• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 6. Тема: Географія сфери послуг

1. Поняттєво-термінологічний аппарат географії СП. (Дефеніції понять «соціальної сфери», «сфери послуг» та «соціальної інфраструктури»).

2. Особливості структури та територіальної організації сфери послуг

3. Чинники розвитку та методичні особливості дослідження СП.

Соціальна географія вирізняється в першу чергу через те, що досліджує інтереси людини, мотивацію її поведінки, взаємодію і взаємозв’язки людини з соціальними та іншими групами суспільства в територіальному аспекті. Тобто центральним об’єктом дослідження соціальної географії є людина, людський соціум, суспільні групи, територіальні та інші спільності людей. Об’єктом дослідження соціальної географії є також соціальна сфера в просторовому вимірі.

Соціальна сфера – відносно самостійна сфера життєдіяльності суспільства, яка охоплює відносини між соціальними спільностями, всередині цих спільностей, між окремими особами, які займають різне положення в суспільстві й беруть неоднакову участь в його соціальному житті. Саме в цій сфері протікає соціальне життя. Тут реалізуються соціальні потреби та інтереси соціальних груп і спільностей, відносини суспільства й особи, вона охоплює умови праці, здоров’я та дозвілля. Основними структурними компонентами соціальної сфери є соціальна структура, соціальні відносини і матеріальні утворення, які їх закріплюють. Соціальну сферу складають соціально-побутові умови життя людей, система освіти, охорона здоров’я, культура, соціальне забезпечення тощо. Останні ми часто асоціюємо із сферою сферою послуг або із соціальною інфраструктурою.

При цьому існують активні дискусії стосовно їх розмежування.

Соціальна сфера являє собою частину економічної системи, функціональним призначенням якої є надання послуг соціального призначення. В даному випадку поняття «сфера» слід розглядати як сукупність видів економічної діяльності, які мають чітко виражену спільність функцій, особливе призначення в суспільному поділі праці та низку характеристик, що істотно відрізняють ці види економічної діяльності від матеріального виробництва, зокрема: здебільшого збіг стадій виробництва та споживання, наявність безпосереднього контакту зі споживачем, орієнтація на індивідуального споживача або суспільство в цілому, локальність споживання через неможливість транспортування та накопичення послуг.

Більшість точок зору щодо трактування соціальної інфраструктури можна звести до двох основних позицій:

Більшість точок зору щодо трактування змісту „соціальної інфраструктури” можна звести до двох основних напрямів: одні науковці розглядають соціальну інфраструктуру як комплекс сфер діяльності, ототожнюючи їх прямо або опосередковано з соціальною сферою, інші – під соціальною інфраструктурою розуміють сукупність об’єктів, що забезпечують загальні умови для ефективної економічної діяльності людини у всіх сферах суспільного життя.

За визначенням В. Поціорковського, є три етапи генезису поняття „соціальної інфраструктури”. Перший етап – відсутність поняття “соціальна інфраструктура”. Пояснення відповідних соціально-економічних процесів ведеться в інших категоріях (невиробнича сфера, сфера послуг, сфера обслуговування). Другий – пов’язується з появою поняття “соціальна інфраструктура”, проте власне соціальна інфраструктура ще не виділена як самостійний об’єкт дослідження. Третій етап характеризується появою робіт, в яких соціальна інфраструктура постає самостійним об’єктом дослідження.

Визначення соціальної інфраструктури у вітчизняній науці сформувалося на межі галузей соціально-економічних знань та сфери обслуговування. Перші ґрунтовні праці, присвячені дослідженню соціальної інфраструктури, з’явилися в 70-ті роки XX ст. На початковому етапі часто відбувалося зведення соціальної інфраструктури до сфери послуг. Соціальна інфраструктура – досить складне і недостатньо вивчене явище. У науковій літературі до теперішнього часу не існує єдиного уніфікованого визначення, все ще продовжується процес його конкретизації.

На нашу думку, соціальна інфраструктура – це сукупність певних сфер діяльності, функціонування яких спрямовано на задоволення особистих потреб населення, забезпечення його життєдіяльності та гармонійного розвитку кожної людини.

