Міжнародне право в галузі екології

Найважливішим джерелами міжнародного екологічного права є Декларація ООН з навколишнього середовища, яку прийнято в 1972 р. на Всесвітній конференції ООН з проблем навколишнього середовища (Стокгольм, Швеція); Всесвітня стратегія охорони природи, прийнята МСОП (1980р.); "Декларація Ріо", яку схвалено міжнародною конференцією з навколишнього середовища і розвитку в 1992р. (Ріо-де-Жанейро, Бразилія).

Значну роль в реалізації положень цих документів та інших міжнародних конвенцій відіграє спеціалізована організація під назвою Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), а також інші структури Організації Об’єднаних Націй (ЮНЕСКО, ФАО, ВОЗ, МАГАТЕ).

Міжнародне співробітництво України в екологічній сфері визначається Основними напрямами державної екологічної політики, а також міжнародними та міждержавними договорами та угодами.

Розв'язання сучасних екологічних проблем в Україні можливе тільки в умовах широкого й активного міжнародного співробітництва всіх країн у цій сфері. Це зумовлено насамперед такими обставинами:

• глобальним характером екологічних проблем;

• транскордонним характером забруднення навколишнього середовища;

• міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони навколишнього природного середовища;

• необхідністю міжнародного обміну досвідом і технологіями, можливістю залучення іноземних інвестицій.

Україна є учасником понад 20 міжнародних конвенцій та двосторонніх угод, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища. Міжнародні зобов'язання України щодо навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки випливають з положень вже ратифікованих а також тих, що знаходяться в стадії розгляду конвенцій та угод.

Виконання Україною зобов'язань, що випливають із зазначених багатосторонніх угод, потребує приведення внутрішнього законодавства у відповідність з нормами міжнародного права й урахування існуючої міжнародної практики під час розроблення нових законодавчих актів.

Поряд з виконанням зобов'язань України, що випливають із багатосторонніх договорів у галузі охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, в перспективі має важливе значення подальше розширення міжнародного співробітництва за такими напрямами:

• співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони навколишнього природного середовища (ЮНЕП — програма ООН щодо навколишнього середовища, ЄЕК ООН — Європейська Економічна комісія ООН, ПРООН — Програма розвитку ООН; МАГАТЕ — Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН; ФАО — Організація з продовольства й сільського господарства; Центр ООН по населених пунктах; Комісія сталого розвитку; Глобальний екологічний фонд та ін.);

• участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне море, Дунай, Карпати, Донбас та ін.);

• участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії (проблеми відходів, перенесення забруднень повітряними і водними потоками та ін.).

Беручи участь у міжнародному співробітництві, Україна отримує допомогу в галузі охорони навколишнього природного середовища від міжнародного співтовариства. Слід зазначити, що кількість фінансових ресурсів, що виділяються в Україні на охорону навколишнього середовища, відрізняє її від багатьох розвинутих держав і навіть від деяких країн Центральної та Східної Європи. Це пов'язано з пізнім усвідомленням необхідності та вигідності інвестицій в охорону навколишнього середовища. Однак, саме це дає змогу Україні розраховувати на міжнародне співробітництво і можливість отримання фінансової допомоги.

Інтерес може становити доступ до ринку з метою залучення екологічно чистих технологій та обладнання для захисту навколишнього природного середовища України. Інтеграція незалежної України у світове співтовариство уможливила безпосередньо міжнародну економічну, технічну та експертну допомогу.

Головними її напрямами є:

• гранти (безоплатна допомога) та в майбутньому можливі кредити Програми розвитку ООН, Програми охорони навколишнього природного середовища. Перші гранти було спрямовано на збереження біорізноманіття (дельта Дунаю та Східні Карпати), а також регіонально важливий проект — захист Чорного моря від забруднення;

• допомога Європейського Союзу в рамках технічної допомоги країнам СНД (TACIS). Хоча проблеми охорони навколишнього природного середовища не належать до пріоритетних програм TACIS;

• міжнародна допомога окремих розвинутих країн (США, Канади, Нідерландів, Німеччини, Данії, Великобританії) як у рамках багатосторонніх програм, так і на підставі двосторонніх угод. Міжнародна допомога насамперед повинна використовуватися згідно з внутрішніми регіональними пріоритетами для розв'язання проблем Дніпра та інших річок України, проблем якості питної води, проблем Донецько-придніпровського регіону, Полісся, Чорного та Азовського морів, ліквідації наслідків Чорнобильської аварії тощо.

