• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ознаки організації

1. Це об'єднання людей. Люди зі специфічними функціями та ролями утворюють різні частини організації.

2. Створюється та існує для досягнення спільної мети, яка поєднує людей для реалізації певних потреб та інтересів. Необхідна умова досягнення загальних цілей – спільна діяльність, яка існує в різних формах взаємодії: спільне виконання робіт, їх координація, обмін інформацією тощо.

3. Взаємодія дозволяє інтегрувати діяльність людей, сприяє формуванню організації як єдиного цілого, що має якісно нові властивості, які не можна звести до суми властивостей складових частин (ефект енергії).

4. Організація має певні межі, які дозволяють їй існувати автономно від інших подібних формувань, не дозволяє їй розсіятися в оточуючому середовищі. Кордони визначаються: видами діяльності, чисельністю працюючих, капіталом, виробничими площами, територією, матеріальними ресурсами тощо.

5. Господарські асоціації створюються з метою координації господарчої діяльності поглиблення спеціалізації та розвитку кооперації, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками своїх фінансових і матеріальних ресурсів. Члени асоціації можуть входити до складу інших об'єднань підприємств без погодження з асоціацією.

6. Франчайзні корпорації – це форма підприємницької діяльності, яка полягає у наданні права на виробництво і реалізацію продуктів із наданням технічної й організаційної допомоги.

Питання для контролю:

1. Яким характеристикам повинна відповідати організація?

2. Які умови повинні бути для досягнення загальних цілей організації?

3. Що таке організація?

4. Як виглядає загальна модель організації?

5. Що таке правовий статус організації?

6. Що таке господарські організації?

7. З чого складаються громадські організації?

8. Які бувають організації за формою власності?

9. Які бувають організації за розмірами?

10. Які бувають організації за джерелами фінансування?

11. Згідно з Українським законодавством організація це що?

12. Які бувають організаційні форми об'єднання підприємств?

13. Що таке внутрішнє середовище організації?

14. Поняття зовнішнього середовища організації.

15. Що таке життєвий цикл організації?

16. Етапи життєвого циклу.

17. Обов'язки керівника на стадії створення організації.

18. Обов'язки керівника на стадії зрілості організації.

19. Стадія занепаду організації.

20. Закони організації.

21. Що таке загальна характеристика організації?

22. Поняття горизонтального розподілу праці.

23. Поняття вертикального розподілу праці.

24. Що таке середовище прямого впливу?

25. Що належить до середовища прямого впливу?

26. Поняття про середовище побічного впливу.

27. Що належить до середовища побічного впливу?

28. Яке місце в організації належить факторам міжнародного оточення?

29. Різновиди міжнародного бізнесу.

30. Фактори міжнародного бізнесу.

Розділ 5. Функція планування

Тільки тоді, коли ми приходимо до мети,

ми вирішуємо, що шлях був правильним.

П.Валері

Основними завданнями у процесі управління виробничо-господарською діяльністю будь-якої організації є:

- забезпечення виконання плану виробництва продукції високої якості та послуг при мінімальних витратах праці та матеріальних ресурсів;

- створення умов для технічного прогресу, розвитку виробництва та підвищення його ефективності;

- створення сприятливих і безпечних умов праці;

- забезпечення раціонального поєднання особистих інтересів робітників з інтересами організації;

- забезпечення ефективного збуту продукції.

Планування – це процес підготовки рішень: що, як, коли і ким повинно бути зроблено. Планування – розробка цілей організації і визначення найкращих засобів їх досягнення. Без сумніву, планування є основною функцією управління, від якої залежать усі інші функції. Менеджер-плановик накреслює цілі організації і намагається віднайти найкращі засоби їх досягнення. Він аналізує бюджети, баланси, інформацію про стан навколишнього середовища, ресурси, які є в розпорядженні організації і які вона може придбати.

Найважливіший аспект планування – це ретельна оцінка вихідних даних. Оскільки організація розвивається тим або іншим чином під впливом умов, що склалися в минулому, то зміна цих умов викликає необхідність нових методів діяльності організації.

