• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Організація сталого землекористування

Організація сталого землекористування полягає в розробленні таких моделей системи землеволодінь і землекористувань, які б за­безпечили економічно ефективне та економічно безпечне викорис­тання землі людиною і забезпечення її потреб у майбутньому. Ці потреби різноманітні: починаючи від продуктів харчування і Закін­чуючи місцем проживання, від територій, де може жити і виживати людина, до територій для збереження рослинного і тваринного світу.

Першочергове завдання землевпорядного проектування - ви­значити, який вид діяльності, де і коли має застосовуватися. Наяв­ність кількох потенційних користувачів і користувань е основною причиною необхідності досягти оптимального використання землі. Багато країн світу мають обґрунтовану державну політику, програ­ми і плани землекористування. Згідно з такою політикою і програ­мами майбутні землекористування згруповані й розміщені на пев­них територіях відповідно до типів землекористування. Беруть до уваги і такі умови, як інтенсивність певного типу землекористуван­ня (сільське господарство) або розміри і типи забудов (нові міста, індустріальні території, інфраструктура).

Інша концепція планування землекористування посилається на актуальні зміни землекористування і фізичні умови для заплано­ваних землекористувань. Типи землекористування формуються здебільшого в процесі землевпорядного проектування. Відповідаль­ним завданням с просторове визначення видів землекористування, які визначаються при землевпорядному проектуванні, а також поліпшення умов використання та охорони земель.

Приклади такого проектування землекористування — це проекти перерозподілу (зміни цільового використання земель), поліпшення або відновлення якості земель. Ці проекти передбачають не тільки остаточне визначення видів землекористування в різних місцевостях, а й планувальні роботи, потрібні для того, щоб поліпшити фі­зичні властивості або умови доцільного землекористування. Ці типи проектів характерні для всіх районів, які використовувалися люди­ною впродовж століть. У минулому проекти землеустрою розгляда­лися переважно як плани поліпшення ведення господарства, де ос­новними аспектами було покращення експлуатації ґрунтів та вод­них ресурсів. Пізніше проекти землеустрою почали містити такі елементи, як розширення землекористування, обмін ділянками між фермерами для об'єднання розкиданих земельних ділянок і поліпшення форм і розміру полів. Нині, крім поліпшення умов сільського І господарства, постають інші важливі проблеми, зокрема охорона ландшафтів і, природи. Плани перерозміщення земель передбача­ють також використання земель для рекреації і туризму. Замість запровадженого в широкий вжиток терміну «багатофункціональне й інтегроване землекористування», дедалі частіше застосовують інший термін — «стале землекористування».

Ідея сталого розвитку на сучасному етапі є злободенною темою в житті суспільства. Широко відома Комісія Брундтланд визначала сталий розвиток як такий, що розглядає існуючі проблеми, не ризи­куючи можливістю майбутніх поколінь задовольнити свої власні проблеми. Поняття сталості посилається на своєрідний тип подаль­шого розвитку суспільства і наголошує на важливості того факту, що розвиток має відбуватися в такому руслі, щоб існуючі природні ресурси не вичерпувалися, а використовувалися таким чином, щоб гарантувати безперервне їх використання в майбутньому. У звіті Комісії Брундтланд зазначається, що сутність сталого розвитку — це процес змін, в якому використання ресурсів, напрямки інвестицій, орієнтація технологічного розвитку та інституційних змін перебу­вають у гармонії.

Отже, сталість — це важлива соціальна мета для організації зем­лекористування на різних територіях. На таких територіях відбува­ються різні процеси та їх розвиток. Розвиток здійснюється переваж­но через збільшення масштабів виробництва, впливів інтенсифікації, спеціалізації, механізації та хімізації. Багато чинників сприя­ють розвитку за допомогою перелічених заходів, а не через соціаль­но-економічний та технологічний розвиток. Через тісні зв'язки між соціально-економічним розвитком і можливістю доступу до природ­них ресурсів часто виникають протиріччя між досягненням сталості в довкіллі і економічній чи соціальній сталості. Проте парадокс по­лягає у тому, що сталості у використанні ресурсів потрібно досягти за рахунок соціально-економічного розвитку. Отже, постає запитання, яким чином компенсувати економічні втрати?

