• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Післядипломна та додаткова освіта.

Післядипломна освіта є системою фахового удосконалення громадян, що забезпечує поглиблення, розширення і оновлення професійних знань, умінь та навичок, одержання нової кваліфікації, нової спеціальності на основі здобутого раніше рівня підготовки та набутого досвіду роботи. Структура післядипломної освіти керівників і фахівців включає: підвищеннякваліфікації, перепідготовку кадрів, післядипломну підготовку осіб з вищою освітою.

Післядипломна освіта в світової системі освіти

Навчання впродовж всього життя є стратегічним напрямом розвитку світової системи освіти. Тридцять років тому ряд авторитетних міжнародних організацій: Організація економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), ЮНЕСКО, Рада Європи оприлюднили концепцію навчання впродовж життя, а у 1996 році міністрами держав ОЕСР встановлено в якості цілі освітньої політики – „навчання протягом життя для всіх верст населення”. У 2003 році на Берлінської конференції міністрів освіти держав-учасниць Болонського процесу сприяння розвитку безперервної освіти включено до числа основних цілей створення загальноєвропейського освітнього простору.

В середньому 40% населення країн Європи активного віку (24-65 років) приймає участь в освітніх програмах, що стимулюється наданням субсидій, грантів, частковою (до 50%) компенсацією платні за навчання.

Хоча в різних країнах законодавчі підходи до післядипломної освіти (ПО), системам її стимуляції державою відрізняються, але вже склалися головні принципи функціонування ПО, головні з них:

- ПО – єдиний засіб конкурентоспроможності держави та підприємства в умовах постіндустріального суспільства;

- ПО не може розглядатися як добровільна або додаткова частина освіти, воно є невід’ємною складовою життєвого циклу людини;

- ПО є фактором стійкості та демократичності суспільства, вирішення соціальних, демографічних та міграційних проблем тощо;

- ПО не має соціальних та вікових обмежень, є гарантією свободи особистості.

Існують і проблеми розвитку ПО. Розширення ЄС не усунуло таки проблеми функціонування інтегрованого ринку праці, як відповідності якості підготовки, визнання дипломів, язикові. Складно визначити перспективний попит на ринку праці в умовах нестабільної кон’юнктури та міжнародної конкуренції, за оцінками спеціалістів рекрутингових агенцій не більше половини підприємств можуть прогнозувати номенклатуру спеціальностей, яки будуть потрібними через один рік. Також існує проблема нерівностей в освіті різних суспільних груп, вирівнювання освітніх шансів повинно бути однією з центральних проблем ПО.

Звичайно, що нашою спільною задачею є інтеграція системи ПО держави до європейської та світової. Нажаль сьогодні рівень такої інтеграції є мінімальним. Розглянемо проблеми ПО в Україні на основі аналізу структури, взаємовідношень її галузевих компонентів та визначимо головні завдання з розвитку системи ПО.

2) Система післядипломної освіти в Україні

В часи СРСР система ПО здебільшого вирішувала завдання підвищення кваліфікації за галузевим принципом, фінансувалася та контролювалася державою.

В умовах ринкової економіці навчальні заклади ПО перейшли в основному до самофінансування, самостійно вирішують питання навчально-методичного забезпечення, контролюються щодо якості навчання тільки на етапах ліцензування.

Але системних структурних змін в системі післядипломної освіти не відбулося. Залишилася галузева спрямованість напрямів ПО (Рис. 3.1). Структура ПО складається з таких головних гілок як ПО педагогічних кадрів, ПО медичної галузі, ПО державної служби, ПО галузей промисловості, енергетики та транспорту. Ці гилки працюють в основному незалежно (зв’язки на рисунку пунктиром), здебільшого між ними відсутні горизонтальні зв’язки, мають відмінні джерела фінансування.

Рис. 3.1. Структура системи післядипломної освіти в Україні

Якщо проаналізувати стан ПО галузей промисловості та транспорту, то найбільш розвинутими є системи ПО металургійної, нафтогазової, харчової галузей; залізничного та авіаційного транспорту. Розглянемо структуру галузевої системи ПО, хоча різні галузі мають специфіку, але узагальнений вигляд цієї структури на Рис. 3.2.

