технічного прогресу, діючим державним, галузевим і республіканським стандартам і законодавству;

проведення робіт з обмеження різноманітності продукції, застосовуваних матеріалів, що комплектують вироби, технологічного оснащення і інструмента, забезпечення впровадження стандартів і технічних умов на підприємстві;

стандартизація норм і параметрів виробничих процесів;

здійснення нормоконтролю технічної документації, розроблювальної підприємством.

Основним нормативно-технічним документом по стандартизації на підприємстві є стандарт підприємства. Стандарти підприємства розробляються на деталі і вузли виробів, які не стандартизовані в масштабі галузі, на вироби, їх деталі і вузли, які створені на даному заводі в результаті експериментальних робіт.

У зв'язку з новими функціями стандартів підприємств, пов'язаними з регламентацією питань організації і проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, управлінням постановкою продукції на виробництво і виробництвом (включаючи технологію, контроль якості й випробування виробів), а також організацією керування підприємством завдання служб по стандартизації і сфера застосування стандартів підприємств значно розширюються. Дія стандартів підприємства поширюється на область організаційно-економічного регулювання виробництва, на ефективне використання та економію трудових, матеріальних, енергетичних і фінансових ресурсів.

Стандарти підприємства заміняють собою велике число всіляких нормативних, методичних, управлінських, технічних і інших документів, які прямо або побічно впливають на процеси створення продукції, її виробництво, якість і технічний рівень і ефективність роботи всіх служб підприємства й окремих виконавців.

На підприємстві розробляються три види стандартів підприємства: обмежувальні, що доповнюють оригінальні.

Обмежувальні стандарти підприємства створюються на основі державних або галузевих стандартів; вони обмежують застосування на заводі встановлених у цих стандартах типів, марок, розмірів, і т.п. відповідно до потреб даного заводу. При цьому показники, установлені в державних або галузевих стандартах, змінюватися не повинні.

Доповнюючи стандарти, підприємства затверджуються в тих випадках, коли необхідне розширення встановлених державними або галузевими стандартами крайніх величин типорозмірів або встановлення додаткових, потрібних для забезпечення специфічних вимог споживачів, або жорстких установлених у стандартах показників. Зазначені доповнення не повинні погіршувати показники, установлені державним або галузевим стандартом.

Оригінальні стандарти підприємства розробляються в тих випадках, коли на стандартизуємі об'єкти відсутні державні, республіканські або галузеві стандарти, а також на об'єкти, процеси й види діяльності, специфічні для даного підприємства.

Склад і зміст стандартів підприємства в комплексній системі керування якістю мають свої особливості. На чолі системи повинен, бути розроблений основний стандарт, що встановлює основні правила по побудові системи, її мети, показники оцінки діяльності, структуру керування (склад підсистем, структуру апарата керування, склад спеціальних функцій й їхній розподіл по органах керування й інших положень, що визначають побудову й функціонування системи в цілому) відповідно ДСТУ ISO 9001.

До складу комплексу стандартів входять основні стандарти кожної з підсистем, спеціальні стандарти, що регламентують конкретні питання керування, у тому числі:

– періодичність і послідовність робіт;

– методику і правила виконання робіт;

– вимоги до виконавців;

– вимоги до результатів робіт;

– порядок взаємодії виконавців;

– характеристики технічних засобів, необхідних для виконання робіт;

– правила обліку, звітності й оцінки виконання робіт.

3.2 Функції служби з стандартизації

Як указувалося вище, відділ стандартизації підприємства є самостійним конструкторсько-технологічним (конструкторським або: технологічним) структурним підрозділом (КТОС) і підпорядковується безпосередньо головному інженерові підприємства.

КТОС керується в роботі стандартами, що встановлюють національну систему стандартизації, методичними вказівками і інструкціями, наказами і розпорядженнями міністерства (відомства), вказівками керівництва підприємства і положенням про відділ.

Найважливішим напрямком діяльності КТОС є розробка разом з іншими службами підприємства проектів річних і перспективних планів по стандартизації виходячи із завдань розвитку стандартизації й техніко-економічного рівня випускає продукції, що, а також контроль за виконанням плану робіт і завдань по стандартизації відділами, цехами, лабораторіями підприємства.

При розробці планів обов'язковою умовою і обов'язком КТОС є визначення, спільно з іншими службами підприємства, тематики і обсягу науково-дослідних, конструкторських, технологічних і експериментальних робіт, необхідних для розробки та впровадження стандартів і технічних умов.

Розробці проектів стандартів, технічних умов і іншої нормативно-технічної документації обов'язково повинне попереджати складання технічних завдань. Технічне завдання є вихідним документом для розробки нормативно-технічного документа, що встановлює основні цілі і завдання розробки, дає коротку характеристику стандартизуємого об'єкта, містить перелік основних показників, критеріїв, норм і т.д., визначає основні етапи виконавців і керівників робіт.

Співробітники КТОС є не тільки організаторами, але у ряді випадків, основними розроблювачами (разом з іншими службами підприємства) проектів стандартів та іншої нормативно-технічної документації, проектів планів заходів щодо впровадження державних, республіканських і галузевих стандартів, іншої нормативно-технічної документації; вони надають ці проекти на твердження керівництву підприємства та здійснюють контроль за їхнім виконанням.

Важливою функцією працівників КТОС є аналіз технічного рівня продукції, що випускає підприємством, і вивчення виробництва та експлуатації стандартизованих і уніфікованих виробів, їх елементів по спеціалізації підприємства. Прямим наслідком цієї роботи повинна бути організація перегляду стандартів та іншої нормативно-технічної документації по стандартизації, затверджених підприємством, зміст яких не відповідає сучасним вимогам і рівню розвитку техніки.

Важливим напрямком роботи при аналізі технічного рівня є систематична перевірка застосовуваних на підприємстві стандартів з метою встановлення відповідності показників і норм сучасному рівню науки і техніки, вимогам споживачів і виробничих можливостей підприємства, своєчасна підготовка і подання пропозицій по скасуванню/перегляду застарілих стандартів та іншої нормативно-технічної документації або внесенню в них змін.

Найважливішим елементом роботи КТОС, і особливо там, де ведеться розробка проектної, конструкторської і технологічної документації, є здійснення обов'язкового нормоконтролю технічної документації, що розробляється підприємством.

На КТОС покладається вся поточна робота по реєстрації стандартів та інших нормативно-технічних документів, затверджених підприємством, відповідно до порядку, встановленому на підприємстві, ведення абонентного обліку нормативно-технічної документації, що застосовується на підприємстві, контроль за своєчасним внесенням змін і вилученням скасованої документації, застосовуваної на підприємстві, за правильністю обліку і зберігання документації, зберігання контрольних екземплярів і внесення в них змін.

В обов'язок КТОС входять також забезпечення підрозділів підприємства (відповідно до діючої на ньому системи - через технічний архів, відділ технічної документації або технічну бібліотеку) необхідною нормативно-технічною документацією.

Важливою функцією КТОС є проведення заходів щодо підвищення кваліфікації і навчанню працівників підприємства в області стандартизації, а також організація пропаганди стандартизації та обміну досвідом, участь у проведенні виставок, конференцій, семінарів з питань стандартизації.

