• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Лекція. Тема 9. Капіталістична економіка як вища форма ринкової економіки.

Граничною корисністю називають корисність, що дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності в результаті придбання додаткової одиниці даного блага. Із зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується, стає спадною, що відбувається згідно закону спадної граничної корисності.

Якщо кожна наступна одиниця товару має все меншу граничну або додаткову корисність, то споживач буде купувати додаткові одиниці блага лише за умови зниження їх ціни. Закон спадної граничної корисності дозволяє обґрунтувати закон спадного попиту, а також пояснити, як потрібно покупцеві розподілити свій грошовий дохід між різними товарами і послугами, які він у змозі придбати.

Зниження ціни породжує два різних наслідки, які , у свою чергу, зумовлюють зростання попиту домашніх господарств на товари. Перший із них – ефект доходу, другий – ефект заміщення.

Ефект доходу полягає у тому, що при зниженні ціни товару реальний дохід, або купівельна спроможність споживача збільшується. Це збільшення реального доходу виявляється у зростанні обсягу закупівель різних товарів, що дозволяє покупцеві купувати більшу кількість товарів на той же дохід.

Ефект заміщення (заміни) виникає також за зниження ціни, коли внаслідок цього зниження одні товари стають дешевшими у порівнянні з усіма іншими. Тому покупець намагатиметься замінити більш дешевим товаром інші товари, що стали відносно дорожчими. Зниження ціни стимулювати домашнє господарство до заміщення одних товарів іншими. Зниження ціни збільшує відносну привабливість блага і змушує споживача прагнути до його закупівель у більшій кількості.

Ці два ефекти доповнюють один одного, зумовлюючи здатність і бажання придбати більшу кількість певного товару за низькою, а не за високою ціною.

Отже, хоча потреби домашніх господарств численні і безмежні, потреба в певному товарі в рамках обмеженого періоду може бути задоволеною. На ринку потреба виступає платоспроможним попитом споживача, вибір якого залежить від цін на товари і послуги, обсягу грошового доходу, його смаків.

-4-

На певному етапі свого розвитку ( 19 ст.) суспільство зіткнулося з проблемою, суть якої полягає в тому, що індивідуальні капітали, якими б великими вони не були, виявились недостатніми для організації великих підприємств, а саме : спорудження залізниць, будівництва велетенських фабрик, заснування великих банків тощо. Крім того, приватна індивідуальна власність, відокремлюючи безпосереднього товаровиробника від засобів виробництва, стає гальмом у розвитку продуктивних сил.

Щоб подолати суперечність між зростаючими потребами і можливостями дрібного виробництва, необхідно було шукати таку форму організації суспільного виробництва, яка б, з одного боку, дала можливість об’єднати невеликі індивідуальні капітали в єдиний великий, а з іншого, - зацікавити безпосередніх виробників і власників індивідуальних капіталів у ефективному функціонуванні підприємства. Такою формою організації виробництва стало акціонерне товариство.

Акціонерне товариство –це господарське товариство, засноване на спільному статутному капіталі, поділеному на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, які приносять дохід і вигляді дивіденду.

Ознаки АТ :

• випуск і функціонування акцій;
• демократична організація управління справами;
• можливість АТ бути більш ефективним порівняно з одноосібним підприємством.

Дивіденд –це та частина прибутку АТ, яка виплачується власникам акцій згідно з розмірами вкладеного капіталу. Дивіденди можуть перевищувати розміри, оголошені при випуску акцій, а можуть і зовсім не виплачуватись. Все залежить від ефективності діяльності АТ.

АТ бувають двох видів : закриті і відкриті.

Закриті АТ –це такі товариства, акції яких розподіляються між засновниками й не можуть вільно купуватись і продаватись на ринку цінних паперів.

Відкриті АТ –акції яких вільно купуються і продаються на фондовій біржі.

Акція –цінний папір, який свідчить про внесення певного паю в капітал АТ і дає право її власнику на отримання доходу у формі дивіденду.

Є два основних види акцій : прості і привілейовані.

