Джерельні можливості дослідження соціальної історії України к.17 поч. 19 ст.

Витоки соціального пізнання в Україні сягають сивої давнини, зокрема княжої доби (IX–XIII ст.), і тісно пов'язані з буттям українського народу, формуванням української державності – Київської Русі, яка постала в результаті об'єднання східнослов'янських племен навколо політичного й культурно-економічного центру – Києва й Середнього Подніпров'я. Елементи

Суспільні концепції, які постали в Україні в період від античності до XIX ст., охоплювали широке коло соціальних проблем і підходів до їх вирішення. З позицій свого часу, тодішнього рівня знань автори намагалися осмислити окремі і загальні соціальні явища, що створювало інтелектуальне підґрунтя для подальшого вивчення суспільства як системи, механізмів його функціонування. У тогочасній українській протосоціологічній думці домінують загальні закономірності становлення й еволюції соціологічного знання та специфічні особливості, зумовлені розвитком української історії. Ця специфіка відображена у соціальній проблематиці, пов'язаній з боротьбою етносу за свою політичну й національну незалежність, громадянські права та свободи, за національні соціальні інститути.

Наприкінці XVIII ст. розпочинаються активні дослідження фольклору, етнографії, історії українського народу, набутки яких мають неабияке значення і для соціальних знань. Багато праць цього періоду, передусім «Опис весільних обрядів» Григорія Калиновського, «Землеописания о Малия России» М. Туранського, «Записки о Малороссии» Ярослава Маркевича, «Історія Малої Росії» Дмитра Бантиш-Каменського, «Історія русів» невідомого автора засвідчують появу системних українознавчих студій, в контексті яких досліджувалося і соціальне життя народу.

Подальший розвиток та якісно новий стан самоусвідомлення українства розпочинається з діяльності Кирило-Мефодіївського братства, ідейне ядро якого утворювали Микола Костомаров, Михайло Гулак, Тарас Шевченко. Пантелеймон Куліш, Володимир Білозерський, Олександр Маркевич. Своєрідним маніфестом Братства стала «Книга буття українського народу» М. Костомарова, в якій історія України розглядається у контексті світового історичного процесу, а соціософські міркування автора насичені ідеями всеслов'янського братства і відродження України.

Другий період розвитку соціологічної думки в Україні безпосередньо пов'язаний з виникненням соціології як окремої науки. У наукових колах його називають періодом академічної соціології. Розпочинається він за існування та інституціалізації соціології на Заході. Це породжує певні способи бачення й моделі пізнання соціальної реальності, нові підходи, способи вирішення й засоби реалізації соціальних цілей, інтересів і потреб, оскільки соціологічні принципи, методи та концепції були вже досить відомими серед українських науковців.

С.Подолинському належить праця «Ремесла і хвабрики Україні», яка була надрукована у Женеві (1880 р.). У ній вчений аналізу соціальне становище (умови праці, життя, заробіток) різних груп робітників України, їх стосунки з працедавцями тощо.

Чимало думок соціологічного змісту у працях М.Драгоманова, професора історії Київського університету.

Заснований ним у Женеві гурток суспільних діячів вважається зародком українського соціологічного руху.

Драгоманов розглядав соціологію як науку про суспільство. Він активно відстоював ідею прогресу, яка у суспільних відносинах проявляв себе у скасуванні неволі, панщини, у здобутті рівних конституційних прав тощо. Коли йдеться про особу, то прогрес постає як поступ людяності самій людині.

Видатний український етнограф і громадський діяч Ф. Вовк (1847- 1918 рр.) розглядав соціологію як науку про громадське життя, яка поряд із спеціальною антропологією, етнологією, етнографією становить науки про людину - антропологію. Його соціологічні погляди відзначалися еволюціонізмом. На його думку, спільні закони еволюції дають підстави зробити висновок, що всі суспільні явища і форми з'явилися не внаслідок втручання зовнішніх сил, а є результатом повільного поступового розвитку зародків фізичної природи людини.

Одним із найбільших українських дослідників у галузі соціології був М. Ковалевський (1851 - 1916 рр.). Ще у 17-річному віці він познайомився з «Курсом позитивної філософії» О. Конта. Працюючи за кордоном, він мав можливість оцінювати погляди сучасних йому соціологів не лише за їх творами, більшість з них він знав особисто - Спенсера, Льюіса, Уордо де Графа, Тарда, Дюркгейма, Мена, К.Маркса та інших. Він був членом Міжнародного соціологічного товариства, певний час навіть головою, безпосереднім учасником його конгресів, членом ряду соціологічних інститутів і автором їх видань. З цього приводу іноді М.Ковалевського не вважають представником української соціології.