Наприклад, зміни на ринку праці, власна мережа професійної підготовки кадрів потребують нових підходів до управління персоналом; швидкий розвиток нових технологій призвів до появи нових банківських продуктів, принципово іншої системи персоналу, переходу на нову систему документообігу тощо. Ця функція потребує від менеджера володіння навичками системного мислення.

Звичайно види планів визначаються горизонтом планування, тобто діяльністю планового періоду. Короткостроковий план комерційного підприємства включає період до 12 місяців, а середньостроковий план – від одного до п'яти років. П'яти- та десятирічні плани називаються довгостроковими. Типовий керівник середньої ланки відповідає за короткострокове планування. Управлінці цього рівня рідко складають середньострокові або довгострокові плани.

Чи є необхідним планування? Для деяких це дуже серйозне питання. Чому не дозволити працівникам самим вирішувати, як виконувати роботу? Чому не дозволити подіям плинути по-своєму, оскільки все на світі, в решті решт, буде добре?

Відповідь на ці питання двояка. По-перше, згідно принципам управління плануванням повинні займатися керівники, а не робітники, по-друге, історія повна катастроф, які свідчать про те, що відбувається, коли планування відсутнє. При неповному плануванні або його відсутності й може трапитися повний безлад.

Зараз планують майже все. Організації всіх типів планують на довгий час все більше аспектів своєї діяльності Планують менше –спираючись на інтуїцію або передчуття, а більше – покладаючись на прогнози та аналізи. Зрозуміло, рідко вдається точно передбачити майбутнє, і фактори, які не знаходяться під контролем, можуть порушити найбільш продумані плани. Однак, при відсутності планування хід подій надається волі випадку.

Розподіл праці – проста, але важлива ідея. Важливість її в тому, що вона чітко вказує на значення управлінців та виділене коло їх обов'язків. Ця ідея передбачає,що праця робітників стане більш продуктивною, якщо вони будуть працювати під керівництвом керівників, які планують, організують, контролюють і стимулюють робітників.

5. 1. Етапи планування

Етапи планування такі: постановка цілей; виявлення вихідних передумов альтернатив, вибір найкращоїальтернативи або альтернатив, введення плану в дію, виконання плану.

Постановка цілей дуже важлива, оскільки вона задає напрямок. Якщо мешканець Нью-Йорка вирішує провести відпустку в Майямі, то Майямі стає його метою. Вона вказує відпускнику напрямок – ту ціль, до якої він прагне. Більш детально питання про цілі в управлінні буде розглянуте пізніше.

Визначення передумов. Передумови – очікувані умови, в яких будуть здійснюватися плани. Якщо, наприклад, планується пікнік, то необхідно виходити з передумови, що погода буде доброю. Передумови служать основою вибору альтернатив.

Менеджер може планувати виробництво на своєму підприємстві, виходячи з припущення, що в наступному році валовий національний продукт (ВНП) збільшиться на 3%. За досвідом минулих років йому відомо, що приріст обсягу продажу звичайно у два рази перевищує приріст ВНП, і тому вінпередбачає збільшити виробництво на 6%. Якщо ВНП збільшується не на 3%, а на 1%, то план, побудований на цій передумові, буде нереальним, тому що прогноз буде підвищений на чотири пункти.

Іншими словами, формуючи план, спочатку необхідно поставити цілі, а потім визначити передумови для побудови плану. Необхідно також вирішити, як діяти, якщо передумови не реалізуються.

Наприклад, плануючи пікнік, треба врахувати, що може піти дощ. Тоді слід використовувати дві передумови для планування: перша — зливи не буде,друга – злива буде. Виходячи з них, потрібно мати два варіанта плану.

План ігор на чемпіонатах також будується за цим принципом. Управлінець, плануючи випуск продукції, повинен мати декілька альтернативних передумов.

Альтернативи – можливості, які виключають одна одну. Нагадаємо, що керуючий з нашого прикладу діяв з передумови, що ВНП збільшується на 3%, а значить, обсяг продажу – на 5%. Альтернативними передумовами можуть бути: зростання ВНП на 2%або його відсутність. ВНП може навіть скоротитись. Або обсяг продажу може зрости зовсім в іншій пропорції до зростання ВНП, ніж це було в минулому.

