• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ринковий підхід до оцінки вартості підприємства

9.1. Економічна сутність оцінки вартості підприємства та порядок її здійснення

Вартість бізнесу - це вартість діючого підприємства або вар­тість стовідсоткових (100 %) корпоративних прав.

Необхідність оцінки вартості підприємства виникає в таких ви­падках:

• під час інвестиційного аналізу в ході прийняття рішень про доцільність інвестування коштів у те чи інше підприємство, зокрема при здійсненні поглинання;

• у ході реорганізації підприємства для визначення бази для складання передавального чи розподільного балансу, а також для встановлення пропорцій обміну корпоративних прав;

• у разі продажу підприємства як цілісного майнового комп­лексу;

• у разі застави майна та при визначенні кредитоспроможності підприємства;

• у процесі санаційного аудиту для визначення санаційної спроможності;

• у разі банкрутства та ліквідації підприємства;

• під час приватизації державних підприємств.

Організаційне, методичне та практичне забезпечення якості та об'єктивності оцінки вартості підприємств здійснюють особи, що займаються професійною оцінювальною діяльністю - оцінювачі та суб'єкти оцінювальної діяльності.

Вітчизняним законодавством при оцінці вартості майна та під­приємства в цілому рекомендовано керуватися Законом України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оцінювальну діяль­ність в Україні», методикою оцінки вартості майна під час прива­тизації, нормативними актами Фонду державного майна тощо.

При оцінки вартості підприємства слід дотримуватися таких принципів:

• принцип заміщення - покупець не заплатить за об'єкт біль­ше існуючої мінімальної ціни за майно з аналогічною ко­рисністю;

• принцип корисності - об'єкт має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенційного власника;

• принцип очікування — вкладаючи кошти в об'єкт сьогодні, інвестор очікує отримати грошові доходи від об'єкта в май­бутньому;

• принцип зміни вартості - вартість об'єкта оцінки постійно змінюється в результаті зміни внутрішнього стану та дії зов­нішніх факторів;

• принцип ефективного використання - з усіх можливих варіантів експлуатації об'єкта обирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних харак­теристик, приносить найбільшу вартість;

• принцип розумної обережності оцінок - під час оцінки оцінювач повинен критично ставитися до всієї інформації та, по можливості, перевіряти її, звертаючись до незалежних

джерел;

• принцип альтернативності оцінок - необхідно користува­тися різними методами оцінювання та порівняння показни­ків вартості підприємства, отриманих у результаті застосу­вання альтернативних методів.

Оцінка вартості підприємства здійснюється в такому порядку.

Етап 1. Укладання договору на проведення оцінки вартості під­приємства.

Етап 2. Збір вихідної інформації про об'єкт оцінки.

Етап 3. Вибір та обґрунтування методології оцінки.

Етап 4. Застосування методичних підходів, методів та оцінних процедур.

Етап 5. Проведення аудиторської перевірки та інвентаризації майна.

Етап 6, Узгодження результатів оцінки, отриманих із застосу­ванням різних методичних підходів і методів оцінки.

Етап 7. Складання звіту про оцінку підприємства та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки.

Етап 8, Затвердження результатів оцінки.

Етап 9. Рецензування звіту про оцінку вартості підприємства.

9.2. Дохідний підхід до оцінки вартості підприємства

Оцінка вартості підприємства з використанням дохідного під­ходу ґрунтується на визначенні теперішньої вартості очікуваних доходів від володіння корпоративними правами підприємства та може здійснюватися з використанням дисконтування грошових потоків або (та) визначення капіталізованої вартості доходів.

Згідно з методомдисконтування грошових потоків вартість об'єкта оцінки прирівнюється до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків або дивідендів, які можна от­римати в результаті володіння підприємством, зменшеної на вели­чину зобов'язань підприємства та збільшеної на вартість надлиш­кових активів.

Надлишкові активи - це активи підприємства, що в даний час не використовуються ним для отримання фінансового результату та використання яких на даному підприємстві у зазначений спосіб і належним чином є фізично неможливим або економічно неефек­тивним. Надлишкові активи оцінюються, виходячи з найкращого альтернативного варіанта їх використання.

Оцінка вартості підприємства може здійснюватися на базі сукуп­ного капіталу (брутто-вартість) або на базі власного капіталу (нетто-вартість). Брутто-підхід використовують, якщо структура капіталу підприємства є задовільною і вона не перевантажена боргами. При наявності значного обсягу зобов'язань для об'єктивної оцінки вар­тості підприємства доцільно використовувати нетто-підхід.

Брутто-вартість підприємства визначаться при дисконтуван­ні прогнозної суми чистого грошового потоку за окремі періоди. Нетто-вартість підприємства визначається як різниця між брутто-вартістю та сумою позичкового капіталу.

