Соціологія конфлікту як галузь соціологічного знання.

Термін «конфлікт» (від лат conflictus ) буквально означає «зіткнення». Тому під конфліктом розуміють певні протиріччя, антагонізми, колізії, що пов’язані із суперечливим перетином прагнень, інтересів, поглядів окремих людей чи соціальних груп. Конфлікт виникає тоді, коли люди починають усвідомлювати, що їхні інтереси, потреби не можуть бути задоволеними у разі збереження існуючої системи соціальних відносин і починають діяти так, аби змінити ситуацію. Залежно від змісту, характеру та спрямованості таких дій конфлікт може наростати, послаблюватися або розв’язуватись.

Конфлікт і пов'язана з ним проблематика є об'єктом багатьох гуманітарних дисциплін, серед яких наприкінці XX ст. поступово сформувалася окрема соціологічна теорія – соціологія конфлікту.

Соціологія конфлікту – це галузь соціології, яка вивчає природу, механізм виникнення та розгортання, а також способи попередження та розв’язання соціальних конфліктів.

Соціологія конфліктів зосереджує свою увагу на дослідженні:

- Соціальної природи та структури конфлікту;

- Причин та умов виникнення;

- Механізмів попередження та подолання конфліктів;

- Можливостей їх прогнозування;

- Типології та класифікації конфліктів;

- Їх ролі у функціонуванні соц. систем.

Предмет соціології конфлікту: з’ясування соціальтної природи та сутності конфліктів, принципів їх діагностики; соціологічний аналіз конфліктів їх типологія та класифікація; визначення способів подолання та механізмів управління соціальними конфліктами.

Першим звернув свій погляд на соціальний конфлікт Арістотель. Певні думки щодо природи та розв'язання конфлікту присутні у філософських системах Т.Гоббса, Ж.-Ж. Руссо. Як соціальне явище конфлікт був уперше розглянутий А.Смітом, який вважав його основою поділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними. Гегель вбачав причину соціального конфлікту в соціальній поляризації суспільства. Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К. Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля. К. Маркс застосовував конфліктологічну парадигму до всього історичного розвитку, розглядаючи його як боротьбу класів. Міжкласовий конфлікт він вважав передусім антагоністичним зіткненням інтересів правлячого та пригнобленого класів, стверджуючи, що чим виразнішою буде їх поляризація, тим більше насильницьких форм набуде розв'язання конфлікту. Підхід до вивчення конфліктів у теорії К. Маркса був однобічним та обмеженим. Об'єктивно і глибоко проаналізувавши реальне розгортання конфлікту, він бачив лише один варіант його розв'язання — соціальний вибух і революцію.

Ширший і багатогранніший розгляд суспільства у світлі конфліктологічної парадигми зробив М. Вебер. Головний конфлікт сучасного йому суспільства він вбачав у боротьбі між політичними партіями.

Формулювання засадничих принципів теорії конфлікту, впровадження в науковий обіг терміна «соціологія конфлікту» відбулося завдяки німецькому соціологу Г. Зіммелю, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. На його думку, чим гостріший конфлікт, тим згуртованішими є групи, що конфліктують; чим менша гострота конфлікту, тим імовірніше, що він виконує інтегруючу функцію у суспільстві; чим частіші конфлікти й менша їх гострота, тим імовірніше, що учасники конфліктуючих груп можуть позбутися ворожнечі й підтримати систему, виробивши норми врегулювання конфлікту. Отже, на відміну від К. Маркса, Г. Зіммель вважав, що конфлікт не тільки може бути врегульований мирними засобами, а й стати засобом розвитку суспільства.

Із сучасних вчених найчастіше вдаються до проблеми соціології конфлікту Л. Козер, Р. Дарендорф, К.-Е. Боулдінг. Американський соціолог Л. Козер у праці «Функції соціального конфлікту» обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту, який є своєрідним запобіжним клапаном системи, з допомогою якого суспільство пристосовується до нових умов. Всі різновиди конфлікту він типізував на внутрішні та зовнішні, виокремлюючи у кожному з них соціально-позитивні, які ведуть до розвитку системи, та деструктивні конфлікти, що загрожують її існуванню. Демократичні, гнучкі суспільства

небезуспішно намагаються використати конфлікти собі на користь, оскільки толерантне ставлення до них дає змогу соціальній системі перетворити їх на засіб самооптимізації.
Поняття «соціальний конфлікт»

Конфлікт має соціальну природу, оскільки учасниками конфлікту завжди люди або певні соціальні групи та спільноти.

Соціальний конфлікт – це зіткнення протилежних цілей, поглядів двох або більше суб’єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів.

Конфлікти є повсякденним і природним явищем суспільного життя. Вони є джерелом змін , що відбуваються у суспільстві, розвиток якого є безперервним процесом виникнення та розв’язання різноманітних суперечностей особистостей і соціальних груп. Саме внаслідок конфліктів суспільні відносини стають більш мобільними, динамічними, здатними до модернізації та оновлення, адже відкидаються віджилі норми мислення та поведінки людей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціальні відносини.	\|	Причини й умови виникнення конфлікту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.