У Великобританії двопартійна політична система, в якій діє дві політичні партії – консервативна та лейбористська, яка зайняла місце лібералів.
В Парламенті немає фракцій, офіційно визнано поділ Парламенту на «Уряд ЇЇ Величності» та «Опозицію ЇЇ Величності».
Структуру консервативної партії складають:
парламентська частина (відіграє керівну роль), яку очолює лідер партії, при ньому діє центральний апарат, як дорадчий орган і він призначає членів Центрального бюро, які працюють під контролем лідера;
місцеві асоціації у виборчих округах;
щорічна партійна конференція.
Лейбористська партія організована у зв’язку із рухом трудящих (вона є більш децентралізована, порівняно із Консервативною партією). В її склад в якості колективних членів входять профспілки. ЇЇ структуру також складають парламентська частина, позапарламентська та щорічна конференція. Саме парламентська частина обирає лідера партії.
Лідер партії, яка перемогла на виборах стає прем’єр-міністром, очолює уряд.
¨ Особливістю парламентської організації політичних партій є те, що їх діяльність регламентується не правовими нормами, а статутами самих партій, окремі правила яких часто включають в число норм британської конституції. Але фінансовий бік функціонування політичних партій регулюються законами (Актом про внески компаній на політичні цілі 1967 року, Актом про профспілки, 1984 року).
¨ Дві партії є формально рівними по відношенню до апарату держави, хоча на практиці домінує думка, що консервативна партія, її політична платформа та ідеологія підтримується більшістю керівного персоналу – апарату держави Їй також надає перевагу королівський двір. В палаті Лордів значна кількість спадкових перів також вважають себе прибічниками консерваторів, серед її прибічників також і керівники силових структур.