Взаємодія і зіткнення цивілізацій у контексті глобального розвитку

Американський професор С. Хантінгтон – автор теорії «зіткнення цивілізацій» – відмітив процес висунення на перший план цивілізаційних розбіжностей і посилення диференціації локальних цивілізацій, виділивши на карті світу вісім цивілізацій: західну, ісламську, індуську, китайську (конфуціанську), японську, православну, африканську, латиноамериканську. За С. Хантінгтоном світ – це не єдина глобальна цивілізація, а набір різних цивілізацій («конфліктуючих зон»), між якими є багато спільного, але й немало відмінностей, які не стираються. Позиція С. Хантінгтона полягає в тому, що зіткнення цивілізацій стає домінуючим чинником світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями – це лінії майбутніх фронтів, а майбутній конфлікт між цивілізаціями – завершальна фаза еволюції глобальних конфліктів у сучасному глобально-центричному світі.

На думку сучасних прихильників соціокультурної теорії зіткнення цивілізацій, найістотніші конфлікти майбутнього і зіткнення цивілізацій відбуватимуться вздовж ліній розлому з таких причин:

по-перше, міжцивілізаційні асиметрії (у розумінні диференціації) фундаментальніші, ніж відмінності між політичними системами або ідеологіями. Представники різних цивілізацій по-різному ставляться до духовних і культурних цінностей, мають різні уявлення про формальні і неформальні правила (інститути), про співвідношення прав і обов’язків, свободи і примусу, рівності та ієрархії. Як свідчить історичний досвід основна лінія розлому між цивілізаціями пролягає не між ідеологіями, а між різними культурами;

по-друге, у результаті посилення взаємодії між цивілізаціями зростає цивілізаційна самосвідомість і поглиблюються конфлікти між локальними цивілізаціями й окремими соціальними групами всередині цивілізацій через усвідомлення ними соціокультурної ідентичності і цивілізаційної диференціації;

по-третє, слабшає роль держав-нації як джерела ідентифікації особистості та соціальної групи. При цьому «порожнини ідентифікації» заповнюються релігією (ісламізм, християнство, іудаїзм, буддизм, індуїзм), нерідко у формі фундаменталістських рухів. Відродження релігії створює основу для об’єднання людей не на основі громадянства, а на основі цивілізаційно-релігійної спільності;

по-четверте, прозахідний патерналізм стимулює реванш не західних цивілізацій, їх повернення до генетичних витоків. На вершині своєї могутності локальним цивілізаціям Заходу доводиться взаємодіяти з локальними цивілізаціями Сходу та мусульманського світу, де відбувається інтенсивний процес девестернізації їхніх еліт і повернення до власного духовного і культурного коріння;

по-п’яте, культурна диференціація менше піддається змінам, аніж згладжування асиметрій економічного і політичного характеру.

Разом з тим соціокультурна теорія зіткнення цивілізацій дає ключ до розуміння економічних трансформацій на початку ХХІ століття. З одного боку, відбувається становлення глобально-центричної економіки, здатної мобілізувати асиметрично розміщений світовий ресурсний потенціал з метою його ефективної реалізації, динамізувати міжнародний рух факторів виробництва, оптимізувати галузево-регіональні пропорції, а з другого – породжує складні соціально-економічні проблеми глобального розвитку. Йдеться в першу чергу про асинхронність, диспропорційність нерівномірність розвитку суб’єктів глобальної економічної системи, що стають каталізатором кризових явищ і процесів з руйнівним потенціалом глобального масштабу.

Натомість російський вчений Ю. Яковець, спираючись на результати X Міждисциплінарної дискусії «Локальні цивілізації у XXI столітті: зіткнення чи партнерство?», визначив такі особливості четвертого покоління локальних цивілізацій: 1) їх більша диференціація у порівнянні з цивілізаціями третього покоління (в тому числі розшарування західної цивілізації на західноєвропейську, північноамериканську, латиноамериканську, океанічну; далекосхідна, китайська, японська, буддійська); 2) зростаюча роль цивілізаційної спільності і міжцивілізаційних розбіжностей; 3) нарощення потенціалу партнерства локальних цивілізацій, формування нового типу відносин між ними.