Нетто-вартість підприємства розраховується за формулою:

(9.1)

де VР_n - нетто-вартість підприємства на дату оцінки;

FСF_t - сумарна величина операційного та інвестиційного чис­того грошового потоку за період;

ZV_p - залишкова вартість підприємства за період;

NА — надлишкові активи;

РК- позиковий капітал підприємства;

r - коефіцієнт, який характеризує ставку дисконтування.

При оцінці вартості підприємства методом дисконтування гро­шових потоків необхідно встановити такі базові показники:

• період прогнозування грошових потоків;

• обсяг очікуваних чистих грошових потоків у розрізі окремих періодів;

• ставка дисконтування;

• залишкова вартість підприємства.

Період прогнозування грошових потоків може дорівнювати пе­ріоду корисної експлуатації об'єкта; збігатися зі строками, на які планується вкласти кошти у підприємство, або охоплювати період до моменту повної стабілізації діяльності та доходів підприємства.

Величину чистих грошових потоків слід прогнозувати на основі аналізу результатів фінансово-господарської діяльності підпри­ємства за попередні звітні періоди, прогнозних звітів про фінан­сові результати та прогнозних показників балансу.

Ставка дисконтування характеризує норму прибутку, за якою майбутні грошові надходження приводяться до теперішньої вар­тості на момент оцінки.

Для цілей оцінки вартості підприємства ставка дисконтування може розраховуватися на основі середньозваженої вартості капі­талу підприємства або як сума процентної ставки з мінімальним ризиком (чи безризикової) та кумулятивної надбавки за ризик.

Залишкова вартість підприємства характеризує величину чистого грошового потоку, який можна отримати в результаті лік­відації підприємства чи продажу його корпоративних прав.

Для розрахунку залишкової вартості підприємства застосову­ються такі методи:

• визначення ліквідаційної вартості;

• визначення чистих активів на кінець останнього прогнозно­го періоду;

• за логікою моделі Гордона;

• з використанням триступеневої моделі розрахунку.

Оцінку вартості підприємстваметодом капіталізації доходів

доцільно здійснювати при стабільності доходів суб'єкта господа­рювання чи стабільних темпах їх зміни. Доходи переводяться у вартість з використанням ставки капіталізації.

Залежно від цілей оцінки при визначенні вартості підприємства за доходи можуть прийматися: прибуток до оподаткування, чис­тий прибуток або чистий грошовий потік від операційної та інвес­тиційної діяльності.

Ставка капіталізації - показник, який використовується для переведення доходу у вартість і вимірюється у процентах.

Ставка капіталізації може бути встановлена за тією ж мето­дикою, що й ставка дисконтування. Однак для оцінки вартості підприємства методом капіталізації доходів ставка капіталізації найчастіше дорівнює ставці вартості залучення власного капіта­лу - очікуваної інвесторами ставки доходності за внесками у кор­поративні права підприємства.

Вартість підприємства за методом капіталізації доходів оці­нюється за формулою:

(9.2)

дe VP_k - вартість підприємства за методом капіталізації доходу;

Р - очікувані доходи підприємства, які підлягають капіталізації;

r_k - ставка капіталізації.

Для визначення нетто-вартості підприємства у формулі (19) за доходи приймають чистий прибуток. Брутто-вартість підприєм­ства встановлюється як різниця частки від ділення прибутку до сплати процентів на середньозважену вартість капіталу та суми позичкового капіталу.

При стабільних темпах приросту доходів підприємства його вартість розраховується за формулою:

(9.3)

де g - темп приросту доходів підприємства.

У разі використання методу капіталізації доходів залишкова (ліквідаційна) вартість підприємства не враховується. Вважається, що в нескінченому періоді чи через значний проміжок часу (кіль­кість років) ця вартість повністю списується і фактично дорівнює нулю.При використанні дохідного підходу при оцінюванні вартості підприємства виникає ризик неточної оцінки майбутніх грошових потоків, невірно встановленої ставки дисконтування або ставки капіталізації.

9.3. Витратний підхід до оцінки вартості підприємства

Згідно звитратним підходом вартість підприємства оцінюєть­ся як сума вартостей усіх активів, що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов'язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства.

Витратний підхід характеризуються тим, що вартість активів підприємства оцінюється за їх відновною вартістю з використан­ням показників первісної вартості активів, величини зносу та ін­дексації.

Первісна вартість активів - це вартість окремих об'єктів ак­тивів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства. Пер­вісна вартість включає суму витрат, пов'язаних з виготовленням, придбанням, доставкою, монтажем, страхуванням під час транс­портування, державною реєстрацією, реконструкцією, модерніза­цією та іншим поліпшенням активів.

Відновна вартість - це вартість відтворення об'єкта оцінки на дату оцінки. Вона визначається шляхом множення первісної вар­тості активів на коефіцієнт індексації.

При індексації первісної вартості активів відбувається індекса­ція і величини зносу.

Реальна вартість матеріальних і нематеріальних активів харак­теризується їх залишковою вартістю, що визначається як різниця між їх відновною вартістю та проіндексованою сумою зносу.