Для виконання покладених функцій КТОС має право залучати у встановленому порядку відділи, цехи, лабораторії до розробки планів робіт зі стандартизації, проектів стандартів і технічних умов, до виготовлення та випробування дослідних зразків (партій), стандартизуємих і обмежуємих різноманіття виробів, а також для проведення експертиз і консультацій з питань стандартизації.

На відділ покладене право розв'язувати спірні питання по стандартизації, що виникають між службами підприємства.

Слід зазначити, що скасувати рішення, прийняте начальником КТОС, може тільки головний інженер підприємства письмовою вказівкою. Якщо звертання до керівництва підприємства не дає необхідних результатів, КТОС надане право звернення до вищестоящих організацій, у тому числі в Держспоживстандарт України, по фактах порушень стандартів й іншої нормативно-технічної документації.

3.3 Планування робіт зі стандартизації. Порядок розробки стандартів підприємства

У роботах з стандартизації на підприємстві бере участь велика кількість фахівців і служб, тому чітке планування і координація їх діяльності мають особливе значення для успіху всієї роботи.

Проекти річних планів стандартизації на підприємствах (в організаціях) розробляє відділ (лабораторія, бюро) стандартизації на основі перспективних планів стандартизації підприємств (організацій) і пропозицій цехів, відділів, служб лабораторій й інших підрозділів.

Після затвердження плану робіт зі стандартизації відділ стандартизації заводу розробляє план оргтехмероприятий, які повинні забезпечити виконання плану по заводській стандартизації. План оргтехмероприятий установлює строки виконання кожної роботи і відповідальних виконавців, він затверджується керівництвом заводу. Планово-економічний відділ заводу включає відповідні завдання в щомісячні плани роботи відділів і цехів.

При підведенні підсумків виконання планових завдань відповідними службами та заводом в цілому повинно враховуватися і виконання плану робіт зі стандартизації.

При розробці стандартів підприємства варто керуватися наступними положеннями:

розробка стандартів підприємства припустима тільки у випадку відсутності державного або галузевого стандарту на даний об'єкт;

стандарт підприємства повинен відповідати передовому рівню техніки і фіксувати найбільш удосконалені конструкції і методи;

стандарт підприємства повинен ґрунтуватися на діючих державних і галузевих стандартах.

Відповідальними за зміст і техніко-економічну обґрунтованість проектів стандартів підприємств і відповідність їх; норм, показників і вимог сучасному рівню розвитку, науки і техніки, а також за своєчасний перегляд стандартів з метою заміни застарілих показників несуть підрозділу підприємства (організації), що роз-

робляють і представляють проект, і керівництво підприємства (організації), що затвердили проект стандарту.

До проектів стандартів підприємств повинна бути прикладена, при необхідності, пояснювальна записка, у якій указують:

основні цілі і завдання встановлення стандарту;

коротка характеристика об'єкта, що стандартизується та умови його застосування;

аналіз передбачають проектом стандарту якісних і техніко-економічних показників і порівняння їх з показниками і нормами вітчизняних і закордонних стандартів, а також техніко-економічне обґрунтування;

джерела, використані при розробці проекту стандарту;

заходу щодо впровадження стандарту.

Проекти стандартів підприємств разом з пояснювальною запискою розроблювачі направляють на відгук зацікавленим цехам, відділам, лабораторіям і іншим службам підприємства (організації).

Після розгляду зауважень і пропозицій розроблювачі зводять відгуки, дають свої висновки по зауваженнях і пропозиціях і, при необхідності, розглядають їх на нараді за участю зацікавлених цехів, відділів, лабораторій і служб підприємства (організації). Прийняті на нараді рішення оформляються протоколом.

З обліком прийнятих по зведенню відгуків зауважень цехів, відділів, лабораторій і служб складається остаточна редакція проекту стандарту; якщо буде потреба проекти стандартів підприємств узгоджуються з інспекціями державного нагляду.

Проекти стандартів підприємств представляються розроблювачем на затвердження керівництву підприємства (організації) після узгодження із зацікавленими підрозділами й відділом (бюро) стандартизації.

До проектів стандартів, що представляють на розгляд і затвердження, разом з пояснювальною запискою повинна додаватися наступна документація:

перелік цехів, відділів, лабораторій і служб, яким розсилався проект стандарту;

протокол наради розроблювачів проекту із зацікавленими службами по розгляду проекту стандарту (у випадку, якщо така нарада проводилася);

пропозиції про заходи, необхідних для впровадження стандарту.

Керівництво підприємства (організації) розглядає проект стандарту, приймає остаточне рішення по розбіжностях, якщо вони є, затверджує стандарт і видає наказ або розпорядження про його введення в дію

Затвердженим стандартам підприємств привласнюються позначення в порядку, установленому підприємством. Позначення стандарту підприємства складається з індексу (СТП), реєстраційного номера й двох останніх цифр року твердження або перегляду, наприклад: СТП 251- . Номер привласнюється, як правило, у порядку послідовної нумерації.

Допускається замість реєстраційного номера й останніх двох цифр року затвердження (перегляду) стандарту вказувати позначення по діючий на підприємстві класифікатору.

Дозволяється застосовувати і інші системи позначення стандартів підприємств.

Реєстрація стандартів підприємств проводиться в порядку, установленому підприємством.

Стандарти підприємств, видавані типографським способом, як правило, повинні випускатися форматом 143X215 мм, а в обґрунтованих випадках (при наявності складного графічного матеріалу й таблиць, що вимагають великої площі для розміщення, і т.д.) форматом 220X290 мм, а при виданні недрукарським способом - форматом 297x210 мм.

Впровадження державних і галузевих стандартів на підприємстві

При впровадженні нових державних і галузевих стандартів можливі наступні варіанти:

впровадження комплексу стандартів на діючому заводі;

впровадження комплексу стандартів на ново збудованому заводі;

впровадження окремого, знову затвердженого стандарту;

приведення у відповідність зі стандартом розроблювальної технічної документації в НДІ і КБ.

Впровадження стандартів містить у собі весь комплекс заходів, які повинні бути проведені на підприємстві і забезпечувати випуск продукції в повній відповідності і у строки, установлені стандартами. Цей комплекс повинен містити в собі розробку або зміни конструкторської і технологічної документації, випробування зразків, підготовку виробництва, забезпечення технологічних процесів оснащенням та інструментом. У заходах повинні бути передбачені всі питання переналагодження або виготовлення і установки нового обладнання, підготовки всього циклу контролю і випробувань продукції, забезпечення необхідними матеріалами і комплектуючими виробами.

У процес впровадження стандарту повинні бути залучені всі служби підприємства, і він повинен проводитися на всіх стадіях життєвого циклу виробів.

Важливе значення для подальшої роботи зі стандартизації має облік фактичної застосовності стандартів. Найкращою формою обліку варто вважати картотеку застосовності стандартних деталей, вузлів, виробів і технологічного оснащення, складену на кожен типорозмір виробу і відображення кожного випадку застосування даного стандарту. Для основного об'єкта виробництва заводу доцільно становити також картотеку найважливіших елементів деталей, наприклад, шліцевих, зубчастих і нарізних сполучень, і марок матеріалів.