Проблеми, які постають у світі через технологічний та економіч­ний розвиток, створюють реальну загрозу для майбутнього стану земельних ресурсів, тому в їх використанні потрібно ґрунтуватися на концепції сталого розвитку.

Мотивації для проектування сталого землекористування. Дедалі важче стає розв'язувати конфлікти, які назрівають між еко­номічними, соціальними та екологічними проблемами в просторо­вому вимірі. Чому? Насамперед тому, що існує проблема визначен­ня та аналізу наслідків розвитку землекористування. По-друге, не завжди чітко зрозуміло, які проблеми е пріоритетними. Звідси ви­пливає необхідність глибшого розуміння природи системи організа­ції сталого землекористування.

Важливість аналізу потенційних і наявних впливів політики та її пропозицій і необхідність забезпечення точною інформацією тих осіб, які ухвалюють рішення, потребує такої системи, яка може бути інтегрованою у процес землевпорядного проектування. Тому визна­чення і аналіз впливів на довкілля можна вважати елементом під­готовки до землевпорядного проектування сталого землекористування.

Оцінювання змісту розвитку сталого землекористування полягає в тому, щоб визначити впливи і конфлікти політики на цей процес та подати альтернативні пропозиції.

Науково обґрунтована стратегія просторового розвитку е важли­вою частиною організації сталого землекористування в межах ста­лого розвитку, що враховує, зокрема, необхідність зменшення рівня викидів діоксиду вуглецю, інші екологічні цілі, водночас зважаючи на соціально-економічні вимоги та потреби суспільства.

Суспільні небезпеки, відвернення яких є однією з цілей .земле­устрою, проявляються в абіотичних, біотичних та антропогенних чинниках. Найвиразнішими і найважливішими втратами в сільсь­ких територіях е опустелення, ерозія ґрунтів, забруднення вод, фу­нтів, повітря.

Опустелення е одним із результатів погіршення відносин між людиною і землею. Ерозія ґрунтів є прикладом поєднання невдалої організації землекористування з неправильним управлінням земе­льними ресурсами. Природна ерозія посилюється, оскільки людина ! істотно впливає на великі території, наприклад в Африці, де кожен рік 600 тис. т родючого верхнього шару видувається в океан. Над­звичайно великими є втрати родючого шару, спричинені вітровою та водяною ерозією, і в Україні.

Забруднення ґрунтів і вод тісно пов'язане із соціально-економіч­ним розвитком сучасного суспільства. Через збільшення кількості та інтенсивності підприємств сільськогосподарського виробництва зро­стає кількість неорганічних та органічних елементів, які забрудню­ють водно-ґрунтові системи. Так, однією з найістотніших проблем у Північно-Східній Європі є зростаюча кількість інтенсивних тварин­ницьких господарств.

Наслідком забруднення повітря е кілька явищ, з яких кислотні дощі й парниковий ефект вважаються найбільш руйнівними.

Забруднення повітря має не тільки вагомий прямий вплив на екосистеми, ліси тощо, а й довготривалий вплив через можливі клі­матичні зміни. Існує багато небезпек, пов'язаних із цими змінами, зокрема:

• можливе підняття рівня моря;

• сухі та теплі літа в Середземномор'ї негативно впливатимуть
на сільськогосподарські угіддя;

• в арктичній зоні тундра та велика частина постійної мерзлоти
.шикне, тому рівень вирубувань лісів збільшиться у скандинавських
країнах.

Організація сталого землекористування має об'єднувати поняття сталості у політиці та практичному застосуванні, а саме землевпо­рядному проектуванні, вирішенні та розміщенні різних типів зем­лекористування і проектуванні поліпшення його просторових і фізичних умов. Тому проектування сталого землекористування охоп­лює кілька основних аспектів (рис. 3.1).

Отже, проектування сталого землекористування – це ін­струмент розв'язання питань політики землекористування, викори­стання цієї політики для правильного проектування різних типів землекористування і поліпшення його просторових та фізичних умов з метою оптимального використання і охорони природних ре­сурсів (упродовж тривалого періоду), враховуючи потреби і бажання сучасного і майбутніх поколінь.