Вартість підприємства дорівнює різниці між реальною вартістю його активів та ринковою ціною зобов'язань.

Вартість підприємства, розраховану за витратним підходом, слід скоригувати на вартість гудвілу.

Гудвіл - вартість підприємства, його ділової репутації, нема­теріальних активів. Його величина визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його ринковою вар­тістю, що виникає внаслідок якісних управлінських рішень, домі­нуючої позиції на ринку, нових технологій тощо.

Оцінка вартості підприємства може бути здійснена на основі комбінації методів оцінки активів та капіталізації доходів, що дозво­ляє врахувати вартість гудвілу та підвищити достовірність оцінки.

Згідно зі швейцарським методом середньої оцінки вартість під­приємства розраховується за формулою:

(9.4)

де VP_s, - вартість підприємства, розрахована за методом середньої оцінки;

VP_a - вартість підприємства, розрахована на базі оцінки ак­тивів.

Недоліком методу оцінки вартості підприємства за відновною вартістю активів є те, що результати оцінки можуть бути недо­стовірними, якщо ринкова вартість активів істотно відрізняється від балансової. Достовірність оцінки підвищується при коригуван­ні вартості активів на приховані прибутки чи збитки.

9.4. Ринковий підхід до оцінки вартості підприємства

Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства шляхом зіставлення його діяльності з іншими бізнес-аналогами.

Основними джерелами інформації при застосуванні цього під­ходу є дані фондової біржі та позабіржових торговельних систем, на яких мають обіг права власності на подібний бізнес, дані фі­нансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами та того бізнесу, який оцінюється.

Ринковий підхід до оцінки вартості підприємства ґрунтується на використанні методу зіставлення мультиплікаторів та методу порівняння продажів (транзакцій).

Метод зіставлення мультиплікаторів дає змогу оцінити вар­тість підприємства на основі зіставлення значень окремих показ­ників аналогічних підприємств.

Ринкова вартість підприємства за даним методом розрахо­вується за формулою:

(9.5)

де VP_m - вартість підприємства, розрахована на основі зіставлен­ня мультиплікаторів;

В₀ - значення обраного для порівняння показника;

М - мультиплікатор, розрахований з використанням даних під­приємства-аналога.

Як мультиплікатор використовуються такі показники:

• відношення ціни корпоративних прав чи ціни підприємства до чистої виручки від реалізації;

• відношення ціни підприємства до операційного чистого гро­шового потоку;

• відношення ціни до чистого прибутку;

• відношення ринкового курсу корпоративних прав до балан­сового курсу

При оцінці одного підприємства можуть бути використані де­кілька мультиплікаторів. Вартість підприємства при цьому обчис­люється як середньоарифметична вартість, розрахована з вико­ристанням кожного мультиплікатора.

Метод порівняння продажів (транзакцій) базується на оцінці вар­тості підприємства, виходячи із ціни продажу аналогічних об'єктів.

Цей метод передбачає таку умову: суб'єкти на ринку здійсню­ють операції купівлі-продажу майна за цінами, які були встанов­лені при купівлі-продажу аналогічних об'єктів.

Оскільки абсолютних аналогів практично не існує, ціни прода­жу порівнюваних підприємств коригуються на спеціально обчис­лені коригуючі коефіцієнти, які характеризують рівень відмінності об'єкта оцінки та його аналогу. Коригуючи коефіцієнти характери­зують, наприклад, ризиковість об'єкта оцінки, відмінності в правах власності на нього, рівень мобільності корпоративних прав тощо.

До переваг методів порівняння та зіставлення мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліком методів оцінки за ринковим підходом є те, що вони не враховують вартість по­тенційних прибутків, які можна отримати при експлуатації об'єкту оцінки.

Лекція 10.

Фінансова діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин

10.1. Основні засади зовнішньоекономічної діяльності під­приємств.

10.2. Державне регулювання фінансових відносин у зовніш­ньоекономічній діяльності суб'єктів господарювання.

10.3. Фінансово-розрахункові умови експортно-імпортних до­говорів (контрактів).

10.4. Митне оформлення та оподаткування зовнішньоторго­вельних операцій

10.1. Основні засади зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність господарю­ючих суб'єктів України та іноземних суб'єктів господарської діяль­ності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Надання підприємствам права самостійно виходити на світо­вий ринок, встановлювати прямі зв'язки з іноземними партнерами створює умови для зростання ефективності їх функціонування на­самперед через появу нових фінансових і технічних можливостей, більш швидкого оновлення матеріально-технічної бази виробниц­тва, збільшення його експортного потенціалу завдяки підвищенню якості продукції, її конкурентоспроможності. Це відкриває перед підприємствами нові можливості розширити ринок збуту продук­ції, збільшити кількість робочих місць, та як наслідок - підвищити прибутковість фінансово-господарської діяльності,

Зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, пов'я­зані з оборотом товарів, робіт, послуг, капіталів. І ця діяльність мо­же бути фінансовою, інвестиційною чи операційною.

