• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сучасні парламенти формуються по-різному.

Найпоширеніший спосіб – це обрання всього парламенту (або нижньої палати) безпосередньо народом (США, Італія тощо).

Поряд з ним існують і інші способи формування парламентів. Приведемо основні з них:

нижня палата обирається народом, а верхня – представницькими органами регіонів (тобто одна палата – прямими виборами, інша – непрямими); така система практикується, наприклад, у Франції, Голландії;

нижня палата обирається народом, а верхня – на 2/3 формується по спадковому принципу, а на 1/3 призначається монархом (Палата громад і Палата лордів у Великобританії);

нижня палата обирається народом і потім зі свого складу обирає верхню (Норвегія, Ісландія);

незначна частина членів верхньої палати призначається довічно президентом за видатні заслуги перед державою і суспільством (в Італії 5 сенаторів призначаються довічно президентом додатково до 315 що обираються);

значна частина верхньої палати призначається главою держави (у Бєларусі президент призначає 1/3 сенаторів, у Казахстані - ¼ сенаторів);

нижня палата обирається народом, а верхня – призначається (Канада);

весь парламент призначається главою держави (Катар);

частина місць у парламенті резервується для представників визначених верств населення (у Єгипті половина місць у парламенті резервується за робітниками і селянами, в Індії - частина місць для представників відсталих народностей і відсталих каст, у Китаї - для представників армії);

парламент формується за професійною ознакою (6-палатний парламент Югославії в 1963-1974 рр.)

весь парламент обирається шляхом багатоступінчастих непрямих виборів (Всекитайські збори народних представників).

Незважаючи на різноманіття способів, найважливішими ознаками повноцінного парламенту в цивілізованій демократичній державі є:

- регулярна виборність, а не призначуваність парламенту;

- обрання парламенту (або його нижньої палати) усіма громадянами шляхом вільних, прямих, рівних і таємних виборів.

3. Повноваження й організація діяльності парламенту.

Традиційно чотирма найважливішими напрямками діяльності парламенту вважаються:

1) представництво народу;

2) прийняття законів;

3) участь у формуванні інших державних органів (наприклад, уряду, судів і т.д.);

4) контроль за діяльністю інших державних органів.

Дані напрямки, як і інші, більш детально виявляються у повноваженнях парламенту. Повноваження - це ті питання, по яких парламент має право приймати рішення.

У залежності від обсягу повноважень виділяють парламенти:

- з абсолютно необмеженими повноваженнями;

- з абсолютно обмеженими повноваженнями;

- з офіційно необмеженими, але фіктивними повноваженнями;

- з декоративними повноваженнями.

Абсолютно необмежені повноваження означають, те ще парламент може прийняти до свого розгляду будь-яке питання, що не відноситься до компетенції інших державних органів. Фактично це визнання верховенства парламенту серед інших державних органів. Зазначеною компетенцією володіють, зокрема, парламенти Велико­британії й Італії.

Однак навіть абсолютно необмежені повноваження насправді обмежені:

- правом вето з боку глави держави на закони (яке може бути і не подолано);

- можливістю дострокового розпуску парламенту;
- рішеннями конституційного суду (інших судів) про визнання неконституційним акту парламенту.

Подібні повноваження звичайно характерні для парламентів парламентарних республіках.

При абсолютно обмежених повноваженнях парламент має право вирішувати тільки ті питання, що прямо визначені в конституції законах, і ніякі більше. Подібними повноваженнями, наприклад, володіє парламент Франції. Даний тип повноважень звичайно характерний для парламентів у президентських республіках.

Офіційно необмежені, але фіктивні повноваження були притаманні парламентам країн тоталітарного соціалізму. "На папері" такі "парламенти" (наприклад, Верховна Рада СРСР) володіли всією повнотою державної влади, але насправді самостійно використовувати свої повноваження не могли, оскільки були "приводними ременями" партійно-державної машини. Парламенти країн тоталітарного соціалізму знаходилися під повним контролем правлячої комуністичної партії і по прямій вказівці партії і її лідера узаконювали партійні рішення.

Парламенти з декоративними повноваженнями зустрічаються в ряді країн з диктаторськими режимами і в авторитарних монархіях Перської затоки. У таких країнах парламент не має ні офіційних, ні Фактичних повноважень, часто призначається монархом чи диктатором і виконує консультативні функції.

Незалежно від того, абсолютно необмежені чи обмежені повноваження парламенту, світова практика виробила необхідний мінімум повноважень, що притаманний усім парламентам у демократичних цивілізованих країнах. Назвемо їх типовими повноваженнями сучасних парламентів. Це:

- прийняття законів;

- затвердження кандидатури на посаду прем'єр-міністра, за поданням звичайно глави держави, іноді - затвердження міністрів;

- винесення вотуму недовіри уряду;

- ратифікація міжнародних договорів;

- прийняття державного бюджету і контроль за його виконанням;
- формування рахункової палати або іншого органу, що здійснює контроль за фінансами;

- обрання генерального прокурора;

- обрання суддів верховного суду або інших вищих судів;

- обрання суддів конституційного суду або їхньої частини;

- проведення парламентських розслідувань;

- вирішення питання про імпічмент вищих посадових осіб;

- інші повноваження.

Якщо парламент двопалатний, то повноваження можуть поділятися між палатами. Звичайно нижня палата приймає закони, затверджує уряд, виносить йому вотум недовіри, а верхня - обирає генерального прокурора, формує вищі суди, остаточно вирішує питання про імпічмент, ратифікує міжнародні договори.

У світовій практиці існує інститут делегованого законодавства, коли парламент передає главі держави чи уряду частину своїх повноважень (найчастіше це прийняття актів, що мають силу закону, з питань, або не урегульованим правом, або таким, що є невідкладними).