На думку нідерландського вченого Г. ван Ліра, традиційні розу­міння оптимального використання і охорони земель посилаються на сталість довкілля (охорона природних ресурсів), тоді як виникнення потреб сучасного покоління потребує їх поєднання із соціально-економічною сталістю.

Щоб досягти бажаного результату при плануванні простору для життя людини і територій довкілля» враховуючи промислову діяль­ність, застосовують системи інтегрованого зонування довкілля при просторовому плануванні. Таке зонування складається з трьох ета­пів:

• дослідження існуючої ситуації в довкіллі та просторової струк­тури;

• прийняття адміністративних рішень;

• застосування та виконання ухвалених законодавчо-норматив­
них актів.

Перший етап полягає у вимірюванні навантаження на довкілля в досліджуваній ділянці, огляді просторової структури і просторових планів. На основі цих результатів ухвалюють рішення щодо розмі­щення певної діяльності на певних землекористуваннях. Це рішен­ня визначає розміщення і об'єднання ділянок при зонуванні тери­торії.

Часто існує відмінність між наявним і бажаним при визначенні зон довкілля. У цій ситуації теоретично можна зменшити джерело забруднення (наприклад, при встановленні певних обмежень при землекористуванні). Завдання проектування полягає у створенні балансу між несприятливою для навколишнього природного сере­довища діяльністю і врахуванням чутливих функцій довкілля.

Потрібно також визначити просторові обмеження у використанні забруднених територій. Наприклад, розвиток житлового масиву можливий за умови зменшення іншого навантаження на довкілля.

Потреба в координуванні охорони довкілля та просторового планування зумовлює переорієнтацію просторового планування. На рівні стратегічного планування просторове планування має просторові пререквізити для відповідно спрямованого на довкілля, струк­турно регульованого процесу. Процеси стратегічного планування є контролюючою і координуючою функцією для планування землеко­ристування, тому планування сталого землекористування має спрямовуватися на стратегічне планування для встановлення відповід­ного екологічного взірця землекористування.

Отже, організація сталого землекористування має розв'язувати такі питання:

• призначення та проектування певного виду землекористуван­ня повинно розглядатися з меншим наголошенням кількісного ас­пекту, а більшим - його наслідків. Вирішальним є не стільки питання типу землекористування, а більшою мірою питання наслідків переведення земель з одного типу використання в інший і навпаки;

• ущільнення забудованих територій та пов'язані з цим можливості, які створюються для нового використання;

• підтримка змішаних типів землекористування, беручи до уваги причинно-наслідкові взаємозв'язки.

Усе це здійснюється в процесі землевпорядного проектування.

3.3. Адміністративно-територіальні утворення як об'єкт планування і організації використання та охорони земель

Відповідно до Закону України «Про землеустрій» з метою вдоско­налення розподілу земель мають проводитися роботи, пов'язані з плануванням й організацією раціонального використання земель і їх охороною на рівні адміністративно-територіальних утворень. Про­позиції з удосконалення розподілу земель та їх охорони на рівні адміністративно-територіальних утворень розробляють у порядку складання схем землеустрою адміністративно-територіального утво­рення.

До адміністративно-територіальних утворень крім областей на­лежать райони, міста, райони в містах, селища і села. Адміністра­тивний район є об'єктом планування організації використання зе­мель та охорони в системі землеустрою, оскільки він має найбільшу територію, чітко виражений ступінь відособленості, історично сфор­мовані взаємозв'язки природних, економічних і соціальних умов господарювання, єдність цілей і завдань, реалізованих у межах його території. Більшість проблем, пов'язаних із раціональним викорис­танням земель усіх категорій і удосконаленням їх розподілу, адап­тацією сільськогосподарського і несільськогосподарського виробни­цтва до сучасних земельних відносин і ринкових умов, визначенням земель, що можуть бути зараховані до спеціальних земельних фон­дів, а також надані громадянам і юридичним особам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, тваринництва, індивідуального житлового і дачного будівництва, розвитку агропромислового комплексу, лісового господарства, міських і сільських поселень, промисловості, транспорту та інших галу­зей, найбільш повно й обґрунтовано можна вирішити на рівні адмі­ністративно-територіального утворення, яким е адміністративний район.

