• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ідейно-теоретичні передумови психоаналізу

Вчення про несвідоме є вихідним у психоаналізі Фройда, але Фройд не був першовідкривачем у цій галузі. Психологи вважають, що витоки ідеї несвідомого можна знайти у вченні Сократа та Платона про анамнезис – знання як пригадування, Б.Спіноза писав про неусвідомлені принципи, завдяки яким з’являються ті чи інші бажання людини, Г.Ляйбніц досліджував нижчі форми душевної діяльності.

І.Кант намагається, спираючись на несвідоме, аргументувати чуттєве та інтуїтивне пізнання, їх роль у естетичному ставленні до зовнішнього світу.

Важливими є:

- Вчення про підсвідомі ідеї Йогана Фрідріха Гербарта (1776-1841) – німецького філософа, психолога і педагога.

- Вчення про психічну енергію Густава Теодора Фехнера (1801-1887) – німецького фізика, психолога, філософа.

- Психологічна теорія неврозів. П’єр Жане (1859-1947), французький психолог та психопатолог. Жан Мартен Шарко (1825-1893), лікар.

Поняття „несвідомого” було покладено в основу теоретичної концепції А.Шопенгауера, і Фройд визнав також суттєвий збіг постулатів психоаналізу з ідеями А.Шопенгауера щодо примату афективності та сексуальності, а також з окремими положеннями філософії Ніцше. Проте Фройд стверджував, що його знайомство з творчістю цих філософів відбулося вже після формування основних ідей психоаналізу.

Як зазначає Е.Фромм (Праця „Місія Зігмунда Фройда”), витоки психоаналізу потрібно шукати в особистості Фройда, оскільки найбільші досягнення та недоліки цієї теорії мають на собі відбиток особистості її засновника.

Зіґмунд (Сігізмунд) Шолом Фройд народився 6 травня 1856 року в невеличкому містечку Фрайбергу на території Моравії (нині Пршибор) в не дуже заможній родині. У своїй „Автобіографії” Фройд пише: „Мої батьки були євреями, залишився євреєм і я”.

Мати Фройда народилася в галицькому містечку Броди, певний час жила в Одесі, був період коли батько, Якоб Фройд, мав ділові контакти з одеськими торговими колами. Є, навіть свідчення, що Фройд у розмовах з друзями називав себе „слов’янським євреєм”, так пояснюючи свій підвищений інтерес до слов’янської культури.

Коли Фройду виповнилося чотири роки сім’я переїхала до Відня. Там Фройд прожив до 1938 року.

З дитинства Зігмунд відзначався гострим розумом, працьовитістю, багато читав.

У 17 років закінчив гімназію з відзнакою і вступив на медичний факультет Віденського університету. Навчання в ньому Фройд оцінює досить скептично. Найбільше його вразив присмак антисемітизму.

Працював у фізіологічній лабораторії Ернста Брюкке, проводив самостійні гістологічні дослідження, опублікував кілька статей по анатомії й неврології. У віці 26 років став доктором медицини.

Займався приватною лікарською практикою (хірургія та терапія).

У 1885 році отримав посаду приват-доцента Віденського університету, з 1902 – професора неврології.

Але ще в 1985-1986 рр. Фройд працював у Парижі в клініці Сальпетриєрі під керівництвом знаменитого Ж.Шарко. Особливо Фройда вразили дослідження Шарко, які стосувалися використання гіпнозу для усунення симптомів у хворих істерією.Фройд починає розуміти, що істерія з паралічами, що її супроводжують є психічним розладом і вимагає передусім психологічного пояснення. В одній із розмов із Фрейдом, Шарко між іншим висловив думку, щоджерело багатьох симптомів приховане в особливостях їх статевого життя. Це запам’яталося Фрейдові.

У 1889 році Фройд відвідав Нансі, де познайомився з Лебелем та Бертгеймом,які також досліджували істерії та гіпноз.

Після повернення до Відня, Фройд познайомився з практикуючим лікаремЙозефом Брейєром (1842-1925).