Доекспортних операцій підприємств належать продаж товарів іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.Реекспорт товарів означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт товарів - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів із ввезен­ням або без ввезення цих товарів та територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність може бути побудована у фор­мі зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції, кліринг, паралельні угоди, попередні та зворотні закупи, промислова кооперація.

До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підпри­ємством зовнішньоекономічних операцій належать:

• вибір найприйнятніших форм розрахунків та їх організація;

• здійснення операцій із придбання та продажу валюти на ва­лютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському ва­лютному ринку;

• оптимізація фінансових відносин із посередниками (бро­керами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиторськими організаціями при здій­сненні зовнішньоекономічних операцій;

• фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

• визначення умов здійснення товарообмінних операцій, ін­шої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• податкове планування при здійсненні зовнішньоекономіч­них операцій;

• оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідними за регулювання та контроль зовнішньоеконо­мічних операцій;

• управління ризиками в сфері зовнішньоекономічних відносин.

Фахівці, які здійснюють управління фінансами зовнішньоеко­номічної діяльності суб'єктів господарювання, повинні знати чин­ні законодавчі акти, що регулюють цю діяльність, операції з іно­земною валютою, а також митну справу.

Зовнішньоекономічні відносини між підприємствами буду­ються на договірних засадах, фіксуючи всі взаємні зобов'язання в контрактах і передбачають матеріальну відповідальність за якість продукції, строки поставки, упаковку, своєчасність оплати та ін. У разі порушення умов контракту винна сторона сплачує штрафи і відшкодовує прямі збитки потерпілій стороні за рахунок своїх ва­лютних коштів, що також породжує специфічні форми внутріш­ньогосподарського фінансового (а також валютного) контролю за операціями на зовнішньому ринку.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це належним чином оформлена угода двох (або кількох) суб'єктів підприємни­цької діяльності - резидентів різних країн, спрямована на вста­новлення (зміну, припинення) їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

У ході укладання зовнішньоекономічних договорів (контрак­тів) дуже важливо домовитися, правом якої держави визначаються права та обов'язки сторін. У Законі України «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність» зафіксовано, що права та обов'язки зовнішньо­економічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні контракту. Якщо ж погодження щодо цього питання в контракті немає, в експортно-імпортних контрактах застосовується право країни, в якій заснована і діє сторона-експортер (за іншими контрактами закон визначає на цей випадок використання права країни-кредитора - у договорі креди­тування, перевізника - у договорі перевезення тощо

Якщо суб'єкти підприємницької діяльності або їхні іноземні партнери внаслідок порушення законодавства України чи умов зовнішньоекономічних контрактів завдали збитків, спричинили втрату вигоди або моральну шкоду іншій стороні або державі, вин­на сторона несе матеріальну відповідальність. Крім цього, закон передбачає спеціальні санкції до суб'єктів зовнішньоекономічних відносин (вітчизняних та іноземних), які застосовуються в разі порушення чинного законодавства в цій сфері. Зокрема, запровад­жується індивідуальний режим ліцензування до порушників антимонопольних заходів і заходів проти недобросовісної конкуренції, застосовуються штрафні санкції до порушників правил розрахун­ків за експортно-імпортними операціями, правил декларування валютних цінностей за кордоном тощо.

При укладанні суб'єктами підприємницької діяльності різних форм власності зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються«Міжнародні прави­ла інтерпретації комерційних термінів», підготовлені Міжна­родною торговою палаток) у 1953 р. (Правила ІНКОТЕРМС). На даний часі діють правила ІНКОТЕРМС у редакції 1990 р., якими передбачено 13 умов поставки, умовно розбитих на чотири групи (Е, F,С, D).

У систематизованому вигляді параметри окремих груп умов поставки можна охарактеризувати таким чином:

• група Е: витрати і ризики переходять до покупця відразу піс­ля передачі продавцем товару в розпорядження покупця на своєму підприємстві (складі);

• група F: витрати і ризики переходять до покупця після пере­дачі товарів перевізнику чи в порту відвантаження (покупець несе витрати з перевезення);

• група С: продавець несе витрати до пункту призначення, од­нак ризики переходять до покупця після передачі товару пе­ревізнику;

• група D: продавець повинен нести всі витрати і ризики доти, доки товар не буде доставлено в країну чи узгоджене місце призначення.