Використання скороченої (обмежувальної) номенклатури типорозмірів, регламентованих державними й галузевими стандартами, має велике значення для підвищення ступеня застосовності стандартних деталей, вузлів, виробів і конструктивних елементів. Якщо врахувати, що державні стандарти розробляються з урахуванням потреб всіх галузей промисловості, а галузеві стандарти розробляються для цілої галузі, те, природно, номенклатура типорозмірів, установлених цими стандартами, досить, велика.

Обмеження можна проводити декількома способами:

якщо завод забезпечується державними і галузевими стандартами в достатній кількості, то при впровадженні цих стандартів у них умовним знаком відзначають типорозміри, які рекомендуються до застосування на даному заводі;

при необхідності розмноження галузевих стандартів варто виключити зі стандарту типорозміри, рекомендувати не використовувати на даному заводі;

якщо буде потреба можуть випускатися обмежувальні стандарти підприємства, які містять тільки ті типорозміри (марки, типи) з державних і галузевих стандартів, які рекомендуються до застосування на даному заводі.

З огляду на велике значення підвищення застосовності стандартних виробів й елементів, не слід обмежуватися тільки встановленням стандартного ряду, що рекомендується до застосування на заводі, потрібно додатково відзначати умовним знаком ті типорозміри цього ряду, які вже застосовані на заводі. Це буде сприяти використанню в нових конструкціях тих виробів або конструктивних елементів, які вже освоєні виробництвом.

При створенні обмежувальних стандартів підприємства на основі державні або галузевих необхідно враховувати, що ніякі зміни конструкції, розмірів або інших вимог цих стандартів неприпустимі. Якщо виявлено, що необхідно змінити державний .або галузевий стандарт, ця зміна здійснюється у встановленому порядку.

Розглянемо впровадження стандартів на окремі об'єкти заводської стандартизації.

Основний виріб. Конструкторський відділ (бюро) повинен бути забезпечений всіма стандартами, що мають відношення до основного об'єкта виробництва, а також даними про застосовність на заводі стандартних деталей, вузлів, виробів, конструктивних елементів, матеріалів, напівфабрикатів.

Впровадження стандартів, як правило, здійснюється одночасно з обмеженням різноманітності нестандартних елементів або виробів. На проведення обмеження різноманітності (крім конструктивних рішень) застосовність цього типорозміру в різних виробах, виготовлених на даному заводі.

Для скорочення застосовуваних у конструкціях нестандартних розмірів отворів, що сполучають, і валів, що вимагають спеціального ріжучого і вимірювального інструмента, рекомендується користуватися таблицею зазорів і натягів, що виходять при різних комбінаціях стандартних посадок. При виборі розмірів, конструктор виходить із необхідного для роботи даного вузла натягу або зазору. Якщо

конструктор, застосовуючи стандартні посадки, не може одержати потрібний зазор або натяг, то він розраховує нестандартні величини допусків отворів і вала, що забезпечують необхідні умови роботи даного вузла.

Матеріали. Для скорочення застосовуваних марок матеріалів складаються специфікації, куди вносяться марки матеріалів, що рекомендують для застосування на даному заводі зі специфікацією знайомлять конструктора з тим, які стандартні матеріали застосовуються на заводі, щоб він не розширював ці асортименти.

Специфікації є вихідним документом для проведення обмеження різноманітності застосовуваних матеріалів. Вони складаються, окремо на чорні й кольорові метали, сплави, неметалічні матеріали. Специфікації на інструментальні матеріали (стали, тверді сплави) складаються також з обліком потреби в них цехів, що виготовляють технологічне оснащення.

Обмеження різноманітності матеріалів проводиться в певній послідовності. Спочатку складається сітка, що фіксує все матеріали, застосовувані на заводі. Для такої сітки з технологічних карт вибираються розміри прутків, труб, стрічок і т.п., а поруч указуються остаточні розміри деталей, одержуваних із цих заготівель. У результаті аналізу даних сітки складається остаточна специфікація сортаментів, рекомендованих сортаментів, і профілів для кожної марки матеріалу. Скорочення номенклатури сортаментів, профілів, марок має досить істотне значення для заводу.

Технологічне оснащення. При підготовці до впровадження державних стандартів проводиться порівняння діючих стандартів підприємства з державними й галузевими, після чого всі стандарти підприємства діляться на дві групи: тотожні з державними й галузевими стандартами і взаємозамінні з ними; стандарти підприємства, не взаємозамінні з державними і галузевими. Стандарти підприємства першої групи анулюються або, якщо номенклатура в них скорочена по, порівнянню з державними стандартами, приводяться у відповідність із державними і зберігаються як обмежувальні стандарти. Друга група стандартів підприємства ретельно вивчається при участі представників відділу стандартизації для виявлення можливості перекладу цих стандартів у галузеві або необхідності збереження їх як

оригінальні стандарти заводу. Особливе значення при рішенні питання про збереження оригінальних стандартів підприємства має фактична застосовність регламентованої цими стандартами оснащення. Якщо встановлено можливість заміни стандарту підприємства галузевим, навіть якщо вони невзаємозамінні, заміна

виробляється. Якщо стандарт підприємства не може бути переведений у галузевий, він підлягає подальшому аналізу для з'ясування необхідності його збереження. При цьому стандарти підприємства, що не є специфічними для даного заводу, повинні бути тимчасово збережені до затвердження галузевих стандартів на дане оснащення.

Стандарти підприємства на оснащення, специфічне для даного заводу і широку застосовність, зберігаються ; при незначній застосовності оснащення стандарти варто анулювати, а окремі типорозміри, фактично застосовувані, переводити в категорію спеціального оснащення.

Потім аналізують креслення спеціального оснащення для з'ясування можливостей заміни його стандартним. При встановленні повної взаємозамінності робиться позначка у відомості оснащення й указується шифр відповідного стандартного оснащення, що заміняє спеціальне оснащення, що раніше застосовувалося. Якщо спеціальне оснащення відрізняється по конструкції й виконавчих розмірах від стандартного, але є типовим, широко застосовуваним на заводі, то таке оснащення групується (класифікується) і обмежується різноманітністю по типах, після чого на таке оснащення розробляються стандарти підприємства, а у випадку доцільності і галузеві стандарти.

Після закінчення роботи із впровадження стандартів повинні бути складені відповідні звітні дані про досягнуті результати, що фіксують кількість конструкцій спеціального оснащення, заміни стандартним. Визначається також економія, отримана заводом у результаті проведеного впровадження стандартів.

Технологічні процеси. До функцій заводської стандартизації ставиться впровадження типових технологічних процесів обробки окремих видів деталей і вузлів машин, а також стандартів на окремі технологічні операції. Ця робота здійснюється технологічною службою підприємства при активній участі відділу стандартизації.

У результаті впровадження типових технологічних процесів і технологічних стандартів здійснюється обмеження різноманітності технологічних (проміжних) розмірів, а разом із цим і обмеження різноманітності застосовуваних калібрів і мірних різальних інструментів. Потім складається таблиця (сітка) необхідних вимірювальних і різальних інструментів, що наочно покаже дійсну номенклатуру цих інструментів після проведення обмеження різноманітності і стандартизації основного виробу і оснащення, і впровадження типових технологічних процесів. У таблиці (сітці) фіксують як спеціальні, так і стандартні інструменти і залишають місця для типорозмірів, застосування яких може знадобитися в майбутньому.