Крім цих варіантів вихідною передумовою керуючий повинен мати на увазі інші припущення відносно майбутнього, враховуючи і ті, які реалізуються згідно плану.

Наприклад, вінможе припускати таке:

– вихідні матеріали, необхідні для забезпечення зростання виробництва на 6%, можуть бути отримані у достатній кількості за прийнятними цінами;

– на підприємстві або в інших галузях не буде страйків, які можуть серйозно вплинути на виробництво;

– наявні виробничі потужності достатні для збільшення виробництва на 6%.

Після того, як поставлено цілі, визначено вихідні передумови та їх альтернативи, можна перейти до наступних етапівпланування:

– визначення альтернатив плану;

– вибір найкращої альтернативи або альтернатив;

– введення плану в дію;

– виконання плану.

Закінчуючи обговорення цього питання, підкреслимо особливу важливість етапів введення плану в дію та його реалізації. Плани безкорисні, якщо вони не втілюються у конкретній справі. Томусправжній керівник повинен уміти втілювати свої плани у життя.

5.2. Складові планів

Існує сім складових планів, які менеджер повинен знати: цілі та завдання; програми; нормативи, правила; процедури; методи; кошториси.

Цілі – це завдання, які поставлені керівництвом організації і визначають напрямки її розвитку. Хоча, постановка цілей – це, вірогідно, дуже стара концепція управління, але до 1954 р. її практичномувикористанню не приділялося достатньо уваги. У тому ж році П.Друкер опублікував книгу «Практика управління», де підкреслив значення цілей як інструмента планування та контролю. Книга П.Друкера спонукала управлінців СІЛА (особливо вищого рівня) скрізь приступити до впровадження методів цільового управління. У багатьох фірмах і сьогодні діють програми впровадження цільового управління, які почалися у середині 50-х – на початку 60-х років. Будь-яка організація маєсвоє призначення (місію) – генеральну мету, що відрізняє її від інших і втілюється у відповіді на запитання: «Що хоче робити ця організація?» Девіз – формулювання призначення – це словесне вираження цілей організації, що окреслює сферу її діяльності, дозволяє всім співробітникам сконцентрувати зусилля в одному напрямку. Формування місії визначає 5 глобальних орієнтирів: Хто ми?Який наш бізнес? Хто наші клієнти? Навіщо ми потрібні людям? До чого ми прагнемо? Розглянемо, наприклад, місію "Приватбанку". Вона така:

– завоювання й утримання лідерських позицій на фінансовому ринку України:

– сприяння економічному розвитку корпоративних і поліпшення добробуту індивідуальних клієнтів на основі взаємовигідного партнерства;

– надання комплексу якісних банківських послуг на території України.

"Приватбанк" досягне цього за рахунок енергійних, професійних дій усього колективу, кожний працівник якого пишається своїм банком. У результаті матимемо стабільне зростання прибутку банку і доходів персоналу.

Звичайно, місія будь-якої комерційної організації – отримання прибутку, некомерційної – корисність для суспільства. Але девіз демонструє, яким саме чином організація цього намагається досягти. Місія може змінюватися як з часом, так із розширенням сегментів діяльності організації. На початку XX ст. девіз Соса-соlа формулювався так: «Мільйон пляшок для мільйону!», сьогодні – «Завжди Соса-соlа!»; у Європі девіз Рhilips звучить так: «Змінимо речі на кращі!», в Україні – «Змінимо життя на краще!».

Проте навіть найкращим чином сформульована місія повинна бути обґрунтованою. У процесі планування призначення має бути підкріплено виробленням цілей і завдань. Цілі– це широкі довгострокові орієнтири організації. Завдання– це конкретні короткострокові орієнтири. Проте обидва ці терміни часто вживаються як синоніми. Для їх досягнення необхідно розробити плани. План– система заходів, спрямованих на досягнення намічених цілей і завдань. Цілі і плани поділяються на декілька взаємозалежних рівнів.

Щоб працювати ефективно, менеджери ставлять перед організацією конкретні, доречні, стимулюючі, видимі цілі на певний період часу. Вироблення ефективних цілей посилює спонукальні мотиви, встановлює чіткі стандарти й орієнтири діяльності, створює ясну картину очікуваних результатів. (Дуже чемно і лаконічно зцього приводу висловився М.С. Хрущов: «Цілі ясні, завдання визначені– за роботу, товариші». Із цієї фрази і бере свій початок стратегічний менеджмент).

