• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Логічна структура дослідження

Змістовний модуль 7. Структура і логіка психолого-педагогічного дослідження

План

Змістовний модуль 6. Кількісні методи в педагогіці та психології

План

Змістовний модуль 5. Методи теоретичного дослідження

1. Загальна характеристика методів теоретичного дослідження: ідеалізація, формалізація, аксіоматичний метод, історичний метод, абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання

Ідеалізація — це метод, що ґрунтується як розумовий акт щодо об'єктів, які не існують насправді або практично не здійснені.

Мета ідеалізації — позбавити деякі реальні об'єкти деяких притаман­них їм властивостей і надати їм (уявно) певних нереальних та гіпотетич­них властивостей. Досягається це:

- багатоступінчастим абстрагуванням;

- уявним переходом до граничного випадку в розвитку якої-небудь властивості;

- простим абстрагуванням та ін.

Будь-яка ідеалізація правомірна лише в певних межах.

Формалізація — метод пізнання різноманітних об'єктів шляхом відображення їх структури в знаковій формі за допомогою штучних мов. Здійснюється формалізація як виявлення й перебудова структури теорії, внаслідок чого теорія набуває вигляду ланцюга формул, де кожна наступ­на логічно випливає з однієї або кількох попередніх. Формалізація по­в'язана із застосуванням математичного апарата. У процесі формалізації змістовні терміни замінюють символами.

Переваги формалізації:

– забезпечення узагальненості підходу до вирішення проблем;

– символіка надає стислості, чіткості фіксації значень;

– символіка є однозначною;

– можливість формування знакових моделей об'єктів і заміна ви­вчення реальних речей і процесів вивчення цих моделей.

Аксіоматичний метод — метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводять­ся з них відповідно до певних логічних правил.

Історичний метод — метод дослідження виникнення, формуван­ня і розвитку процесів, подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та супе­речностей.

Висвітлення історії досліджуваного об'єкта (предмета, явища) — завдання будь-якого психолого-педагогічного дослідження. Воно буде основним і провідним у таких галузях освіти, як історія педагогіки та історія психології, або відіграватиме допоміжну функцію у психолого-педагогічних дослідженнях, які спрямовані на вирішення поточних завдань освітянської теорії і практики.

Послідовність етапів історичного дослідження поєднує:

- вивчення різних історичних матеріалів і даних як результатів історичних процесів;

- зіставлення їх з результатами сучасних процесів і здійснення припущень про можливість використання знань про характер і причи­ни сучасних процесів до реконструкції минулого;

- відтворення подій і явищ минулого в їх просторово-часових відношеннях як інтерпретацію даних минулого за допомогою знань про сучасні процеси;

- виділення основних етапів розвитку і причин переходу від однієї стадії розвитку до іншої.

Виділяють три основні групи методичних прийомів історичного методу:

– історіографічне вивчення літератури;

– історико-архівна розробка;

– палеонтолого-археологічне дослідження.

Системний аналіз — це сукупність методів і засобів, що використо­вуються при дослідженні складних і дуже складних об'єктів. Застосову­ють системний аналіз для дослідження штучних систем, причому в та­ких системах важлива роль належить діяльності людини.

У системному дослідженні об'єкт, що піддається аналізу, розглядаєть­ся як певна множина елементів, взаємозв'язок між якими зумовлює цілісні властивості цієї множини.

В основі методу системного аналізу лежить реалізація принципу сис­темного підходу.

Особливістю системного підходу в психолого-педагогічному дослі­дженні є те, що не тільки об'єкт, але й сам процес дослідження виступає як складна система, завдання якої полягає в поєднанні в єдине ціле різних моделей об'єкта.

Застосування системного підходу передбачає таку послідовність:

- визначення об'єкта дослідження;

- визначення мети і завдань дослідження;

- визначення критеріїв вивчення об'єкта;

- виділення суттєвих елементів об'єкта;

- визначення структури системи;

- визначення та класифікація зовнішніх зв'язків між елементами об'єкта;

- визначення принципів взаємодії системи із середовищем її функці­онування;

- виявлення закономірностей зміни і розвитку елементів об'єкта;

- виділення основних причинно-наслідкових зв'язків між елемента­ми, які забезпечують впорядкованість системи;

- виявлення кінцевої структури і організації системи, на основі чого складається її модель;

- аналіз основних принципів поведінки системи;

- вивчення процесу управління системою.

