• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Формування поняття про дієвідмінювання

Внаслідок ознайомлення з особливостями дієвідмінювання учні повинні знати, що:

дієслова те­перішнього й майбутнього часу змінюються за особами і числами;

дієслова мають 1-шу, 2-гу і 3-тю особу однини і множини;

існує два типи дієвідмін — І і II;

до І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі мно­жини мають закінчення -уть (-ють),щой визначає напи­сання букв е, є в особових закінченнях;

до II дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі мно­жини мають закінчення -ать (-ять), що й визначає написан­ня букв й, ї в особових закінченнях.

Формування поняття про дієвідмінювання вимагає, щоб учні дізналися про дієвідмінювання як зміну дієслів за особами і числами, навчились розрізняти особу дієслів за займенником і закінченням, навчилися змінювати діє­слова за особами і числами.

З поняттям і терміном «особа» учні ознайомились, ко­ли вивчали займенник. Вони знають, що займенники бу­вають 1, 2, 3 особи, що вони змінюються за числами. Ці знання учнів мають стати опорними під час опанування змі­ни дієслів за особами. Вчитель, наприклад, пропонує для спостереження дієслова разом із займенниками (я іду, при­йду; ти йдеш, прийдеш; він, вона, воно іде, прийде; ми іде­мо, прийдемо; ви ідете, прийдете; вони ідуть, прийдуть). Учням неважко помітити, що залежно від особи зай­менника дієслово змінює своє закінчення як в однині, так і в множині.

Пізніше вчитель пропонує для визначення особи діє­слова, вжиті без займенників (іду, ідеш..., прийду, при­йдеш...). Особу діти будуть визначати за закінченням діє­слова (-у-, -еш, -е, -емо, -ете, -уть).

Після того як учні оволоділи навичками визначення особи дієслова за закінченням, їх слід підвести до розумін­ня закономірності, яка лежить в основі поділу дієслів на дієвідміни. Для цього вчитель використовує таблицю змі­нювання дієслів теперішнього й майбутнього часу за осо­бами, звертає увагу школярів на особові закінчення і по­відомляє, що дієслова поділяються залежно від особо­вих закінчень на дві дієвідміни.

Свідоме засвоєння учнями поділу дієслів на дієвідміни забезпечить оволодіння правописом особових закінчень діє­слів.

Вивчення неозначеної форми дієслова передбачає усві­домлення учнями того, що ця форма не має часу, числа, особи і роду. Показати це можна на зіставленні двох текстів в одному з яких дієслова стоять в особовій формі, а в другому — в неозначеній:

Я обгорну книгу в Треба обгорнути

в папір. книгу в папір.

Я ніколи не беру її Не можна брати її

немитими руками. немитими руками.

Не читаю книгу під Не варто читати

час їжі. книгу під час їжі.

Не пишу і не ма- Не слід писати і

люю на її сторінках. малювати на її сто­рінках.

Визначаючи основні граматичні категорії вжитих у тек­стах дієслів, учні переконуються, що дієслова другого тек­сту не змінюються за часами і особами.

Вивчення теми «Дієслово» дає великі можливості для одночасної роботи над будовою слова і розвитком усного і писемного мовлення учнів.

Лекція№ 15(2 години)

Система роботи над числівником, займенником, прислівником.

План лекції.

1. методика ознайомлення з числівником, займенником прислівником.

2. Прийоми пропедевтичного вивчення цих частин мови.

3. Орфограми, пов'язані з числівником, займенником, прислівником.

Рекомендована література

1. Варзацька Л.О., Білокінь Л.М., Гук Л.В. Підготовка першокласників до сприймання граматичного матеріалу.- ж-л "Початкова школа",№7, 1993р.

2. Варзацька Л.О., Голокозакова Ж.Г., Пепіра Н.В. Як індивідуалізувати пізнання
рідної мови.- ж-л "Початкова школа",№8, 1993р.

3. Варзацька Л.О., Дика Н.М. Сторінки альтернативного підручника "Рідна мова й
мовлення".- ж-л "Початкова школа",№8,10,11, 1995р.

4. Варзацька Л.О., Чикваная А.А., Ракович Т.О., Барсук С.Л. Типи інтегрованих
уроків мови та мовлення.- ж-л "Початкова школа",№6, 1996р.

5. Вашуленко М.С. Комунікативний підхід до засвоєння мови у 2 класі.- ж-л
"Початкова школа" ,№8, 1991р.

6. Вірнієнко О.М. Диференційований підхід до навчання школярів рідної мови.-
ж-л "Початкова школа",№9, 1991р.

Вивчення займенника

Займенник е найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про нього сформуватися не може. Через це в початкових класах вивчаються лише особові займенники.

Формування граматичного поняття про займенник по­чинається в 4 і продовжується в старших класах.

Програмою 1—4 класів передбачено ознайомлення ді­тей із загальним поняттям про займенник, із значенням осо­бових займенників, їх синтаксичною роллю. Поряд із цим програма орієнтує вчителя на вироблення в дітей умінь опе­рувати займенниками при складанні словосполучень і ре­чень, а також на удосконалення текстів введенням займен­ників на місці лексичних повторів.

