• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Організаційні структури реалізації інновацій

З метою підтримання розвитку підприємницьких структур на етапі їх становлення у багатьох країнах ство­рюють бізнес-інкубатори.

Бізнес-інкубатор— організаційна структура, метою якої є формування сприятливих умов для стартового розвитку малих підприємств через надання їм певного комплексу послуг і ре­сурсів.

Бізнес-інкубатори з'явилися наприкінці 50-х років XX ст. у США. Першим був проект одного соціолога, над яким свого часу сміялася Америка. Ідея здавалася не дуже сер­йозною: соціолог орендував за безцінь нікому не потрібний старий вокзал, поділив його на невеличкі кімнатки, най­няв кваліфікованих юриста та економіста і дуже дешево здавав офіси для початківців малого бізнесу. Результати перевершили сподівання. Якщо за звичайних умов із 100 бізнесменів-початківців на ноги зводилося ледве 12, то в цьому бізнес-інкубаторі майже 30% їх успішно перейшло з малого в середній бізнес, а значна кількість успішно заво­лоділа певною ринковою нішею.

Успіх першого бізнес-інкубатора привернув увагу дер­жавних структур, і місцева влада багатьох штатів США по­чала підтримувати такі ініціативи. Бізнес-інкубатор сприймали як школу для бізнесменів, своєрідний старто­вий майданчик для розвитку бізнесу в регіоні. Від кількос­ті малих підприємств у регіоні залежало забезпечення пос­тійною роботою його мешканців. Це впливало і на розмір податків у місцевих бюджетах.

Бізнес-інкубатори набули поширення і в Європі. Річ у тім, що багато людей можуть про­дукувати цікаві ідеї, але реалізувати їх здатні лише оди­ниці, оскільки для цього необхідні досвід і спеціальні знання. Якщо ж існує структура, яка бере на себе вико­нання специфічних робіт з правового чи економічного за­безпечення бізнесу, то успіху можуть досягти навіть ті, хто не має спеціальних знань щодо організації власної справи. До послуг бізнес-інкубаторів відносять:

— оренду площ (офісних, виробничих, лабораторних, конференц-залів);

— технічно-адміністративне обслуговування (пошта, інтернет, телефон, факс, ксерокс, офіс-секретар тощо);

— консультаційні (з бізнес-планування, юридичних, податкових та інших питань);

— економічні (послуги бухгалтера, фінансиста, економіста, маркетолога, менеджера);

— інвестиційні (пошук інвесторів, залучення кредитів, стартове фінансування новостворених компаній, створення кредитних союзів);

— науково-технічні (впровадження нових технологій, ноу-хау, нових продуктів),

— навчальні (тренінги, курси перепідготовки, навчання економічних дисциплін, необхідних для ведення бізнесу);

— презентаційні (виставки, конкурси, конференції);

— інформаційні (створення баз даних, передавання нових інформаційних технологій, що можуть використовуватися у бізнесі, інтернет-центри і мережі);

— видавничі (видання буклетів, рекламних проспектів, листівок, новітніх методичних розробок тощо);

— працевлаштування (пошук роботи, внесення до бази даних професій і вакансій, підготовка резюме, підготовка до співбесіди з роботодавцями тощо).

Партнерами бізнес-інкубаторів є:

— місцеві органи влади, які можуть сприяти його організації, надати йому статус бізнес-інкубатора, забезпечити необхідну підтримку, якщо з'являються бюрократичні перешкоди;

— об'єднання підприємців регіону, що мають авторитет у підприємницьких колах, впливають на формування економічної політики, визначають пріоритети та перспективи розвитку регіону;

— банки та інші кредитні установи, що можуть стати джерелом залучення інвестицій для новостворених підприємств через бізнес-інкубатор;

— наукові установи та вищі навчальні заклади, що можуть сприяти залученню нових кадрів, висококваліфікованих фахівців, а також базові установи для проведення навчання і перепідготовки працівників компанії.

Добираючи учасників бізнес-інкубаторів, важливо пра­вильно оцінити складові їх майбутнього успіху: бізнес-ідеї, команди і компанії. Тривалість перебування фірми в складі інкубатора обмежується трьома роками. Вважають, що після виходу з бізнес-інкубатора фірма має досягти такого рівня самостій­ності, який забезпечить їй ефективне функціонування.

Бізнес-інкубування може розвиватися і як партнерство між великими і малими компаніями у межах технології. Значна частина великих підприємств стикається із труд­нощами, пов'язаними з неефективністю виробництва і ре­алізації виробничої продукції. Часто причиною цього є відставання технології, неефективність використання ви­робничих потужностей, нездатність переорієнтуватися на випуск нової продукції, що пов'язано з великою інертністю великого бізнесу. Малі підприємства є значно мобільні­шими, але у них не вистачає приміщень і устаткування, во­ни відчувають потребу в підтримці на період становлення.