Менеджери вищого рівня встановлюють стратегічні цілі, спрямовані на вирішення масштабних проблем, що постають перед організацієюв цілому. Такі цілі повинні охоплювати 9 основних сфер: ринок, нововведення, людські ресурси, фінансові ресурси, матеріальні ресурси, інформаційні ресурси, ефективність продуктивності, соціальна відповідальність, прибуток.

Менеджери середньої ланки встановлюють тактичні цілі – окремі завдання для досягнення стратегічних цілей організації.

Менеджери нижчого рівня встановлюють оперативні цілі– поточні завдання для досягнення тактичних і стратегічних цілей.

Треба пам'ятати, що цілі самі по собі – це ще не результат, а тільки засоби для його досягнення; навіть якщо Ви повністю здійснили намічені вами цілі, важливо, чи допоможе це керівництву досягти його власних цілей.

Незважаючи на всі труднощі, які відчували деякі фірми при впровадженні цільового управління, його методи залишаються важливим інструментом керівництва, оскільки вони засновані на тому простому факті, що люди роблять більше, якщо чітко бачать мету, заяку повинні боротися. Однак, цільові методи не слід розглядати як панацею від усіх негараздів. Цільове управління – скоріш за все це ще один корисний інструмент у арсеналі засобів таметодів управління.

Програма – більш ширше поняття, ніж ціль. Вона включає планування майбутніх подій і встановлення послідовності необхідних дій. Програмаможе включати такі види дій, як розміщення запитівна поставки додаткової сировини, закупка нових машин, що дозволяють збільшити обсяг виробництва, переобладнання верстатів у відповідності з новими потребами, підбір додаткового персоналу для експлуатації нового обладнання,

Нормативи – це плани, які використовуються для виміру кількості та якості роботи, що виконується. Вони, певно, засновані на досвіді виробництва певних видів продукції або на більш суворих наукових методах. Хронометраж може бути використано для розробки кількісних нормативів, а для встановлення нормативів якості можна використовувати фізичні параметри.

Правила.Коли одна й та ж проблема виникає неодноразово, то конкретні вказівки, якідо неї відносяться, формулюються у вигляді правил дій і доводяться до відома всіх зацікавлених управлінь. Правила визначають напрямокі загальні межі дій апарату управління.

Вони проявляються на різних рівнях управління: корпорації в цілому, її відділень, відділів. Правила відіграють важливу роль, оскільки вони дозволяють менеджерамсереднього танижчого рівнів вирішувати свої проблеми, не звертаючись кожного разу до керівництва за вказівками.

Наприклад, декілька правил,які діють на різноманітнихрівнях управління фірми:

– забороняється приймати подарунки від постачальників фірми;

– кожному працівнику щорічно надається додаткова тижнева відпустка за кожні п'ять років роботи у фірмі;

– склад працює з9 ранку до 18 години;

– у відпустці може знаходитись тільки один працівник складу;

–табелі обліку робочого часу повинні бути заповнені, підписані та здані до бухгалтеріїпо закінченню робочого тижня.

Основними недоліками правил є їх жорсткість.Керівники середнього рівня надто часто дотримуються деяких правил, котрі в окремих випадках неефективні. Вони так діють, думаючи, що якщо виникнуть негаразди, то за дотримання правил їх не будуть звинувачувати, але якщо вони порушать правила та справи підуть погано, їм погрожує суворе покарання. Вони можуть прикриватися правилами, як страус, який зариває голову в пісок. У ситуації, коли застосування деяких правил втрачає зміст, найкраще – звернутися до інстанції для прийняття спеціального рішення.

Процедури– суворо встановлена послідовність дій у конкретних ситуаціях, що часто повторюються. Вони визначають чіткий порядок виконання конкретної роботи. Наприклад, вкладник банку, отримуючи гроші, повинен дотримуватися певної процедури. Пілоту літака надані процедури виконання передстартових операцій. Іншими словами, процедури вказують на систематизований перелік дій, які виконуються у ситуаціях, що регулярно повторюються.