Сфера обслуговування населення — це сфера суспільної діяльності, в якій здійснюється виробництво послуг, доведен­ня їх до споживачів, а також обслуговування процесу спо­живання для задоволення потреб населення. Сфера послуг становить сукупність галузей народного господарства, про­дукція яких має вигляд послуг.

2. Помітний внесок у написанні навчальних посібників з географії сфери обслуговування, СП, розділів у посібниках, присвячених соціальному комплексу, соціальній географії зробили Куценко В. І., Юрківський В. М., Топчієв О. Г., Любіцева О. О., Шевчук Л. Т., Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. та ін.

До сфери послуг (СП) належать заклади, установи, підприємства, що виконують специфічні суспільні функції, безпосередньо спрямовані на задоволення особистих матеріальних і духовних потреб людей (населення) з метою підвищити їхній життєвий рівень.

Починаючи з 2000 р., до СП входять підприємства, головним видом діяльності яких є надання послуг як населенню, так і іншим споживачам. Так, згідно з Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД) до СП належать також послуги, пов’язані з сільським, лісовим, рибним господарствами, мисливством, добувною і обробною промисловістю, виробництвом та розподілом електроенергії, газу і води, будівництвом, оптовою та роздрібною торгівлею, транспортом, зв’язком, державним управлінням, фінансовою, екстериторіальною діяльністю тощо.

Незважаючи на те, що понині немає загальноприйнятої (єдиної) класифікації СП, ми дотримуємося функціонального групування галузей (видів діяльності), які задовольняють потреби населення у певному виді послуг. Під цим кутом зору можна виок­ремити такі види послуг: торгівля й громадське харчування; транспорт і зв'язок з обслуговування населення; житлово-ко­мунальне господарство; побутове обслуговування; охорона здоров'я; рекреаційне обслуговування; народна освіта, куль-тура, мистецтво; кредитування й страхування, апарат управ­ління тощо.

Кожен із наведених видів послуг включає багато підвидів, конкретних послуг і підприємств. Про те можливе їхнє групування:

за соціальною значущістю (сощально-побутові й соціально-культурні)„Географія соціально-побутового (матеріально-побутового) комплексу” і його підкомплексів: „Географія житлово-комунального і готельного господарства (комплексу)”, „Географія побутових послуг”, „Географія торгівлі і ресторанного господарства”, „Географія соціально-духовного (соціально-культурного) комплексу” і його підкомплексів: „Географія освіти і наукової діяльності”, „Географія медичного і рекреаційного (оздоровчого) комплексу”, „Географія комунікаційного комплексу” і його підкомплексів: „Географія зв’язку”, „Географія пасажирського транспорту”,

ступенем стабільності (стаціонарні, тимчасові, пересувні),

періодичністю (повсякденні, періодичні та епі­зодичні),

за характером поширення (масові та унікальні) й т. ін.

Роль сфери обслуговування в процесі суспільного ви­робництва й відтворення визначається тим, що, по-перше, без сфери обслуговування неможливий сам процес виробництва й відтворення, по-друге, розвиток сфери сприяє збільшенню вільного часу людини і, по-третє, забезпечує матеріальні потреби людей, духовні блага й соціальні послуги.

Збагачення духовного світу людини, розвиток культури й освіти, нарощування інтелектуального потенціалу суспільства стає не лише потребою самої людини, а необхідною умовою реалізації досягнень НТР, поступу в економіці. Тому пробле­ма виробництва, розподілу та споживання духовних благ і соціально-культурних послуг набуває першочергового зна­чення й зумовлює швидкі структурні зрушення між сферою матеріального виробництва та сферою послуг, соціальною сферою на користь останньої.

Прискорене зростання питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва — це закономірний процес, характерний для всіх розвинених країн. Він є показником високого рівня розвитку продуктивних сил, продуктивності суспільної праці, коли дедалі менша час­тина зайнятих у сфері матеріального виробництва забезпе­чує створення такого обсягу матеріальних благ, який не лише задовольняє потреби населення своєї країни, а й забезпечує величезний їх експорт в інші країни. Разом з тим високий рівень продуктивності суспільної праці сприяє вивільненню робочої сили зі сфери матеріального вироб­ництва і перехід їх у сферу послуг.

