• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Держава у політичній системі суспільства: функції держави, типологія держав, держава і громадянське суспільство, правова держава.

Держава є основним інститутом політичної системи суспільства. Вона концентрує у собі владні відносини, які торкаються інтересів і потреб усіх членів суспільства.

Поняття «держава», яке виникло близько трьох тисячоліть тому, нині трактується у таких значеннях:

· як спільнота людей, яка проживає на певній території і згрупована в ціле органами державної влади;

· як система організацій, установ, інститутів, які володіють верховною владою на певній території.

За визначенням П.Рабіновича, держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку суспільства, здійснює управління загальносуспільними справами.

У різних філософських, соціологічних, концепціях це поняття має неоднаковий зміст.

В.Соловйов: «Держава існує не для того, щоб перетворити життя на рай, а для того, щоб задавати йому остаточно перетворитися на пекло».

Анархісти (М.Штірнер, П.Прудон, М.Бакунін, П.Кропоткін) визначали державу як організацію, яка обмежує свободу індивіда та будується на рабстві праці.

Американський політичний діяч О.Гамільтонвбачав в державі як правового гаранта власності та розвитку бізнесу, так й інтегратора усього суспільства для досягнення загальнонаціональних цілей.

Основні теорії виникнення держави можна згрупувати у такі групи:

1. Теологічнатеорія (представники – ідеологи релігій Стародавнього Сходу, католицької церкви, ісламу). Ця теорія пояснює походження держави Божою волею. Звідси виводиться залежність держави від релігійних організацій і діячів, покора усіх перед державною владою.

2. Патріархальнатеорія (представник – Аристотель). Держава – це результат розвитку сім’ї. Абсолютна влада правителя є продовженням влади батька у сім’ї.

3. Договірнатеорія (представники – Г.Гроцій, Т.Гоббс, Ж.-Ж, Руссо та ін.). Держава – це результат договору, укладеного між суверенним правителем і людьми. Появі держави передував «природній стан», коли люди мали «природні права» (Ж.-Ж. Руссо) або коли йшла «війна всіх проти всіх» (Т.Гоббс).

4. Психологічнатеорія (представники – Л.Петражицький, Дж.Фрезер та ін.). Держава – це організація, яка утворилася для керівництва суспільством з боку визначених осіб. Це керівництво є необхідне, бо люди мають психологічну потребу у підпорядкуванні.

5. Теорія насильства(представники Л.Гумплович, Є.Дюрінг). Походження держави пояснюється актом насильства, завоювання одного народу іншим. З метою підкорення завойованих народів створюється держава як особливий апарат примусу.

6. Марксистська (класова)теорія (К.Маркс, Ф.Енгельс) пов'язує виникнення держави одночасно з поділом суспільства на класи. Суть держави-фактична диктатура певного (панівного) класу.

В поясненні ґенези держави історично склалися два підходи: позакласовий і класовий.

Ознаками держави є :

1. Наявність системи суверенної політичної влади (законодавчої, виконавчої, судової). Суверенітет держави означає, що держава володіє найвищою і необмеженою владою над внутрішніми суб’єктами в межах своїх кордонів, а інші держави повинні визнавати це.

2. Територія. Держава нерозривно пов’язана з певною територією, на яку поширюється її влада, а закони мають обов’язкову силу. Територія включає землю, надра, повітряний та водний простори. Як свідчить історія, саме територіальні претензії одних держав до інших спричинили численні конфлікти, які переросли у військові зіткнення.

3. Монополія на легальне застосування сили. Для цього держава створює спеціалізовані органи примусу, які використовує у ситуаціях, передбачених законом. Діапазон державного примусу простягається від обмеження свободи до фізичної ліквідації людини.

4. Наявність державної мови, якою визнається мова нації, котра складає більшість населення держави.

5. Апарат держави, тобто наявність системи органів і установ, які здійснюють функції державної влади (управління, регулювання, контроль). Апарат, як правило, складається з представницьких органів (парламент, органи місцевого самоуправління), виконавчо-розпорядчих органів (президент, уряд та його регіональні органи), судові органи, прокуратура, органи державного контролю.

6. Наявність національної правової системи. Кожна держава функціонує в межах визначеної правової системи. Правова система держави закріплює санкціоновані державою нормативні регулятори суспільного життя, яким повинні підпорядковуватися усі суб'єкти і об’єкти політики.

7. Населення. Держава охоплює своїм впливом усіх людей, які перебувають у межах держави. Жодна особа не може існувати за межами держави і не підкорятися їй.

Основний порядок організації життя держави і зокрема політичного, закріплено в її конституції.

Під функціями держави розуміють основні напрямки її діяльності, які розкривають її соціальну сутність і призначення.