Технолог підприємства при оформленні технологічних процесів вибирає необхідні інструменти в першу чергу із числа стандартних , включених у сітку. Якщо необхідно, технолог може використати стандартні інструменти, не включені в сітку. Якщо ж застосування стандартного інструмента неможливо, використають зазначений у сітці спеціальний інструмент.

До функцій служби заводської стандартизації ставиться розробка типових технологічних процесів виробництва технологічного оснащення пристосувань, штампів, допоміжного інструмента і ін.

Впровадження типових технологічних процесів має найбільше значення для заводів із серійним характером виробництва. Для досвідчених заводів ця робота не є основною.

Ремонт устаткування. Стандартизація в області ремонту устаткування припускає в першу чергу типізацію технологічних процесів виготовлення запасних і змінних деталей. Якщо номенклатура видів устаткування на заводі невелика, то створення типових технологічних процесів на ці деталі утруднень не викликає. При великій різнотипності устаткування створення типових процесів ускладнюється. У цьому випадку доцільно класифікувати змінні деталі на однотипні групи і розробляти типові технологічні процеси по кожній групі.

Крім того, становлять типові дефектні відомості для всіх видів ремонту. У таких відомостях приводиться перелік операцій по розробці, зборці, регулюванню

і контролю окремих вузлів верстата і порядок їх здійснення. Використання типових відомостей прискорює роботи з дефектації і поліпшує їх якість. Стандартизації підлягають також інструкції з догляду за встаткуванням, по перевірці верстатів

на точність; в останньому випадку основою для таких інструкцій повинні бути відповідні державні стандарти.

При великому обсязі робіт по модернізації устаткування, виготовленню нових верстатів або вузлів до них розробляються альбоми заводських стандартів на деталі верстатів, не регламентовані державними або галузевими стандартами.

3.5 Забезпечення заводу не заводською нормативною документацією.

Важливе місце в роботі заводської служби стандартизації займає, як ми вже відзначали, забезпечення заводу державними і галузевими стандартами, технічними умовами і іншою нормативною документацією. Відділ стандартизації стежить не тільки за придбанням стандартів, але й займається їхньою реєстрацією, зберіганням, обліком, внесенням у стандарти змін і виправлень, вилученням замінених і відзначених стандартів, а також інформує працівників підприємства про знову прибувших, змінених, скасованих і замінених стандартах і т.п. Доцільно, щоб всю цю роботу виконувала спеціальна група заводського відділу стандартизації; на великих підприємствах варто мати бібліотеку стандартів.

Багатосторонність і складність сучасного виробництва, велика номенклатура застосовуваної сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що комплектують виробів визначають кількість необхідних підприємству стандартів і технічних умов. При виборі необхідних стандартів варто керуватися щорічним і щомісячним покажчиками

У результаті підготовчої роботи й вивчення наведених вище джерел складається (краще щомісяця) план комплектування стандартів, визначається необхідне заводу кількість їхніх екземплярів. На підставі плану заповнюється спеціальний “бланк-замовлення” на придбання стандартів. Кількість екземплярів, що замов-

ляють, стандартів залежить від розмірів підприємства і характеру самого стандарту, однак їх повинне бути не менш двох — робочого й контрольного. Облік отриманих стандартів ведеться в спеціальному журналі. Номера стандартів записуються в журналі в зростаючому порядку. Окремі стандарти (по групах класифікатора) варто зберігати в папках або картонних коробках до 100-200 стандартів у кожній.

На заводі варто мати картотеку стандартів й інших нормативних документів, у якій реєструється наявність документів на заводі і їхній розподіл по цехах і відділам заводу. З одержанням інформаційних (щомісячних) покажчиків державних стандартів всі зміни, а також оцінки про анулювання й заміну стандартів повинні

негайно вноситися не тільки в контрольні, але й в усі екземпляри, які перебувають на заводі. У картотеці робиться відповідна позначка про проведення зміни, про заміну і т.п. Такий же порядок обліку повинен бути встановлений для всіх інших нормативних документів.

3.6 Нормоконтроль технічної документації. Задачі нормоконтроля

Технічна документація, діюча в машинобудуванні, підрозділяється на конструкторську, технологічну і виробничо-технічну. В даний час на більшості машинобудівних підприємств склалася система нормоконтроля, яка охоплює в основному конструкторську і технологічну документацію. У зв'язку з цим подальший виклад питань нормоконтроля проводитиметься стосовно цих видів документації.

Процес проектування завжди закінчується розробкою технічних документів, які повинні задовольняти цілому ряду вимог.

Найважливіші з них наступні:

конструктивні, визначаючі раціональність конструкції, взаємну ув'язку її елементів, правильність і економічність вибору матеріалу, клас точності, характер обробки і т. д.;

технологічні, визначаючі можливість вживання для виготовлення виробів найпрогресивніших і економічних технологічних процесів і устаткування;

вимоги до оформлення визначають чітке і наочне зображення на кресленні всіх відомостей, необхідних для виготовлення деталі або збірки вузла. Високоякісне, виразне, загальнодоступне виконання креслення зменшує час на читання, усуває можливість неправильного розуміння і тим самим допомагає уникнути випуску неякісної продукції.

Для того, щоб технічна документація, що розробляється в процесі проектування, задовольняла перерахованим вище вимогам, необхідний постійний, добре організований контроль, який включає: конструкторський, технологічний контроль і нормоконтроль.

Мета нормоконтроля — забезпечити широке вживання в проектованих виробах стандартних і обмеженої різноманітності деталей, сприяти упровадженню стандартів, розвитку методів обмеження різноманітності і агрегатування. Не допускати порушення правил і норм виконання креслень і технологічної документації, визначеної стандартами.

При розробці нових технологічних процесів мета нормоконтроля — забезпечити дотримання технологічних нормативів, а також можливе повне використовування технологічного оснащення, що є на підприємстві, інструментів і т.д.

Здійснення нормоконтроля обов'язкове для всіх організацій і підприємств, що виконують проектно-конструкторські роботи, незалежно від їх підлеглості. Підприємства і організації мають право здійснювати нормоконтроль технічній документації, що поступила від інших підприємств. При цьому перевіряють відповідність запроектованих технічних характеристик і показників якості виробів нормам і вимогам, встановленим стандартами. Виправлення і зміни в технічну документацію, що поступила, вносять після узгодження їх з організацією-розробником.

Нормоконтролю піддається наступна конструкторська документація: текстові документи (записки пояснень, інструкції, технічні описи і умови і т. д.), креслення деталей і загального вигляду, креслення складальні, габаритні, монтажні схеми, специфікації, відомості стандартних, обмежених різноманітності і купувальних виробів, сповіщення про зміну креслень і іншої конструкторської документації.

При нормоконтролю технологічній документації перевіряють: операційні і маршрутні карти технологічних процесів; технологічні креслення; операційні ескізи і схеми наладок; карти розкрою матеріалів; відомості технологічного оснащення; розрахунки по нормуванню витрати матеріалів; сповіщення про зміну технологічної документації.