Погляди Ковалевського складались у той час, коли позитивізм ще був спрямований проти містицизму та ідеалізму.

У книзі «Сучасні соціології» М.Ковалевський ратував за утвердження двох напрямів, гармонійне поєднання яких може забезпечити щасливий розвиток суспільства. Індивід не може бути принесений у жертву родині, роду, класу, державі, але його діяльність водночас повинна бути координованою з діяльністю інших рівних йому одиниць, і їх спільні зусилля мають бути спрямовані на забезпечення загального блага. Важливе місце в системі соціологічних поглядів Ковалевського займає ідея прогресу історичної неминучості.

Значний внесок М.Ковалевського у розвиток історико-порівняльного методу в соціології, який він розглядав як могутню зброю боротьби проти суб'єктивізму. Саму ж історію він вивчав із соціологічної точки зору.

Він розглядав соціологію як науку про організацію й еволюцію суспільства, вимагав включити в завдання соціології вивчення не тільки прогресу, а й періодів занепаду, регресу, дисгармонії між окремими сторонами суспільства.

І.Франку (1856 - 1916 рр.) «прагнув проаналізувати генезу творення людської суспільності» і держави, вірив у майбутню справедливість, новий соціальний порядок матеріального і духовного процесу суспільства.

Іван Якович Франко вбачав у громадівсько-федеративному принципі суспільного устрою основу свободи особи і громада, об'єднання громад та народів. Він захищав і відстоював свободу й автономію громад як одиниць суспільного життя.

І.Франко дійшов висновку, що народна держава і пов'язаний з нею соціалізм соціал-демократів щастя не принесуть. Не надії на панацеї, а лікування конкретних соціальних хвороб і болячок - ось шлях людського поступу.

Він був активним проповідником національної самостійності України. Цей ідеал він досить чітко сформулював у праці «Поза межами можливого», рішуче відкинувши марксистський економічний матеріалізм і фаталізм, «виплоджений матеріалістичним світоглядом.

Неабиякий внесок у подальший розвиток української соціології зробили такі видатні українські вчені, як М.Грушевський, Б. Кістяківський, С.Дністрянський, М.Туган-Барановський та інші.

М.Грушевський (1866 - 1934 рр.), історик і патріот свого народу, був засновником Національно-демократичної партії Галичини і Товариства українських поступовців у Києві, творцем засад Української незалежної держави, першим президентом УНР. У науковій творчості і політичній діяльності він вважав вищим мірилом любов до свого народу і до історичної істини.

Він вперше почав застосовувати в українській історіографії історико-соціологічний метод, розроблений на зламі XIX - XX ст. європейським позитивізмом. Перебування Грушевського у Парижі в 1903 році мало переломне значення для його творчості, внаслідок чого він з історика соціально-економічних та суспільних явищ перетворився на історика-соціолога. Основою соціологічних інтересів М. Грушевського були фактори соціальної еволюції, закони суспільного розвитку, суть соціології тощо. Критично оцінюючи західні соціологічні теорії О. Конта, Г. Спенсера, К.Маркса та інших, М. Грушевський обґрунтував неможливість моністичного розуміння історії, а також неправомірність застосування природничого розуміння закону для пізнання соціальної реальності.

В Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідження женевського гуртка українських вчених у 80-х роках XIX ст., які друкувалися в часописі «Громада», що виходив у Женеві. У цей час у всій тодішній соціології переважаючим методологічним напрямом був позитивізм, під впливом якого соціологічна теорія натуралізується, набуваючи форм еволюціонізму, органіцизму, соціал-дарвінізму тощо. Водночас зароджується і набуває поширення марксистська соціальна теорія. Саме під впливом цих напрямів і течій перебували вчені, які започатковували соціологічні студії в Україні.

Члени женевського гуртка українських вчених-істориків, до якого належали С. Подолянський, М.Драгоманов, Ф.Вовк, по суті, першими в своїх соціологічних студіях звернулись до потреб соціально-культурного життя українського народу.

Відомий український публіцист, економіст і соціолог С. Подолинський (1850 - 1891 рр.) поєднував марксистські і соціал-дарвіністські соціологічні погляди з політичною програмою громадівства. Він вважав, суспільне життя відбувається згідно із законом боротьби за існування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вплив географічних та кліматичних умов на соціально-економічний розвиток. Природні ресурси України	\|	Стан і перспективи дослідження соціальної історії в сучасній зарубіжній історіографії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.