Соціальна сфера, яку в колишньому СРСР безпідставно включали до невиробничої, є сферою виробництва послуг, бо освіта, охорона здоров'я, культура тощо і зайнята в них праця вчителів, лікарів, бібліотекарів та інших працівників культури виступає у вигляді послуг навчання, лікування, задоволення культурних потреб. Хоч послуги, на відміну від матеріальних благ, не мають матеріального втілення, але по суті вони є таким самим втіленням праці, як і товари, вони мають споживчу вартість та вартість. З прогресом суспільства зростає й роль соціальної сфери у розвитку людини — головної продуктивної сили суспільства, а в умовах науково-технічної революції, коли від людини, її знань, компетентності, від­повідальності залежить функціонування складних об'єктів, роль цієї сфери, розвиток людини стають багато в чому вирішальними для поступу суспільства в цілому.

До функцій сфери обслуговування належать:

1) виховання молодого покоління й підготовка до су­спільно корисної праці (освіта, вища освіта);

' 2) збільшення тривалості періоду працездатності в осіб старшого віку і зниження втрат робочого часу через тимчасову непрацездатність (охорона здоров'я, фізична культура);

3)запобігання зниженню продуктивності праці впродовж робочого дня (громадське харчування, пасажирський транспорт);

4)забезпечення умов для відпочинку працівників, підвищення їхнього культурного рівня (житлове господарство, культура, мистецтво);

5)збільшення абсолютної чисельності працівників у суспільному виробництві за рахунок вивільнення жінок із домашнього господарства (дитячі дошкільні заклади).

Сферу обслуговування можна розглядати як соціально-економічну систему. Система, звичайно, розуміється як су­купність, комплекс певним чином взаємопов'язаних і дієвих елементів, які складають єдине ціле. Проте сфера обслугову­вання, на перший погляд, уявляється набором, сумою різних за призначенням видів обслуговування, тобто не цілісною, а просто сумарною системою, в якій елементи або види обслу­говування, мало пов'язані або взагалі не пов'язані між собою, виконують тільки їм властиві функції. Але результатом їхніх функціонування та взаємодії є якісно новий склад, вла­стивість суб'єкта обслуговування — людини, яка інтегрує в собі елементи даної сфери. Саме на цій підставі сферу обслу­говування можна вважати цілісною системою, а не меха­нічною сумою її складників — видів обслуговування.

Системність сфери обслуговування зумовлена її певною цільовою функцією, тобто задоволенням різноманітних потреб людини. Вирішальною системоутворювальною властивістю є цілісність системи, тобто єдність частин, їх взаємозв'язок, взаємодія і взаємозумовленість. Хоч би якою була природа послуг, вони становлять єдність, зумовлену метою їхнього функціонування.

Ефективний розвиток кожного виду послуг можливий лише вкупі з іншими, оскільки немає послуг головних і другорядних, — усі вони однаково важливі для розвитку людського суспільства. У цьому ознака їхньої органічної цілісності, прояву їхніх системотворних зв'язків.

Територіальна система сфери обслуговування — це комплекс різних видів підприємств сфери послуг, єдиних за функ­ціональним призначенням, покликаних забезпечити необ­хідні умови для відтворення і всебічного розвитку певної територіальної спільності населення.

Найголовніше в територіальній структурі сфери обслуго­вування — спосіб поєднання всіх елементів на даній те­риторії, й не просто поєднання окремих елементів —закладів обслуговування, а поєднання саме їхніх зон обслуговування, що накладаються одна на одну, взаємно перекриваються, утворюючи різної розмірності й конфігурації ареали, райони, зони обслуговування, себто територіальні системи обслугову­вання різного таксономічного рівня.

За основу вирізнення таксономічних рівнів слід взяти адміністративно-територіальний поділ країни. Це зумовлю­ється практикою організації обслуговування населення в ме­жах низових адміністративних районів, областей, окремих населених пунктів. Крім того, на мікрорівні необхідно врахо­вувати принципи містобудшного членування території насе­лених пунктів.

