Спочатку будуємо циліндр (рис. 111), який має внутрішній дотик з головним меридіаном сфери (циліндр займає фронтально-проекціювальне положення). Потім виріжемо із сфери та циліндра двома горизонтально-проекціювальними площинами, які проходять через вертикальну вісь обертання сфери, „пелюстки” з поверхнею циліндричної „пелюстки”.
Для побудови розгортки циліндричної „пелюстки” апроксимуємо його гранною поверхнею. Для цього лінію дотику сфери з циліндром в межах „пелюстки” розділимо на деяку кількість рівних частин та з’єднаємо їх хордами. Через отримані т. В2' , С2', D2' , ... проведемо горизонтальні січні площини рівня. Вони будуть перерізати циліндричну „пелюстку” по частинах твірних — G11, G12, H11, H12, … тобто, елементами циліндричної „пелюстки” будуть рівнобічні трапеції з висотою, яка дорівнює довжині хорди, що з’єднує дві суміжні точки А2'В2', В2'С2', ..., а основами — частини твірних циліндра в межах циліндричної „пелюстки”.
Таким чином, хорди проекціюються в натуральну величину на фронтальну площину проекцій; твірні — на горизонтальну. З врахуванням вказаних складових елементів будуємо умовну розгортку „пелюстки”. Повна умовна розгортка поверхні сфери складається із розгорток всіх „пелюсток”, які будуються на сфері. Зрозумілим є і той факт, що точність побудови розгортки сфери залежить від кількості „пелюсток” та висоти елементів (тобто від довжини хорди).
Рисунок 111 – Побудова розгортки циліндричної поверхні
13.5 Теоретичні питання
1. Які поверхні називають розгортними?
2. Які з поверхонь відносять до розгортних? Яку твірну мають ці поверхні?
3. Які з лінійчастих поверхонь відносять до нерозгортних?