Основні компоненти:

Галузеві навчальні заклади (Інститути підвищення кваліфікації, навчальні центри, яки вже існували. Сучасний рівень кожного з них визначається по-перше фінансовим станом самої галузі, а по-друге спроможністю закладів деверсіфікувати освітню діяльність та розширити номенклатуру освітніх послуг;

Корпоративні навчальні центри. Існують у складі декількох крупних корпорацій (в основному транснаціональних) та транспортних підприємствах. Наприклад навчальні центри фірм Siemens, Scneider Electric. Програми навчання спрямовані на цільову підготовку працівників компанії. Корпоративні центри ще не мають належного рівня в Україні, хоча у світової практиці відношення внутрішнього та зовнішнього принципів навчання персоналу у межах: 80% - 20%;

Навчальні центри підприємств – виробників. Наприклад навчальний центр „Квазар-мікро”. Програми навчання спрямовані на підготовку персоналу споживачів продукції;

Загальноосвітні університети та інститути. На відміну від інших компонентів галузевої системи ПО займаються не тільки підвищенням кваліфікації, а ї наданням додаткової вищої освіти. Характерним є те, що замовниками послуг університетів за напрямами права, фінансів, менеджменту є підприємства будь-якої галузі.

Узагальнена структура галузевої системи післядипломної освіти наведена на Рис.3.2.

Рис.3.2. Структура галузевої системи післядипломної освіти

Таким чином на галузевих рівнях створені досить потужні системи ПО, яки надають широкий спектр освітніх послуг; сформувалося конкурентне середовище закладів ПО.

Але як і в загальної системи ПО між паралельними гілками структури галузевої системи ПО відсутні горизонтальні зв’язки; не здійснюється моніторингу та контролю якості навчання; конкурентні відносини не завжди мають рівноправний характер.

Такий стан має об’єктивні пояснення. Жодне міністерство та жодна галузь промисловості при існуючих загальнодержавних економічних проблемах не може самотужки забезпечити якісного післядипломного навчання на масовому рівні. Причини відомі:

- обмеженість ресурсів: фінансових, кадрових;

- технологічне відставання від світового рівня;

- відсутність державних дотацій на ПО;

- відсутність законодавчої бази в галузі ПО на державному рівні;

- відсутність державного контролю з питань якості та методологічного забезпечення ПО.

Головним негативним наслідком такого стану ПО є дисбаланс між попитом та пропозицією кадрів на ринку праці країни в умовах зростання економіки. Здобувачі висококваліфікованих кадрових вакансій за своїм рівнем не відповідають вимогам працедавців, а робочі кваліфікації не влаштовують тих, хто шукає робоче місце. За оцінками спеціалістів кадрових агентств та керівників підприємств різних галузей виробництва на ринку ресурсів праці існує проблема недостачі технічних, економічних, управлінських кадрів. Подібна ситуація є об’єктивною відносно технічних спеціальностей, що пояснюється десятирічною стагнацією виробничого сектора, але по відношенню до економістів та управлінців може бути пояснена тільки недостатньою ефективністю функціонування системи ПО.

Хотілося би приділити увагу особливостям ПО в авіаційної галузі. Авіація завжди була ї остається інноваційною галуззю суспільства, яка більш інших інтегрована до світової системи транспорту.

Тому, на наш погляд, і система післядипломної освіти авіаційної галузі має декілька глибший рівень інтеграції до світових освітніх процесів. Структура системи післядипломної освіти авіаційної галузі наведена на Рис.3.3.

Взагалі вона відповідає структурі на Рис. 2 та включає: навчально-сертифікаційний центр Державіаслужби; навчальні центри авіакомпаній та підприємств (Аеросвіт, Украерорух); навчальні центри виробників (АНТК „Антонов”); Інститут післядипломного навчання НАУ; Міжнародні заклади ПО (інститути ІАТА, ІСАО).

Діяльність інститутів ІАТА та ІСАО в системі ПО авіаційної галузі надає можливість використання світових стандартів з перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційних спеціалістів, впровадження системи моніторингу якості навчання.

Рис. 3.3. Структура системи післядипломної освіти авіаційної галузі

Важливим інтеграційним кроком став також процес впровадження в НАУ кредитно-модульної системи (КМС). КМС – модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні двох складових: модульної технології навчання та залікової системи у формі кредитів і охоплює зміст та засоби навчального процесу, форми контролю якості знань та вмінь. При впровадженні КМС були встановлені завдання: адаптація вітчизняної системи освіти до вимог Європейської трансферної системи (ESTS) для забезпечення мобільності у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці; забезпечення можливості навчання за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що за вимогами замовника та вибору студента; стимулювання учасників навчального процесу до досягнення високої якості вищої освіти.

