• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 10: Особистість і політика. Політичне лідерство. Політична еліта.

План

1. Особистість і політика.

1.1 Людський вимір політики і напрям політичної соціалізації особи.

1.2 Людина як суб’єкт політики та основні параметри її діяльності

2. Політичне лідерство.

2.1 Ознаки політичного лідера.

2.2 Функції політичного лідера

2.3 Типологія політичного лідерства.

2.4 Теорії політичного лідерства

3. Політична еліта.

3.1 Сучасні концепції еліт.

3.2 Характерні риси політичної еліти.

3.3 Функції політичних еліт

3.4Типологія політичних еліт. Проблеми формування політичних еліт в Україні.

1. Проблема участі особи у політиці є дискусійною із найдавніших часів. Одні мислителі вважали політику елітарним видом діяльності, інші – притримувалися думки, що участь громадян у політиці визначена вже самою суттю людської спільноти, бо політика пронизує всі види життєдіяльності кожного індивіда, має значний вплив на соціальні, побутові умови життя людей, на їх настрій та духовність.

Людина є первинним суб’єктом політики, який характеризується:

o різною участю у політичному житті;

o різними можливостями впливу на владу;

o мірою політичної активності.

Ставлення людей до політики може набирати різноманітних виявів політичної поведінки – від беззаперечного схвалення до прихованого опору або політичного екстремізму.

Політична діяльність – це свідома, цілеспрямована діяльність людей або великих суспільних груп щодо реалізації своїх політичних інтересів, цілей, участь в управлінні державними, суспільними справами.

Політична діяльність особи може здійснюватися у формі політичної участі та політичного функціонування.

Активна включеність особи у політичний процес потребує: соціально-економічних, політико-організаційних, політико-правових передумов. На політичну поведінку людини також впливають психологічні та біологічні характеристики (стать, вік, темперамент, воля, стан фізичного здоров’я тощо).

У сучасних демократичних державах існують найрізноманітніші форми політичної участі:референдуми, вибори, участь у діяльності державних органів влади, збори, конгреси, участь у діяльності об’єднань громадян, демонстрації, мітинги, пікети, страйки тощо. Форми політичної діяльності громадян можуть бути інституційними, санкціонованими законом, і неінституційними, протиправними, наприклад, несанкціоновані мітинги, самовільне захоплення влади.

Політичну поведінку особи може характеризувати не лише активна позиція, але і відчуження. Політичне відчуження фіксує наявність розриву між суспільством і людиною, воно проявляється у безсиллі індивіда впливати на розвиток політичних подій, сприйнятті людиною політичних інститутів як ворожих її інтересам. Проявами політичного відчуження є абсентеїзм, конформізм, соціальна апатія тощо. Причинами політичного відчуження є втрата соціальних ідеалів, падіння рівня довіри органам влади, прагнення людини відгородитися від політики тощо.

Л.С.Саністебанвідзначав: «Політична дія потребує абсолютної віри в кінцеву перемогу, бо інакше важко забезпечити мотив колективної поведінки багатьох людей».

Значну роль має політична соціалізація.

Це поняття з’явилося в політичній науці в кінці 50-х р. XXст. Існують різні визначення політичної соціалізації. Так, відомий політолог О.Шестопалвизначає політичну соціалізацію як сукупність процесів становлення політичної свідомості і поведінки особи, прийняття й виконання певних політичних ролей, прояв політичної активності.За А.Крюковою, політична соціалізація – це процес, за допомогою якого людина залучається до певних політичних цінностей, включає їх у свій внутрішній світ, формує свою політичну свідомість, культуру, об’єктивно і суб’єктивно готується до політичної діяльності.

Під політичною соціалізацією слід розуміти процес входження людини в політику.

У політичній соціалізації виділяються дві фази:

o політична адаптація – пристосування індивіда до соціально-політичних умов, до ролевих функцій, політичних норм, соціальних груп;

o інтеріоризація – засвоєння особою політичних цінностей і настанов, норм і взірців політичної поведінки, притаманних певній соціальній спільноті.

Перехід від тоталітарної політичної системи до демократичної правової держави зумовив фундаментальні зміни у політичній соціалізації населення, які спрямовані на формування таких рис, як:

- політична толерантність;

- готовність до компромісу;

- прагнення до консенсусу;

- вміння цивілізовано виражати та захищати свої інтереси;

- здатність запобігати політичним конфліктам або цивілізовано розв’язувати їх.