Брейєр називав свій метод лікування істерії „катарсисом”. Він занурював хворих у стан гіпнозу, а потім пропонував згадати й розповісти про події, які стали причиною захворювання. Інколи ці спогади супроводжувалися бурхливим виявом почуттів, плачем, і лише тоді найчастіше наступало полегшення, а інколи і одужання. Фройд зацікавився цим методом і між ним та Брейєром зав’язалася творче співробітництво, результатом спільних досліджень стала спільна праця „Дослідження істерії” (1895).

Пізніше сам Фройд неодноразово зазначав, що створення психоаналізу не є його заслугою, а вперше психоаналітичний метод був застосований Йозефом Брейєром.

Але цей метод не завжди був ефективним, Фройд починає шукати інший шлях, щоб виявити болючі переживання, і зрештою, знаходить можливість виявити „подавлений” аффект через тлумачення сновидінь, неусвідомлених текстів, обмовок, забувань, помилкових дій.

Шляхи Брейєра та Фройда розійшлися, і Фройд здійснює перехід від катарсису до власне психоаналізу. Вважається, що цей перехід відбувся завдяки відмові від гіпнозу та навіювання.

У 1896 році Фройд уперше використав термін „психоаналіз”, під яким розумів метод дослідження психічних процесів, і новий метод лікування неврозів.

Результати досліджень та роздумів Фройд публікує у таких працях:

Ø „Тлумачення сновидінь” – 1900 р. (Фройд вважав цю працю рубежем у своїй діяльності і такою, що містить найцінніші із його відкриттів)

Ø „Психопатологія буденного життя” – 1901 р.

Ø „Три нариси по теорії сексуальності” – 1905 р.

Ø „Фрагмент із одного аналізу істерії” -1905 р.

Ø „Дотепність та її відношення до несвідомого” – 1905 р.

Психоаналіз стає популярним. Перетворюється з методу лікування неврозів узагальнопсихологічне вчення про особистість та її розвиток. Довкола Фройда гуртуються однодумці: Альфред Адлер, Шандор Ференчі, Карл Юнг, Отто Ранк, Карл Абрахам, Ернст Джоунс та інші.

У 1909 році Фройд отримує запрошення Стесіла Холла прочитати лекції в Кларківському університеті у Ворчестері, США. („Про психоаналіз. П’ять лекцій”, 1910).

Публікує праці:

Ø „Леонардо да Вінчі” – 1910 р.

Ø „Тотем і табу” – 1913 р.

У 1908 р. в Зальцьбургу відбувся І міжнародний психологічний конгрес, а в 1909 р. почав виходити міжнародний психоаналітичний журнал.

У 1920 р. був відкритий Психоаналітичний інститут в Берліні, а потім у Відні, Лондоні, Будапешті. На початку 30-х рр. такі ж інститути були відкриті у Нью-Йорку, Чикаго.

Все життя, не зважаючи ні на що, Фройд продовжував розвивати і поглиблювати своє психоаналітичне вчення. Загалом його праці вміщують 24 томи. Остання книга Фройда „Нариси психоаналізу” була опублікована в 1940 році.

Від нього відійшли Юнг і Адлер. У 1923 році Фройд важко захворів (онкологічне захворювання гортані), він переносить багато операцій. Його часто критикують.

В останні роки життя вчення Фройда зазнає істотних змін і набуває філософського завершення.

У 1933 році нацисти, прийшовши до влади, спалили в Берліні серед іншого і книги Фройда. На це Фройд відповів: „Який прогрес – у середні віки вони б спалили мене, тепер вони задовольнилися спаленням моїх книг”.

За посередництва американського посла у Франції та великий викуп виплачений Міжнародним союзом психоаналітичних співтовариств, фашисти дозволили Фройдові залишити Відень і переїхати в Англію. Але важка хвороба ставала нестерпною і Фройд помер у Лондоні 21 вересня 1939 року.

За словами Е.Фромма, Фройду властива пристрасна любов до істини, безкомпромісна віра у розум.

У Фройда поєдналися неординарна інтелектуальна обдарованість, життєва сила, крах традиційної довіри до слів та ідеологій.