Системний підхід у дослідженнях значно розширює рівень науково­го пізнання.

Методи, які використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях

Абстрагування — це уявне відволікання від несуттєвих неіснуючих властивостей, зв'язків і відношень між ними і виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Воно, як правило, здійснюється в два етапи. На першому етапі визначають несуттєві якості, зв'язки і т. ін. На друго­му — досліджуваний об'єкт замінюють іншим, більш простим, який являє собою спрощену модель, що зберігає головне в складному.

Розрізняють такі види абстрагування:

ототожнення — утворення понять шляхом об'єднання предметів, які поєднані за своїми властивостями в особливий клас;

незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ від певних факторів: якщо об'єкт А не залежить без­посередньо від фактора Б,

ізолювання — виділення якостей, які нерозривно з'єднані з предме­тами;

конструктивізація — відволікання від невизначеності межі реаль­них об'єктів і, нарешті, припущення потенційного здійснення.

Процес абстрагування проходить у два етапи:

I етап — виділення найбільш важливого в явищах і встановлення то можна ігнорувати останній як несуттєвий;

II етап — реалізація можливостей абстрагування полягає в тому, що один об'єкт замінюється іншим, більш простим, який ви­ступає "моделлю" першого.

Абстрагування може застосовуватися як до реальних, так і до абстрактних об'єктів (які раніше вже пройшли абстрагування).

Процес абстрагування є необхідною умовою утворення найрізноманітніших понять. Будь-яке пізнання взагалі пов'язане з абстрагуванням.

Аналіз і синтез наукового пізнання означають процеси фактичного або уявного розкладу цілого на частини і процеси зворотного з'єднанні частин в єдине ціле. Це два взаємообумовлені процеси. їх неможливі відривати один від одного, протиставити або абсолютизувати один з них

Аналіз освітянських явищ і процесів означає уявний розподіл ци цілих на окремі частини. Це дозволяє бачити різні сторони і властивості явищ і процесів, їх структуру, різні етапи їх розвитку, суперечні тенденції тощо. Багатогранний аналіз, який відповідає характеру предмета, що вивчається, дозволяє охопити його всебічно. У процесі аналітичної діяль пості здійснюється і абстракція, і порівняння.

Як здійснити аналіз?

Логіка виробила ряд правил аналітичного дослідження, до яких на лежать такі: перед аналізом досліджуваного об'єкта (явища) необхідно чітко виділити його з другої системи, до якої він належить як складовий елемент. Це теж здійснюється за допомогою попереднього аналізу

Наприклад:

Якщо необхідно аналізувати заняття, слід його виділити в навчальному процесі, при цьому вказати, які інші компоненти органічно входять в цей процес.

- необхідно встановити підстави, на основі яких буде проводитися аналіз. Підґрунтям слугує та ознака предмета, яка відрізняє одні компоненти від інших. Заняття можна характеризувати за ознакою методу (бесіда, лекція, семінар та ін.), за етапами його проведення (повторення вивченого, виклад нового матеріалу, закріплення навчального матеріалу тощо) та за іншими ознаками;

- на кожному етапі аналізу повинно вибиратися одне розчленування, а не декілька відразу. Визначені в результаті аналізу елементі мають виключати одне одного, а не входити один у другий;

- у процесі аналізу перед дослідником досить часто постає завданні визначення послідовності розгляду вичленених елементів. Завдання вирішується, якщо виходити з такого загального ствердження той елемент проаналізованого цілого, який можна зрозуміти без іншого елемента, розглядається раніше ніж останній.

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях поелементний компонентний) аналіз зберігає своє певне значення.

