• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Україна в російсько-турецьких війнах другої половини 18ст. Заселення Південної Українию Заснування та розвиток м.Одеси.

Три поділи Польщі і обьеднання Правобережної і Лівобережної України

Національно-визвольна та антифеодальна боротьба народних мас України 18ст Гайдамацький та опришківський рухи. Коліївщина

Коліївщина У першій половині XVIII ст. на землях Правобережної України набуває розмаху гайдамацький рух. Це була нова форма антифеодальної та національно-визвольної боротьби. Перше значне гайдамацьке повстання під керівництвом сотника Верлана почалося у 1734. Повстанці оволоділи Вінницею та рядом інших міст. Нова хвиля гайдамацьких виступів прокотилася на землях Правобережжя у 1750. Від польської шляхти повстанці звільнили Брацлавщину і Київщину, Волинь і Поділля. Гайдамацькі загони здійснювали напади навіть на добре укріплені міста-фортеці Вінницю, Володарку, Умань та ін. На західноукраїнських землях діяли загони опришків. Влаштувавши у важкодоступних гірських ущелинах і лісах свої стани, вони нападали на гнобителів - шляхту, орендарів, лихварів. Опришки користувалися підтримкою місцевого населення. Найвищого піднесення опришківський рух у підкарпатських землях досяг під керівництвом Олекси Довбуша. Понад сім років, до підступного вбивства Довбуша, його мобільні загони здійснювали зухвалі походи на Закарпаття, Західну Галичину та Поділля. Майно пограбованих поміщиків опришки часто роздавали біднякам, чим заслужили славу і щиру повагу народу. Рух опришків тривав і після загибелі О.Довбуша та його найближчих сподвижників В.Баюрака та П.Орфенюка. У зв’язку з посиленням каральних акцій властей на території Галичини керівник повстанців І.Бойчук у 1759р. перебрався на Запорожжя. Але антифеодальний рух на західноукраїнських землях не припинявся і за цих обставин. Боротьба селян Правобережної України, Галичини, Закарпаття та Буковини справила глибокий вплив на суспільно-політичні процеси своєї епохи та майбутніх часів. Наприкінці 1768р. сталося значне заворушення запорозької сіроми - бідного козацтв. Воно стало наслідком загострення класової боротьби на Запорожжі. Незаможні козаки не тільки відмовлялися брати участь у каральних діях проти гайдамаків та зруйнуванні баз формування їх загонів, де заготовлялися продовольство та зброя, але часто самі поповнювали ряди гайдамаків. У кінці грудня повстанці захопили пушкарню, звільнили ув'язнених гайдамаків, розгромили господарства заможних козак, отаман П.Калнишевський ледве врятувався від народного гніву втечею, повтікала і решта запорозької старшини. Придушено виступ козацтва було за допомогою царських військ і лише після того, як вдалося внести розкол у ряди повстанців. Хоча заворушення запорозької сіроми мало стихійний і локальний характер, його відгомін тривалий час відчувався у запорозьких паланках та куренях. Логічним продовженням виступів гайдамаків у першій пoл XVIIIст. стала нова хвиля народ-визвольного руху, що почалась у 1758 р. і увійшла в історію під назвою Коліївщина. Цей могутній народний рух був зумовлений рядом причин. Одна з них полягала в тому, що в 60-х роках для багатьох селян Правобер Укр закінчилися так звані слободи - проголошені поміщиками тимчасові пільги, і тепер вони відчули на собі порядки, що існували до 1648р.

1. 1772-перший розподіл Австрія приєднала Галичину. Прусія Польське помор*я. Россія східну Білоруссію.

2. 1793-до Россії приєдналась правобережна Україна, а до Прусії західнопольські землі.

3. 1795-Прусія приєднує центральну Польшу з місцем Варшава. Австрія південні землі с місцем Краков,а Россія західну Білорусь і східну Волинь.

Ця війна була викликана намаганням Туреччини взяти реванш над Росією, відволікти її сили, які були задіяні у війнах із Францією (1805–1807 рр.) й Іраном (1804–1813 рр.). У цій війні Україна була найближчим тилом російської армії. У губерніях України було проведено набір земського ополчення. Селяни мусили постачати армію великою кількістю волів, коней, возів, погоничів, фуражем, провіантом. Лише з Лівобережної України до армії було відправлено 6 тисяч возів, 7 тисяч пар волів, понад тисячу коней, майже 4 тисячі погоничів.

Російські війська, якими командував М. Кутузов, здобули на Дунаї кілька перемог. Унаслідок цього 16 травня 1812 р. у Бухаресті між Росією і Туреччиною був укладений мирний договір, за яким до Росії відійшла частина Молдови (між Дністром і Прутом), яка стала називатися Бессарабією. Поряд із територіями, населеними в основному молдаванами, були землі, де переважало українське й російське населення (Ізмаїльський, Хотинський й Аккерманський повіти).

Заселення південної України. Зоснування та розвиток м. Одеси.

8 квітня 1783 р. Катерина II підписала маніфест, який оповіщав, що півострів Кримський, півострів Тамань, вся кубанська сторона «прийняті під державу Всеросійську». Назавжди припинилися спустошливі турецько-татарські набіги на південні українські й російські землі, швидше стали розвиватися продуктивні сили Півдня.

Слід також відзначити, що після ліквідації Запорізької Січі і відвоювання Чорноморського узбережжя, царський уряд став роздавати землі Південної України російським і українським поміщикам, урядовцям, офіцерам. Всього протягом 9 років – від 1795 до 1784 рр. поміщикам було роздано 4,5 млн. десятин землі. Ці свої володіння поміщики заселяли головним чином втікачами з різних місць. Основну роль відігравала народна колонізація – переселення на південь з різних місць селян, козаків, міщан. Основний потік поселенців йшов з Правобережжя; поселялися і втікачі з Лівобережної України та російських губерній; і, нарешті, переселенці, яким уряд давав офіційний дозвіл на переселення і яких наділяв землею. Водночас сюди йшли й іноземні колоністи, які втікали від гніту Туреччини і Австрії (болгари, греки, серби, молдовани та ін.).

На основі рескрипту Катерини II від 9 березня 1778 р. «О переселении всех христиан на территорию южнорусской деревни» О. Суворов за кілька днів виселив з Криму в південну Україну на береги Азовського моря 32 тис. осіб чоловічої статі – греків та вірмен.

Південна Україна швидко заселялася. Разом з виникненням багатьох сіл закладалися також міста, зокрема такі, як Олександрівськ (1770 р.), Катеринослав (1776 р.), Херсон (1778 р.), Маріуполь (1779 р.), Миколаїв (1789 р.). Розбудовувалося стародавнє поселення, назване у 1783 р. Одесою.

Читайте також:

1. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
3. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
4. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
5. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
6. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
7. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
8. Архівна справа в Україні в роки другої світової війни
9. Близький Схід під час Другої світової війни.
10. Бурхливий розвиток емпіричної соціології
11. Вiковi особливостi волi. Розвиток i формування волi
12. Валютна система та її розвиток

Переглядів: 1154