• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підстави та межі господарсько-правової відповідальності

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсь­ко-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність учасників господарських відносин. Другою правовою підставою є господарська правосуб'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (креди­тора). Сторонами правовідносин щодо застосування відпо­відальності цього виду можуть бути суб'єкти господарювання, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також інші учасники господарських відносин (ч. 1 ст. 2; ч. 1 ст. 216 ГК). Третя підстава називається юридико-фактичною. Вона встановлена ч. 1 ст. 218 ГК, згідно з якою підставою господарсько-право­вої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Це мо­жуть бути протиправні дії або бездіяльність особи—господарсь­кого правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідаль­ності:

- факт господарського порушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслі­док чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора). Господарське порушен­ня є наслідком протиправної поведінки господарського по­рушника. Така умова визначається у господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови дого­вору тощо;

- збитки, завдані порушенням господарського зобов'язання або установлених вимог щодо здійснення господарської діяль­ності;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою поруш­ника і завданими потерпілому збитками. Йдеться про так зва­ний причинно-необхідний зв'язок, коли протиправна дія чи бездіяльність є об'єктивною причиною такого наслідку, як збит­ки або інша шкода, завдані потерпілому (кредиторові). Цей зв'язок необхідно доводити відповідними доказами;

- вина правопорушника—учасника господарських відносин. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого. При цьому слід мати на увазі застереження закону, згідно з яким учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського право­порушення.

У разі якщо інше не передбачено законом або до­говором, суб'єкт господарювання за порушення господарсько­го зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання вияви­лося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто над­звичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопоруш­ника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'я­зання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК).

Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юри­дично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені), оператив­но-господарських та адміністративно-господарських санкцій досить лише одного з них: факту господарського правопору­шення.

Стаття 219 ГК встановила межі господарсько-правової відпо­відальності, а також випадки, у яких розмір відповідальності учасника господарських відносин може бути зменшено або та­кий суб'єкт може бути звільнений від відповідальності.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 219 ГК) за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи пору­шення правил здійснення господарської діяльності правопо­рушник відповідає належним йому на праві власності або за­кріпленим за ним на праві господарського відання чи опера­тивного управління майном, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами.

Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Наприклад, учасники товариства з додатковою відпо­відальністю у разі недостатності майна товариства несуть до­даткову солідарну відповідальність у визначеному установчи­ми документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК); учасники повного товариства несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язання­ми товариства усім своїм майном (ч. 5 ст. 80 ГК); таку ж відповідальність несуть і повні учасники командитного товариства (ч. 6 ст. 80 ГК).

Інший приклад: об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або стату­том об'єднання (ч. 4 ст. 123 ГК).

Згідно з ч. З ст. 219 ГК суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання.

Частина 4 ст. 219 ГК встановлено, що сторони зобов'язан­ня можуть передбачити певні обставини, які через надзвичай­ний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'я­зання через дані обставини, а також порядок засвідчення фак­ту виникнення таких обставин. Очевидно, що тут йдеться про обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини).

Крім того, відповідно до ст. 617 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку. Проте згідно з ЦК не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статті 220 і 221 ГК передбачають окремі випадки відпові­дальності боржника і кредитора за неналежне виконання зобо­в'язань (у вигляді відшкодування збитків), що полягає в по­рушенні строку виконання, та інші правові наслідки такого прострочення (відмова кредитора від прийняття виконання, що втратило для нього інтерес; відстрочення виконання на строк прострочення кредитора).

Читайте також:

1. Адміністративна відповідальність та строки адміністративної відповідальності
2. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи
3. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
4. Американська модель соціальної відповідальності
5. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
6. Аналіз витрат за центрами відповідальності.
7. Аналіз відхилень – основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
8. Аналіз відхилень — основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
9. Аналіз і оцінка рівня соціальної відповідальності бізнесу
10. Аргументи на користь соціальної відповідальності
11. Аргументи проти соціальної відповідальності
12. Вибір типів центрів фінансової відповідальності (ЦФВ)

Переглядів: 1247