Протягом 2004 – 2005 навчального року КМС була впроваджена на перших курсах НАУ, а у 2005 – 2006 навчальному році повністю використовується у навчальному процесі університету.

Не будемо оцінювати плюси та мінуси впровадження КМС, але цей процес став досить актуальним і для ПО, яка реалізується Інститутом післядипломного навчання НАУ. При переході від традиційного навчання спеціалістів до масового випуску бакалаврів виникає питання про надання бакалавру додаткового комплексу професійних знань, який би надав йому можливість працювати на конкретному виробництві. Не секрет, що випускник – бакалавр після 4 років навчання в університеті не зможе безпосереднє виконувати виробничі обов’язки, якщо і до рівня випускника – спеціаліста з 5 річним стажем навчання виникають нарікання. Перед підприємствами встає проблема адаптації бакалавра до виробничих задач та надання йому додаткових професійних знань. Також підприємству необхідно змінювати всю систему роботи з персоналом, так наприклад:

- корегувати штатний розклад з урахуванням які обов’язки можуть виконувати бакалаври, а яки магістри;

- змінювати кваліфікаційні вимоги за посадами в галузі освіти;

- впроваджувати методики прогнозування попиту молодих спеціалістів різних рівнів;

Існує дві альтернативи додаткового професійного навчання бакалаврів. Перша полягає в організація його безпосередньо на підприємстві з розробкою власних корпоративних навчальних програм. Цей принцип превалює в США, Англії, де більшість підприємств мають корпоративні навчальні центри. Але в цих країнах диплом бакалавра або магістра характеризує не рівень кваліфікації, а рівень освіти. Для отримання кваліфікації інженера, лікаря, адвокату необхідно мати стаж роботи на відповідної посаді та здати екзамен у відповідної професійної спілці.

На даному етапі розвитку корпоративного навчання в Україні реальним шляхом професійної орієнтації бакалавра є продовження його навчання в системі ПО. Якщо перехід до масової підготовки бакалаврів є невідворотнім, то підприємства можуть вирішувати проблему підготовки кадрів наступним чином: серед студентів випускного курсу (4) здійснюється відбір майбутніх працівників і до одержання диплому бакалавру ці студенти переходять на паралельне навчання за однією з програм ПО (700-1000 годин). Фінансування здійснюється за рахунок компанії – замовника.

Кожної бакалаврської спеціальності можливо поставити до відповідності декілька десятків програм ПО, завдяки чому підприємство отримає фахівця відповідного вузького профілю та оптимальним чином використає кошти на його навчання.

Запропоновану методику можливо продемонструвати на прикладі підготовки менеджерів для різних галузей господарства на Рис. 3.4.

Рис.3.4. Методика ПО бакалаврів

3) Напрями діяльності з вдосконалення системи ПО

Розробка концептуальної моделі ПО, структура якої би забезпечувала горизонтальні зв’язки між всіма гілками ПО держави та галузевими системами ПО;

Розподіл завдань та повноважень з реалізації цієї моделі між державними управлінськими структурами, міністерством освіти і науки та галузевими міністерствами та організаціями;

Налагодження системи „роботодавець-замовник – виконавець” на державному рівні. По - перше це стимуляція працедавців до навчання персоналу. По – друге держава повинна надавати фінансову допомогу малозабезпеченим верстам населення, стимулювати їх до більш активної участі в системі ПО;

Створення умов для підтримки індивідуальної мотивації до продовженого навчання. ПО відповідає інтересам не тільки держави і роботодавця, а перш за все самої людини, яка адаптується до вимог ринку праці. На сьогоднішній день активність до участі у процесі ПО виявляють найбільш освічені працівники, а необхідно стимулювати тих, для кого це ще більш необхідно;

Впровадження державного стандарту ПО, як спільного продукту суб’єктів освітнього процесу в якості правової і соціальної норми. Але ні в якому ступені ні комплексу норм, що обмежують та забороняють.

Для впровадження державного стандарту ПО погодження глосарію термінов в галузі ПО. Наприклад: навчання впродовж всього життя, післядипломна освіта, додаткова професійна освіта, продовжена освіта.

Читайте також:

1. Додаткова
2. Додаткова
3. Додаткова
4. Додаткова
5. Додаткова
6. Додаткова
7. Додаткова
8. Додаткова
9. Додаткова
10. Додаткова
11. Додаткова
12. Додаткова

Переглядів: 1123