Нормоконтроль — один із завершальних етапів створення технічної документації, значення якого з розвитком стандартизації постійно зростає. Будучи засобом систематичного упровадження стандартів всіх категорій і видів, нормоконтроль дисциплінує конструктора, технолога і кресляра, привчаючи їх до строгого виконання встановлених правил розробки і оформлення технічної документації. Крім того, нормоконтроль дає прямий матеріальний ефект. Він забезпечується тим, що строге дотримання вимог, встановлених, наприклад, в стандартах підприємств, економить значні суми, які були б витрачені па придбання зайвого оснащення, неходових матеріалів, на запуск у виробництво дрібних партій деталей. Будучи направленим на упровадження стандартних і уніфікованих деталей і вузлів в конструкції, що розробляються, нормоконтроль сприяє скороченню технічної документації, зменшуючи об'єм проектно-конструкторських робіт.

Нормоконтроль технічній документації проводиться в два етапи. На першому етапі перевіряють технічні документи в оригіналах. Ці матеріали пред'являються нормоконтролеру з підписами в графах «Розробив», «Перевірив» і «Контроль». На другому етапі технічні документи перевіряють в остаточно оформлених оригіналах (кальки, фотоплівки і т. д.). Виправлення в оригіналах після підпису нормоконтролера без його відома не допускаються.

Як на першому, так і на другому етапах нормоконтроль доцільно проводити в такій послідовності: перевірка комплектності технічної документації; перевірка дотримання норм і вимог, встановлених в стандартах; перевірка якості виконання технічної документації.

Перевірка комплектності технічної документації полягає в тому, що креслення і технічні документи пред'являють нормоконтролеру комплектно, тобто включають всі технічні документи, необхідні для виготовлення, приймання, експлуатації і ремонту виробів. Комплектність документації встановлює діюча на підприємстві система креслярського господарства. При перевірці комплекту

технічних документів на виріб в цілому необхідна наявність переліку цих документів, який зіставляється з пред'явленими для перевірки документами. При перевірці комплектності креслень порівнюють позиції специфікації складального креслення з основними написами пред'явлених креслень. Технічна документація признається комплектною, якщо вона відповідає переліку або позиціям специфікації.

При перевірці дотримання норм і вимог, встановлених в стандартах, виявляють: відповідність стандартам прийнятих конструкторами основних параметрів і розмірів; можливість використовування стандартних, обмежених різноманітності вузлів і деталей, а також конструктивних елементів; відповідність прийнятих класів точності, допусків і посадок вимогам стандартів; відповідність прийнятих марок матеріалів, і сортаментів, термічної обробки і покриттів вимогам відповідних стандартів; можливість заміни дефіцитних та інших матеріалів більш дешевими; можливість повної або часткової заміни креслень, що перевіряються, раніше випущеними.

Контроль технологічної документації ведеться з цілю якнайповнішого вживання стандартних і обмеженої різноманітності інструментів і іншого технологічного оснащення. Особлива увага повинна бути уділено використовуванню вже наявного технологічного оснащення замість підлягаючої виготовленню.

Перевірка якості виконання технічної документації починається з перевірки підписів і зовнішнього вигляду. При цьому перевіряють чіткість обведення контурів, ліній і інших елементів креслення. При перевірці комплекту технічної документації перевіряють одноманітність оформлення і правильність посилань на діючі стандарти і інші нормативно-технічні документи, а також правильність вживання встановлених стандартами цифрових позначень, термінів, символів і т.д.

При перевірці конструкторських документів слід звернути особливу увагу на дотримання норм і вимог, передбачених в стандартах ЕСКД.

Якщо пред'явлені нормоконтролеру технічні документи задовольняють всім вказаним вимогам, то після перевірки нормоконтролер підписує їх і повертає виконавцю або передає в технічний архів. При виявленні відхилень від стандартів і інших обов'язкових документів нормоконтролер повертає креслення і іншу технічну документацію виконавцю на доробку із зауваженнями. Переліки зауважень рекомендується берегти у відділі стандартизації. Після виправлення креслення і інші технічні документи повертаються нормоконтролеру з переліком зауважень для остаточної звірки і підпису.

3.6.2 ОРГАНІЗАЦІЯ НОРМОКОНТРОЛЯ

За способом організації перевірочних робіт нормоконтролъ може бути централізованим і децентралізованим. Це залежить від масштабів підприємства і загальної організації робіт по стандартизації. При централізованій системі організації відділ стандартизації об'єднує всі підрозділи, включаючи групу нормоконтроля, підлеглу начальнику відділу. Робочі місця контролерів при такій системі організації можуть знаходитися як у відділі стандартизації, так і в тих відділах і бюро підприємства, результати роботи яких вони перевіряють. При децентралізованій системі організації робіт по стандартизації, крім загальнозаводського центрального відділу стандартизації, в різних підрозділах підприємства є бюро і групи стандартизації. Ці бюро і групи мають в своєму складі нормоконтролеров, які підпорядковуються керівникам відповідних підрозділів.

Обов'язки працівників нормоконтроля повинні бути визначені положеннями, інструкціями і наказами по підприємству. У всіх випадках не слід допускати підпорядкування нормоконтролерів особам, прямо зацікавленим в результатах перевірки. Чисельність працівників групи нормоконтроля залежить від об'єму перевірки і рівня конструкторської і технологічної діяльності підприємства.

Нормоконтролер зобов'язаний:

досконало знати початкові матеріали нормоконтроля (від стандартів і таблиць систематизації до креслень основних і допоміжних виробів). Він повинен бути добре знайомий з характерними особливостями даного виробництва;

стежити за випуском нових стандартів всіх категорій і інших обов'язкових нормативів, а також за змінами до них, і своєчасно їх використовувати в своїй роботі;

систематично підвищувати кваліфікацію.

Вказівки нормоконтролера обов'язкові для виконання. Розбіжності між ним і виконавцем вирішує начальник відділу (бюро, групи) стандартизації підприємства. Його рішення може бути відмінено тільки головним інженером підприємства або заступником директора.

Креслення і технічні документи, що не мають підпису нормоконтролера, не повинні прийматися технічними архівами на зберігання і не підлягають реєстрації і розмноженню. Відділи технічного контролю не повинні приймати продукцію по кресленнях, не підписаним нормоконтролером.

Нормоконтролер має право оскаржити у вищестоящі організації, у тому числі в Держспоживстандарт України, порушення державних і інших стандартів, що допускаються керівниками організацій і підприємств.

Нормоконтролер не несе відповідальності за правильність вибору конструкцій, ув'язку розмірів, точність розрахунків, а також за вибір матеріалів, напівфабрикатів, антикорозійних і інших покриттів, точність виготовлення і термообробку. Але при виявленні такого роду помилок він зобов'язаний доводити їх до зведення виконавців. Нормоконтролер нарівні з іншими посадовцями, що випускають технічні документи, несе відповідальність за дотримання діючих стандартів і інших нормативно-технічних документів.

Як і всякий контроль, нормоконтроль технічній документації може бути пасивним і активним.