На цьому рівні можна розв'язати у комплексі землевпорядні за­вдання, що забезпечують створення оптимальних організаційно-територіальних умов для рівноправного розвитку різних форм гос­подарювання на землі, упорядкувати землекористування! й земле­володіння з усуненням недоліків у їх розміщенні й конфігурації, провести консолідацію фондів перерозподілу земель сільськогоспо­дарського призначення, забезпечити стійкість землекористування, особливо сільськогосподарського, намітити заходи щодо охорони зе­мель, збереження природних ландшафтів і поліпшення екологічно­го середовища.

Вирішенню цих завдань сприяє те, що в адміністративному ра­йоні зосереджені органи виконавчої влади місцевого самоврядуван­ня, наділені власними повноваженнями, організаційними, фінан­совими та іншими можливостями, формується комунальна влас­ність і бюджет. На цьому рівні сформовано господарсько-економіч­ний комплекс, що охоплює систему організацій і підприємств, ви­робничу, інженерну, соціальну інфраструктуру, відповідні природ­ні й економічні ресурси.

Нині повноваження органів місцевого самоврядування з управ­ління земельним фондом істотно звузилися до населених пунктів, тому гостріше постало завдання забезпечення планування викорис­тання земель у районі. Компетенцією районних адміністрацій тепер є практично всі питання використання земель, що стосуються інте­ресів населення, яке проживає тут.

Згідно з положеннями Земельного кодексу України до повнова­жень органів виконавчої влади районного рівня в сфері земельних відносин належить участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель.

Територію району складають землі різних категорій: сільськогос­подарського призначення, промисловості і транспорту, лісового гос­подарства; особливо охоронних природних територій та ін.

Організаційно-територіальною основою розвитку будь-якого ра­йону є система землеволодіння і землекористування, що відрізня­ється за формами власності, галузевою приналежністю, методами господарювання, тобто в адміністративному районі велика кількість землевласників і землекористувачів використовують землю для по­треб промисловості, транспорту, сільського, лісового, водного господарства, а також для інших цілей. Зокрема, постійно надаються, вилучаються і відводяться землі, розширюється земельний обіг, змінюються розміри, і межі землеволодінь і землекористування під­приємств, організацій і установ, їхня спеціалізація, організаційно-правові форми і земельні площі.

В екологічному відношенні територія району виступає як єдиний і відособлений простір з неповторним комплексом природ­них і економічних умов і особливостями антропогенних впливів. З погляду соціальних чинників, адміністративні райони характери­зуються системою розселення, демографічними тенденціями, стру­ктурою населення, системою культурно-побутового обслуговуван­ня.

Підприємства й організації адміністративного району незалеж­но від їх галузевої приналежності і форм власності мають тісні те­риторіальні зв'язки, єдині інфраструктури, сервісне і ринкове об­слуговування. Відособлені функціонування кожного з них немож­ливе.

Зважаючи на роль, значення і функціональні особливості адміні­стративного району в системі адміністративних утворень, пропози­ції щодо раціонального використання земель та охорони на район­ному рівні мають розроблятися, як правило, у порядку складання схем землеустрою адміністративного району.

Розроблена схема землеустрою району дасть змогу впорядкувати й організувати раціональне використання земель та їхню охорону, визначити єдину земельну політику на території адміністративного району і спрямувати в потрібне русло територіальний і внутрішньо­господарський землеустрій, реалізувати науково обґрунтовані принципи планування використання земель і управління земель­ним фондом району.

Проте складання схем землеустрою на рівні адміністративного району в жодному разі не заперечує можливість розроблення схем землеустрою інших адміністративно-територіальних утворень, роз­ташованих на території адміністративних районів (сіл, селищ, міст). Територію таких утворень складають землі населених пунктів, зем­лі, що прилягають до них, іземлі загального користування, рекреа­ційні зони, землі, потрібні для розвитку поселень, інші землі утво­рення незалежно від форм власності на землю і їх цільового при­значення.

Загальна структурна модель схеми землеустрою такого муніци­пального утворення аналогічна моделі схеми землеустрою адмініст­ративного району.

Планування використання та охорони земель як складова землевпорядного проектування

3.4.1. Основні завдання планування використання та охорони земель

Планування використання та охорони земель здійснюється через розроблення державної і регіональних програм використання та охорони земель, розроблення схем землеустрою, техніко-економічних обґрунтувань, які є складовими землеустрою, а отже, і зем­левпорядного проектування.