У всьому світі бізнес-інкубатори — це здебільшого не­прибуткові організації, які існують на кошти муніципалітетів чи спонсорів. Вони можуть бути самоокупними лише на 10—60%. Тому держава повинна надавати реальну фі­нансову підтримку бізнес-інкубаторам.

Зважаючи на позитиви бізнес-інкубаторів, в Україні їхня діяльність може принести неабияку користь. Однак поки що реальних результатів у створенні бізнес-інкубаторів досягли тільки деякі регіони. Пов'язано, це здебільшого з відсутністю реальної підтримки їх розвитку державою.

Українські бізнес-інкубатори здебільшого існують за рахунок фінансування міжнародних донорських організа­цій, приміщення їм надають служби працевлаштування населення при держадміністраціях міст і районів. Джере­лами їхнього фінансування найчастіше є кошти міжна­родних фондів та грантових програм і лише невеликою мі­рою — кошти місцевих адміністрацій та спонсорів. Для сприяння розвитку бізнес-інкубаторів в Україні створено Українську асоціацію бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів.

Технопарк (науково-технічний парк) — компактно розташований науково-технічний комплекс, до складу якого входять наукові ус­танови, вищі навчальні заклади, комерційні фірми, консалтингові, інформаційні та інші сервісні служби і який функціонує на засадах комерціалізації науково-технічної діяльності.

Мета технопарків — комерціалізація науково-технічної діяль­ності, забезпечення швидкого просування наукових досягнень у виробничу сферу.

Технопарки вирішують наступні питання:

- прискорюють процеси передачі результатів фундаментальних та прикладних наукових досліджень у виробництво;

- забезпечують розвиток інноваційного підприємництва;

- сприяють залученню промислових та банківських ресурсів в інноваційну сферу.

Перший технопарк виник у Великій Британії у 1972 р. поблизу університету в Кембриджі. Зразком є науково-технологічний парк «Силіконова долина», створений на базі Стенфордського університету в Каліфорнії. Він об'єднує до 3 тис. дрібних і середніх фірм, що працюють у сфері електроні­ки, із загальною кількістю зайнятих 190—200 тис. осіб. Найвідоміші із вітчизняних науково-техноло­гічних парків — «Напівпровідникові технології та матері­али, оптична електроніка та сенсорна техніка», Інститут електрозварювання ім. Е. О. Патона, Інститут монокриста­лів, «Вуглемаш».

Виділяють три основних шляхи створення технопарків:

1, Створення малих підприємств у межах університету його співробітниками, що прагнуть комерціалізувати результати власних наукових розробок. Відтак до них приєднуються інші дрібні фірми.

2. Створення власних спеціалізованих дрібних фірм науково-технічним персоналом великих промислових об'єднань, який вийшов із фірми заради відкриття власної справи.

3. Створення парку внаслідок реорганізації діючих під­приємств, які хочуть скористатися пільговими умовами, що існують для науково-технологічних парків за чинним законодавством.

Діяльність технопарку фінан­сується за рахунок коштів відрахувань фірм — складових техно­парку, а також за рахунок державних та регіональних субсидій, банківських кредитів, спонсорської допомоги тощо.

Технополіси— об'єднання наукових, інноваційних, науково-тех­нологічних парків і бізнес-інкубаторів на певній території з метою надання потужного імпульсу економічному розвитку регіону.

Були започатковані і набули поширення у Японії два десятиліття тому. Головними завданнями технополісів є модернізація традиційних для регіону галузей промисловості і виведен­ня їх на сучасний рівень, вибір наукових напрямів, які можуть забезпечити випереджальний розвиток виробничої інфраструктури. Однак найважливішим є соціальний аспект.

Функціонування технополісів, технопарків тощо ство­рює сприятливе середовище для творчої праці та оператив­ного впровадження наукових результатів у виробництво, скорочує цикл «наука — техніка — виробництво», приско­рюючи тим самим економічний розвиток регіонів і сус­пільства загалом.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
3. XV. Фінансові результати від первісного визнання та реалізації сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів
4. Адаптація організаційної структури до стратегії
5. Адаптивні організаційні структури управління.
6. Адміністративні методи управління можна умовно поділити на організаційні та оперативно-розпорядчі.
7. Алгоритм реалізації моделей
8. Алгоритм реалізації моделі
9. Алгоритм реалізації моделі
10. Алгоритм реалізації моделі
11. Алгоритм реалізації моделі
12. Алгоритм реалізації моделі

Переглядів: 580