• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Комерційні кредити

6.1. Склад позичкового капіталу підприємства

Для фінансування своєї фінансово-господарської діяльності підприємство залучає власний та позичковий капітали. Позичковий капітал може формуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел та відображається у балансі у складі зобов'язань.

Відповідно до П(С)БО 11 «Зобов'язання»зобов'язання - іде за­боргованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшен­ня ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Заборгованість підприємства визнається зобов'язаннями, якщо їхня оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод внаслідок їх погашення.

Згідно з П(С)БО 2довгострокові зобов'язання - це зобо­в'язання, що будуть погашені протягом терміну, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує опе­раційний цикл, якщо він довший за 12 календарних місяців.

До довгострокових зобов'язань підприємства відносяться:

• кредити банків та інші кредити, термін погашення яких дов­ший за 12 місяців;

• довгострокові зобов'язання за емітованими облігаціями;

• довгострокові векселі видані;

• довгострокові зобов'язання з фінансової оренди та оренди інших майнових комплексів;

• інші довгострокові зобов'язання (відстрочені виплати по­датків, фінансова допомога, що надається за умов повернен­ня тощо).

Поточні (короткострокові) зобов'язання - зобов'язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців після дати складання балансу.

До поточних зобов'язань відносяться:

• короткострокові кредити банків;

• поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями (частина довгострокової заборгованості, яку необхідно опла­тити протягом 12 календарних місяців з дати складання ба­лансу);

• векселя видані;

• кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, яка не забезпечена векселями;

• поточні зобов'язання за розрахунками з одержаних авансів;

• поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, включа­ючи податки з працівників підприємства;

• поточні зобов'язання за розрахунками зі страхування;

• поточні зобов'язання за розрахунками з оплаті праці;

• поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками;

• поточні зобов'язання за внутрішніми розрахунками (забор­гованість підприємства пов'язаним сторонам і кредиторська заборгованість за внутрішньовідомчими розрахунками);

• інші поточні зобов'язання.

До складу позичкового капіталу відносять зобов'язання, що ві­дображаються в розділі «Доходи майбутніх періодів».

Доходи майбутніх періодів – джерело коштів, отриманих у звітному періоді або попередніх періодах, з тих, що відносяться до доходів майбутніх періодів. Вони враховуються при визначені прибутку тих періодів, до яких відносяться.

До таких доходів належать отримані авансові платежі за здані в оренду основні засоби, передплата періодичних і довідкових ви­дань, виручка від продажу квитків для проїду в транспорті, квит­ків на театрально-розважальні програми, абонементна плата за користування засобами зв'язку тощо.

6.2. Фінансування підприємства за рахунок фінансових кредитів

Фінансовий кредит - позичковий капітал який надається бан­ком-резидентом чи банком-нерезидентом, а також резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових уста­нов, у позичку юридичній або фізичній особі на визначений термін для цільового використання та під визначена плату (процент).

Банківський кредит є основним видом фінансових кредитів, що надається суб'єктам господарювання на умовах строковості, по­вернення, платності, забезпеченості та цільового характеру вико­ристання.

У контексті фінансової звітності банківські кредити поділяють­ся на довгострокові та короткострокові.

Піддовгостроковими кредитами банків розуміються зобо­в'язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні погашатися протягом терміну, що перевищує один рік з дати складання балансу, а також пролонговані короткострокові кредити (позички), які перейшли до складу довгострокових.

Короткостроковими кредитами банків є зобов'язання під­приємства перед кредитною установою (баком), які повинні бути виконані протягом терміну, що не перевищує одного року з дати складання балансу, а також зобов'язання її кредитами (позичками), як довгостроковими, так і короткостроковими, термін пога­шення яких минув на дату складання балансу.

Довгострокові фінансові кредити залучаються суб'єктами гос­подарювання на такі цілі:

• збільшення оборотного капіталу при розширенні виробництва;

• фінансування капітальних вкладень для придбання, рекон­струкції, модернізації основних засобів;

• нове будівництво промислових об'єктів - будівель;

• фінансування інших інвестиційних проектів - розробка та експлуатація природних ресурсів, будівництво шахт, портів, трубопроводів тощо.

Цілями залучення короткострокових банківських кредитів є:

• фінансування оборотних активів у разі невчасного надход­ження виручки від реалізації продукції;

• забезпечення сезонних потреб підприємств у додаткових фі­нансових ресурсах.

Порядок отримання банківського кредиту є таким.

Етап 1. Проведення попередніх переговорів.

Представник підприємства (керівник, фінансовий менеджер, ін­ша уповноважена особа) звертається до банку та з'ясовує головні критерії та умови отримання кредиту, а саме:

• термін надання позички;

• рівень відсоткових ставок;

• документи, необхідні для отримання кредиту;

• порядок повернення кредиту.

