Соціальна політика як один з видів політики.

Соціальна політика – це окремий вид діяльності уряду та інших суспільних інституцій загальнонаціонального та місцевого рівня, спрямований на задоволення соціальних потреб суспільних груп та індивідів, гарантування їхніх соціальних прав, здійснення соціального захисту, розвиток соціальної сфери. Головне призначення соціальної політики – в забезпеченні суспільного добробуту, створенні рівних умов для всіх громадян у його досягненні. За час 70-річного панування комуністичного режиму в Україні широко розрекламовані гасла «все для людини, все в ім’я людини» обернулися повною залежністю людини від держави – при мінімальній забезпеченості її найістотніших соціальних потреб. Сфера соціальних послуг фінансувалася за залишковим принципом (наприклад, на так зване безоплатне житло людина змушена була чекати 20-30 років).

Україна проголосила і закріпила в Конституції свій намір побудувати правову соціальну державу з соціально спрямованою ринковою економікою, соціальною демократією, що базується на соціальній етиці як механізмі досягнення соціальної злагоди. Однак, сучасне соціальне становище в державі дуже складне. На відміну від колишніх соціалістичних країн центрально-східної Європи, Україна не мала запису соціальної витривалості. Кризові явища у фінансово – економічній системі, розбалансованість господарського комплексу, обмеженість держбюджету, який залишається основним джерелом фінансування соціальних програм, істотно звузили можливості державної підтримки соціальної сфери.

За свідченням Світового банку тягар виплат, які несе Україна на соціальне забезпечення і заробітну плату працівникам бюджетної сфери в умовах падіння виробництва, переріс усі фінансові можливості економіки. Наприклад, в 1992 р. витрати становили понад 40% ВНП, більш ніж в будь-якій країні світу (Україна. Соціальна сфера у перехідний період. Аналіз Світового банку. К.: Основи – 1994. – с.5).

Рівень життя значної частини людей є абсолютно незадовільним з погляду задоволення найелементарніших соціальних потреб, і з точки зору розвитку економіки.

Виникло замкнуте коло:щоб рівень життя почав зростати, мають бути зроблені рішучі кроки в реформуванні і піднесенні економіки, але щоб економіка розвивалась, потрібно підвищити рівень споживання, створивши тим самим нормальний попит на продукцію, яку вона виробляє.

У демократичних країнах із соціально спрямованою ринковою економікою державна соціальна політика базується на таких принципах, як:

o синхронність оновлення економічних і соціальних відносин на базі існуючої системи цінностей;

o поступовість і поетапність соціальних перетворень. Їх здійснення з урахуванням економічних можливостей, в міру нарощування економічного потенціалу;

o пріоритетність стимулювання і соціальної підтримки трудової активності населення, встановлення справедливого рівня оплати праці і боротьби з безробіттям;

o поєднання державних, комерційних і доброчинних засад при здійсненні соціального страхування на випадок хвороби, безробіття та працездатності; використання державних дотацій з метою збалансування доходів і витрат, які становлять державні соціальні бюджетні кошти.

Важливе місце у соціальній політиці демократичних держав займає політика соціального партнерства, яка має на меті забезпечення поступального економічного розвитку, підвищення рівня життя людей та задоволення загальнонаціональних потреб.

Соціальне партнерство – це система погоджених відносин між найманими працівниками і працедавцями, що базується на визнанні розбіжності економічних інтересів різних соціальних груп та права кожної соціальної групи відстоювати свої інтереси через пошук компромісів, взаєморозуміння і співробітництва в умовах соціального миру.

Відносини на засадах соціального партнерства полягають в укладенні тарифних та інших договірних угод між профспілками та працедавцями.