Делеговане законодавство виправдане, оскільки деякі питання (наприклад, економічні) потребують, з одного боку, термінового вирішення, а з іншого боку - законодавчого оформлення.

Наприклад, Конституція України 1996 р. в своїх перехідних положеннях встановила, що протягом 3 років з моменту її прийняття президент має право видавати економічні укази, що мають силу закону. Декрети-закони з наступним затвердженням їх парламентом має право видавати президент Греції. У цілому делеговане законодавство дуже поширене в багатьох країнах Європи.

Парламент, як правило, працює сесійно та збирається на 2 сесії в рік - осінню і весняну, що тривають звичайно 4 місяці. Між сесіями більшість парламентів не працює - депутати знаходяться в округах чи на відпочинку.

У парламентах Іспанії і Португалії створюються "міні-і парламенти", що заміняють парламент у міжсесійний період, І забезпечуючи його круглорічну працездатність. Це позитивний досвід, що у майбутньому, можливо, запозичать й інші країни.

По-іншому працюють парламенти країн тоталітарного соціалізму. Весь парламент збирається тільки 1 раз чи 2 рази у рік на короткі сесії (по 2-3 дні) і затверджує прийняті протягом року рішення свого робочого органу.

Робочий орган - нечисленна колегія, яка обирається зі складу парламенту, що працює між сесіями і приймає оперативні рішення (у тому числі і закони). Це Президія Верховної Ради СРСР, Державна Рада на Кубі (у минулому - у НДР і Болгарії), Постійний Комітет у Китаї і В'єтнамі.

Розрізняють і статус депутата класичних і соціалістичних парламентів.

У класичних парламентах демократичних держав депутати звичайно працюють на професійній основі і мають вільний мандат. Це означає, що:

- депутат представляє весь народ, а не тільки виборців, що його вибрали;

- депутат не зв'язаний волею своїх виборців;

- неможливе дострокове відкликання депутата.

У дійсності вільний мандат має свої обмеження. Обрання депутата часто залежить від його роботи з конкретними виборцями і від підтримки партії. Тому, будучи вільним, депутат все рівно повинен рахуватися з думкою конкретних виборців і підкорятися партійній (фракційній) дисципліні.

Депутати соціалістичних парламентів, як правило, працюють на непостійній основі і суміщають депутатські функції з основною роботою. Крім цього вони мають імперативний мандат:

- представляють інтереси конкретних виборців;

- у своїх рішеннях підпорядковані їм і відповідальні перед ними;
- зобов'язані виконувати накази;

- можуть бути достроково відкликані виборцями.

У більшості демократичних держав депутати мають імунітет і індемнітет.

Імунітет - недоторканність депутата, що включає неможливість його кримінального переслідування без дозволу палати. Імунітет має свої плюси і мінуси. Плюси імунітету в тому, що він забезпечує свободу діяльності депутата, не дозволяє владі "розправитися" з депутатом кримінально-правовими мірами.

Мінус полягає в тому, що імунітет може стати захистом, "панциром" для здійснення протиправної діяльності, самоціллю для представників кримінального світу. Депутатський імунітет був виправданий у XVIII - XIX ст.ст., коли парламенти боролися проти абсолютизму. В даний час намітилася тенденція поступової відмови від імунітету, оскільки він порушує принцип рівності всіх перед законом.

Індемнітет - це:

- по-перше, невідповідальність депутата за свої висловлення і голосування в парламенті;

- по-друге, грошова винагорода за депутатську діяльність і інші привілеї. У сучасних розвинутих державах парламентарій - одна із самих шанованих, престижних і високооплачуваних професій. Наприклад, зарплата члена Конгресу США дорівнює приблизно 150 тис. доларів у рік.

Основними формами депутатської діяльності є:

- робота в округах: зустрічі з виборцями, виявлення їхніх проблем і проблем округу, їхнє рішення;

- участь у роботі сесій парламенту (в обговоренні питань, голосуваннях);

- напрямок питань уряду;

- інтерпеляції;

- робота в комітетах і комісіях;

- участь у діяльності партійної фракції.

Інтерпеляція - це питання до члена уряду з одержанням відповіді. Відповідь, наприклад, міністра ставиться на голосування в парламенті. Якщо парламент голосує ствердно (тобто парламент задоволений відповіддю), то міністр залишається на посаді. Якщо парламент голосує проти затвердження (незадоволений відповіддю міністра), то міністр іде у відставку.

У розвинутих демократичних країнах інтерпеляція - сильний спосіб парламентського контролю за діяльністю інших державних органів.

Парламенти (або їх палати) мають регламенти, обирають свої керівні органи, голову (спікера), його заступників, постійне бюро і т.д. У палаті парламенту з числа депутатів створюються комітети і комісії (їх звичайно 10 - 20) по різних напрямках, у яких готуються проробляються рішення, проходить "життя" парламенту між пленарними засіданнями.

Читайте також:

1. VIІ. Соціалізація особистості у сучасній школі
2. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
3. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
4. Багатозначність слів у сучасній українській мові
5. БУТТЯ У СУЧАСНІЙ НАУКОВІЙ КАРТИНІ СВІТУ
6. В сучасній епістемології
7. В) Сучасні грошові системи.
8. Визначення поняття «Економіка підприємства» у сучасній економічній літературі
9. Вражаючі фактори, що ними формуються, характер їхніх проявів та дії
10. Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації
11. Головними видами контролю успішності учнів у сучасній школі є: випереджувальний, поточний, періодичний, підсумковий.
12. Демократичні основи політичного життя суспільства. Сучасні концепції демократії.

Переглядів: 692