• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Гостра та хронічна токсичність; токсиканти, блювотні – настойка чемериці, апоморфін; адсорбенти – вугілля активоване, тальк; нейтралізація кислот або лугів.

&Теоретичні вказівки

Відомо, що токсичні речовини мають здатність викликати гострі та хронічні отруєння. Це залежить від величини одноразової дози і часу їх дії на організм. Як правило, гостру та хронічну токсичність вивчають на лабораторних тваринах (мишах, щурах), а в останні роки, згідно з вимогами міжнародних організацій (ВООЗ, ЄС та ін.), - на живих прест-об’єктах (рибах гуппі, дафніях, інфузоріях, сперміях бугая, водоростях, мікроорганізмах, культурах клітин тощо).

Крім гострої та хронічної токсичності, при тривалому перебуванні в організмі навіть надзвичайно малі дози багатьох сполук можуть викликати віддалену негативну побічну дію канцерогенну, мутагенну, тератогенну, аллергогенну, ембріотоксичну, гонадотоксичну. Тому всі наявні та потенційні токсиканти мають піддаватися ретельній токсикологічній оцінці за різними показниками.

Широке використання ліків тваринам, особливо груповим методом, збільшує вірогідність їх отруєння або появу небажаної побічної дії.

GНайбільш поширена причина отруєнь неправильне дозування, особливо ліків, що відносяться до отруйних (список А) та сильнодіючих (список Б) речовин. Тому необхідно сурово дотримуватись правил їх зберігання та використання.

Неправильне довготривале зберігання ліків інколи призводить до їх поступового розкладу з утворенням більш токсичних компонентів.

У практиці зустрічаються випадки масового отруєння тварин антигельмінтними та протипаразитарними засобами з простроченим терміном зберігання, якщо вони застосовувались без попередньої перевірки на кількох малоцінних та найбільш уражених тваринах.

Особливо обережно слід застосовувати засоби, здатні до кумулювання (препарати миш’яку, важких металів, серцевих глікозидів), до алергенної дії при повторному введенні (антибіотики, сульфаніламіди, новокаїн та його похідні), при комбінованому застосуванні одночасно кількох препаратів для внутрішньовенного введення наркотиків, аналептиків, кальцію хлориду, протигемоспоридіозних препаратів тощо.

У будь-якому випадку поодинокі, особливо масові захворювання тварин вимагають від фахівця ветеринарної медицини рішучих і конкретних дій.

Перш за все необхідно поставити діагноз. При цьому слід зазначити, що підозру на отруєння тварин викликають обставини: раптовість та масовість захворювання, зв’язок захворювання з прийманням корму та води або із застосуванням ліків, характерний симптомокомплекс (раптова відмова від корму; збудження або пригнічення центральної нервової системи; відсутність гіперемії, за винятком отруєння фенолом та його похідними і отруєння великої рогатої худоби деякими хлорорганічними сполуками; блювота, пронос, збільшення діурезу, нерідко кольки, пітливість, порушення функції дихання та серцевої діяльності).

Отруєння тварин лікарськими засобами дуже важко відрізнити від отруєння пестицидами, кормовими добавками, лікарськими та отруйними рослинами, мікотоксинами тощо. Тому вирішальне значення для постановки діагнозу має аналіз анамнестичних даних. Величезне значення мають також клінічні ознаки та результати патолого-анатомічного розтину трупів або вимушено забитих тварин.

Із характерних змін при отруєннях можна виділити: ураження слизової оболонки стравоходу, шлунка та тонких кишок, наповнення судин черевної порожнини кров’ю, чисельні крововиливи, дистрофічні зміни внутрішніх органів, особливо печінки та нирок, скупчення рідини в грудній і черевній порожнинах, інколи у вмістимому шлунка запах аміаку, фенолу, часнику (при отруєнні фосфідом цинку), мигдалю (при отруєнні ціанглікозидами), темно-вишневий колір артеріальної і венозної крові (при отруєнні нітритами, деякими сульфаніламідами, нітрофуранами), яскраво-рожевий колір крові (при отруєнні ціанідами), сірувато-чорний колір (при отруєннях сполуками свинцю), синьо-зелений колір (при отруєнні міддю), жовтий колір (при отруєнні сполуками хлору), великі крововиливи у порожнинах, під шкірою та у м’язах (при отруєнні антикоагулянтами).