Етап 2. Офіційне звернення підприємства за кредитом.

Підприємство надає в банк заявку на отримання кредиту та па­кет необхідних документів.

Заявка, як правило, містить: реквізити підприємства-пози­чальника, цілі, суму, термін кредитування, вид кредитного забез­печення.

Перелік документів для отримання кредиту визначається бан­ком та може містити:

• документи, які підтверджують цілі, термін та величину за­лучення кредиту (копії контрактів і договорів з підприємст­вами-постачальниками, будівельними фірмами, плани будів­ництва, обґрунтування інвестиційних проектів, бізнес-план із розрахунками потреби в капіталі, термінами окупності залучених коштів тощо);

• документи, які містять інформацію щодо фінансового стану підприємства-позичальника (фінансова та податкова звіт­ність (Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Декларація про прибуток підприємства з додатками, розшифровка кредиторської та дебіторської за­боргованості в розрізі сум заборгованості та контрагентами, пояснення щодо причин виникнення заборгованостей, дати виникнення та погашення заборгованостей), висновки ауди­тора щодо фінансово-майнового стану підприємства та копії актів перевірок державними податковими органами, довідки з банків, у яких відкрито рахунки позичальника, довідки про відсутність заборгованості за кредитами;

• документи, які засвідчують той чи інший вид кредитного за­безпечення тощо.

Етап 3. Оцінка кредитоспроможності потенційного позичаль­ника і ризику за позичкою.

Кредитоспроможність - наявність у потенційного позичаль­ника передумов для отримання кредиту і здатність повернути його.

Кредитоспроможність позичальника визначається показника­ми, що характеризують його вчасність розрахунків за раніше от­римані кредити, ліквідність активів, спроможність залучати додат­кові кошти з різних джерел.

Під час експертизи кредитної заявки аналізуються такі показ­ники підприємства-позичальника:

• ефективність менеджменту;

• конкурентна позиція підприємства-позичальника на ринку;

• історія погашення кредитної заборгованості в минулому;

• ліквідність і платоспроможність;

• структура капіталу та майна, склад і динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості;

• прибутки і рентабельність;

• грошові потоки тощо.

Кожен банк має право застосувати власні критерії та методики оцінки кредитоспроможності позичальника, яка здійснюється на основі даних, одержаних безпосередньо від позичальника, архівних даних банку та іншої інформації, одержаної поза межами банку.

Етап 4, Укладання кредитної угоди та надання кредиту.

У разі позитивних висновків за результатами експертизи щодо позичальника банк остаточно визначає вид кредиту, його суму, термін погашення, показник забезпечення, порядок видачі і по­гашення кредиту, рівень відсоткової ставки та укладає з підпри­ємством-позичальником кредитну угоду. У кредитній угоді також встановлюються порядок внесення плати за позичку, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів для контролю за кредитуванням, періодичність їх подання до банку тощо.

Для забезпечення повернення кредиту поряд із кредитною угодою укладається договір застави або договір поручительства (гарантії).

Застава означає, що у разі невиконання боржником забезпече­ного заставою зобов'язання кошти, одержані від реалізації застав­леного майна, передусім спрямовуються на задоволення вимог за­ставодержателя.

Предметом застави можуть бути:

• рухоме майно - транспортні засоби, обладнання, товари в обороті та переробці, сировина, готова продукція;

• майнові права - дебіторська заборгованість;

• нерухомість - будівлі, споруди, земельні ділянки;

• цінні напери.

Поручительство - це додаткове зобов'язання відносно кре­дитора, оформлене договором між кредитором за основним зо­бов'язанням і поручителем для забезпечення його виконання.

Поручитель бере на себе зобов'язання перед кредитором від­повідати за виконання зобов'язання боржника повністю або част­ково. Кількість поручителів за договором не обмежується і всі вони відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не пе­редбачено договором поруки.

Гарантія характеризує зобов'язання третьої особи задовольни­ти вимоги кредитора у разі настання певних, заздалегідь обумов­лених, гарантійних випадків.

Відмінності поручительства від гарантії наведено у табл. 3.

Етап 5. Контроль за використанням кредиту та фінансовим ста­ном позичальника.

У процесі контролю перевіряється цільове використання кре­диту, оцінюється фінансовий стан позичальника, перевіряєть­ся стан збереження заставленого майна, перевіряються заставні можливості позичальника і третіх осіб, які гарантують повернення позики.

Етап 6. Закриття кредиту.

Закриття кредиту полягає в сплаті основної частини боргу та процентів і в повному погашенні кредиту або ліквідації застави і фіксації втрат у разі невиконання кредиту.

6.3. Фінансування підприємства шляхом випуску облігацій

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати власни­ку номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений тер­мін з виплатою доходу, порядок визначення якого передбачається умовами випуску.

