Повноваження і організація діяльності парламенту.

1. Парламентом (від французького слова parler і латинського parlare - говорити) у сучасному світі іменується вищий законодавчий і представницький орган держави. Даний орган (або орган, схожий на нього) існує практично у всіх державах світу.

Вважається, що першим парламентом світу був британський! парламент, створений у 1265 р., тобто в XIII ст. (Однак ряд народів, наприклад, ісландці, вважають що їхній парламент - Альтинг старіший британського). Схожий з парламентом орган - Сенат - існував і в Римській імперії.

Повсюдне поширення парламенту почалося з епохи Великої французької революції 1789 р. і війни за незалежність США кінця XVIII ст. і продовжувалося до першої світової війни 1914 -1918 рр. Однак парламенти XIX ст. мали особливість: як правило, вони були побудовані по цензовому принципу й у них могли обиратися тільки; представники буржуазії. Відповідно, головною метою парламентів кінця XVIII - початку XX ст.ст. була боротьба за обмеження влади монарха і захист інтересів буржуазії.

У 20-і - 60-і рр. XX ст. роль парламентів різко понизилася. Вони або стали декоративними, ні на що не впливаючими органами у фашистських країнах і країнах тоталітарного соціалізму, прикриттям для диктатури партії і її вождя, або були подавлені виконавчою владою в демократичних державах (наприклад, у Великобританії і Франції).

З кінця 60-х рр. XX ст. почався процес відродження парламентаризму, що продовжується донині. Парламенти поступово "відвойовують" нові повноваження і стали головним органом у системі державних органів більшості розвинутих країн. Багато в чому процес відродження парламентів був обумовлений наступними факторами:

- виборче право (як активне, так і пасивне) одержали не тільки чоловіки, але і жінки;

- ліквідовано численні цензи (майновий, ценз грамотності і т.д.), що перетворило парламент з органу, що виражав інтереси лише меншості суспільства (що було головною причиною повсюдного падіння його авторитету після першої світової війни), у дійсно всенародний орган;

- засоби масової інформації підсилили інтерес громадян до діяльності парламенту;

- вибори в парламент (принаймні, у нижню палату) стали вільними, прямими, рівними і таємними;

- удосконалювалися виборчі системи, структура парламентів і порядок їхньої роботи;

- парламенти самі стали завойовувати авторитет, працюючи більш відповідально і професійно.

Сучасний парламент, як правило, має однопалатнучидвопалатну структуру. Однак зустрічаються парламенти і з великою кількістю палат. Наприклад, парламент ПАР мав трипалатну структуру (по расовому принципу), а парламент Югославії - шестипалатну (по професійному принципу). Але це виключення з правил. Такі парламенти показали свою нежиттєздатність, уступивши місце "класичним" однопалатним і двопалатним.

2. Однопалатні (монокамеральні) парламенти звичайно існують у невеликих по території і населенню унітарних державах, наприклад у Швеції, Латвії, Литві, Естонії, Угорщині, Болгарії, Греції, Словаччині, Португалії й інших країнах.

Однопалатні парламенти мають свої переваги:

- прості і компактні;

- звичайно обираються всім населенням країни на прямих виборах;

- як правило, мають великі повноваження;

- часто обирають президента і формують уряд, відповідальний перед парламентом;

- усі депутати мають рівний статус;

- швидше приймаються рішення;

- простіший законодавчий процес.

Проте, в однопалатних парламентів є свої недоліки:

- недостатньо представлені територіальні одиниці держави;

- відсутня противага у вигляді другої палати;

- існує небезпека радикалізації парламенту, посилення партійного засилля;

- парламент може протиставити себе іншим державним органам і взяти на себе усі функції.

Двопалатні (бікамеральні) парламенти існують, як правило, у великих федеративних державах.

У таких парламентах одна палата, часто іменована "нижньою", обирається всім народом прямо і представляє інтереси народу в цілому; а друга - "верхня" представляє інтереси регіонів, суб'єктів федерації і формується ними.

Переваги двопалатної структури полягають в тому, що:

- більш "об'ємно" представлене суспільство - і народ у цілому, і регіони з їхніми особливостями;

- звичайно до кандидатів у члени верхньої палати пред'являються більш високі вимоги, ніж до кандидатів у депутати нижньої палати, і тому у верхню палату обираються люди більш грамотні, кваліфіковані, шановані, досвідчені і старші за віком;

- верхня палата служить противагою нижній –фільтрує її рішення, збиває пристрасті, не дає нижній палаті радикалізуватися;

- звичайно верхня палата має більший термін повноважень;

- як правило, верхня палата не розпускається і функціонує завжди і тому у випадку розпуску нижньої палати продовжує функціонувати.

Недоліки двопалатної структури полягають у тому, що:

- з’являється додатковий шар депутатів в особі членів верхньої палати (більше витрат з бюджету на їх утримання, більше привілеїв);

- ускладнюється законодавчий процес;

- верхня палата може стати занадто консервативною і занадто гальмувати діяльність нижньої.

Серед великих федеративних держав двопалатну структуру парламенту мають США, Росія, Індія, Бразилія, Аргентина, Мексика та іншим країнам, таким як Великобританія, Франція, Італія, Іспанія, Бельгія, Голландія, Японія, Швейцарія, Польща, Чехія, Румунія і багатьом іншим країнам.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Сучасні парламенти формуються по-різному.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.