Наприклад:

Вивчаючи структуру особистості, ми спочатку окремо досліджуємо увагу, пам'ять, інтереси і т. ін. У навчальному процесі умовно виділяємо викладання та вчення.

Таке ізольоване вивчення елементів правомірне, якщо воно розглядається як один з етапів дослідження і якщо мається на увазі зв'язок цього елемента з іншими та з процесом у цілому. Припустимо, що, розглядаючи вчення, треба мати на увазі специфічні для нього відносини "викладач - студент".

Особливе, перспективне значення в психолого-педагогічних дослі­дженнях, без сумніву, набуває аналіз, що приводить до визначення і ви­вчення одиниць процесу.

У науковому психолого-педагогічному дослідженні використовують­ся різні форми аналізу:

- класифікаційний;

- аналіз відносин;

- каузальний;

- діалектичний.

Класифікаційний аналіз найбільш простий. Він використовується на первинній, описовій стадії наукового дослідження і дозволяє впорядку­вати та класифікувати явища на підставі схожості та повторюваності. Дослідник також може виходити з певного цілого і у відповідності зі вста­новленими ознаками класифікувати явища, що належать до цього цілого (аналітична класифікація).

Синтез є протилежний аналізу процес — об'єднання частин у ціле, розгляд єдиного цілого, що складається з множини елементів.

Розподіл цілого на складові частини дає можливість виявити будову Досліджуваного об'єкта, його структуру; розподіл складного явища на більш прості елементи дозволяє відокремити суттєве від несуттєвого, складне звес­ти до простого. Синтез — це не просто складання, а й смислове поєднання.

Синтез міститься уже в самому аналізі, а не існує поза ним.

Значення методів теоретичного аналізу і синтезу — в їх органічній єдності і пізнавальній функції. Обидва методи використовуються в тео­ретичному дослідженні з самого початку — при визначенні проблеми Дослідження, розробці гіпотези. Відзначимо те, що в емпіричних психо­лого-педагогічних дослідженнях використовуються і взаємодіють аналіз і синтез в їх теоретичній та експериментальній формах.

Аналіз і синтез бувають:

- прямим, або емпіричним, — застосовуються для виділення окремих частин об'єкта, знаходження його властивостей, найпростіших вимірювань;

- зворотним, або елементарно-теоретичним, — базується на деякий теоретичних міркуваннях причинно-наслідкового зв'язку різних] явищ або дії якої-небудь закономірності, при цьому виділяються і з'єднуються явища, які можна вважати суттєвими, а другорядними —знехтувати;

- структурно-генетичним — вимагає виділення в складному явищі такий елементів, які чинять вирішальний вплив на всі інші сторони об'єкта. 1

У реальному процесі пізнання індукція та дедукція завжди виступають разом як два взаємопов'язані і обумовлені моменти складного діалектичного процесу пізнання.

Поняття "індукція" в традиційній логіці означало узагальнення на підставі даних досліду. Однак тепер це поняття розуміється набагато* ширше. Загалом, під терміном індукція слід розуміти сукупність ряді емпіричних прийомів переходу від відомого до невідомого, сукупності способів узагальнення, аналізу фактів, який базується на спостереженні експерименті, практиці. Це форма руху пізнання, що веде від його емпіричного рівня до рівня теоретичного. Вона включає не тільки індукцію на основі узагальнення деяких окремих випадків, а також і аналогії статистичний опис і висновки, методи наукової індукції, розроблені Д.С. Миллем, та інші форми екстраполяції від відомого до невідомого. Це складний шлях формулювання гіпотетичних висновків з відомих стверджень, явищ, фактів, подій, які ми пізнаємо шляхом спостережені експерименту. Мета індуктивних методів — проникнути в сутність явищ відкрити їх закономірності.

Наукова індукція також є висновком частини елементів даного клас до всього класу. Основне місце в науковій індукції займають прийоми розкриття суттєвих зв'язків, що, у свою чергу, вимагають складного аналізу.

У реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією, це взаємозворотні методи пізнання.