При пасивному контролі нормоконтролер обмежує свою діяльність виключно перевіркою документації і виступає як особа, що фіксує ті або інші недоліки. При активній формі контролер не тільки фіксує недоліки технічної документації, але і

бере участь в роботі по профілактиці помилок і недоліків, що часто зустрічаються. Досвід його роботи в цьому випадку використовується при проведенні обмеження різноманітності і стандартизації на підприємстві.

3.6.3 ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ НОРМОКОНТРОЛЯ

Економічна ефективність нормоконтроля конструкторської документації виробів основного виробництва визначається по формулі

Е _н.к.= Е₁+Е₂

де Е₁—економія, одержувана як результат усунення помилок, для виправлення яких довелося б випустити повідомлення на зміну;

Е₂ — економія від заміни оригінальних вузлів і деталей

на стандартні і обмежено різноманітні. Якщо розраховується річна економія, то

Е₁=С ∙ N,

де С — витрати по випуску одного сповіщення на зміну;

N — кількість сповіщень на зміну за рік.

У свою чергу, витрати по випуску одного сповіщення можуть бути Представлені як:

С= С₁+С₂+С₃

де С₁ — витрати праці конструкторського відділу по випуску повідомлення (узгодження змін з цехами і відділами, внесення змін в документацію);

С₂ — витрати праці нормоконтролера на перевірку повідомлення;

С₃ — витрати праці працівників архіву і бюро змін. Економія від заміни оригінальних вузлів і деталей на стандартні і обмежено різноманітні розраховується по наступній формулі:

Е₂=С_о-С _с.у

де Со — вартість виготовлення оригінальних деталей і вузлів;

С с.у — вартість придбання або виготовлення стандартних і обмежено різноманітних деталей і вузлів. Економічна ефективність від нормоконтроля технологічної документації визначається аналогічно.

Приклад. В процесі нормоконтроля протягом року було виявлено 1000 помилок, для усунення яких необхідно було випустити повідомлення. Вимагається підрахувати економічний ефект від нормоконтроля. Оскільки в повідомлення звичайно включають до чотирьох знайдених помилок, кількість сповіщень, які треба б було випустити, рівна:

N = 0,25S = 0,25 ∙ 1000 = 250 шт.

де S — кількість виявлених помилок.

За статистичними даними, витрати на випуск одного повідомлення складають: конструктора

С₁ = 11,43 грн., нормоконтролера Сз = 0,48 грн. у працівників архіву Сз = 1,68 грн. Тоді економічний ефект нормоконтроля буде

Е= (C₁+С₂+С₃) N = (11,43+0,48+ 1,68) ∙ 250= 13,59- 250 х 3400 грн.

В даному прикладі економічний ефект нормоконтроля визначений без урахування економії від заміни оригінальних вузлів і деталей на стандартні і уніфіковані.

Питання для самоперевірки

1. Яка технічна документація піддається нормоконтролю?

2. Перерахуйте задачі нормоконтроля на машинобудівному підприємстві.

3. В якій послідовності проводять нормоконтроль креслень виробів основного і допоміжного виробництва?

4. Що є активний і пасивний нормоконтроль?

5. Перерахуйте права і обов'язки нормоконтролера на машинобудівному підприємстві.

РОЗДІЛ 4 МІЖГАЛУЗЕВІ СИСТЕМИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

Використання міжгалузевих систем сприяє розвитку народного господарства країни за рахунок зменшення ви­трат часу на розробку і поставлення виробів на виробництво, створення єдиної Інформаційної бази, єдиної мови та єдиних форм документів тощо. Найважливішими міжга­лузевими системами для народного господарства є такі: си­стеми конструкторської документації; системи технологіч­ної документації; системи класифікації та кодування інфор­мації; системи стандартів безпеки праці; системи стандартів у галузі охорони природи і раціонального використання природи та природних ресурсів.

4.1 Система конструкторської документації

Роль нормативного документа, який встановлює єдині правила оформлення конструкторської документації і од­нозначні визначення графічних позначень, а також одна­ковий порядок їх використання у виробництві в усіх інду­стріальних країнах світу виконують стандарти на конст­рукторську документацію. В Україні конструкторська до­кументація є об'єктом державної стандартизації з 1928 р. Проте через відсутність єдиних правил розробки та офор­млення креслень виникали певні перешкоди у використанні їх в різних галузях народного господарства, спостерігало­ся дублювання конструкторської документації, стримува­лися механізація та автоматизація обробки документації й інженерної праці при проектуванні.

Удосконалення стандартів на креслення і систему крес­лярського господарства, використання досвіду застосуван­ня галузевих систем конструкторської документації та забезпечення узгодження правил оформлення графічних документів з рекомендаціями міжнародних організацій ISO і ІЕС дало змогу розробити систему конструкторської до­кументації (СКД). СКД — це комплекс державних стан­дартів, що встановлюють єдині, взаємопов'язані правила і положення зі складання, оформлення і використання кон­структорської документації у промисловості, науково-до­слідних і проектно-конструкторських організаціях країни. Комплекс СКД містить близько 200 стандартів, дія яких спрямована на поліпшення якості проектувальних виробів і поліпшення умов взаємообміну конструкторською доку­ментацією між різними організаціями та підприємствами.

СКД широко використовується в автоматизованих сис­темах управління та проектування у процесі розроблення стандартних програм збору, зберігання, передачі й оброб­лення інформації.

4.2 Система технологічної документації

Система технологічної документації (СТД) — це комп­лекс державних стандартів, які встановлюють єдині взає­мопов'язані правила розроблення, комплектування, офор­млення і використання технологічної документації. Тех­нологічна документація — важливий фактор, який забез­печує прискорення науково-технічного прогресу, зростання ефективності суспільного виробництва та підвищення якос­ті продукції. Вона забезпечує вирішення двох головних завдань — інформаційного та організаційного. Особлива роль належить технологічній документації, виконаній відпо­відно до вимог СКД, в автоматизованих системах проекту­вання. Комплекс стандартів СКД дав змогу розробити єдину технологічну мову, принципи і норми проектування техно­логічного устаткування, ліній, процесів у різних галузях народного господарства.

4.3 Система класифікації та кодування інформації

Для ефективного управління народним господарством, об'єктами автоматизації, складними технологічними про­цесами необхідно обробляти, зберігати, передавати велику кількість поточної інформації. Для цього використовуються сучасні електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) та ма­тематичні методи для рішення складних задач управлін­ня. Обробка такої великої кількості інформації пов'язана з використанням машинної мови та системи кодування інформації. Кодування інформації передбачає обов'язкову її систематизацію і класифікацію. У галузі стандартизації використовується класифікаційний метод, заснований на системі класифікації об'єктів техніко-економічної інфор­мації (Мал.4.2 ).

Різноманітність об'єктів і складність їх взаємного по­годження зумовили створення системи класифікації та кодування інформації (СККІ), яка складається з комплек­су державних класифікаторів, де зібрані й отримали коди різні види техніко-економічної інформації. Кожний кла­сифікатор становить словник назв об'єктів, які наведені українською мовою і кодами машинної мови.

Система класифікації та кодування техніко-економічної інформації — єдина у країні. Код, який отримав кон­кретний вид інформації, однозначний і не залежить від га­лузі промисловості.