Методи– це способи виконання завдання за допомогою певних операцій. Метод – поняття більш вузьке, ніж процедура, оскільки стосується одного завдання, яке, в свою чергу,є лише одним кроком процедури. Вибір методу як виду планування здійснюють менеджери нижчого рівня. Як правило, це прерогатива майстрів, бригадирів, керівників груп, які встановлюють стандартні методи роботи своїм підлеглим.

Кошториси.Існують різні види кошторисів, такі, як кошториси поточних витрат, кошториси операційних витрат, кошториси капітальних вкладів, кошториси закупок матеріалівтаін. Більшість кошторисів – це плани з витрат грошових коштіві тому надзвичайно важливі для успіху будь-якого підприємства.

Після розробки планів головним завданням стає їх успішне виконання. Кожний план необхідно перетворити у логічну послідовність необхідних дій. Потім керуючий повинен добитися його схвалення вищим керівництвом і переконати підлеглиху тому, що саме цей план слід виконувати.

З введенням плану в дію завдання його розробника не закінчується. Він повинен перевіряти та оцінювати хід виконання завдань плану до тих пір, доки план не буде повністю виконано.

5.3. Основні принципи та рівні планування

Існують такі принципи планування:

– принципи первинності планування (планування логічно випереджає виконання всіх інших управлінських функцій);

– принцип ефективності планів (ефективність планів вимірюється тим, наскільки він сприяє досягненню цілей, якщо врахувати витрати та інші небажані наслідки, пов'язані зі складанням цього плану);

– принцип планових передумов (більше співробітників, які займаються плануванням, розуміють і використовують його);

– погодження передумови (більш скоординоване планування у масштабі підприємства);

– принцип обмежуючих факторів (чим більше враховуються фактори, що обмежують досягнення бажаної мети, тим більша вірогідність прийняття ефективних рішень);

– принцип гнучкості (чим більшу гнучкість можна надати планам, тим менша вірогідність втрат при появі небажаних подій, однак втрати, пов'язані із забезпеченням гнучкості, необхідно порівнювати з перевагами, що досягаються).

Ставлячи перед організацією цілі, менеджери створюють умови, необхідні для їх реалізації. Без планування цієї діяльності досягти поставлених цілей дуже важко. Кожному рівню цілей відповідає свій рівень планів, у яких намічають конкретні шляхи досягнення цих цілей.

Стратегічні плани – перелік дій, заходів, спрямованих на виконання стратегічних цілей; певно формулюються на період від двох до п'яти років менеджерами вищого рівня. Вони розробляються спеціалізованим підрозділом («плановиками») після консультацій із керівництвом організації та управлінцями середньої ланки.

Тактичні плани – перелік дій, заходів, спрямованих на досягнення тактичних цілей і на підтримку стратегічних планів; певно, розробляються на період від одного до трьох років менеджерами середнього рівня, які обговорюють плани з менеджерами нижчої ланки перед тим, як подати їх вищому керівництву. Оперативні плани – перелік дій, заходів, спрямованих на досягнення оперативних цілей і на підтримку тактичних планів, певно, розробляються на термін менше року менеджерами нижчого рівня за консультативної участі менеджерів середньої ланки.

5.4. Процес стратегічного планування

Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління персоналомі являє собою набір дій і рішень, що ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для досягнення цілей організації.

Процес планування починається з намічених завдань, що визначає головну мету чи наслідок діяльності підприємства. Постановка мети починається з вищого рівня менеджменту організації.

Стратегічний план повинен розроблятися з точки зору функціонування усієї організації, а не конкретного індивідуума. Лише на підприємствах з приватною формою організації бізнесу засновник може поєднувати особисті плани зі стратегією своєї організації. На стратегічному рівнійде пошук відповідей на запитання: чи варто щосьробити? якщо робити, то навіщо? з якою метою? На виконавчому рівні вирішується питання: що робити? на оперативному – як робити?