Відповідно до Закону України «Про землеустрій» № 858-ІV від 22 травня 2003 р- і Закону України «Про охорону земель» № 962-ІV від 19 червня 2003 р. основними видами робіт з планування раціо­нального використання і охорони земель є розроблення загально­державної і регіональних програм використання та охорони земель, а також Національної програми охорони родючості ґрунтів.

Сприятливі природно-ресурсні умови Україна має значною мі­рою завдяки ґрунтовому покриву, який більш як на 70 % складаєть­ся з чорноземів і лучно-чорноземних, ґрунтів, що характеризуються високим рівнем родючості. Подібні до них за рівнем родючості слабоопідзолені (темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені) недеградовані ґрунти, частка яких у структурі ґрунтового покриву стано­вить близько 5 %.

Для України в цілому характерна компонентна структура природно-ресурсного потенціалу, в якій частка потенціалу мінеральних ресурсів становить 28,3 % сукупного потенціалу, водних ресурси» -13,1, земельних — 44,4, лісових — 4,2, тваринних — 0,5 і рекреа­ційних— 9,5 %.

Загальна нормативна грошова оцінка земельних ресурсів дер-жави орієнтовно становить 330 трлн грн.

Проте використання земельних ресурсів не повною мірою відпо­відає Вимогам раціонального природокористування. Земельні ре­сурси України (60 354,8 тис. га) характеризуються надзвичайно ви­соким рівнем освоєння. Крім того, недостатньо економічно та еколо­гічно обґрунтовується розподіл земель за цільовим призначенням.

До 1991 р. земля перебувала виключно у власності держави. У ході проведення земельної реформи власність перерозподіляється. Станом на 1 січня 2004 р. у власність юридичних та фізичних осіб передано 30,6> млн.. га (50,7 %), у власності держави залишилося 29,8 млн.. га земель (49,3 %). Широкого розмаху набуває оренда зе­мель. Станом на 1 січня 2004 р. в оренду передано 25,6 млн.. га, у тому числі сільськогосподарських угідь — 24,9 млн.. га.

Значно зросла і продовжує зростати кількість власників землі та землекористувачів. За останні роки вона збільшилася на 3,7 млн.. і на 1 січня 2004 р. становила 24>5 млн.. чол. Кількість громадян, яким надано землі у власність і користування, становить 24,3 млн.. чол.

Найбільшою е частка земель сільськогосподарського призначен­ня — 43 млн.. га (71,3 %), із них рілля :— 32,5 млн.. га. У структурі зе­мельного фонду на сільськогосподарські угіддя припадає 69,2 %, у тому числі рілля — 53,8 %, багаторічні насадження — 1,5, сіножа­ті — 4, пасовища — 9,2, перелоги— 0,7 %. Надмірна сільськогоспо­дарська освоєність і розораність території є одним із головних чин­ників, які дестабілізують екологічну ситуацію в країні.

Брак уваги до проблем комплексного використання та охорони земель призвела до зменшення площ продуктивних земель за 1996-2005 рр., зокрема, площі сільськогосподарських угідь на 64,4 тис. га, зрошуваних земель --,414,3 тис., осушених --на 412,4 тис. га. Незадовільне економічне становище сільськогосподар­ських підприємств спричинило переведення 432,7 тис. га ріллі у перелоги, вирощування беззмінних посівів (зернові по зернових, соняшник по соняшнику тощо). Більшість сільськогосподарських товаровиробників не дотримується науково обґрунтованих сівозмін, ґрунтозахисних технологій під час вирощування сільськогосподар­ських культур, не має потрібної кількості органічних та мінераль­них добрив* що призводить до виснаження земель, зниження родю­чості ґрунтів, їх деградації.

Землі житлової та громадської забудови займають 1,7 млн. га. Найбільша щільність забудованих земель у Донецькій, Дніпропет­ровській (у 1,5 рази вища за середню по країні), Луганській та Львівській областях, найменша --в Миколаївській, Херсонській, Волинській, Рівненській та Чернігівській.

На високоцінних міських землях розташовано майже 0,5 млн. са­дових земельних ділянок, які займають 30 тис. га.