Мал. 4.2 Схема методів класифікації та кодування інфор­мації

РОЗДІЛ 5. Міжнародна стандартизація

5.1 Значення міжнародної стандартизації для розвитку промисловості та торговельних зв'язків між державами

Як правило, національна стандартизація відображає у своїх стандартах особливості та рівень промислового роз­витку конкретної країни. Ці стандарти часто містять різні вимоги, що є серйозною перешкодою для розвитку міжнародної торгівлі. Розвиток міжнародної торгівлі потребує єдиного підходу до оцінки якості продукції, її характери­стик, вимог до маркування, пакування, зберігання та транс­портування. У міжнародній стандартизації зацікавлені як індустріально розвинені країни, так і країни, що розвива­ються.

Міжнародна стандартизація сформувалася на базі міжна­родного розподілу праці, поглиблення на цій основі процесів спеціалізації та кооперації виробництва. Економічне і на­уково-технічне співробітництво між країнами характери­зується сьогодні швидкими темпами зростання міжнарод­ної торгівлі, товарообігу, прискореним упровадженням досягнень науково-технічного прогресу в виробництво про­дукції, підвищенням її якості та надійності. У цих умовах значно зростає роль міжнародної стандартизації як ор­ганізаційно-технічної основи співробітництва країн у різ­них галузях науки, техніки, економіки та виробництва.

Використання досвіду міжнародної стандартизації дає змогу швидко розвивати і піднімати виробництво до рівня передових промислових країн і тим самим розвивати та поглиблювати торговельно-економічні відносини між краї­нами. Міжнародні рекомендації, наведені у стандартах, не є обов'язковими для країн, але відповідність продукції нор­мам подібних стандартів визначає її вартість і конкурен­тоспроможність на світовому ринку. Зовнішня торговель­на діяльність країн залежить від розвитку національних систем стандартизації, їх відповідності вимогам Генераль­ної угоди тарифів і торгівлі (ОАТТ) і Кодексу цієї органі­зації, яка об'єднує більше 100 країн.

Головне завдання ОАТТ полягає у лібералізації зовніш­ньої торгівлі шляхом усунення митних бар'єрів і знижен­ня тарифів. У 1993 р. на Уругвайському раунді було при­йнято рішення про перетворення ГАТТ у Світову організа­цію торгівлі (СОТ), яка офіційно почала функціонувати з 1 січня 1995 р.

СОТ віддає перевагу стандартам, які розробляються Між­народною організацією зі стандартизації (ISO), Міжнарод­ною електротехнічною комісією (ІЕС) та Міжнародним союзом телекомунікацій (ITU). Діяльність цих організацій поширюється на усі галузі стандартизації у світі, а угода СОТ на основі міжнародних стандартів — це фундамент світового ринку.

Україна приділяє велику увагу міжнародному науково-технічному співробітництву в галузі стандартизації з різними організаціями і бере безпосередню участь у роботі міжна­родних і регіональних організацій та їх технічних комі­тетів. Основними завданнями міжнародного науково-тех­нічного співробітництва в галузі стандартизації є зближення та гармонізація ДСС України з міждержавними та регіо­нальними системами, прогресивними національними сис­темами стандартизації інших країн.

У галузі міжнародної стандартизації Держстандарт України як національний орган зі стандартизації представ­ляє Україну в міжнародних та міждержавних організаці­ях з питань стандартизації:

– з 1992 р. — в Міждержавній Раді зі стандартизації, метрології та сертифікації країн СНД (в рамках Угоди про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації та ін.);

– з 1993 р. — в Міжнародній організації зі стандартизації (ISO) та Міжнародній електротехнічній комісії (ІЕС)— найбільш впливових міжнародних організаціях у сфері стандартизації;

– з 1997 р. Україна є членом Європейського комітету зі стандартизації (CEN) і членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології (OIML).

5.2 Міжнародна організація зі стандартизації

Початком міжнародної стандартизації є підписання в 1875 р. в Парижі Міжнародної метричної Конвенції з організації Міжнародної комісії з мір і ваги. Безпосереднє співробітництво різних країн у галузі стандартизації роз­почалось у

1921 p., коли була проведена перша конферен­ція секретарів семи національних комітетів зі стандарти­зації. На цій конференції було вироблено організаційні принципи, на основі яких у 1926 р. створено Міжнародну федерацію національних асоціацій зі стандартизації, до складу якої увійшли близько 20 національних організацій зі стандартизації, розроблено близько 180 міжнародних рекомендацій зі стандартизації, але з початком Другої світо­вої війни її діяльність була припинена. У 1943 р. при Організації Об'єднаних Націй (ООН) створено Комітет з координації стандартів (ККС), до якого увійшли 18 країн антигітлерівської коаліції. Основним завданням цього Комітету було збереження досвіду міжнародної стандарти­зації та координація діяльності країн у галузі стандарти­зації у післявоєнний час.

У Лондоні в 1946 р. відбулося спільне засідання ККС і делегатів 25 країн, на якому було прийнято рішення про створення Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) і затверджено її статут, який визначив неурядовий статус цієї організації, структуру, функції керівних і робочих ор­ганів, методи роботи.

Основною метою ISO є забезпечення розвитку стандар­тизації та суміжних з нею галузей для сприяння міжна­родному обміну товарами і послугами, а також розвитку співробітництва в інтелектуальній, науковій, технічній та економічній діяльності.

ISO як неурядова організація має консультативний ста­тус ООН і є найбільшою міжнародною організацією в га­лузі стандартизації з широкого кола питань, її членами є 160 країн світу.

Сьогодні органи цієї організації знаходяться у Женеві (Швейцарія). Офіційні мови ISO — англійська, французька, російська. На цих мовах видаються усі матеріали та доку­менти.

ISO складається із керівних і робочих технічних органів (Мал. 5.3 ).

Мал. 5.3 Структура основних органів ISO:

адміністративно-технічні зв'язки;

------ коодинаційні розпорядження

Вищим органом ISO є Генеральна асамблея, яка скли­кається один раз на три роки. До керівних органів нале­жать Рада, Технічне бюро та Центральний секретаріат. Вищими керівними особами є президент, який обирається на три роки, і Центральний секретаріат. Рада керує робо­тою ISO в перервах між сесіями Генеральної асамблеї. До складу Ради входять 18 комітетів-членів. На засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні комітетів-членів Ради. Поточну адміністратив­но-технічну роботу здійснює Центральний секретаріат. Тех­нічне бюро з питань управління готує пропозиції щодо планування, організації та координації роботи комітетів.

Технічними органами Ради ISO є комітети, що розроб­ляють питання міжнародної стандартизації, сфери діяль­ності яких розмежовані.

Результатом діяльності CAPOLCO є періодичне видан­ня переліку національних і міжнародних стандартів, які становлять інтерес для організацій споживачів. Сфера діяльності ISO розподілена між 214 технічними комітетами (ТК). Кожний ТК має затверджену Радою ISO сферу діяльності. Основним видом роботи ТК є розробка, погодження та подання на затвердження Ради проектів міжнародних стандартів.

Для безпосередньої розробки проектів міжнародних стан­дартів у межах ТК створюються підкомітети (ПК) і робочі групи (РГ). Сьогодні налічується близько 650 підкомітетів, до 1700 робочих груп.