10.2. Державне регулювання фінансових відносин у зовнішньоекономічній діяльності суб'єктів господарювання

Надаючи всім без винятку підприємствам право вільного до­ступу до світового ринку, проводячи політику лібералізації зов­нішньоекономічних відносин, Україна водночас здійснює державне регулювання цих відносин у русі протекціоністської спрямовано­сті, тобто державного захисту вітчизняного виробництва від іно­земної конкуренції. Держава постійно коригує законодавство в цій сфері, враховуючи, з одного боку, розвиток фрітрейдерських тенденцій у розширенні світових господарських зв'язків (фрітрейдерство (фрітредерство) - концепція вільної торгівлі), а з другого - національні інтереси країни, тобто її товаровиробників і споживачів. Це сто­сується таких елементів зовнішньоекономічної політики, як ввізне та вивізне мито, квотування й ліцензування імпорту та експорту окремих товарів, регулювання через податковий механізм бартер­них операцій у зовнішньоекономічних зв'язках, валютне регулю­вання та валютний контроль.

Від імені держави більшість заходів у сфері регулювання і конт­ролю зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва здійснюють Міністерство економіки України, Державний митний Комітет України, Державна податкова адміністрація України, На­ціональний банк України та їх органи на місцях.

Окремі види зовнішньоекономічних контрактів підлягають ре­єстрації і централізованому обліку в Міністерстві економіки Украї­ни. Це здійснюється з метою досягнення збалансованості держав­ного бюджету і контролю за додержанням порядку розрахунків у іноземній валюті. Дане обмеження стосується:

• товарів вітчизняного виробництва, щодо яких міжнарод­ними угодами України передбачено добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу;

• товарів, щодо яких здійснюються антидемпінгові процедури;

• товарів, експорт яких здійснюється через бартерні операції;

• товарів, відносини реекспорту яких регулюються чинним за­конодавством України та міжнародними договорами України;

• деяких інших товарів.

Мито - це податковий платіж, який стягується державними ор­ганами за ввіз на митну територію або вивіз за межі держави через митний кордон товарів, цінностей і майна, тому воно обов'язково має враховуватися при розрахунках економічної доцільності екс­портно-імпортних операцій.

Нарахування ввізного (імпортного) мита на товари та інші пред­мети, що ввозяться на митну територію України, здійснюється від­повідно до Закону України «Про єдиний митний тариф».

Єдиний митний тариф України - це систематизоване зведен­ня ставок мита, яким складають товари та інші предмети, що ім­портуються в Україну.

Розрізняють такі види мита в залежності від методу встанов­лення ставок.

Адвалерне мито передбачає встановлення митних ставок у процентах до митної вартості товарів.

Специфічне мито передбачає встановлення митних ставок у твердому грошовому розмірі на фізичну одиницю товару (штуку, метр, тону, декалітр тощо).

У комбінованому миті поєднується принцип адвалерного та специфічного мита.

Законодавством передбачається, що в разі очевидної невідповід­ності заявленої митної вартості реальній ринковій кон'юнктурі або в разі неможливості перевірки її обчислення митні органи мають право визначити митну ціну імпортних товарів на основі цін на ідентичні або подібні товари в основних країнах - експортерах та­ких товарів.

Вивізне мито обчислюється митним органом і сплачується в на­ціональній валюті як і ввізне мито. При визначенні митної вартості експортованої продукції валюта ціни контракту перераховується в національну валюту України за поточним курсом НБУ на день подання митної декларації.

Вивізне мито повинно бути сплачено до отримання виручки від реалізації продукції. Для запобігання можливих фінансових труднощів при сплаті мита виробниками, згідно із законодавством експортери мають право здійснювати митний платіж шляхом ви­дачі простого векселя з відстроченням платежу на термін виконання експортного контракту, але не більш як на 90 календарних днів із моменту подання митної декларації.

З метою стимулювання експорту в Україні встановлена нульова ставка податку на додану вартість на експортну продукцію, за ви­нятком експорту продукції, яка, згідно із законодавством, звільне­на від ПДВ на внутрішньому ринку України.

У сфері зовнішньоекономічних відносин важливими питанням для підприємств є валютне регулювання та валютний контроль, що визначається законодавчими та нормативними актами Кабі­нету Міністрів України, Верховною Радою, Національним банком України.

У системі валютного регулювання та валютного контролю ре­гулюються такі питання:

• право власності на валютні цінності і право проведення опе­рацій з ними;

• порядок використання надходжень в іноземній валюті;

• право купівлі та продажу іноземної валюти на українському міжбанківському валютному ринку;

• порядок організації розрахунків у іноземній валюті;

• зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та ін­шого майна, яке перебуває за межами України;

• цивільно-правова, адміністративна і кримінальна відпові­дальність за порушення валютного законодавства.

Суб'єкти підприємницької діяльності в Україні мають право бути власниками валютних цінностей, включаючи такі, що перебувають за межами України, крім законодавче заборонених випадків.

Операції з іноземною валютою підприємства мають право здій­снювати через комерційні банки, які мають дозвіл (ліцензію) НБУ.