Для підтвердження діагнозу необхідно обов’язково направити у лабораторію ветеринарної медицини зразки кормів, що тварини їли перед захворюванням, питної води, вмістимого шлунка та кишок, внутрішніх органів, які відбираються в суворій відповідності з вимогами ветеринарного законодавства.

Відібрані зразки направляють одночасно для бактеріологічних, вірусологічних та хіміко-токсикологічних досліджень. В окремих випадках направляють також зразки лікарських препаратів, що застосовувались перед захворюванням.

Але при підозрі на отруєння, не чекаючи результатів досліджень, негайно приступають до лікування хворих і профілактики захворювань ще здорових тварин. При цьому необхідно керуватись такими принципами лікування: попередити подальше надходження підозрюваної отрути в організм; попередити або затримати всмоктування в кров отрути, що потрапила в організм; нейтралізувати або ослабити дію отрути, що всмоктувалась у кров; прискорити виведення отрути з організму; відновити функції життєвоважливих органів та систем.

Всі ці заходи спрямовані на те, щоб ослабити загальну негативну дію токсичної речовини на організм тварини, знизити сумарну її дозу від смертельної до токсичної або субтоксичної і в кінці кінців попередити загибель. Щоб виконання цього завдання було реальним, необхідно:

попередити подальше надходження підозрюваної отрути в організм вилучення підозрюваного засобу із схеми лікування та підозрюваного корму та води із раціону, забезпечення тварин доброякісними кормами та водою;

затримати всмоктування підозрюваної отрути в кров:

із шлунково-кишкового тракту призначення блювотних засобів (настойки чемериці, апоморфіну); промивання шлунка великою кількістю води; призначення сольових проносних та глибокої клізми; призначення всередину адсорбентів; хімічна нейтралізація лугів розчинами слабких кислот (оцтової, молочної), нейтралізація кислот розчинами слабких лугів (гідрокарбонату натрію, оксиду магнію), солей важких металів та миш’яку сполуками сірки (тіосульфат натрію та магнію сульфат), органічних сполук розчином таніну та калію перманганату; сполук барію розчином натрію сульфату; сполук фтору розчином кальцію хлориду; формальдегіду розчином амонію ацетату; аміаку та сечовини розчином формальдегіду; сполук міді розчином жовтої кров’яної солі;

із дихальних шляхів припинення інгаляції, провітрювання приміщення, виведення тварин з підозрюваного приміщення;

із шкіри та слизових оболонок зминання теплою водою або однопроцентним розчином натрію; збирання з шкіри дустів та пороків за допомогою пилососа;

нейтралізувати отрути у тканинах організмута послабити їх дію: парентеральним (підшкірно, внутрім’язево або внутрішньовенно) введенням аскорбінової кислоти( вітаміну С) при отруєнні нітратами, нітрофуранами, сполуками важких металів, барбітуратами, деякими пестицидами; атропіну сульфату при отруєнні холіноміметиками, антихолінестеразними засобами та фосфорорганічними і карбаматними пестицидами; бензогексонію при отруєнні адреноміметиками; диетиксину або дипіроксину при отруєнні антихолінестеразними засобами; димедролу при лікарській алергії; диплацину або дитиліну при м’язових судомах; інсуліну при отруєнні жуйних цукровими буряками і патокою; калію хлориду при отруєнні серцевими глікозидами; кальцію хлориду - при отруєнні кухонною сіллю та сполуками фтору; кислоти фолієвої (вітаміну В_с) при отруєнні пестицидами з групи триазину; коразолу, кордіаміну, кофеїн-бензоату натрію при отруєнні наркотиками; метиленової синьки при отруєнні нітратами, нітрофуранами, деякими сульфаніламідами; наркотиків (хлоралгідрат, спирт етиловий, тіопентал-натрію, гексенал, медінал) при сильних збудженнях; натрію нітриту або метиленової синьки, потім гіпосульфіту натрію при отруєнні ціанідами та ціанглікозидами; пахікарпіну гідройодиду, сферофізину бензоату при отруєнні адреноміметиками; стрихніну нітрату при отруєнні наркотиками; тетацин кальцію та унітіолу при отруєння сполуками важких металів та миш’яку;