Отже, як бачимо, екологічне право тісно пов’язане з міжнародним правом, оскільки проблема забезпечення екологічної безпеки з регіональної та національної перетворилась на глобальну. Про що свідчать усі згадані вище угоди прийняті міжнародними екологічними форумами, наявність великої кількості спеціалізованих міжнародних організацій, і ще на практиці реалізують наукові, правові та інші програми подолання цього є також оголошення 6 червня – Всесвітнім днем охорони навколишнього середовища.

проблемами охорони навколишнього природного середовища займаються багато регіональних організацій загальної і спеціальної компетенції.

Так, Маастрихтський договір про Європейський союз (ЄС) закріплює природоохоронні цілі цієї організації — сприяти на міжнародному рівні заходам, що належать до регіональних і загальносвітових проблем навколишнього середовища. Додатками до Маастрихтського договору є три декларації з екологічної тематики: директиви про шкідливі викиди; про вплив заходів ЄС на охорону навколишнього середовища; про захист тварин.

У рамках ЄС у травні 1990 року були створені Європейське агентство з питань навколишнього середовища і Європейська мережа інформації і спостереження за навколишнім середовищем. Основним завданням цього Агентства є надання ЄС і державам-членам об'єктивної інформації з метою розроблення та реалізації діючої й ефективної політики стосовно навколишнього середовища. Агентство складає щоквартальні звіти про якість, інтенсивность і характер впливу на навколишнє середовище, розробляє єдині оцінні критерії, дані про стан середовища. Пріоритетними об'єктами спостереження в діяльності Агентства є: повітря, його якість і викиди в атмосферу; вода, її якість і агенти, що забруднюють водні ресурси; грунт, його стан, флора, фауна, біото-ки та їх стан; землекористування і природні ресурси; утилізація і повторне використання відходів, безвідхідні технології; шумове забруднення; хімічні речовини, що завдають шкоду навколишньому середовищу, і т.д.

Інші регіональні організації (ОБСЄ, РЄ, СНД) приділяють усе більше уваги проблемам екологічної безпеки. Так, у рамках ОБСЄ в Софії в 1989 році була проведена Нарада із захисту навколишнього середовища. У рекомендаціях Наради, що були пізніше прийняті Паризькою зустріччю на вищому рівні (1990 рік), підкреслювалася важливість співробітництва держав у науково-технічному, адміністративному, правовому й освітньому аспектах захисту навколишнього середовища.

До регіональних організацій спеціальної компетенції можна віднести Комісію для країн південної частини Тихого океану, що була створена в 1947 році. її основним завданням є сприяння поліпшенню економічних, соціальних і культурних умов, а також охороні навколишнього середовища за допомогою взаємних консультацій урядів держав регіону.

Прикладом міжнародного субрегіонального співробітництва держав у сфері природоохоронної діяльності може служити Програма із захисту Чорного моря, розроблена у рамках створеної в червні 1992 року Організації Чорноморського економічного співробітництва.

Велику роль у захисті навколишнього природного середовища відіграють міжнародні неурядові організації (Всесвітній фонд охорони дикої живої природи, Грі-нпіс, Міжнародний інститут з навколишнього середовища і розвитку, Міжнародна рада із природоохоронного права, Міжнародний екологічний суд та ін.). їхня діяльність активізується й набуває на міжнародній арені усе більш діючого характеру, забезпечуючи суспільну підтримку і контроль міжнародної громадськості в питаннях екологічної безпеки. Міжнародна практика в останні роки дає приклади позитивної взаємодії держав і міжнародних міжурядових організацій із цими суспільними структурами в екологічній сфері.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Хід лекції	\|	Контрольні питання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.