За своїм вибором підприємство має право відкрити валютний ра­хунок в одному з уповноважених банків. Із поточного рахунку в іно­земній валюті за дорученням його володаря уповноважений банк:

• переказує кошти на користь нерезидентів за межі України згідно із зовнішньоекономічними угодами;

• виплачує готівкою на оплату праці працівникам-нерезиден­там, які працюють в Україні за договорами (контрактами);

• виплачує готівкою або платіжними документами працівни­кам на службові відрядження при виїзді за кордон, на пред­ставницькі витрати за кордоном тощо;

• переказує кошти одержувачам, які перебувають на території України (якщо є індивідуальна ліцензія НЬУ на проведення таких операцій);

• здійснює інші операції, які не суперечать законодавству України.

У процесі організації зовнішньоекономічної діяльності, при складанні планів фінансові служби повинні враховувати той факт, що на території України запроваджено обов'язковий розподіл ви­ручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між підприємством та Державним валютним фондом України і місце­вими валютними фондами. Обов'язковому розподілу підлягає ви­ручка в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які мають постійне місцезнаходження на території України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані прода­вати на користь держави частину від загальної суми виручки в іно­земній валюті, одержаної ними в результаті зовнішньоекономічної діяльності, за стабільними нормативами, що встановлюються Вер­ховною Радою України. Обов'язковий розподіл виручки в інозем­ній валюті здійснюється банківськими установами протягом, як правило, кількох наступних днів з моменту надходження коштів.

З середини 2002 р. діє порядок, згідно з яким 50% надходжень в іноземній валюті першої групи «Класифікатора іноземних валют Національного банку України» підлягають обов'язковому продажу на користь резидентів - юридичних осіб через уповноважені бан­ки та кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку України.

Такий порядок використання валютної виручки зумовлений, зокрема, необхідністю формування державних валютних резервів та накопичення валюти для її використання у пріоритетних на­прямках.

Законодавством України визначено, що в розрахунках між рези­дентами і нерезидентами в межах торговельного обороту як засіб платежу використовується іноземна валюта (1 група Класифікато­ра іноземних валют НБУ), яка перераховується лише через упов­новажені банки.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами у ме­жах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладання штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій.

У разі відсутності іноземної валюти на рахунках підприємств та необхідності фінансового забезпечення зовнішньоекономічних операцій підприємства можуть доручити банку придбати на їх ко­ристь відповідний обсяг валюти. Для придбання валюти підпри­ємству необхідно підготувати стандартний пакет документів:

• заявку на купівлю валюти;

• контракт чи кредитний договір;

• довідку з державної податкової адміністрації;

• інші документи, визначені НБУ, державною податковою ад­міністрацією чи відповідним банком.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезиден­тами, повинні здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів із моменту зарахування цих сум на валютні рахун­ки резидентів. У разі порушення вказаного терміну перерахуван­ня коштів придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникну­ти за такою операцією, щоквартально направляються до Держав­ного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати за­боргованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календар­них днів із дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підпи­сання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Переви­щення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах від­строчення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що ім­портується, потребують індивідуальної ліцензії НБУ.

Товари, що імпортуються за бартерним договором, підляга­ють ввезенню на митну територію України в строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митно­го оформлення товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і по­слуг - з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Порушення вказаних термінів розрахунків тягне за собою стяг­нення пені за кожен день прострочення у розмірі 0,3% від суми не­додержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

Порушенням валютного законодавства є також невиконання резидентами вимог щодо порядку та термінів декларування валют­них цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, і тягне за собою штраф у сумі, що встановлюється НБУ.

Несвоєчасне подання, приховування або переказування вста­новленої НБУ звітності про валютні операції тягне за собою накла­дання штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян. Рішення про застосування санкцій приймає начальник (заступник начальника) відповідної податкової адміністрації.

10.3. Фінансово-розрахункові умови експортно-імпортних договорів (контрактів)

Законодавство України передбачає певні вимоги до форми і змісту зовнішньоекономічних контрактів між українськими су­б'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності і видів діяльності та їхніми іноземними контрагентами.

Контрактом в обов'язковому порядку мають бути обумовлені:

• валюта ціни товарів, робіт, послуг, що експортуються (імпор­туються) і загальна вартість (ціна) контракту;

• валюта платежу;

• фінансові санкції на випадок порушення умов контракту;

• форс-мажорні обставини, які є підставою для звільнення від фінансової відповідальності сторін;

• умови та форми розрахунків.

Валюта ціни - це валюта, в якій визначається ціна контракту. Вона може бути виражена у валюті країни-експортера, країни-імпортера або у валюті третьої країни за згодою сторін.

Валюта платежу - це валюта, за якою сторони домовляються вести розрахунки, що випливають з контракту. Вона може збігати­ся з валютою ціни контракту, а може і не збігатися з нею. У разі не­збігу валюти платежу з валютою ціни контракту має визначатися курс, за яким буде проводитися перерахунок контракту у валюту платежу.

В окремому розділі договору (контракту) сторони домовляють­ся про порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням од­ним із контрагентів своїх зобов'язань. При цьому мають бути чіт­ко визначені розміри штрафних санкцій (у процентах від вартості недопоставленого товару або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів тощо).