Глибока прив’язаність Фройда до матері, здебільшого прихована від інших і навіть від самого себе, має велике значення для оцінки його одного із фундаментальних відкриттів – Едіпового комплексу.

Фройду було властиве відчуття незахищеності, страх голоду, страх подорожувати, так, наприклад, він приходив за годину на вокзал, щоб не запізнитися на поїзд. Фройд уникав подорожувати сам. Його залежність від матері виявлялася і у стосунках з дружиною, з іншими людьми.

Фройд порівняно мало цікавився жінками.

Він мало розумів жінок, його теорії про жінок були наївними раціоналізаціями чоловічих упереджень – поглядів тих чоловіків, яким потрібно панування для того, щоб приховати свій страх перед жінками.

Фройду не вистачало не тільки кохання, але і любові, він мало любив людей. Його ставлення до друзів-чоловіків було досить дистанційованим.

Залежність Фройда від матері переносилася і на чоловіків (Брейєр, Юнг). Але Фройд постійно намагався витіснити свідомість своєї залежності, він розривав дружні зв’язки, і цей повний розрив часто доходив аж до ненависті.

Фройд, незважаючи на те, що був великим захисником сексу, залишався типовим пуританином. Для нього метою життя цивілізованої особистості було подавити емоційні та сексуальні імпульси і такою ціною досягти цивілізованого життя. Інтелектуальна еліта, на противагу черні, здатна сублімувати свої потяги заради високих цілей.

Ставлення до свого батька у Фройда було прямо протилежним ставлення до матері.

Фройд заперечує наявність особливої філософії, яка б знайшла своє вираження у психоаналізі. Але, на думку Е.Фромма, Фройд вірив у це свідомо, він хотів вірити у це, тоді як його прагнення створити нову філософсько-наукову релігію було подавлене, було несвідомим. Фройд, який вважав, що він відкрив джерела лібідозних прагнень, складні механізми їх подавлення, сублімації та інше, повірив, що з цього моменту може реалізуватися вічна мрія людства про самоконтроль і раціональність.

В.А.Роменець, серед праць про Фройда, виокремлює дослідження Пітера Гая – „Громадянський експеримент: Перемога для Фройда”. Незважаючи на десятиліття роботи його дослідників, Фройд залишився значною мірою суперечливою постаттю. З одного боку – геній, майстер, гігант серед творців сучасної науки, з іншого –автократ, плагіатор, фабуліст, „найбільш довершений із шарлатанів”. Хтось бачив у ньому Колумба, а хтось – Каліостро.

Життя Фройда проходило у фізичному і психічному виснаженні, чим давало привід для всіляких інсинуацій. Навіть психоаналітики часто плюндрували Фройда, хоча для них він був „верховним мудрецем” Але це була його доля, яку він приймав зі своєрідним глузливим задоволенням. Фундаментальним завданням психоаналізу Фройд вважав помірковану „боротьбу з демоном” – демоном ірраціональності.

Дискусії довкола особистості Фройда довели, що вона більш „небезпечна”, ніж його теорії. Фройд сам створив атмосферу, в якій чутки й плітки можуть процвітати й визначати помилкові оцінки його власних праць.

Головний інтерпретатор Фройда, з ким не погоджується Гай, є сам Фройд, коли той називає своє життя „зовнішньо спокійним і беззмістовним, розкладеним на кілька дат”.

Читайте також:

1. Встановлення радянської влади в Україні: передумови, причини, наслідки.
2. Глобальна логістика, нові передумови розвитку та вимоги
3. Демографічні передумови розміщення продуктивних сил.
4. Демографічні передумови.
5. Демократія і демократизація: їх сутність і передумови
6. Джерела і передумови виникнення інформатики
7. Джерела і передумови інформатики
8. Доцільність та необхідність застосування контролінгу у діяльності вітчизняних підприємств та передумови його запровадження.
9. Економіко-правові передумови використання бухгалтерської інформації для управління
10. Економічні передумови банкрутства підприємства.
11. Економічні, соціальні, психологічні та культурні передумови виникнення права.
12. Загальні передумови реорганізації

Переглядів: 650