Вивчаючи займенник, учні мають засвоїти, що:

займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови;

займенники не називають тих, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них;

визначити за займенником назву певної особи чи пред­мета не можна, якщо раніше вона не була відома;

займенники змінюються за відмінками і числами, а зай­менники 3-ї особи ще й за родами;

займенники дають можливість усунути одноманітність тексту, викликану повторенням одних і тих самих повно­значних слів.

Ознайомлення учнів із займенником має важливе зна­чення і для оволодіння наступним граматичним матеріа­лом, зокрема змінюванням дієслів за особами і числами.

Починається формування поняття про займенник із ознайомленням учнів з однією з основних лексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його. Здійснити це можна так: дітям пропонується визначити, про кого йдеться в такому тексті: «Вона була тиха і несмі­лива. Легко ходила по кімнаті, наводила порядок. Вона ні­коли нікому не заважала».

Керуючись пізнавальною діяльністю школярів, учи­тель вдається до евристичної бесіди:

— Чому ви не можете точно сказати, про кого йдеться в тексті?

— Спробуйте в першому реченні замінити слово «вона» словом «дівчинка». Що тепер вийшло?

— А про кого йдеться в останньому реченні? Звідки ви про це дізналися?

— Отже, замість якого слова вжите слово «вона»? Далі з'ясовується, на які питання відповідають слова «дівчинка» і «вона», до якої частини мови належить слово «дівчинка» і чому. Так учитель поступово підводить учнів до висновку: слово «вона», хоч і відповідає на питання, хто?, не називає ні особи, ні предмета, тому не належить до іменників. Учитель повідомляє, що такі слова назива­ються займенниками.

Розширюючи уявлення школярів про особові займен­ники, учитель організовує спостереження за вживанням їх у різних текстах і вводить терміни «перша, друга, третя особи».

Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займен­ники я, ти, він, вона, воно співвідносяться з одниною імен­ників, а займенники ми, ви, вони співвідносяться з множи­ною іменників; займенник він співвідносний з іменником чоловічого роду, вона — жіночого, воно — середнього, ін­ші особові займенники форм роду не мають.

Свої знання про займенники учні закріплюють на спе­ціально дібраних учителем текстах чи вправах підручника. Школярі відшукують займенники, визначають їх особу і число, а у займенників 3-ї особи однини — ще й рід.

Опрацьовуючи загальні відомості про займенники, тре­ба обов'язково звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови. З цією метою корисно запропо­нувати в поданому тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками.

Наступна робота по формуванню граматичного поняття «займенник» спрямовується на ознайомлення учнів із змі­ною особових займенників за відмінками, тобто з відміню­ванням.

Внаслідок вивчення відмінювання особових займенників учні повинні знати, що:

займенники змінюються за відмінками;

зміна займенників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами;

називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий ніколи не вживається без прийменників;

решта відмінків можуть уживатися як з прийменниками, так і без них.

Засвоюючи відмінювання займенників за відмінками, учні повинні навчитися співвідносити форми непрямих від­мінків займенників з формами називного. Школярі мають усвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, то­бою — це ті самі займенники я, ти, але змінені за відмінка­ми. Показати це можна, використавши таблицю відмінюван­ня займенників. Спостерігаючи за поданими в ній відмінковими формами займенників, учні й дійдуть потрібного вис­новку.

Подальше формування навичок відмінювання особових займенників відбувається внаслідок зосередження уваги школярів на особливостях відмінювання займенників 3-ї особи. З цією метою вчитель організовує спостереження учнів за таблицею відмінювання займенників 3-ї особи в однині і множині.

Ніяких пояснень того, чому у формах родового, знахід­ного, орудного і місцевого відмінків з'являється н, учням давати не слід. Потрібно, щоб вони запам'ятали, що н з'яв­ляється у займеннику тоді, коли він уживається з прий­менником (у нього, але його), в орудному ж відмінку наяв­ність н є постійною ознакою.

Труднощі в учнів викликає розрізнення форм родового і знахідного відмінків однини займенників усіх трьох осіб. З метою попередження помилок при визначенні відмінків слід навчити дітей користуватися прийомом підстановки іменника І відміни. Наприклад: не бачив мене, тебе, його, її (дівчини) — родовий відмінок; бачив мене, тебе, його, її (дівчину) — знахідний відмінок. Цим же прийомом учні користуватимуться і для розрізнення родового, знахідного, місцевого відмінків множини займенників 1-ї і 2-ї осіб.

У процесі подальшого опрацювання відмінювання зай­менників учням пропонується засвоїти порядок визначення відмінка займенника: 1) знаходжу в реченні слово, з яким зв'язаний займенник; 2) від цього слова до займенника став­лю питання; 3) за питанням визначаю відмінок займенника. Вивчення особових займенників не обмежується лише спеціально відведеними для цього уроками. Під час вивчен­ня дієслова школярі ще раз повернуться до цього матеріалу, закріплять одержані знання про особові займенники.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
5. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
6. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
7. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
8. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
9. Алгоритм формування потенціалу Ф2
10. Алгоритм формування статутного фонду банку
11. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
12. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів

Переглядів: 1416