В нарисній геометрії поверхня визначається як слід руху лінії або іншої поверхні.
Лінія, за допомогою якої утворюється поверхня, називається твірною. Лінія, яка задає закон руху твірної, називається напрямною. Твірна та напрямна можуть бути прямі та криві.
Поверхня, яка утворена за допомогою певного закону, називається закономірною (правильною), і навпаки – незакономірною (неправильною).
Поверхні, у яких твірна є прямою лінією, називаються лінійчастими, і навпаки, якщо твірна є кривою лінією, то поверхні називаються нелінійчастими.
Класифікація поверхонь
Поверхні класифікують за такими ознаками:
1. За способом утворення:
1.1 поверхні обертання,
1.2 поверхні переносу,
1.3 гвинтові.
2. За формою кривої:
2.1 лінійчасті,
2.2 нелінійчасті.
3. За законом утворення:
3.1 закономірні,
3.2 незакономірні.
4. За суміщенням поверхні з площиною:
4.1 розгортні,
4.2 нерозгортні.
Способи задання поверхонь
Поверхні задають такими способами:
1. Каркасом – двома сімействами ліній, перетин яких утворює сітку.
2. Обрисом – лініями, які обмежують поверхню на кресленні.
3. Визначником – сукупністю умов, які однозначно задають поверхню.
Визначник складається з двох частин:
а) геометричної частини (ГЧ) – точки, лінії, поверхні (елементи, за допомогою яких позначаються: твірні, напрямні);
б) алгоритмічної частини (АЧ) – символьний запис закону утворення поверхні з використанням знаків (перетину, паралельності, мимобіжності і т.ін.).