Дедукція — це ствердження з одного або декількох інших стверджені на основі законів і правил логіки. Це процес логічного висновку, переходу від деяких даних пропозицій-посилань до їх наслідків.

Зв'язок між індукцією і дедукцією не тільки в тому, що одна доповнює іншу на емпіричному і теоретичному рівнях наукового пізнання; вія полягає в тому, що в індукцію проникають елементи дедукції, дедукції опирається на результати індукції.

На необхідність пропорційного розвитку індуктивних і дедуктивних методів для успішного розвитку педагогічної науки і виконання нею своєї функції вже не раз зверталась увага.

Однобічний індуктивізм веде до простого реєстрування, опису безпосередньо фактів і явищ, які спостерігаються без глибокого теоретич­ного аналізу й узагальнення, до концентрації уваги на реальній дійсності.

На противагу цьому однобічна орієнтація на дедуктивні методи досліджена спрямована на формування абстрактних понятійних схем. Одностороння дедукція конструює висновки без надійного аналізу і узагальнення. Іноді це призводить до підміни справжніх наукових рекомендацій на різні вказівки та інструкції. А в теорії це призводить до замикання науки у своєму понятійному апараті, в якого досить обмежений вихід у реальність.

Індуктивно-дедуктивні методи використовуються як на емпірично­му рівні пізнання, так і на рівні теоретичному.

Моделювання — це один з теоретичних методів дослідження, який визначається як "відтворення" характеристик деякого об'єкта на іншому об'єкті, що спеціально створений для їх вивчення. Цей інший об'єкт називається моделлю.

Відношення між моделлю і оригіналом відповідають певним вимо­гам. Між ними існує відношення обмеженої схожості, форма якого чітко виражена: у процесі наукового пізнання модель заміняє оригінал; ви­вчення моделі дає інформацію про оригінал.

Моделі можуть створюватися на різній основі. Назвемо два типи моделей:

моделі матеріальні (реальні) — це моделі сконструйовані людиною;

моделі уявні (ідеальні) — "сконструйовані" у вигляді уявних зразків, існують тільки в свідомості науковця.

Необхідність моделювання виникає в тому випадку, коли вивчення самого предмета чи процесу неможливе і воно потребує значної кількості часу і т. ін.

При моделюванні складного об'єкта можна звільнитися від неісную­чих чи випадкових зв'язків і відношень за допомогою абстракції або ви­ділити його суттєві відношення у відносно чистій формі.

За допомогою моделі легше експериментувати і її простіше сконст­руювати.

Моделювання вимагає теоретичного обґрунтування відносин між мо­деллю і реальним об'єктом. Модель сама по собі не самоціль, вона лише засіб дослідження об'єкта, який вона представляє, коли знаходиться 3 ним у відношенні деякої подібності.

Метод моделювання у психолого-педагогічному дослідженні може був використаний на теоретичному рівні. Цей метод відкриває для педагогів ної і психологічної наук можливість математизації психолого-педагогічних даних як засобу дослідження, конструювання математичних моделей і т. ін. Частіше за все це здійснюється шляхом індукції на підставі статистичного узагальнення даних шляхом спостережень певних явищ і процесій

Можливим є також варіант конструювання математичних моделі шляхом дедуктивного моделювання. Дослідник виходить із загальний положень, які утворюють модель. Статистично, за допомогою вибраного математичного апарата, ця модель повторюється. Так виник ряд моді лей, які описують процес навчання. Поки що подібні моделі являють собою схематизовану структуру навчання. Дослідження такого типу в освіті тільки розпочинаються. Можна передбачити, що ефективність їх використання буде визначатися подальшим розвитком математичного апарата. Немає сумніву в тому, що використання математичного моделювання тісно пов'язане з більш глибоким пізнанням сутності освітянський явищ і процесів, поглибленням теоретичних основ дослідження.

1. Поняття про кількість та якість у дослідженні педагогічних явищ і процесів

2. Поняття про виміри. Загальна характеристика шкали вимірювань

3. Поняття про коефіцієнт кореляції та його застосування

У психолого-педагогічному дослідженні, коли ми маємо справи з кількістю, тобто, з числом, виникає необхідність у вимірюванні.