Велике соціальне та екологічне значення мають землі природно-заповідного та іншого природоохоронного, а також оздоровчого, рек­реаційного та історико-культурного призначення.

Станом на 1 січня 2004 р. площа земель під об'єктами природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення становила 2744,3 тис, га, або 4,5 % території країни. Найбільше таких земель у Криму, на заході та півночі країни, недостатньо — на сході та на південному сході.

За останні десятиріччя площа територій та Об'єктів природно-заповідного фонду зросла більш як удвічі. Особливо збільшилася площа територій заповідників та національних природних парків. Проте цього недостатньо, оскільки за стандартами країн Європей­ського Союзу екомережа має становити понад 5 % території країни.

Ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки через недостат­нє фінансування, слабку матеріально-технічну базу нині не повною мірою виконують функції щодо збереження та відновлення рідкіс­них і типових видів флори і фауни.

Україна має потужний оздоровчо-рекреаційний потенціал. Роз­відано понад 400 джерел лікувальних мінеральних вод та більш як 100 родовищ лікувальних грязей. Пляжі на узбережжях Чорного та Азовського морів (довжина 2870 км) займають близько 116 тис. га. Проте майже 1,5 млн. га рекреаційних територій радіаційно забруд­нені (у межах Київської, Житомирської та Рівненської областей).

Водночас в Україні станом на 1 січня 2004 р. налічувалося 23,9 тис. га земель оздоровчого призначення, а рекреаційного -106,9 тис. га.

Землі історико-культурного призначення становлять 40,3 тне; га. Нині в Україні під охороною держави перебуває понад 140 тис. об'єктів нерухомих пам'яток історії та культури,

На 1 січня 2004 р. загальна площа земель під об'єктами природ­но-заповідного та іншого природоохоронного, а також оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення становила 2916,4 тис. га або 4,8 %території країни.

Землі лісового фонду та ліси на інших категоріях земель займа­ють 10,5 мли га або 17,3 % території країни/Найбільше таких зе­мель на Поліссі — майже ЗО і в Карпатах — 40 %, а в Степу їх лише 5 %, Лісостепу - - 14 %. Це значно нижче від розрахунково-оптимального показника (21 – 22 %), який забезпечує збалансованість між лісовими ресурсами, обсягами лісокористування та екологічни­ми вимогами.

Землі водного фонду займають 3,4 млн. га або 5,6 % території країни, у тому числі природні водогони (річки та струмки) -243,8 тис., озера та лимани — 927,0 тис., ставки — 326,4 тис., Штуч­ні водосховища — 742,2 тис. та болота — 953,5 тис. га. Водотоки ма­лих річок забруднені на порядок вище від великих річок, у прибе­режних захисних смугах ведеться самовільне будівництво. У зонах впливу водосховищ підтоплено близько 500 тис. га сільськогоспо­дарських угідь.

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення займають понад 1,74 млн. га. У більшості галу­зей економіки через недосконалість нормативів та низький рівень проектно-технічних рішень землі використовуються нераціонально. Так, Нормативи відведення земельних ділянок для потреб промис­ловості, транспорту, енергетики в 2,5 - 2,7 рази перевищують при­йняті в країнах Західної Європи.

Розподіл земель між галузями також нерівномірний. Територіа­льні диспропорції в розміщенні промислового виробництва та об'єктів його інфраструктурного забезпечення призводять до нерів­номірного розвитку окремих регіонів, нераціонального використання земельно-ресурсного потенціалу, екологічного дисбалансу, під­ривають економічну основу розвитку регіонів.

Надмірна землемісткість склалася у гірничодобувній промисло­вості — на кожен мільйон умовних одиниць капіталовкладень при­падає 42,9 га землі, у промисловості кольорових металів — 30,0, чор­них металів —• 23,9, у вугледобувній промисловості — 12,9 га. У чо­рній металургії і теплоенергетиці понад 40 % території займають шлаконакопичувачі та інші об'єкти для захоронення відходів ви­робництва.

Широке застосування відкритого способу добування корисних копалин призводить до знищення фунтового покриву на значних площах. Так, на 1 січня 2004 р. налічувалося 154,5 тис. га поруше­них земель (із них не використовуються у виробництві 54,2 тис. га), з яких майже 83 % порушено в процесі розробки покладів рудних і нерудних копалин, їх переробки, проведення геологорозвідувальних робіт.

