МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Поняття і структура політичної системи.Система – це певна кількість взаємопов’язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті. У навколишньому світі існують різноманітні системи, однією з яких є політична. Поняття «система» запозичене з електроніки та кібернетики, а його «перенесення» у політичну науку здійснили американські учені Г.Алмонд, Д.Істон, У.Мітчел. Т.Парсонс: «Призначення політичної системи – це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства.». Політична система є центральною проблемою політології. Вона дає загальне, цілісне уявлення про організацію та функціонування політичного життя суспільства, його структуру тощо. У сучасній політичній науці існує багато теорій політичних систем. Зокрема, вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили Д.Істон, Г.Алмонд(системний аналіз), К.Дойч(кібернетичний підхід),Т.Парсонс(політична система як специфічний елемент соціальної системи), Г.Пауелл, М.Каплан(зовнішньополітичний аспект функціонування політичної системи) та інші учені. Політична система – це цілісна, інтегрована сукупність політичних суб’єктів, структур і відносин, що відображає інтереси всіх політичних і соціальних сил суспільства.Вона активно взаємодіє з іншими системами – економічною, культурною, соціальною, ідеологічною, релігійною, етнічною. Політична система суспільства включає: - організаційну підсистему(держава, партії, суспільно-політичні організації і рухи); - культурно-ідеологічну підсистему(політична культура, ідеологія, громадська думка); - нормативну підсистему(політико-правові, організаційні, морально-політичні та ін. норми); - інформаційно-комунікативну підсистему(засоби масової інформації і комунікації, науково-інформаційна інфраструктура). Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. Дослідження політичної системи ведуть свій початок від Аристотеля, але по-справжньому вагомих результатів досягнено лише у XX ст. після застосування американським теоретиком Д.Істономметоду системного аналізу у працях «Політична система» та «Системний аналіз політичного життя». Політична система, на думку Д.Істона, цілісна множина багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя, на його думку, є неврівноваженою системою, у якій увесь час відбуваються порушення та робляться спроби до встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Д.Істон вважає, що нерухомість політичної системи недосяжна, поки політична система живе. Основними ознаками політичної системи є: · взаємозв’язок групи елементів; · утворення цими елементами певної цілісності; · внутрішня взаємодія всіх елементів; · прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму; · здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами. Визначальним елементом політичної системи є держава. Крім неї, у політичну систему суспільства входять політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші об’єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси. Структуру політичної системи складають такі основні компоненти: · політичні відносини – взаємини суб’єктів політики з приводу завоювання та здійснення влади (міжкласові, внутрішньокласові, міжнаціональні, міждержавні); · політична організація суспільства – це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства; вона складається з власне політичних організацій (держава, політичні партії, політичні рухи), політизованих організацій (народні рухи, профспілки), неполітичних організацій (об’єднання за інтересами); · засоби масової інформації – розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації, пропагуючи вироблені політичні та правові норми; · політичні принципи та норми, які формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи; · політична свідомість – сукупність політичних ідей, відображених у політичних документах, правових нормах тощо; · політична культура – це сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя. Виділяють такі функції політичної системи: 1) вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства; 2) організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави; 3) координація окремих елементів суспільства; 4) легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення політичної системи); 5) політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність); 6) артикуляція інтересів (пред’явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення); 7) агрегування інтересів (узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення); 8) інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально - політичних цілей і цінностей; 9) політична комунікація складових політичних систем та ін. Виходячи з того, що політична система покликала забезпечувати стабільність суспільства, його прогрес через збалансованість інтересів різних груп населення, американські політологи Г.Алмонд і Дж.Пауеллвиділяють такі її функції. Функції політичної системи: · висловлювання інтересів (політична система через різні організації представляє в суспільстві інтереси соціальних груп); · узагальнення інтересів (розмежовані інтереси різних соціальних груп узагальнюються, віддзеркалюються в програмах партій і доводяться до влади); · відпрацювання норм і правил (законодавчі органи видають закони і нормативні документи); · застосування правил (вона є прерогативою виконавчих органів, які реалізують накази законодавців); · контроль застосуванням правил (виконання її здійснюється судовими органами і органами насилля чи примусу); · політична комунікація (вона припускає різні форми взаємодій та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами і громадянами). Марксисти, опираючись на класові пріоритети, типологізували політичну систему так: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична. За характером розподілу влади політичні системи класифікуються на авторитарні та плюралістичні. Суть авторитаризму – зосередження влади у єдиному центрі, а плюралістична політична система характеризується дифузією влади, широкими правами та свободами, відкритою конкуренцією у боротьбі за владу. Німецький політолог та соціолог М.Веберзапропонував поділити політичні системи на традиційні, раціональні, бюрократичні. Наприкінці 50-х рр. Г.Алмондвиділив такі чотири типи політичних систем: англо-американський, континентально-європейський, доіндустріальний чи частково індустріальний, тоталітарний. У сучасній західній науці відрізняють такі основні типи політичної системи: - військові та громадянські; - консервативні та ті, що трансформуються; - завершені та незавершені (основний критерій такого поділу-наявність усіх складників системи); - мікроскопічні, макроскопічні, глобальні; - традиційні та модернізовані; - демократичні, авторитарні, тоталітарні. Сьогодні у нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг. В.Якушиквважає, що з точку зору особливостей загальносистемних якостей, політична система України характеризується як: · відносно стабільна система, яка спроможна трансформуватися в нестабільну внаслідок поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, у т.ч. й в середині державного механізму; · система з відносно низьким темпом соціальних процесів та недостатньо сприйнятлива до соціальних новацій; · молода самостійна система, яка фактично не має достатньо ефективних сучасних традицій та досвіду самостійного функціонування; · централізована з деякими елементами регіоналізації та децентралізації; · система, що здійснює не весь комплекс функцій, які є необхідними для забезпечення нормального функціонування цивілізованого суспільства; З точки зору особливостей політичної природи існуючої України, політична система України характеризується як: · перехідна від не правового до правового типу; · перехідна до втілення консенсуальної моделі розв’язання соціальних конфліктів; · миролюбна, неагресивна; · позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів; · система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту всіх основних верств населення; · світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної); · етатизована (одержавлена); · система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики; · система з політичним домінуванням певних соціальних верств «реформованої традиційної номенклатури», нової «номенклатури», «нуворишів» та ін. Основними напрямами формування і розвитку нової політичної системи України є: - побудова демократичної соціальної правової держави; - утвердження громадянського суспільства; - подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм; - зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи - вдосконалення діяльності засобів масової інформації.
Читайте також:
|
||||||||
|