Привілейовані акції гарантують своїм власникам першочергову виплату дивідендів у фіксованих відсотках до номінальної вартості акції. У випадку ліквідації Ат, вони забезпечують приоритетну участь у розподілі майна. Водночас власники привілейованих акцій не мають права голосу на зборах акціонерів. Акціонер, який володіє « безголосими « акціями, голосує тим, що може раптово продати їх на біржі. Масовий продаж таких акцій веде до падіння їх ринкового курсу. А падіння ринкового курсу може привести до банкрутства АТ. Тому його керівництво змушене вживати захисні заходи у вигляді підвищення розмірів дивідендів, скуповування знецінених акцій тощо. Таким чином, контроль за діяльністю АТ виявляється досить сильним.

Згідно з Законом України « Про господарські товариства» АТ може випустити до 10% привілейованих акцій від загальної їх кількості .

Прості або звичайні акції дають право участі їх власнику в справах АТ : брати участь у загальних зборах акціонерів, бути обраним до складу правління, спостережницької ради або ревізійної комісії.

Міра участі акціонера в роботі АТ визначається кількістю акцій, якими він володіє. Кожна акція дає своєму власнику право на один голос.

Акції можуть бути також іменними і пред’явницькими. Іменні акції випускаються на певного власника великою номінальною вартістю. Вони не можуть продаватись на фондовій біржі.

Керівництво АТ здійснюють збори акціонерів, а в період між зборами – Рада директорів, куди входять власники великої кількості акцій, вт.ч. власник контрольного пакету акцій.

Контрольний пакет акцій – це така кількість акцій, що дає перевагу при голосуванні, причому одна акція – один голос. В контрольний пакет має входити 50% + 1 акція. В реальному житті контрольний пакет акцій набагато менший, іноді достатньо мати 5-10% від загальної кількості акцій.

-5-

Поняття « капітал» проявляється в багатьох формах: продуктивному, торговельному, грошовому, індивідуальному, акціонерному, основному, оборотному, міжнародному та ін.

Складові капіталу, спрямовані на організацію виробництва, відіграють неоднакову роль у створенні вартості і додаткової вартості. Витрати капіталіста на придбання засобів виробництва є незмінними, не створюють додаткової вартості й переносяться конкретною працею на новостворений продукт. К.Маркс назвав їх постійним капіталом і позначив літерою « С».

Інша частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, - це змінний капітал, позначається буквою «V».

Поділ на основний і оборотний капітал здійснюється залежно від перенесення засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт. Одні й ті самі засоби праці беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого часу, тому переносять свою вартість на новостворений продукт не одразу. Якщо, наприклад, ткацький верстат використовується 10 000 днів, то кожен день він переносить одну десятитисячну своєї вартості на виткані тканини.

Основний капітал –частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт частинами в міру їх зношування.

Оборотний капітал –частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва і повністю переносить свою вартість на новостворений продукт.

Зношуванняосновного капіталу буває фізичним і моральним. Зношування є частиною кругообороту та обороту капіталу, а отже його руху.

Перша стадія руху капіталу – за капітал підприємець закуповує необхідні засоби виробництва і робочу силу, внаслідок чого відбувається перетворення грошового капіталу на продуктивний.

Друга стадія _здійснюється в процесі виробництва, результатом її є виготовлення товару. Водночас відбувається перетворення продуктивної форми капіталу на товарну, вартість якої вища від вартості коштів, витрачених підприємцем на засоби виробництва і робочу силу.

Третя стадія –відбувається реалізація товару, і товарний капітал перетворюється на грошовий.

Кругооборот капіталу-безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з однієї форми на іншу і повертається до вихідної точки з приростом.

Названі три форми капіталу – продуктивний, торговельний і грошовий – називають функціональним.

1. Процес зародження капіталізму як принципово нової економічної формації.
2. Етапи розвитку капіталістичної економічної формації і становище найманої праці.
3. Економічна рента й експлуатація найманої праці.
4. Економічна система монополістичного капіталізму. Фінансово – монополістична олігархія.

-1-

Історії відомі такі послідовні ступені у виникненні та розвитку економічної системи капіталізму :

*первісне нагромадження капіталу;

*капіталізм вільної конкуренції;

*монополістичний і державно-монополістичний капіталізм;

*сучасний капіталізм.

Історично капіталістичному виробництву передує товарне виробництво. Хоча капіталістичні відносини зародилися ще у XII ст., в італійських містах-державах, проте лише тоді, коли товарне виробництво і оборот входять в національні межі, значного розвитку досягають світова торгівля і світовий ринок, розпочинається нова історія капіталу.

