Звуковий синтетичний метод

Звуковий аналітичний метод

Складовий синтетичний метод

Цей метод виділився із буквоскладального. Він полягав утому, що одиницею читання виступав склад. Безумовно, порівняно з буквоскладальним методом, його застосування було кроком уперед у вдосконаленні процесу навчання грамоти. Але недолік цього методу полягав у тому, що зазубрювані штучні склади, відірвані від реальних слів, не аналізувалися за звуковою будовою. Механічне заучування їх у великій кількості (близько 400) було дуже стомливим і нецікавим для дітей. Значні труднощі відчували і вчителі, які користувалися цим методом, оскільки вони повинні були забезпечити учнів великою кількістю карток з готовими складами, які б охоплювали всю різноманітність буквосполук. Тому цей метод також не набув великого поширення у наших школах.

У 40-х роках XIX ст. в Росії і на Україні поширились звукові методи, серед яких відомі такі їх різновиди: аналітичний, синтетичний і аналітико-синтетичний.

Звуковий аналітичний метод полягав у тому, що учні спочатку сприймали зором ціле речення, яке ділили на окремі слова. Запам'ятовувались вимова і графічне зображення кожного слова, після чого слова ділилися на склади, вимову і написання яких діти також запам'ятовували. Тільки після цього із складів виділялися окремі букви (на письмі) і звуки (усно).

В основі цього методу лежали зорові сприйняття. До звукової будови слова учні підходили тільки в результаті великої кількості вправ, спрямованих на запам'ятання графічного зображення слів і складів. Звуковий аналіз слів не відображав у багатьох випадках їх дійсної фонетичної будови: усі букви на позначення приголосних, незалежно від їх дійсного звукового значення, називалися коротко як твердий приголосний звук, наприклад: [д], [т], [з], [с].Звідси й поширились помилкові висловлювання типу «Звук і буква д»,

У школах на Україні цей метод пропагував в 60-х роках XIX ст. педагог і методист М. О. Корф.

Позитивною стороною даного методу було те, що в навчанні читання й письма пропонувалося йти від окремих звуків і букв. Після того як учні засвоювали певну кількість звуків, уміли позначати їх відповідними буквами, розпочиналися синтетичні вправи на злиття із звуків складів і на утворення складів із відомих букв.

Засвоївши склади та окремі слова з вивченими літерами, учні знайомилися з новою групою звуків і букв. Спосіб читання за цим методом являв собою поступове називання звуків, позначуваних відповідними буквами, наприклад: [л, о, ж, к, а]— ложка.

Недолік даного методу полягав у тогочасному неправильному уявленні про співвідношення звуків і букв у російському та українському письмі. Помилково вважалося, що кожному звукові на письмі відповідає буква, оскільки звуки в слові сприймалися так само, як і ті, що вимовляються ізольовано. Не враховувались також реальні зв'язки між окремими звуками в слові, які можна виявити тільки у виділених складах. Це означає, що не брався до уваги складовий принцип письма, за яким однією і тією ж буквою можуть позначатися в різних складах два парні приголосні звуки — твердий і м'який. Саме це й породжувало так звані «муки синтезу», які особливо були відчутні при переході до читання слів із м'якими приголосними звуками. Наприклад, окремо названі звуки [с, і, н, о]дитині було не під силу злити у слово сіно, оскільки твердий звук [с]не зливається зі звуком [і]. Як бачимо, за своєю природою звуковий синтетичний метод був різновидом буквоскладального, хоча й становив порівняно з ним певний крок уперед.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Буквоскладальний синтетичний метод	\|	НАВЧАННЯ ГРАМОТИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.