У розділі «Форс-мажорні обставини» подаються відомості про те, за яких непередбачених умов (стихійне лихо, воєнні дії, ембарго тощо) невиконання однією з сторін зобов'язань за кон­трактом не супроводжується штрафними фінансовими санкція­ми. В обов'язковому порядку термін дії форс-мажорних обставин повинен бути підтверджений Торгово-промисловою платою від­повідної країни.

У зовнішньоекономічних контрактах визначаються форми та умови здійснення розрахунків між контрагентами. Вони мають повністю відповідати чинному законодавству України про валютне регулювання і порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті.

У ході розвитку міжнародної торгівлі та зовнішньоекономічних зв'язків склалися три основні форми безготівкових розрахунків через комерційні банки:

• банківські перекази;

• інкасо;

• документарний акредитив.

Згідно із законодавством України учасники зовнішньоеконо­мічних відносин мають право самостійно обирати будь-яку форму розрахунків у сфері експорту та імпорту товарів і послуг. Комер­ційні банки, які ведуть валютні рахунки своїх клієнтів - українсь­ких підприємств, виконують їхні доручення в сфері розрахунків з іноземними партнерами через іноземні банки-кореспонденти. В іноземних банках-кореспондентах українські банки мають свої кореспондентські рахунки (рахунки «Ностро») і відкривають у себе кореспондентські рахунки іноземних банків (рахунки «Лоро»). Якщо клієнт українського комерційного банку має розрахувати­ся з іноземним партнером, який обслуговується в банку-некореспонденті, то розрахунки виконуються комерційним банком через третій банк, де у нього є рахунок «Ностро».

Банківський переказ - це доручення банку імпортера (тобто банку, де відкрито валютний рахунок імпортера) банкові експор­тера сплатити одержувачу коштів певну суму. Доручення на пере­каз валюти банк імпортера одержує від свого клієнта. У контракті між експортером та імпортером в обов'язковому порядку обумо­влюється, коли імпортер дає банку доручення здійснити переказ:

до відвантаження товару (в такому разі мова йде про авансовий платіж) чи після відвантаження товару. Для запобігання ризику з метою використання обігових коштів імпортерам вигіднішій дру­гий варіант, а експортери зазвичай домагаються попередньої опла­ти вартості контракту.

Інкасо - банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта-експортера одержує на підставі розрахункових документів гроші на його користь від платника-імпортера за відвантажені товари, надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта в банку. Регулюються інкасові операції в міжнародних розрахунках «Уніфікованими правилами по інкасо», розробленими Міжнародною торговельною платою в 1978 р. Згідно з ними є дві форми інкасо: чисте інкасо та документарне інкасо.

Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів (наприклад, вексель, чек), тобто боргових зобов'язань, які служать засобом одержання платежів за товарними операціями, що вже відбули­ся раніше. При цьому розрахункова операція відбувається без участі будь-яких комерційних документів (рахунки-фактури, спе­цифікації, акти прийому-здачі, страхові документи, транспортні накладні тощо).

Документарне інкасо - це інкасо з участю комерційних доку­ментів, коли банк здійснює платіж експортеру за умови передання цих документів імпортеру. За цієї форми розрахунків експортер, відвантаживши товар іноземному партнерові, надає своєму банку інкасове доручення, до якого додаються всі обумовлені контрак­том комерційні товарні документи. В інкасовому дорученні є всі необхідні дані для здійснення платіжної операції з нарахуванням коштів експортеру.

Після перевірки інкасового доручення й усіх документів, які до нього додаються, банк експортера пересилає їх банку імпортера, якщо він є банком-кореспондентом. Банк імпортера залежно від умов, які містяться в інкасовому дорученні, передає своєму клієн­тові документи проти платежу за відвантажений товар або проти акцепту переказного векселя (тратти), якщо контрактом передба­чені розрахунки з використанням векселів і якщо вексель доданий до інкасового доручення.

За першого варіанту банк імпортера, одержавши платіж від свого клієнта, переказує гроші банку експортера (або зараховує їх на його кореспондентський рахунок «Лоро») для зарахування ек­спортеру. За другим варіантом (з траттою) імпортер бере на себе зобов'язання сплатити за поставку товару пізніше.

До недоліків документарного інкасо відносяться:

• значний розрив у часі між відвантаженням, передачею доку­ментів, їх пересиленням і платежем;

• відсутність гарантії платежу.

Ці недоліки можуть бути подолані шляхом застосування теле­графного інкасо, а також за рахунок застосування інкасо з поперед­ньо наданою банком імпортера банківською гарантією платежу.

При розрахунках у формітелеграфного інкасо одночасно з відсиланням документів банку імпортера банк експортера надси­лає телеграму з повідомленням про висилку документів і основні реквізити інкасового доручення.

За акредитивної форми розрахунків банки партнерів забезпечу­ють на вимогу імпортера та відповідно до його вказівок розраху­нок з експортером після подання останнім необхідних комерцій­них документів.