Внутрішній зміст процесу виникнення економічної системи капіталізму знаходить вияв у перетворенні грошей на капітал, законів товарного виробництва й обігу на закони капіталістичного привласнення.

До капіталізму існував товарний обіг за формулою Т-Г-Т. Тут гроші є посередником в обміні товарів. Рух капіталу виражається формулою Г-Т-Г. Кінцевою метою цього руху є отримання прибутку, додаткової вартості.

Капіталізм вільної конкуренціїпроходить три історичні стадії підвищення продуктивності праці :

1) проста кооперація;

2) мануфактура;

3) машинне виробництво.

Першою і найпростішою була проста кооперація, коли в одній майстерні певна кількість робітників виконувала однокову роботу. Це значно підвищувало продуктивність праці , оскільки спільна праця дає можливість робити те, що не під силу одній людині, народжує дух змагання, дає можливість економити на приміщенні, опаленні , освітленні тощо.

Ще більше зростає продуктивність, коли впроваджуються поділ праці, спеціалізація робітників на виконанні окремих операцій. Підприємство, засноване на поділі праці та ручній техніці, є мануфактурою. Вона підготувала умови для переходу до великої машинної індустрії. Спрощення і виділення окремих операцій давало змогу застосовувати машини, що зумовило спеціалізацію знарядь праці і створило технічні передумови для виникнення машин. До того ж мануфактура підготувала кадри робітників для машинної індустрії.

Поява робочих машин, а потім створення парового двигуна привело до виникнення капіталістичної фабрики. Це забезпечило значне зростання продуктивності праці та здешевлення товарів. Водночас фабрика перетворила робітника на придаток машини. Вона також давала змогу подовжити робочий день, широко використовувати працю жінок і навіть дітей. Фабрика викликала безробіття, погіршувала становище робітників.

Поглиблення суспільного поділу праці, створення великої промисловості – це була промислова революція кінця XYIII – поч..XIX ст.., яка забезпечила технічний переворот, тобто заміну ручної праці машинами, передусім виробництво машин самими машинами. Отже, було створено новий технологічний спосіб виробництва.

Якщо в умовах товарного виробництва товаровиробник, як правило, був творцем того чи іншого продукту, то поділ праці поступово, спочатку у простій кооперації, потім у мануфактурі, перетворив трудівника на часткового робітника, який виконує лише окрему, часткову операцію зі створення продукту. А в умовах машинного виробництва людина перетворюється на придаток машини. Отже, відбувається поступовий процес переходу від формального до реального підкорення праці капіталом, коли найманий робітник невидимими ланцюгами прикутий до капіталу, становить невід’ємний елемент його функціонування. Все це характеризує процес взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин у процесі становлення і розвитку капіталістичної економічної системи.

Основні риси капіталістичного способу виробництва :

1. Монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва.
2. Відсутність засобів виробництва у переважної більшості населення.
3. Власність власника засобів виробництва на виготовлений продукт.
4. Товарне виробництво досягає найвищого розвитку, стає загальним.
5. Конкуренція пронизує всі економічні відносини.
6. Держава регулює окремі сторони виробничих відносин.

Найважливішою ознакою капіталістичного способу виробництва є приватнокапіталістична власність.

Швидкий розвиток продуктивних сил на основі великих винаходів ( динамо-машини, двигуни внутрішнього згоряння, парові турбіни) призвів до укрупнення виробництва, появи монополій, які зосереджують значну частину виробництва цієї галузі. Поряд з концентрацією виробництва, зростанням великих підприємств посилюються процеси централізації капіталу, тобто об’єднання кількох капіталів в один великий капітал.

Основні ознаки монополістичного капіталізму :

1.Власниками засобів виробництва, життєвих засобів, інших об’єктів привласнення, у тому числі інтелектуальної власності, шляхом придбання акцій, частково стають наймані працівники.

2.На зміну індивідуальній формі власності приходять колективні ( акціонерна, кооперативна, державна тощо).

3. Обмежується вільна конкуренція.

Незважаючи на те, що панування монополій має чимало принципово важливих рис, все ж « повного» та «чистого» монополістичного капіталізму не було і не може бути.