Вимірювання — це приписування чисел об'єктам або їх властивостям згідно з певними правилами. Виміряти зріст людини — це значив приписати число відстані між маківкою людини та підошвою її ніг, яку знайдено за допомогою лінійки. Вимірювання коефіцієнту інтелекту (ІQ) студента — це присвоєння числа характеру реакції відповіді, яка виникає у нього на групу типових завдань. Вимірювання перетворює певні якості нашого сприйняття у відомі речі, які легко обробляються і називаються числами. Правила вимірювання встановлюють відповідність між деякими властивостями чисел та властивостями об'єктів:

властивості чисел — відповідність — властивості об'єктів

Залежно від рівня цієї відповідності виділяють різні типи шкал: 1

1. Шкала найменувань (номінальна шкала) — передбачає групувань предметів (або якостей) за класами на основі наявності в них загальні ознаки або якості.

Класам надаються найменування і числові (або літерні) позначки. Наприклад:

Ті, хто навчаються у вищому навчальному закладі — 1; ті хто не навчаються у вищому навчальному закладі — 0; чоловіки — 1; жінки — 0; позитивне відношення до своєї спеціальності — 1; позитивне відношення до чужої спеціальності — 2; негативне відношення до своєї спеціальності — 3.

Іншими прикладами номінальних шкал можна вважати класифікації за різними ознаками: список різних спеціальностей, перелік заданих якостей об'єкта, рівні засвоєння знань та умінь.

Шкали найменувань — це найпростіші шкали. Числа та літерні позначення використовуються тут символічно і не мають ніякої кількісної характеристики. їх єдина математична характеристика — це належність: чи належить об'єкт, який навчається, до даного класу, чи належить до іншого класу, чи, взагалі, не належить до класів встановленої шкали. У цій шкалі використовується лише відмінність чисел, але нічого не стверджується стосовно того, більше або менше вимірюваної якості є в об'єкта А порівняно з об'єктом В.

Зі шкалою найменувань використовуються деякі види статистичної обробки: кількість випадків, мода, кореляція випадкових подій.

2. Шкала порядку (рангова) — встановлює порядок у ступені вираження психолого-педагогічної властивості (якості) від об'єкта з найбільш вираже­ною властивістю до об'єкта з найменш вираженою властивістю, або навпаки. Порядок як правило, нумерується натуральним рядом (1,2,3...), але відношення між числами в натуральному ряді не відповідає тим відмінностям у ступені вираження властивості, які встановлює порядкова шкала.

Порядкове вимірювання можливе тоді, коли дослідник може вияви­ти в предметів відмінність ступенів якості або ознаки. У цьому випадку числа приписуються предметам таким чином: якщо число, присвоєне предмету А, більше числа, присвоєного предмету В, то це значить, що в А дана якість виражена більше, ніж у В. Порядкове вимірювання назива­ють ранжуванням, тобто приписуванням рангів (або місць).

Наприклад:

Маємо 10 студентських груп. Після вимірювання рівня розвитку міжособистісних відношень у кожній із цих груп в залежності від зайнятого місця розташовуємо групи в порядку від 1 до 10. Це є одна властивість, але 3 Різним ступенем її вираження. Іншим прикладом може виступати розподіл цінностей за рангами залежно від їх значущості для досліджуваного.

Таблиця 2.3

Характеристики та приклади вимірювальних шкал

Загальні характеристики та приклади вимірювальних шкал надано в табл. 2.3.

Шкали порядку часто виступають основними, а іноді й єдиними, для оцінювання об'єктів. Більша частина шкал, які використовуються в психолого-педагогічному дослідженні — це шкали порядку. Порівняно зі шкалами найменувань шкали порядку мають важливі нові властивості: вони встановлюють відношення "більше-менше" між об'єктами за будь-якою властивістю, тобто встановлюють порядок, послідовність. Збільшуються і можливості статистики: при використанні рангових шкал може бути здійснений розрахунок медіани, відсотків, рангової кореляції.