Україна має розгалужену мережу автомобільних доріг та одну з найпотужніших у Європі залізничну мережу. Мережа газопроводів досягає 17 тис. Км, нафтопроводів — 70 тис. км. Землі транспорту в цілому займають 660,6 тис: га, зв'язку — 5,2 тис. га, енергетики -52,4 тис. га.

Площа земель під твердими побутовими відходами перевищує 3 тис. га і містить 727 полігонів, з яких 35,5 % не відповідають нор­мам. Крім того, багато лісів, узбіч доріг, будівельних майданчиків перетворено на несанкціоновані сміттєзвалища. За оцінками при­родоохоронних органів, площа земель під такими об'єктами пере­вищує 160 тис. га.

У процесі ринкової трансформації економіки виявлено виробничі території, які практично не використовуються. Інвентаризація та ана­ліз ефективності використання земель, що перебувають у користуванні Міноборони України, Державна прикордонна служба України та МВС України, показали, що ці землі часто використовуються не за цільовим призначенням, подекуди — з порушенням земельного законодавства.

Надмірне розширення площі ріллі на схилових землях призвело до порушення екологічно збалансованого співвідношення ріллі, природних кормових угідь, лісів та водойм, що негативно позначи­лося на стійкості агроландшафтів і зумовило значне техногенне на­вантаження на екосферу.

Водяна ерозія ґрунтів е найбільш істотним чинником зниження продуктивності земельних ресурсів, деградації агроландшафтів. Втрати продукції землеробства від ерозії перевищують 9 - 12 млн. т зернових одиниць щороку.

Середньорічний розрахунковий змив ґрунту з орних земель в Україні становить понад 15 т/га, втрати гумусу при цьому досягають 0,5 т, а поживних речовин - 0,6ь т/га, що значно більше, ніж вноситься з добривами. Щороку від ерозії втрачається 460 млн. т ґрунту.

Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнали згубного впливу водної ерозії, становить 13,3 млн. га (32%), у тому числі 10,6 млн. га орних земель. У складі еродованих земель налічується 4,5 млн. га із середньо- та сильно змитими ґрунтами, у тому числі 68 тис. га повністю втратили гумусовий горизонт.

Досить інтенсивно розвиваються процеси лінійного розмиву та яроутворення. Площа ярів становить 141,1 тис. га, а їх кількість перевищує 500 тис. Окремі яружно-балкові системи мають інтенсивність ерозії, що перевищує середні показники у 10-20 разів.

Вітрової ерозії систематично зазнає понад 6 млн. га земель, а в роки з пиловими бурями – до 20 млн. га.

Якісний стан земельних ресурсів країни має сталу тенденцію до погіршення (засоленість, солонцюватість, пере зволоженість тощо). Так, 9,6 млн. га сільськогосподарських угідь становлять кислі грунти, з яких на середньо- і сильно кислі припадає 4,4 млн. га, 5,2 млн. га – близькі до нейтральних. Середньо- і сильно солонцюваті грунти займають 0,5 млн. га сільськогосподарських угідь, а засолені – 1,7 млн. га (4,1%). Крім того, 1,9 млн. га сільськогосподарських угідь належить перезволоженим, 1,8 млн. га – заболоченим і 0,6 млн. га – кам’янистим ґрунтам. Великою є частка заболоченої та перезволоженої ріллі, в цілому по Україні – 8%, а в деяких областях (Закарпатська, Львівська) – навіть 60%.

Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками, що звідси випливають.

Останнім часом посилилися процеси деградації ґрунтового покриву, зумовлені техногенним забрудненням. Найбільшу небезпеку для навколишнього природного середовища становить забруднення ґрунтів радіонуклідами, важкими металами, збудниками хвороб. Понад 40% органічних добрив, які отримують в результаті діяльності великих тваринницьких комплексів і птахофабрик, перетворюються на джерела забруднення довкілля.