Внутрішніми функціями держави є:

· економічна (господарська) функція – держава як організатор та координатор економічних процесів;

· соціальна функція – держава як організатор соціального забезпечення громадян;

· підтримка законності та правопорядку – держава гарантує елементарний порядок у суспільстві та захищає суспільний лад від дестабілізації;

· встановлення норм, дотримання яких є обов’язковим для усіх юридичних та фізичних осіб і покликане забезпечити функціональну стабільність суспільства;

· законодавча;

· культурно-виховна та наукова;

· функція узгодження інтересів різних соціальних груп та індивідів, розв’язання соціальних конфліктів;

· фіскальна функція – збір коштів у вигляді податків для утримання державного апарату та фінансування соціальної сфери.

Зовнішніми функціями держави є:

· функція оборони та національної безпеки;

· розвиток відносин співробітництва з іншими державами;

· інноваційна функція (використання інтелектуальних досягнень, технологій інших держав тощо).

За часом виконання усі функції держави можна розділити на тимчасові та постійні.

Функції держави, їхній зміст змінюється залежно від історичної епохи. Існують відмінності й у тлумаченнях функцій держави у різних політичних теоріях:

1. Марксисти акцентують увагу на класових функціях держави;

2. На думку представників класичного лібералізму (І.Бентам, Б.Константа ін.), держава виконує виключно функції правового регулювання відносин між автономними, вільними громадянами і не повинна втручатися в економічну та соціальну сферу;

3. Представники соціального лібералізму (Д.Кейнста ін.) вважали, що держава повинна активно втручатися в економічне життя, виконувати фіскальну, соціальну функції (виконання соціальних програм);

4. Різноманітні концепції «плюралістичної демократії» (Г.Ласкі, М.Дювержета ін.)на перший план виводять владні функції держави, яка має виконувати роль координатора і арбітра між конкуруючими політичними силами, забезпечувати правові умови для вільної політичної конкуренції;

5. Неоконсервативні течії (тетчеризм, рейганізм) виступають за сильні політико-владні функції держави і проти економічної та соціальної функцій, які, на їх думку, породжують утриманську психологію та бюрократизацію суспільства.

Основними функціями мають бути створення гарантій для внутрішньої та зовнішньої безпеки, підтримка політичної та духовної єдності нації, формування національно-державницької свідомості.

Важливою характеристикою держави є поняття «форма держави».Це поняття включає у себе такі компоненти, як форма державного устрою, форма державного правління та політичний режим.

Під «державним правлінням» розуміється спосіб організації і здійснення державної влади. Традиційно виділяють такі форми державного правління, як монархія та республіка.

Монархія (від гр. monarchia – одновладдя) – це форма державного правління при якій верховна державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави держави і передається у спадок. Історичними формами монархії є абсолютна та конституційна (обмежена) монархія. Абсолютна монархія характеризується повновладдям глави держави, а в конституційній – повноваження глави держави обмежується Основним законом держави. Різновидами конституційної монархії є дуалістична (монарх володіє виконавчою владою і частково – законодавчою) і парламентська (монарх володіє законодавчою владою і частково – виконавчою). Абсолютна більшість сучасних монархій – парламентського типу (Великобританія, Данія, Швеція, Японія та ін.).

Альтернативною до монархії формою правління є республіка. Вона характеризується здійсненням вищої державної влади виборним колегіальним органом, який формується населенням (або його частиною) на визначений час. Республіками є більшість сучасних держав. Різновидами республіки є парламентська, президентська та змішана.

Парламентська республіка . Верховенство в системі державної влади належить парламенту, який формує уряд. Парламент може висловити урядові вотум недовіри, наслідком чого є або відставка уряду, або розпуск парламенту та проведення дострокових парламентських виборів. Уряд володіє виконавчою владою, інколи – законодавчою ініціативою, а також правом клопотати перед президентом за розпуск парламенту. Функції президента в основному зводяться до представницьких.

Президентська республіка. Президент обирається народом, є главою держави і очолює виконавчу владу. Посади прем’єр – міністра немає. Членів уряду призначає президент, однак у деяких державах (наприклад, у США) ключових міністрів затверджує парламент. Президент не має права розпустити законодавчий орган, а депутати парламенту не можуть вплинути на дострокове переобрання президента, окрім як через механізм. Разом із президентом іде у відставку весь уряд.

Змішана республіка. Глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який обов’язково повинен затверджуватися парламентом. Президент обирається на всенародних виборах. Виконавчу владу очолює прем’єр-міністр.

Державний устрій – це поділ держави на певні складові та розподіл влади між нею (державою) та цими складовими. Історично склалися три форми державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація.