2. Слід відзначити, що процес входження людини в політику – це певне політичне лідерство, різновид соціального лідерства. Термін «лідер» (від англ. Leader) означає «керівник», «провідник».

У сучасній політичній науці є різноманітні визначення цього поняття, зокрема:

· політичне лідерство – це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження членів нації до дій;

· це відносини між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує домінування своєї волі над іншими;

· це постійний легітимний вплив владних осіб на суспільство, організацію чи групу.

2.1 Ознаки політичного лідерства:

· лідерство передбачає постійний вплив на оточуючих;

· політичний вплив повинен бути всезагальним і розповсюджуватися на всіх членів керованої спільноти;

· лідерство закріплюється у певних нормах, правилах, привілеях, повноваженнях.

Політичний лідервиступає як:

· об’єднувач людей;

· захисник їхніх інтересів;

· ініціатор оновлення життя;

· організатор діяльності людей.

Існує також думка, що політичний лідер – це той, хто здатний змінювати хід подій і спрямованість політичних процесів, тому не кожний прем’єр - міністр, монарх, керівник політичної партії, а тим більше парламентарій, стає політичним лідером.

2.2 Функції політичних лідерів:

· аналітична або функція постановки діагнозу, тобто глибокий і всебічний аналіз причин ситуації, що склалась, вивчення суперечності об’єктивних і суб’єктивних факторів і реалій;

· функція розробки програми дій. У її виконанні велику роль відіграють особистісні якості політичного лідера, його рішучість, енергія, розум, інтуїція, сміливість, здатність брати на себе велику відповідальність

· функція мобілізації країни на виконання прийнятої програми. Тут багато залежить від уміння і здібностей політичного лідера увійти в контакт з широкими масами, переконувати, надихати, привернути на свій бік тих, хто не визначився.

2.3 У політичній літературі зустрічаються різноманітні класифікації лідерства. М.Вебер у залежності від способів легітимізації влади виділяє три типи лідерів – традиційний, раціонально – легальний і харизматичний.

У залежності від того, яким способам зміни політичної та соціальної дійсності віддають перевагу лідери, їх поділяють на:

· реформаторів;

· революціонерів;

· консерваторів.

2.4 Проблема лідерства перебуває у центрі уваги дослідників упродовж багатьох століть. Ф.Ніцшевбачав у лідерстві вияви «творчого інстинкту», Г.Тард – наслідування послідовників, З Фрейд – наслідники ущемленого лібідо. До найважливіших теорій політичного лідерства належать теорія рис, психологічна теорія, марксистська теорія лідерства, ситуаційна теорія.

Теорія рис (Е.Богардус, Ф.Гальтон)пояснює природу політичного лідерства видатними індивідуальними рисами людини, які рано чи пізно приводять її до влади.

Ситуаційна теорія (В.Даль, Р.Согділл, Т.Хілтонта ін.) обґрунтовує ідею залежності поведінки лідера від соціальних умов.

Серед психологічних концепційлідерства виділяються концепція З Фрейда, концепціяГ.Лебона, концепція Е.Фромма та Т.Адорно.

Концепція З.Фрейда. Витоки лідерства знаходяться у людській психіці. З.Фрейд пояснював лідерство несвідомим прагненням індивіда панувати над іншими.

Концепція Г.Лебона. На його думку, лідери можуть все, достатньо тільки їм навчатися володіти психологією маси.

Концепція Е.Фромма та Т.Адорно. Індивіди, для яких влада є внутрішньою інстинктивною потребою, при певних соціальних умовах перетворюються у авторитарних вождів.

Марксистська теоріяпри трактуванні природи політичного лідерства виходить із соціально – класових основ суспільства.

Читайте також:

1. Активна і пасивна державна політика.
2. Англійці Вільям Стенлі Джевонс (1835–1882) та Альфред Маршалл (1842–1924), замість терміна ”політична економія”, вводять нейтральний термін “economics“.
3. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
4. Асортиментна політика.
5. Валютні системи та валютна політика.
6. Валютні системи та валютна політика. особливості формування валютної системи України
7. Взаємозв’язок понять індивід, особистість, індивідуальність
8. Внутріашьополітичне становище в Румунії
9. Вплив колективу на особистість дитини.
10. Геополітична структура сучасного світу.
11. Геополітичне позиціонування Європейського Союзу на початку XXI ст.
12. Гетьман Іван Мазепа: його внутрішня і зовнішня політика.

Переглядів: 1261