Процеси концентрації, спеціалізації та комбінування виробництва у XX ст.., поглиблення суспільного характеру виробництва зумовили перехід від монополістичного до державно-монополістичного капіталізму. Ця тенденція виявилась у роки першої світової війни. Значно посилилась у період економічної кризи 1929-1933 рр. та в роки другої світової війни. У повоєнний час ця форма стала панівною, тому що лише державне втручання в економіку давало змогу забезпечити пропорційність у її розвитку. Саме поєднання могутності монополій та держави дає змогу усунути гостроту економічних суперечностей, забезпечити нормальне функціонування капіталістичної економіки.

Відносини між державою та монополіями досить складні. Хоча держава виражає інтереси монополістичного капіталу, водночас вона змушена обмежувати свавілля монополістичних союзів, приймати антимонопольне законодавство, регулювати відносини між монополіями та приватним бізнесом, між капіталістами та робітничим класом, здійснювати певні соціальні програми. Внаслідок широкого втручання в економіку змінюються відносини власності, насамперед зростають роль і значення державної власності. Як правило, держава бере в свої руки ті галузі, які потребують великих капіталовкладень. Поряд з держаною існують та успішно конкурують індивідуальна, акціонерна, кооперативна та інші форми капіталістичної власності. Як тільки виявляється недостатньо ефективність державної власності й зростає могутність монополій, відбувається реприватизація власності, тобто перетворення її на акціонерну і просто приватну. Державно-монополістичний капіталізм впливає на відносини між найманою працею і капіталом, регламентуючи умови найму, оплати праці та соціального страхування , доповнює оплату праці державними фондами для розвитку освіти, охорони здоров’я , підвищення кваліфікації й перекваліфікації тих, хто вивільнюється з розвитком автоматизації виробництва.

Основні риси державно-монополістичного капіталізму:

1. Особливого значення набуває державна власність на засоби виробництва.
2. Держава втручається в економіку, регулюючи економічні процеси.
3. Економіка мілітаризується.
4. На державному рівні відбуваються процеси економічної інтеграції.

Сучасний капіталізм істотно відрізняється від капіталізму навіть середини минулого століття. Наприкінці ХІХ – в першій половині ХХ ст.. очевидним був процес зростання концентрації виробництва, створення і панування великих підприємств і навіть підприємств-гігантів. На цій підставі робився висновок, що процеси концентрації, усуспільнення виробництва триватимуть і визначатимуть розвиток суспільства. Насправді ситуація істотно змінилася. В нинішніх умовах гігантські підприємства виявляються малоефективними. У зв’язку з цим великі корпорації віддають перевагу середнім і малим виробничим структурам. Саме вони є оптимальними, оскільки відзначаються високою спеціалізацією і дають змогу швидше технічно переоснащувати їх, переналагоджувати на випуск нової продукції, домагатись вищої ефективності.

Склалась своєрідна ситуація. З одного боку, триває концентрація і централізація капіталу, діє загальний закон капіталістичного нагромадження, що зумовлює збільшення масштабів капіталів, посилюється їх злиття, формуються все могутніші об’єднання. За всіма формальними ознаками процес монополізації начебто триває. Однак насправді він не став переважаючим. Йому протидіють об’єктивні чинники:

• виникнення і розвиток нових галузей;
• поява нових капіталів;
• поширення можливостей міжгалузевої конкуренції;

та суб’єктивні чинники :

*усвідомлення суспільством згубності монополізації;

* антимонопольне;

* антитрестовське законодавство.

Через це сучасний капіталізм не можна характеризувати як монополістичний або державно-монополістичний, хоча в розвинених капіталістичних країнах існують « монополії», а держава виконує неабияку і економічну, і соціальну роль.

Змінився не лише капітал, форми його руху, а й сутність найманої праці. НТП зумовив перехід до працезберігаючого типу виробництва. Небачено зросли роль і значення живої, висококваліфікованої праці. Це, в свою чергу, висуває нові вимоги до умов життя і праці людей, розвитку освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників, охорони здоров’я, забезпечення вільного часу, відпочинку тощо, тобто до розвитку соціальної сфери, розвитку людини.

Вихід капіталізму на якісно новий технічний і організаційний рівень зумовлює істотні зрушення в механізмі капіталістичного господарювання. Якщо на попередніх етапах домінуюча роль належала вільній конкуренції чи державно-монополістичному регулюванню , то тепер немає вільної конкуренції та вільного ринку, відходить у минуле і грубе державно - монополістичне втручання в економіку.