Облігація є найпоширенішим інструментом довгострокового фінансування діяльності суб'єктів господарювання. Терміни пога­шення облігацій може визначатися у межах трьох - п'яти, а в окре­мих випадках - до десятків років.

Емітентами облігацій можуть виступати підприємства всіх пе­редбачених законом форм власності, об'єднання підприємств, ак­ціонерні та інші товариства. Акціонерні товариства мають право випускати облігації лише після повної сплати всіх емітованих акцій і на суму не більше 25% розміру статутного капіталу. Підприємства не можуть випускати облігації для покриття збитків, пов'язаних з їхньою господарською діяльністю.

Облігації, які емітуються на розвинутих фінансових ринках ве­ликими підприємствами і корпораціями, класифікують за наведеними у табл. 4 ознаками.

Облігації підприємства повинні мати такі реквізити:

• найменування цінного папера - «облігація»;

• фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігації;

• ім'я власника облігації (для іменної облігації);

• номінальна вартість облігації;

• строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій);

• місце і дату випуску, серію і номер облігації;

• підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи;

• печатка емітента.

До процентних облігацій додаються купонні листи на виплату процентів, які повинні містити такі дані:

• порядковий номер купона;

• номер облігації, за якою виплачуються проценти;

• найменування емітента і рік виплати процентів.

Умови випуску і розміщення облігацій підприємств визнача­ються законодавчими та нормативними актами, а також статутом.

Емісія облігацій провадиться в такому порядку.

Етап 1. Наглядова рада чи інший орган приймає рішення про емісію облігацій, затверджує параметри емісії та оформлює від­повідний протокол.

Етап 2. Вибір фінансового посередника та укладання з ним до­говору на розміщення емісії облігацій.

Етап 3. Реєстрація в ДКЦГЇФР інформації про емісію облігацій та її публікація у засобах масової інформації.

Етап 4. Здійснення підписки на облігації та їх оплата. Надання звіту до ДКЦПФР про результати підписки на облігації.

Етап 5. Реєстрація випуску облігацій в ДКЦГЇФР.

Етап 6. Оформлення глобального сертифіката випуску облігацій (якщо має місце бездокументарна форма випуску), реєстрація влас­ників іменних облігацій, видача сертифікатів облігацій вкладникам.

У разі емісії процентних облігацій зазначаються такі основні її параметри:

• загальна номінальна вартість емісії облігацій;

• номінальна вартість однієї облігації та кількість їх у випуску;

• форма випуску;

• сума випуску за курсом емісії;

• процентна ставка;

• термін виплати процентів;

• період розміщення та дата погашення облігацій. При емісії конвертованих облігацій слід визначити:

• переважні права на придбання облігацій;

• пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);

• строки конверсії;

• необхідність, порядок і розмір доплат;

• зауваження щодо захисту прав держателів облігацій.

Акціонери підприємства мають переважні права на придбання конвертованих облігацій, які визначаються відношенням статут­ного капіталу до загальної номінальної вартості емітованих обліга­цій. Переважні права надаються для збереження пропорцій участі в статутному капіталі та голосів в управлінні товариством при об­міні облігацій на акції.

Коефіцієнт конверсії показує, скільки облігацій необхідно пред'являти для отримання однієї акції. Він визначається шляхом ділення номінальної вартості всіх облігацій, які перебувають в обі­гу, на суму збільшення статутного капіталу.

Прибутковість емітента і ринковий курс акцій можуть зміню­ватися через кілька років після емісії облігацій. Умовами випуску облігацій можуть бути передбачені доплати, які здійснюються з метою приведення у відповідність реальної ціни акцій з вартістю конверсії, стимулювання до ранньої чи пізньої конверсії. Варіанти доплат та їх характеристика наведені у табл. 5.

Умовами емісії конвертованих облігацій можуть передбачатися застереження щодо захисту прав держателів облігацій. До таких застережень можна, наприклад, віднести зменшення рівня планових доплат при конверсії на величину переважних прав (у разі про­міжної емісії акцій за курсом, нижчим за ринковий).

Конвертовані облігації доцільно емітувати, коли підприємство має труднощі при розміщенні як додаткового випуску власних акцій, так і звичайних облігацій. Це відбувається, коли на кредит­ному ринку зростають ставки, курс акцій має тенденцію зниження через низьку прибутковість підприємства.

Курс емісії облігацій може дорівнювати номіналу, бути вищим чи нижчим за нього. Курс емісії конвертованих облігацій не може бути нижчим за номінал.

При емісії облігацій підприємство несе значні накладні витрати, які включають:

• комісійну винагороду фінансовому посереднику;

• реєстрацію емісії та опублікування інформації про випуск облігацій;

• державне мито;

• друк сертифікатів цінних паперів;

• послуги аудиторів тощо.