Унітарна держава. Принцип унітаризму означає таку побудову держави, за якої верховна суверенна влада повністю зосереджена в центрі, а складові держави (області, департаменти, воєводства тощо) не мають ознак політико-державної самостійності й є тільки адміністративно-територіальними підрозділами. Для унітарної держави характерна наявність єдиної системи централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на всю територію країни. Існує єдине громадянство, єдина судова система, єдина конституція. Деякі унітарні держави (Італія, Португалія, Україна та ін.) включають автономні утворення.

Федерація – це союзна держава, яка складається з державних утворень, які мають юридичну і , відповідно, політичну самостійність. Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції федеральної, центральної влади та влади суб’єктів федерації. Цей принцип передбачає договірність у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах федеральної влади. Територія в політико-адміністративному відношенні не є єдиним цілим, а складається з суб’єктів федерацій. Суб’єкт федерації наділяється установчою владою, має право прийняти власну конституцію, мати свою судову та правову систему. Федеральні закони мають безумовний пріоритет над регіональними. У конституціях федерації розмежовується компетенція федеральних і місцевих органів влади. У складі федерації може бути різна кількість суб’єктів: у США-50, в Канаді-10, у ФРН-16, в Австрії-9 і т.д. До компетенції центральної влади в федерації належать питання розв’язання конфліктів між суб’єктами федерацій, оборони країни, зовнішньої політики, фінансів, оподаткування, організації структур і діяльності вищих органів влади.

Г.-В.-Ф.Гегель: «Державна самостійність є першою свободою і вищою честю народу, бо саме у незалежній державі народ може найповніше відчути власну гідність і реалізувати свої прагнення».

Конфедерація – це союз суверенних держав, який створюється для досягнення конкретної спільної мети. Принцип конфедералізму передбачає збереження повної юридичної та політичної самостійності держав-членів конфедерації, відсутність центральних органів влади, уніфікованого законодавства, єдиного громадянства, судової системи. Взаємини між суб’єктами конфедерації ґрунтуються лише на добровільних договірних засадах для координації дій у розв’язанні конкретних спільних проблем.

Конфедерація характеризується відсутністю єдиної податкової системи; фінанси центральних органів складаються із внесків, а не з податкових відрахувань. Члени конфедерації передають в компетенцію союзу вирішення обмеженої кількості питань, найчастіше – у сфері оборони, зовнішньої політики, транспорту, зв’язку.

Правова держава – це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканості її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону. Правова держава є системою органів та інститутів, які гарантують та охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства.

Ідейно-теоретичні підвалини концепції правової держави, які формувалися разом з поняттям громадянського суспільства, закладали Ш.-Л.Монтеск’є(концепція розподілу влади), Ж.-Ж.Руссо(ідея народного суверенітету), І.Кант (концепція держави як об’єднання людей, що підкоряються правовим законам) та ін. Саме з іменем І.Кантапов’язують теорію правової держави. «Правова держава» І.Канта базувалась на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Згідно з ідеєю правової держави громадяни можуть робити все те, що не заборонено законом, держава може робити тільки те, що передбачено законом, правосуддя має бути незалежним і має ґрунтуватися на презумпції невинуватості.

ОСНОВНІ РИСИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ:

· Конституційна юрисдикція. Конституція – основний закон усі інші нормативно – правові акти приймаються на її основі.

· Верховенство права. Розвинена і діюча система права і законодавства.

· Реально існуючий, а не лише задекларований, єдиний для всіх, обов’язковий правопорядок в державі, що забезпечує еволюційний розвиток.

· Парламентаризм.

· Розвинена виборча система, суверенітет народу.

· Життєздатність державного механізму до впливу на суспільному зверху, одержання інформації знизу, забезпечення зв’язків по горизонталі.

· Наявність гарантій дотримання права і законодавства.

· Пріоритет прав людини над правами держави.

· Розвинена правова культура.

· Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

· Орієнтація держави і права на людину як найвищу цінність.

· Тісний зв’язок національного права з міждународним.

· Суттєве зростання питомої ваги законів у загальні масі нормативних актів.

Читайте також:

1. D – моделювання в графічній системі КОМПАС
2. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
3. Автоматизоване робоче місце (АРМ) бухгалтера: призначення, функції та його рівні
4. Автономні утворення у зарубіжних державах
5. Аграрні відносини, їх специфіка та місце в економічній системі
6. Адаптаційні зміни в кістковій системі спортсменів
7. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
8. Административно-правовая защита ребенка
9. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
10. Адресація в системі ЕП НБУ.
11. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.
12. Акти Конституційного суду України в системі національного законодавства.

Переглядів: 942