В Україні відбувається процес поступового формування національної системи соціального забезпечення непрацездатних і соціально незахищених верств населення. Ще у грудні 1993 року Верховна Рада схвалила Концепцію соціального забезпечення населення України. Для її реалізації передбачається прийняття таких законодавчих актів, як: основи законодавства про соціальне страхування громадян, про добровільне соціальне страхування громадян, про соціальне страхування громадян на випадок хвороби (медичне страхування), про соціальне страхування громадян від нещасного випадку на виробництві, про пенсійне страхування громадян, про матеріальне забезпечення громадян, що потерпіли від техногенно – екологічних та природних катастроф тощо. Держава планує здійснити реформу системи соціального забезпечення у два етапи:

o на першому етапі, в умовах фінансово – економічної кризи, поряд з поступовим запровадженням нових елементів соціального забезпечення переважно збереглася чинна система захисту, яка спиралася головним чином на державне управління і забезпечення;

o на другому етапі буде розроблятися і поступово впроваджуватися нова система, в основу якої покладені такі принципи соціального забезпечення:

o всезагальність – поширення соціального забезпечення на всіх громадян;

o всеосяжність – охоплення системою соціального забезпечення усіх випадків, коли у громадян виникає потреба в реалізації права на соціальне забезпечення;

o диференціація умов і норм соціального забезпечення громадян залежно від їх трудового внеску, від причин, через які вони залишилися без достатніх коштів для існування, від потреб в отриманні соціальної допомоги та інших факторів;

o удосконалення і перегляд рівня соціального забезпечення із зміною прожиткового рівня і стану економіки держави;

o державна гарантованість соціального забезпечення

o участь громадян через громадські організації у розробленні та прийнятті рішень з питань соціального забезпечення.

Політика соціального забезпечення має відповідати вимогам ринкової економіки, забезпечувати такий рівень і таку форму розподілу та споживання життєвих благ, які б не вели до зрівнялівки, не породжували утриманських настроїв, не знижували мотивації до праці, а навпаки, сприяли їх найвищому праву.

Враховуючи світовий досвід, Україна формує систему соціального забезпечення:

· державне соціальне страхування (пенсійне, медичне, від безробіття тощо). Держава виступає гарантом їх функціонування.

· державна соціальна допомога (соціальний захист, соціальна допомога, соціальне піклування). Фінансуватиметься з бюджетів місцевих органів влади.

· приватне соціальне страхування. Функціонуватиме паралельно з державним страхуванням.

· громадська благодійність.

Соціальна політика має бути адекватною до стану економіки, сприяти виходу з кризи, забезпечувати задоволення мінімально необхідних стандартів життя.

В українському політичному енциклопедичному словнику політика визначається як «організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб» (Політичний енциклопедичний словник /За ред. Ю.С.Жемшученка, В.Д.Бабкіна. К., 1997. с. 258).

Це визначення соціального призначення політики полягає в тому, що вона заторкує задоволення інтересів і потреб людей.

З урахуванням соціального призначення політики вона може бути визначена як діяльність з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.

Соціальний підхід до політики (соціально – економічні, правові, демократичні, соціально – культурні, культурно – антропологічні та інші теорії політики) – це розгляд політики як результату соціальних чинників.

Головний результат соціальної політики соціальна справедливість, рівність, свобода.

Соціальними суб’єктами політики є індивіди й різноманітні соціальні спільності. Існує п’ять основних груп таких спільностей: соціально – класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні. Головною їх особливістю є те, що вони сформувалися в процесі історичного розвитку об’єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей.

Основні різновиди соціальної політики розрізняються залежно від груп соціальних спільностей як її об’єктів. Такими різновидами є політика соціального партнерства (спрямована на регулювання відносин між суспільними класами), етнічна, або національна, демографічна, молодіжна, пенсійна, регіональна. Галузевими різновидами соціальної політики є житлова, політика у сфері охорони здоров’я, освітня політика.

Питання для самоконтролю

1. Яка суть економічної політики, її призначення?

2. Чим відрізняється політика в умовах економічної кризи?

3. У чому суть соціальної політики?

4. Які соціальні суб’єкти політики?

5. Які основні різновиди соціальної політики?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політика в умовах економічної кризи.	\|	Тема 9: Політика та етнонаціональні відносини.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.