прискорити виведення отрут з організму: кровопускання, введення ізотонічних розчинів, сольових проносних, уротропіну, лазиксу (фуросеміду), діуретину, гемодезу, а також за допомогою гемосорбції та перитоніального діалізу;

відновити функції дихання та серцевої діяльності: введення коразолу, кордіаміну, лобеліну гідрохлориду, цититону, кофеїн-бензоату натрію, стрихніну нітрату, адреналіну гідрохлориду, ефедрину гідрохлориду, мезатону, штучним диханням або застосуванням кисню.

? ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.Які ознаки отруєння тварин лікарськими засобами?

2.Від чого залежить степінь отруєння тварин ліками?

3.Які основні правила допомоги при отруєнні?

4.Основні заходи профілактики отруєння тварин ліками.

5.Як можна прискорити виведення отрути із організму?

ЗМІСТ

1.поняття про нейротропні засоби.

2.Загальна характеристика наркотичних засобів їх значення та практичне застосування.

3.Вклад вчених в розвиток наркотичних засобів і теорій виникнення наркозу.

4.Механізм дії наркотичних засобів.

5.Стадії та рівні наркозу.

6.Види наркозу.

7.Наркотичні засоби

7.1 Інгаляційні: хлороформ, ефір етиловий, хроретил;

7.2 Неінгаляційні: хлоралгідрат, тіопентал натрію, гексенал, кетаміну гідрохлорид, спирт етиловий.

8.Загальна характеристика снотворних засобів їх значення та практичне застосування.

9.Препарати: барбаміл, барбітал – натрію, фенобарбітал.

¨ Література

1. Хмельницький Г.О., Строкань В.І. Ветеринарна фармакологія з рецептурою К.: Аграрна освіта, 2001. 45 -60 с.

2. Хмельницький Г.О., Хоменко В.С., Канюка О.І. Ветеринарна фармакологія. Харків Парітет, 1995. 43 58 с.

! Основні терміни і поняття

Нейротропні засоби, наркотичні засоби, транквілізатори, анальгетики, седативні засоби,, стадії та рівні наркозу, види наркозу, спирт етиловий, хлороформ, хлоралгідрат, ефір, кетаміну гідрохлорид. люмінал, барбітал натрію, фенобарбітал.

& Теоретичні вказівки

Нейротропні засоби поділяють на дві групи: ті що діють на центральну і ті, що діють на периферичну нервову системи. Вони в свою чергу поділяються на ті, що пригнічують та ті, що збуджують.

GУ цьому розділі розглядають засоби, які пригнічують функцію центрально нервової системи в цілому (наркотичні та снотворні) і вибірково (нейролептики, транквілізатори, анальгетики, жарознижувальні, седативні, протисудомні).

Читайте також:

1. Активоване вугілля
2. Акумулятори кислотні (свинцеві)
3. Алгоритм дій «Гостра дихальна недостатність»
4. Альдегід Реактив Толенса Кислота
5. Аминокислоты
6. Амінокислоти як мономери білків
7. Амінокислоти.
8. АСКОРБИНОВАЯ КИСЛОТА 2,6-ДИХЛОРФЕНОЛИНДОФЕНОЛЯТ НАТРИЯ
9. Би метаболічний алкалоз буває при зміщенні сичуга, а у моно-гастричних тварин — при блюванні, коли з масами втрачається соляна кислота.
10. Білки – це високомолекулярні органічні біополімери, мономерами яких є амінокислоти.
11. БІОСИНТЕЗ АМІНОКИСЛОТ
12. Біосинтез жирних кислот

Переглядів: 1093