3. Шкала інтервалів передбачає присвоєння чисел об'єктам, коли од­накові різниці чисел відповідають однаковим різницям значень вимірю­ваної ознаки або властивості об'єкта. Основна особливість інтервальних шкал — це довільність вибору відмітки "0" на шкалі, яка зовсім не озна­чає повної відсутності вимірюваної якості. Головна проблема при побу­дові шкал інтервалів в психолого-педагогічному дослідженні полягає в обґрунтуванні рівності між пунктами шкали.

4. Шкала відношень виступає шкалою вищого порядку; вона показує, що відношення між двома об'єктами дорівнює відношенню між двома іншими, як і дорівнюють числа, що приписуються об'єктам з такими ж властивостями.

Шкала відношень, у порівнянні зі шкалою інтервалів, доповнюється об'єктивністю нуля. Нуль у цій шкалі означає повну відсутність властивості, що вивчається. Дослідник у цьому випадку завжди може сказати, у скільки разів у досліджуваного А вимірювана властивість більше, ніж у вивчаючого.

За допомогою шкали відношень здійснюються вимірювання в психофізіо­логічних дослідженнях, де одиницями вимірювання є фізичні величини. І прикладом перемінних, які вимірюються в шкалах відношень, можуть бути: зріст, вага, висота звуку, час на вирішення завдань або вивчення списку слів.

Шкалам відношень притаманні й власні прийоми статистики: середнє геометричне, коефіцієнт варіабельності, логарифмічне перетворення.

Психологічні тести часто містять у собі кілька типів шкал.

Наприклад:

Окреме питання тесту Айзенка має номінальну шкалу (можна відпо­вісти "так" або "ні"), складання відповідей здійснюється згідно з припу­щенням шкали інтервалів.

Слід пам’ятати, що кожен спосіб обробки експериментальних даних розрахований на певний тип шкал. Використання математичних методів до неадекватних даних призводить до одержання дивних або навіть помилкових результатів. Тому досліднику важливо чітко уявляти, з яким типом шкали він працює, бо вся подальша математична обробка резуль­татів визначається типом вимірювальної шкали.

У психолого-педагогічних дослідженнях часто використовуються різні числа.

Принципи та методи обробки результатів досліджень

Числа (змінні), що є результатом вимірювань, називаються варіан­тами (вони варіюються, тобто змінюються) і позначаються X.. Всі значення змінної, які розташовані в один ряд у порядку зростання або зменшення, утворюють варіаційний ряд. Кількість повторень однакових результатів у складі варіаційного ряду називається частотою даного значення змінної (я).

Уявимо, що викладач має відповіді 36 студентів курсу на питання анкети "Як часто твої погляди і смаки співпадають з поглядами і смаками твоїх однокурсників?". Передбачалося 5 категорій відповідей: завжди, часто, інколи, досить рідко, ніколи. Для обробки матеріалів перш за все необхідно приписати категоріям відповідей цифри 5,4,3,2,1, а далі скласти варіаційний ряд і таблицю частоти відповідей. Ця процедура дає можливість визначити ступінь згоди студентів відносно запропонованого для оцінки судження. Розмістивши ряд відповідей у порядку зменшення значень змінної, отримуємо такий варіаційний ряд: 5,5,5,5,5,5,5,5,5,4,4,4,4,4,4,3,3,3,3,3,3,3, З, З, З, З, 3, 2, 2, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1. Для зручності математичної обробки всі відповіді студентів вміщують у таблицю (табл. 2.5).

Таблиця 2.3

Частота відповідей студентів

Такий ряд легко уявити і графічно.

Згідно вибраному масштабу на горизонтальній осі відкладаються ва­ріанти, на вертикальній — їх частоти. Такий графік називається гістогра­мою частот. Висота кожного стовпчика в ньому строго пропорційна дійсній частоті кожного значення заміру (варіанти) і дорівнює частоті даного значення, а площа всього багатокутника дорівнює числу зроблених замірів (варіант). З метою більшої наочності гістограму можна видозмінити в полігон частот (тобто замість контуру багатокутника одержати криву розподі­лу). Для цього потрібно опустити середні ординати в кожному стовпчику частот кожного значення і об'єднати лінією їх вершини (див. рис).