Україна є повноправним членом ISO з 1993 р. і входить до складу комітетів: CASCO, STACO, INFCO. Як національ­ний комітет-член входить до складу Комітетів DEVCO, REMCO, COPOLCO. 25 ТК Держстандарту України співпра­цюють з 96 ТК та ПК ISO. Україна бере активну участь у роботі спільного технічного комітету ISO/IEC і ТК1 "Інфор­маційні технології", який створено у 1987 р.

Система ISO/IEC є найбільшою з існуючих міжнародних технічних організацій і поширює свою діяльність на всі галузі економіки і науки.

Міжнародна стандартизація з кожним роком набуває все більшого розвитку.

Починаючи з 1989 p., щорічно 14 жовт­ня на честь створення ISO відзначається Міжнародний день стандартизації.

Міжнародна електротехнічна комісія

Початок міжнародного співробітництва в галузі елект­рики й електротехніки було покладено у 1881 р. Міжна­родним конгресом з електрики.

На Міжнародному електротехнічному конгресі в 1904 р. було прийнято рішення про створення Комісії для розгля­ду питань стандартизації, термінології в галузі електротех­ніки і номінальних параметрів електричних машин.

У 1906 р. представники 13 країн на конференції в Лон­доні в 1906 р. заснували ІЕС, яка сьогодні є однією з про­відних міжнародних організацій з питань стандартизації в галузі електротехніки, радіотехніки та зв'язку. У 1947 р. ІЕС приєдналась до ISO на автономних правах як її елек­тротехнічний відділ, при цьому вона повністю зберегла свою фінансову й організаційну самостійність. Якщо ISO при­значена поширювати свою діяльність на цілий ряд галу­зей виробництва, то ІЕС вирішує завдання з координації й уніфікації національних стандартів у галузі електротехні­ки, радіоелектроніки та зв'язку.

До складу ІЕС входять 60 членів з усіх регіонів світу.

Основна роль у роботі ІЕС відводиться промислове розвиненим країнам. Україна є членом цієї організації з 1993 р.

Структура ІЕС аналогічна структурі ISO (Мал. 5.4). Вищим керівним органом ІЕС є Рада, в якій представлені національні комітети країн. Очолює ІЕС президент, який обирається на три роки. При Раді ІЕС створено Комітет дії, який підпорядкований Раді та подає їй свої рішення на затвердження. Комітет дії розглядає питання з координації роботи окремих технічних комітетів ІЕС або загальні пи­тання щодо діяльності всієї організації. Рада обирає 12 членів комітету строком на шість років.

Основну технічну роботу в ІЕС виконують ТК. Кожний ТК працює над визначеною для нього галуззю техніки. В ІЕС створено 140 ТК, частина яких розробляє стандарти загально-технічного та міжгалузевого характеру, а інші — стандарти на конкретні види продукції.

Мал. 5.4 Структура основних органів ІЕС

5.4 Міжнародна організація законодавчої метрології

У 1956 р. була підписана міжурядова конвенція про заснування Міжнародної організації законодавчої метро­логії (OIHL). Основні завдання OIHL визначені конвенцією, ратифікованою урядами країн — членів цієї організації. OIHL покликана забезпечувати єдність вимірювань у між­народному масштабі, що

необхідно для досягнення порів­нянних і точних результатів усіх видів вимірювань, які проводяться в різних країнах. Вона уніфікує закони, пра­вила та інструкції у сфері діяльності метрологічних служб.

До складу OIHL входять 54 країни як країни-члени і 41 країна — як члени-кореспонденти. Вищим органом є Міжнародна конференція із законодавчої метрології, яка скликається один раз на шість років (Мал. 5.5).

Мал. Структура Міжнародної організації законодавчої метрології (OIHL)

До складу Міжнародного комітету законодавчої метро­логії входять представники національних метрологічних служб країн — членів OIHL. Засідання комітету відбувають­ся один раз на два роки. Виконавчим органом OIHL є Міжна­родне бюро законодавчої метрології, яке знаходиться у Па­рижі. Бюро виконує функції

секретаріату організації і є цен­тром, в якому збирається уся документація із законодавчої метрології. Бюро займається організаційними та кординаційними питаннями OIHL. Одна з важливих функцій бюро — координація роботи секретарів-доповідачів. В органі­зації функціонують 66 секретарів-доповідачів, які закріплені за метрологічними службами окремих країн і розробляють загальні питання законодавчої метрології та питання з кон­кретних видів вимірювальної техніки.

Для розроблення міжнародних рекомендацій з оцінки похибок засобів вимірювань, методів вимірювань, загальних питань технічних вимог на окремі види засобів вимірювань, уніфікації термінів, позначень і визначень та ряду інших проблем створюються робочі групи, в які можуть входити спеціалісти декількох країн.

Проект рекомендацій узго­джують з усіма членами OIHL і розглядають у комітетах, а потім подають на затвердження Міжнародній конференції. OIHL співпрацює з іншими міжнародними організаціями, які займаються питаннями метрології та стандартизації. Україна входить до складу OIHL з 1997 р. Представни­ком України в цій організації є Держстандарт України. Україна як член-кореспондент має право призначати своїх спостерігачів, одержувати міжнародні документи та реко­мендації, бюлетені, звіти про зустрічі та конференції тощо. Сьогодні Держстандартом України вже отримані всі існу­ючі станом на 1 січня 2004 р. міжнародні документи та рекомендації OIHL, якими можна користуватись у націо­нальному фонді стандартів.

5.5 Європейська організація з якості

У 1957 р. була створена Європейська організація з кон­тролю якості (ЄОЯ), яка користується заслуженим автори­тетом в усьому світі.

Основні завдання ЄОЯ — розробка, удосконалення, по­ширення та пропаганда практичних методів та теоретич­них принципів управління якістю з метою під-

вищення якості продукції та послуг, зниження собівартості виробів, збільшення

продуктивності праці, розробка наукових основ проблем якості, надійності, довговічності.

Членами ЄОЯ є 52 країни Європи, Азії, Америки, Афри­ки. На основі спеціальних угод ЄОЯ співпрацює з регіональ­ними та національними організаціями з якості ряду неєвропейських країн — СІЛА, Японії, Аргентини, Південної Ко­реї, Бразилії, Чилі, Колумбії, Ізраїлю, Нової Зеландії, КНР.

Основним адміністративним органом ЄОЯ є Рада, що складається із 26 членів, Виконком і секретаріат (Мал. 5.6). Для реалізації завдань, які стоять перед ЄОЯ, діють 12 спе­ціалізованих ТК і 7 галузевих секцій. Ці органи працюють над актуальними проблемами якості, розробкою міжнарод­них документів, аналізують та узгоджують результати на­уково-дослідних робіт і досягнення різних країн у галузі забезпечення якості. Кращі результати рекомендуються до вико

Читайте також:

1. A. Організація уроку.
2. C. 3. Структурна побудова управління організаціями.
3. I. Аналіз контрольної роботи.
4. I. Організація класу до уроку та повторення правил техніки безпеки.
5. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
6. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
7. II. Організація і проведення спортивних походів
8. II. Організація перевезень
9. II. Організація перевезень
10. II.ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
11. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
12. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи

Переглядів: 6074