Слід відмітити, що до початку XXI ст. локальні цивілізації четвертого покоління характеризувалися різкою диференціацією основних показників, економічного і військово-політичного потенціалу, що є передумовою як для посилення співробітництва, так і можливого зіткнення. Чітко вимальовуються дві групи цивілізацій. Більш розвинуті цивілізації (за умов невеликої частки в чисельності населення) володіють домінуючою економічною силою. Інша група – п’ять цивілізацій з більш низьким рівнем розвитку і слабким потенціалом. Слід також враховувати, що перша група цивілізацій більшою мірою є інтегрованою і домінує у світовому цивілізаційному просторі. Аналогічні диспропорції спостерігаються, якщо врахувати більш повні дані щодо частки цивілізацій четвертого покоління в населенні і ВВП світу (табл. 5.2.1).

Таблиця 5.2.1

Динаміка макроекономічних показників
цивілізацій четвертого покоління

Цивілізації	Частка в населенні світу,%	Частка в ВВП світу,%	ВВП на душу населення,тис. дол. США по ПКС 1995 р.
1950 р.	1990 р.	2000 р.	2015 р.	1950 р.	1990 р.	2000 р.	2015 р.	1950 р.	1990 р.	2000 р.	2015 р.
Північноамериканська	6,26	5,32	5,11	4,74	28,95	22,24	22,85	20,33	12,2^*	25,7^*	31,0^*	35,8^*
Західноєвропейська	11,99	7,22	6,46	5,49	24,37	22,02	20,47	17,01	5,6	18,4	21,5	31,1
Японська	3,31	2,37	2,11	1,79	2,77	8,50	7,36	5,77	2,3	21,7	23,6	32,3
Латиноамериканська	6,23	8,36	8,52	8,97	6,52	7,57	7,73	8,00	2,9	5,5	6,2	9,0
Мусульманська	10,44	13,67	14,50	15,66	6,14	8,47	8,84	9,30	2,6^**	5,9^**	6,2^**	8,4^**
Китайська (Китай)	33,65	22,63	21,31	20,39	4,14	6,67	11,88	15,57	0,4^***	1,6^***	3,4^***	7,1^***
Індійська (Індія)	13,49	16,00	16,62	17,21	2,77	3,08	4,26	5,54	0,6	1,2	1,7	3,2
Буддійська	4,62	4,99		5,11	1,80	2,97	3,45	4,32	1,1	3,6	4,5	9,0
Африка (на півдні від Сахари)	6,18	9,42	10,62	12,33	3,41	2,35	2,35	2,08	1,5	1,5	1,5	1,7
Океанічна (Австралія та Нова Зеландія)	0,41	0,40	0,39	0,36	1,22	1,18	1,24	1,19	8,5^****	18,8^****	22,9^****	34,0^****
Східна Європа	3,51	2,33	2,02	1,74	5,79	4,54	3,61	3,48	4,5	11,7	12,1	20,1
Євразійська (СНД), в тому числі	7,97	5,41	4,70	4,07	10,29	8,76	4,08	5,20	3,5	9,8	5,9	12,8
Росія	4,47	2,87	2,41	1,99	6,57	5,48	2,66	3,22	4,0	11,5	7,5	16,2
Відношення північноамериканської цивілізації:
до африканської
до євразійської

* США.

** Близький та Середній Схід, Північна Африка.

*** КНР.

**** Австралія.

Немає сумнівів, що за таким співвідношенням сил глобалізація реалізує в основному інтереси розвинутих країн і цивілізацій і є новим ефективним інструментом перекачування на їх користь національного багатства менш розвинутих країн, монопольного привласнення надприбутків, що є результатом функціонування глобальної економіки, поглиблення розриву між заможними і бідними націями.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ	\|	Перспективи і потенціал локальних цивілізацій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.