До переваг фінансування діяльності підприємства шляхом емісії облігацій відносяться:

• збереження контролю над підприємством у разі випуску не-конвертованих облігацій;

• диверсифікація кредиторів;

• використання емісії конвертованих облігацій з метою креди­тування санації власникахми та інвесторами.

Недоліки фінансування діяльності підприємства шляхом емісії облігації полягають у такому:

• високий рівень накладних витрат;

• необхідність створення резервного фонду для сплати до­ходів за облігаціями у разі неможливості відстрочки цих зобов'язань;

• коливання прибутковості підприємства;

• ризик сплати завищених процентів у разі зменшення ставок на ринку капіталів.

6.4. Комерційні кредити

Комерційний кредит - це форма кредиту, яка характеризує відносини позички між двома суб'єктами господарської діяльності, що виникають у результаті одержання товарів на умовах відстроч­ки платежів чи одержання авансів у рахунок наступних поставок продукції (надання послуг, виконання робіт).

Комерційний кредит, наданий у товарній формі, має назву то­варного кредиту.

Основною метою надання товарних кредитів є стимулювання збуту продукції, більш швидке її просування до споживача. То­варні кредити надаються на короткий термін і спрямовуються на фінансування оборотних активів, частіше за все, запасів товарно-матеріальних цінностей.

Відносини товарного кредиту регулюються договором купівлі-продажу, в якому передбачена поставка товарів із відстрочкою оплати. Товарні кредити можуть надаватися із оформленням век­селя чи без нього.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну ви­значену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Розрізняють простий і переказний вексель.

Простий вексель виписується і підписується боржником і міс­тить його безумовне зобов'язання сплатити кредитору визначену суму у визначений термін у визначеному місці.

Переказний вексель виписується і підписується кредитором (трасантом) і містить наказ боржнику (трасату) сплатити у за­значений термін вказану у векселі суму третій особі (ремітенту). Боржник зобов'язаний здійснитиакцепт векселя, тобто письмово на лицевій стороні векселя підтвердити свою згоду сплатити суму боргу.

Ремітент пред'являє вексель до сплати і отримує гроші або пе­редає вексель за допомогою передавального підпису (індосаменту) іншій особі для погашення свого боргу. Індосамент ставиться на зворотній стороні векселя.

Векселедержатель може отримати гроші раніше терміну пога­шення векселя шляхом врахування векселя у банку.

Банк викуповує вексель у векселедержателя з дисконтом, а потім здійснює інкасацію векселя, тобто стягує платіж із боржника у пов­ному обсязі у встановлений термін.

Товарний кредит може надаватися під певний процент або без­коштовно.

Переваги товарного кредиту з точки зору позичальника:

• відносна швидкість і оперативність отримання кредиту;

• простота оформлення;

• відсутність кредитного забезпечення;

• розширення можливостей маневрування власними обігови­ми коштами, прискорення їх оборотності.

До недоліків залучення товарних кредитів відносяться:

• обмеженість терміну, розмірів та напрямків використання кредиту;

• висока залежність від постачальників;

• застереження щодо заборони надавати в заставу майно під інші кредити, що є типовим видом забезпечення товарних кредитів, звужує кредитні рамки позичальника.

У разі прострочення погашення товарного кредиту в підпри­ємства-постачальника погіршується фінансове становище, не ви­стачає коштів для здійснення поточних платежів.

Аванс - це сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), а також суми попередньої оплати покупцями і замовниками рахунків по­стачальника.

Короткострокові аванси залучаються під постачання товарів. Довгострокові аванси використовуються при виконанні великих замовлень на виготовлення продукції, при виконанні будівельних робіт та інше.

Використання авансів знижує ризик несплати за поставлені то­вари, дозволяє перевірити платоспроможність замовника, підви­щує ліквідність підприємства-виконавця, служить гарантією, що замовник не відмовиться від замовленого товару та його оплати.

Величина і строки надання авансів встановлюються за згодою сторін.

ЛЕКЦІЯ 7.

Фінансові аспекти реорганізації підприємств

Читайте також:

1. АКРЕДИТИВ
2. Акредитив
3. Акредитив та його форми
4. Банківська система в ринковій економіці є звичайно дворівневою і включає центральний банк (емісійний) і комерційні (депозитні) банки різних видів.
5. Банківські кредити
6. Бюджетні кредити, надані за рахунок загального фонду державного бюджету
7. В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.
8. Види акредитивів
9. Види документарних акредитивів в міжнародній практиці
10. Види податків, які сплачують комерційні банки
11. ВИДИ ПОДАТКІВ, ЯКІ СПЛАЧУЮТЬ КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ
12. Всі іпотечні кредити діляться на кредити з постійними і змінними платежами.

Переглядів: 642