Рис. Гістограма і полігон частот варіаційного ряду відповідей студентів па питання анкети

На одній осі координат можна зобразити декілька кривих розподілу, якщо вони одного і того ж значення (криві при цьому краще зробити кольорови­ми). Це дає можливість наочно побачити, в чому схожість або відмінність у прояві одних і тих же ознак, наприклад, у різних первісних груп.

Характеристиками варіаційного ряду виступають середня арифметич­на і медіана. Вони показують наскільки єдиними, подібними, однорідни­ми є отримані дані (в нашому прикладі — відповіді студентів на питання анкети).

Середня арифметична (середнє значення або вибіркове середнє)

дорівнює сумі всіх значень варіанти, поділеної на кількість членів варіа­ційного ряду (п). Вона визначається за формулою:

Величина середньоарифметичної зваженої Хз = 3,2 свідчить про те, що для досліджуваної групи в цілому не є характерним збіг поглядів і смаків кожного окремого студента. Вони співпадають лише інколи, хоча невели­ка тенденція змін відповідей в напряму оцінки спостерігається.

На величину X значно впливають крайні величини ряду. Тому для усунення такого впливу застосовується й інший спосіб визначення се­редньої величини — знаходження медіани (Med).

Методи вивчення взаємозв'язків психолого-педагогічних явищ.

Міри зв'язку між змінними

Зв'язки (залежності) між двома або більше змінними в статистиці на­зивають кореляцією. Вона оцінюється за допомогою коефіцієнта кореляції. Коефіцієнт кореляції є мірою ступеня та величини цього зв'язку.

Наприклад:

Необхідно виявити залежність успішності навчання від відвідування студентами лекцій.

Існує багато коефіцієнтів кореляції. Вони визначаються типом зв'яз­ку між змінними.

Міри зв'язку для явищ, які вимірюються в номінальних шкалах

Найпростішим випадком номінальної шкали є дихотомічна, тобто шкала, яка виділяє два класи в одному явищі. Визначення коефіцієн­та кореляції зручно здійснювати за допомогою таблиці сполучення (табл. 2.7), яка показує кількість сумісного виникнення пар значень за двома ознаками.

Таблиця 2.7

Загальна форма таблиці сполучення

Можливими варіантами сполучень двох змінних є:

А — кількість випадків, коли змінна X має значення 0, і одночасно змінна У має значення, яке дорівнює 1;

В — кількість випадків, коли змінні X і У мають одночасно значення, які дорівнюють 1;

С — кількість випадків, коли змінні X і У мають одночасно значення, що дорівнюють 0;

Д — кількість випадків, коли змінна X має значення, що дорівнює 1, і одночасно змінна У має значення, що дорівнює 0.

Такий зв'язок прийнято вимірювати за допомогою коефіцієнта коре­ляції Пірсона:

Наприклад:

Студент може відвідувати 50 % лекцій, а може і не відвідувати, сту­дент може скласти залік з першого разу, а може і не скласти.

Тоді таблиця буде мати такий вигляд:

Таблиця 2.8

Характеристика відвідування занять та успішності студентів

Використовуючи формулу та дані таблиці Якщо у наближається до 0 — зв'язок відсутній, якщо значення (наближається до -1 або +1, зв'язок існує, при цьому не завжди можна дати змістовну інтеграцію позитивному або негативному зв'язку.

сполучення, визначаємо коефіцієнт кореляції Персона:

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ Середня хронологічна
3. VІ. План та організаційна структура заняття
4. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
5. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
6. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
7. Актуальність дослідження
8. Алгоритм дослідження кон’юктури
9. Аналіз документів як метод соціологічного дослідження.
10. Аналіз інформації та постановка задачі дослідження
11. Аналіз потреб споживачів та аналіз конкурентів у процесі маркетингового дослідження
12. Аналітичний метод дослідження

Переглядів: 1715