Отже, у структурі земельного фонду України значні площі займають грунти з незадовільними властивостями (змиті, піддані вітровій ерозії, засолені, солонцюваті, перезволожені тощо). Це деградовані і малородючі грунти. За розрахунками, площа таких ґрунтів на орних землях перевищує 6,5 млн. га, або 20% площі ріллі, а прямі щорічні втрати (тобто різниця між вартістю валового продукту і витратами на його отримання) досягають в середньому 66,5 грн/га, або в цілому по Україні близько 400 млн. грн.

Розрахунки свідчать, що для задоволення внутрішніх потреб у продовольстві при існуючій купівельній спроможності населення потрібно мати в обробітку 11,7 млн. га ріллі, для забезпечення науково обґрунтованих норм споживання продуктів – 17,7 млн. га, а з урахуванням експортних пропозицій у продовольстві – 22,6 млн. га, що становить 70% наявної на 1 січня 2004 року ріллі.

На якісний стан земельних ресурсів та цілої низки об’єктів галузей економіки істотно впливають гідрометеорологічні та небезпечні екзогенні геологічні процеси і явища (селі, зсуви, обвали, карст, просідання ґрунту, абразія, руйнування берегів водосховищ тощо), які поширені більш як на 50% території, утому числі карсту – 37,6%, зсувів – 0,3%. На 17% території розвиваються процеси підтоплення.

Наведений перелік еколого-економічних проблем деградації земель є неповним, проте наслідки неефективного використання основного багатства вражаючі.

Отже, стан використання та охорони земельних ресурсів є незадовільним і має тенденцію до погіршення зі значними диспропорціями, зокрема:

w надзвичайно високим економічно та екологічно необґрунтованим рівнем господарського (передусім сільськогосподарського) освоєння території;

w значною землемісткістю основних галузей економіки;

w нерівномірним сільськогосподарським освоєнням території, внаслідок чого розораність земель в окремих регіонах досягла надмірних розмірів;

w інтенсивним розвитком деградаційних процесів та наявністю значних площ деградованих земель;

w стихійним формуванням нових типів землекористування в ринкових умовах через оренду земельних часток (паїв), які характеризуються нестабільністю, дрібно контурністю, черезсмужжям;

w наявністю територій, що зазнають постійного впливу небезпечних стихійних явищ;

w недостатністю земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення;

w наявністю значних площ земель, використання яких законодавчо обмежується (територія радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, санітарно-захисні та охоронні зони підприємств промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, об’єктів природно-заповідного фонду та історико-культурного призначення, курортів і водних обєктів);

w високим рівнем техногенного забруднення навколишнього
природного середовища в багатьох регіонах, недостатнім розвитком
екологічної інфраструктури;

w відсутністю програм комплексного вирішення питань щодо ви­користання та охорони земель;

w незадовільним нормативно-правовим та нормативно технічним забезпеченням, що регулює використання та охорону земель.

Основними завданнями з планування й організації раціонально­го використання й охорони земель є:

w визначення довго- і короткострокової перспективи розвитку територій і раціонального використання земель усіх категорій незалежно від форм власності на землю і форм господарювання;

w підготовка пропозицій для ухвалення рішень щодо надання
(перерозподілу) земель з урахуванням потреб усіх галузей: агро­
промислового комплексу, лісового господарства, розвитку. міст та
інших поселень і систем розселення, промисловості, транспорту, гір­ничодобувних галузей, територій природоохоронного, природнозаповідного, оздоровчого, історико-культурного призначення;

w формування державного фонду перерозподілу земель та інших
цільових земельних фондів з метою забезпечення земельними ді­лянками громадян для ведення великотоварних сільськогосподарських підприємств, садівництва, городництва, тваринництва, індивідуального житлового і дачного будівництва, організації селянсь­ких та фермерських господарств;

w проведення заходів щодо охорони земель.

Читайте також:

1. A. Організація уроку.
2. C. 3. Структурна побудова управління організаціями.
3. I. Організація класу до уроку та повторення правил техніки безпеки.
4. II. Організація і проведення спортивних походів
5. II. Організація перевезень
6. II. Організація перевезень
7. А. Організація Острозького колегіуму – Академії
8. Адміністративно-територіальна організація
9. Блок 2 Організація діяльності виробництва
10. Бюджетний устрій в зарубіжних країнах. Організація бюджетного процесу
11. Бюрократична організація
12. Вентиляція. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях, повітряний баланс, кратність повітрообміну

Переглядів: 2492