Для сучасного капіталізму характерно поєднання принципів самостійності та певної централізації в управлінні виробництвом. Вони стосуються не лише відносин між державою і корпораціями, а й організації діяльності самих корпорацій.

-2-

Для перетворення робочої сили на товар власник робочої сили повинен бути вільною особою.

По-перше, необхідно, щоб людина була особисто вільна і могла розпоряджатися своєю робочою силою. Ця умова виникає внаслідок ліквідації особистої кріпосної залежності.

По-друге, необхідно, щоб така особисто вільна людина була « вільною» від засобів виробництва , тобто позбавленою їх, тому змушена продавати свою робочу силу. Ці умови виникають як наслідок обезземелювання колишніх кріпосних селян.

Проте для перетворення робочої сили на товар лише цих умов недостатньо : у суспільстві необхідна ще і наявність осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, мають змогу купувати робочу силу та на основі її використання здійснювати виробництво.

Товар робоча сила – сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці як об’єкт відносин купівлі – продажу між найманим працівником і власником засобів виробництва.

Особливістю капіталістичного виробництва є те, що воно ведеться на основі найманої праці, тобто на основі продажу і купівлі робочої сили.

Наймана праця – праця, що включається у процес виробництва через продаж робочої сили найманим працівником власнику засобів виробництва.

Стаючи товаром, робоча сила, як і інший товар, має дві властивості : споживну вартість і вартість. Як і будь – який товар, робоча сила має ціну. Ціною робочої сили є вартість товару робоча сила, що виражена в грошах. У реальних відносинах між найманим працівником і капіталістом ціна робочої сили виступає у формі заробітної плати. Тому заробітна плата, з одного боку, є ціною, тобто перетвореною формою вартості товару робоча сила, а з іншого – економічним відношенням між найманим працівником і капіталістом у сфері обігу товару робоча сила.

Вартість робочої силивизначається вартістю засобів існування, необхідних для самого робітника й утримання його сім’ї.

Споживна вартість товару робоча силає її здатність створювати вартість, причому вартість більшу , ніж має сама робоча сила.

Це головна відмінна властивість товару робоча сила, ключ до розуміння суті капіталістичної експлуатації.

Процес праці на капіталістичному підприємстві має двоїстий характер. З одного боку, це процес створення споживних вартостей, а з іншого – процес створення вартості.

Робочий день працівника поділяється на дві частини :

- необхідний час, на протязі якого створюється необхідний продукт;

- додатковий час, на протязі якого створюється додатковий продукт.

Виробництво додаткової вартості та її привласнення – це основний економічний закон капіталізму.

.-3-

З виникненням власності на землю виникає й відповідна форма доходу – земельна рента. Це нетрудовий дохід, який отримує земельний власник. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю.

За своєю природою земельна рента – це не що інше як надлишкова додаткова вартість. Причиною є природні й соціальна монополії, характерні для с/г , які породжують відповідно три основних види земельної ренти :

- диференціальну;

- абсолютну;

- монопольну.

Основний засіб виробництва –земля - у просторі обмежена, з одного боку, наявними земельними угіддями планети, а з іншого, кордонами держави. Водночас потреби в продукції с /г постійно зростають. Це викликане такими постійно діючими факторами, як зростання попиту на с /г продукцію, зростанням населення на планеті, зростанням грошових доходів населення.

Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектора роблять неможливим зосередження виробництва с/г продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої зростаючі потреби в продукції с/г, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання. А вони, як відомо, не всі однакової якості. Є землі кращі за родючістю, є середні й малородючі. Це створює певні виключні умови, які породжують монополію на землю як на об’єкт господарювання.

Сутність цієї монополії проявляється в наступному. Якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на середніх і кращих землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти і вони випадуть з с/г обороту, а попит на продукцію землеробства не буде задовольнятися.

Такі умови створюються через те, що суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як це має місце в промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі.

При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, що мають гірші економічні якості,тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки і реалізації продукції с/г.

Читайте також:

1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
2. III.4 Форматування тексту.
3. IV. Виклад інформаційного матеріалу
4. IV. Виклад інформаційного матеріалу
5. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
6. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
7. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
8. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
9. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
10. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
11. Абсолютизація формально-технічних пошуків у мистецтві ХХ ст.
12. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.

Переглядів: 1499