Стратегічний план повинен обґрунтовуватись обширними дослідженнями та фактичними даними. Для того, щоб успішно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу, підприємство повинне постійно займатися відбором і аналізом великої кількості інформації про галузь, ринок, конкурентів та інших факторів. План надає підприємству визначеність та індивідуальність, що дозволяє йому для виробництва якісної продукції та послуг приваблювати кваліфікованихробітників.

У загальному вигляді послідовність розробки стратегічного плану виглядає так (рис. 5.1):

- другий – рішення, прийняте групою, є найбільш оптимальним, оскільки враховує експертні оцінки спеціалістів, які брали безпосередню участь у розробці цієї стратегії;

- третій – мотивація працівників зростає у значній мірі, якщо вони безпосередньо беруть участь у розробці стратегічного плану;

- четвертий – проблеми неспівпадання, що виникають у процесі координації дій міжокремими індивідами і групою, вирішуються шляхом особистої участіпрацівників при розробці плану.

Рис. 5.1. Послідовність розробки стратегічного плану

"Серцем" стратегічного планування підприємства є аналіз:

– альтернатив і вибору стратегії;

– цілей, цінностей та місіїпідприємства;

– зовнішнього середовища;

– наявність доступних ресурсів для визначення профілю підприємства.

Стратегічний план повинен бути цілісним протягом тривалого періоду часу, а також гнучким, щоб за необхідності його можна було б модифікувати й переорієнтувати. Таким чином, стратегічний план слід розглядати як програму, яка спрямовує діяльність підприємства протягом тривалого періоду часу, та одночасно враховує середовище бізнесу, яке постійно змінюється.

При визначенні цілей та завдань стратегічного планування необхідно:

– затвердити програму стратегічного розвитку, в якій можуть бути зібрані погляди, нові ідеї та концепції;

– визначити сприятливі та загрожуючи бізнесу зовнішні фактори.

Розрізняють 3 різних стратегії (Г. Мінцберг):

– планова модель (розглядає стратегію процесу планування та зумовлює наявність централізованого управління);

– модель підприємницького типу (формулювання стратегії – це напівосмислений процес, який виникає в голові лідера-підприємця);

– модель навчання на досвіді (визначення стратегії є процесом, що розвивається і одночасно повторюється, який потребує взаємної віддачі та сприйняття).

Таким чином, стратегічний менеджмент– це таке управління підприємством, яке, спираючись на людські ресурси, орієнтує виробничий процес на запити споживачів, здійснюючигнучке регулювання і своєчасні зміни в організаційній структурі на основі аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища.

Кінцевою стадією стратегічного менеджменту є використання нової стратегії, яка здійснюється за допомогою змін.

Стратегічний план повинен дати відповідь на 3 конкретні запитання:

1. Де зараз знаходиться підприємство?

2. Де воно може знаходитися в майбутньому?

3. Що для цього повинно зробити керівництво?

Загрози і можливості, з якими стикається підприємство, зазвичай виділяються в сім галузей: економіка; політика;ринок; технологія; конкуренція; міжнародне становище, соціальна поведінка.

Питання для контролю:

1. Що таке планування?

2. Які причини зумовлюютьнеобхідність розробки планів різнихрівнів?

3. Що таке горизонти планування?

4. Які існують етапи розробки плану?

5. Прокоментуйте етапи розробки плану.

6. Що таке складові плану?

7. Яка різниця між "метою"і "завданням"?

8. Що таке "стратегічні цілі" та хто їх встановлює?

9. Назвітьі прокоментуйте основні принципи планування?

10. Як виглядає процес стратегічного планування?

11. Що забезпечує підприємству стратегічний план?

12. Що є "серцем" стратегічного плану?

13. Відповіді на які питання повинен дати стратегічний план?

Читайте також:

1. CMM. Модель технологічної зрілості. Зрілі і незрілі організації.
2. II. Права та обов'язки адміністрації організації, що проводить туристську подорож
3. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
4. PR-відділ організації: переваги і недоліки
5. TEMA 13. МОТИВАЦІЯ РОБОТИ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІЗАЦІЇ
6. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
7. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
8. АГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ОБСЛУГОВУВАННЯ АВІАПЕРЕВЕЗЕНЬ
9. Адаптація індивіда в організації
10. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
11. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи
12. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.

Переглядів: 2657