Підготувавши товар до відвантаження, експортер інформує про це свого партнера, після чого імпортер подає в свій банк заяву (до­ручення) на відкриття акредитиву з вказівками щодо умов, строків, вартості поставки тощо. Банк імпортера надсилає акредитив банку експортера для передання експортеру.

Акредитив - це зобов'язання банку здійснити платіж.

Якщо експортер погоджується з умовами, він здійснює відван­таження товару і надає своєму банку відповідну комерційну доку­ментацію. Банк надсилає її банку імпортера для оплати або списує суму оплати за рахунок перерахованої банком імпортера валюти, якщо умовами міжбанківських розрахунків передбачається пере­каз валюти банком імпортера одночасно з відкриттям акредитиву.

При розрахунках у формі документарного акредитиву експор­тер одержує стовідсоткову гарантію платежу.

10.4. Митне оформлення та оподаткування зовнішньоторговельних операцій

Митне регулювання - це регулювання питань, пов'язаних з установленням мита і митних зборів, процедурами митного конт­ролю зовнішньоекономічної діяльності та організацією діяльності органів митного контролю України.

Митні правила, які включають порядок декларування товарів, сплати мит і митних зборів, надання митних пільг та інші умо­ви проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом Украї­ни та міжнародними договорами.

Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Митне оформлення відбувається після декларування товарів і майна та їх пред'явлення декларантом або транспортною організацією до митного оформ­лення. Декларування товарів підприємствами здійснюється само­стійно або на договірній основі через організації, визнані митницями як декларанти. Для митного оформлення товарів необхідні такі документи:

• декларація;

• належним чином посвідчені копії ліцензій;

• дозволи інших державних органів, якщо товари підлягають контролю цих органів;

• зовнішньоекономічні контракти;

• документи, що підтверджують внесення відповідних митних платежів;

• супровідні документи (транспортні накладні, рахунки-фак­тури тощо);

• інші документи, зазначені в декларації.

Основним документом, на підставі якого здійснюється митне оформлення експортно-імпортних операцій, євантажна митна декларація - заява, що містить відомості про товари та інші пред­мети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.

Митне оформлення товарів працівниками митних органів здій­снюється у такому порядку.

1. Перевіряється наявність усіх документів, необхідних для митного оформлення товарів.

2. Перевіряється відповідність заповнення декларації вимогам, передбаченим у чинних нормативних актах, що регулюють порядок заповнення вантажної митної декларації.

3. Перевіряється правильність нарахування і сплати митних платежів і податків.

При перевірці правильності заповнення декларації викорис­товуються відомості, що містяться у супровідних, транспортних, комерційних та інших документах, а також результати митного огляду. По закінченні митного оформлення митний орган реєструє декларацію та додаткові аркуші і присвоює їй відповідний номер, який проставляється у декларації.

За результатами митного оформлення працівник митного органу проставляє у декларації штамп і засвідчує її особистою номер­ною печаткою.

Випуск товарів і майна здійснюється митними органами після

сплати сум усіх належних податків і митних платежів. До таких платежів належать:

• плата за проведення митних процедур;

• мито, нараховане відповідно до Єдиного митного тарифу України;

• акцизний збір (у випадках, передбачених законодавством України);

• податок на додану вартість (у випадках, передбачених зако­нодавством України).

Нарахування митних зборів, мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їхньої митної вартості. При визначенні митної вартості до неї включа­ються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, та фактичні ви­трати, якщо їх не включено до рахунку-фактури:

• на транспортування, навантаження, розвантаження, пере­вантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;

• комісійні та брокерські винагороди;

• плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яка по­винна бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи опосередковано як умова їхнього ввезення (вивезення).

Плата за проведення митних процедур при ввезенні товару в Україну або вивезенні його з України справляється у розмірі 0,15% загальної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Інструкції про заповнення вантажної митної декларації. Документом, який є підставою для внесення плати за проведення митних процедур, є вантажна митна декларація або її копія.

За заявою декларанта та у разі наявності гарантії банку митниця має право надати відстрочення або розстрочення сплати митних зборів на термін, що не перевищує одного місяця. При несплаті ра­хунку у термін, зазначений митним органом, сума митних платежів стягується у безспірному порядку.

ЛЕКЦІЯ 11. Фінансовий контролінг

Читайте також:

1. III етап. Аналіз факторів, що визначають цінову політику підприємства.
2. III етап. Системний підхід
3. IV група- показники надійності підприємства
4. IV етап. Ситуаційний підхід
5. IV. Оцінка привабливості стратегічних зон господарювання підприємства на ринку.
6. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
7. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
8. V розділ. Товарна політика підприємства
9. WEB - сайт підприємства в Інтернет
10. А) Капітал підприємства, його кругообіг та обіг.
11. А) Мета і об'єкти грошової оцінки
12. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.

Переглядів: 755