Отже, ієрархію територіальної системи сфери обслугову­вання можна уявити в межах держави, економічного району, області, групи низових адміністративних районів, низового адміністративного району, села, групи взаємозв'язаних насе­лених місць, населеного пункту і його окремих територій, де можна селитися.

Під рівнем розвитку територіальної системи сфери обслу­говування розуміються не тільки абсолютні або відносні розміри вироблюваних і споживаних населенням послуг, а й ступінь комплектності набору послуг, якість наданих послуг, їхня доступність для населення.

Територіальна організація обслуговування населення — це закономірний процес просторово-ієрархічної локалізації соціальної інфраструктури у взаємозв'язку з розселенням, соціальними, економічними, природними, технологічними та іншими факторами й структурами управління, що виконує певні функції в суспільному відтворенні.

3. Сфера обслуговування населення, як одна з передумов підвищення добробуту і всебічного вдосконалення особи, розвиваючись диференційовано в просторі й часі, має забез­печити приблизно однакові можливості для одержання всіх видів послуг кожним членом суспільства.

Мережа об'єктів соціальної інфраструктури не лише досить різноманітна за видами, а й диференціюється залежно від частоти відвідування закладів масового обслуговування. Тому виокремлюють первинні комплексні центри з дуже малим радіусом обслуговування — в межах зручної пішохідної до­сяжності, далі —комплексні центри локального та районного значення, які вимагають для свого нормального функціо­нування транспортного забезпечення (насамперед місцевими видами транспорту), потім міжрайонні й регіональні комп­лексні центри, де зосереджуються унікальні види соціально-культурної та іншої діяльності з обслуговування населення. Доступність останніх можлива завдяки розвиткові між­районних видів транспорту (залізничного, авіаційного то­що).

Категорії послуг диференціюються відповідно до їхнього значення й частоти попиту. Перша, або низька, категорія послуг задовольняє повсякденні життєві потреби населення. Вони поширені повсюдно й досить пропорційно щодо насе­лення (житло, гастрономи, громадське харчування, початкові школи тощо). Друга категорія послуг задовольняє періодичні потреби людини (бібліотеки, кінотеатри, аптеки тощо). Третя категорія — епізодичні потреби (театр, спеціалізовані ме­дичні центри тощо).

Грані між цими категоріями послуг відносні. Зі зростан­ням ступеня задоволення потреб посилюється попит на пос­луги вищого порядку, що переходять у розряд послуг повсяк­денного попиту. Це характерно передусім для послуг, що їх задовольняють у вільний час (спорт, художня творчість тощо).

Розміщення сфери послуг безпосередньо залежить від скла­ду населення за статтю, віком, зайнятістю в галузях народного господарства, рівня його освіти, кваліфікаційного складу, режиму відтворення (рівня народжуваності, смертності, мі­грації), стану здоров'я тощо. Чисельність і структура населен­ня зумовлюють обсяг і структуру його потреб, а значить, потужність і склад інфраструктурного потенціалу території. Частота споживання послуг у межах добового, тижневого, місячного, річного циклів життєдіяльності людини визначає щільність мережі закладів обслуговування: найгустішою є мережа закладів повсякденного попиту, далі ступінь густоти відповідно зменшується для закладів періодичного та епі­зодичного попиту.

На розміщення соціальної інфраструктури безпосередньо впливають фактори розселення населення: рівень урбанізації, співвідношення міського і сільського населення; густота на­селення й населених пунктів, їхня віддаленість один від одного; територіально-ієрархічна підпорядкованість населе­них пунктів (столиця, область, внутрішньообласні центри й т. ін.), частка населених пунктів різної величини тощо

Методика …..Процес дослідження соціальної інфраструктури умовно можна поділити на чотири етапи.

На першому етапі дослідження потрібно ознайомитися із станом досліджуваної проблеми, визначити об’єкт та предмет дослідження, що пов’язаний в першу чергу з ознайомленням із понятійним апаратом та аналізом методичних підходів. Встановити роль та значення соціальної інфраструктури в період трансформації економіки країни; розглянути основні зв’язки між різними видами інфраструктури (виробничою, ринковою та ін.), що впливають на розвиток та розміщення її основних об’єктів. Сформувати вимоги сучасного суспільства до рівня розвитку та якості і кількості послуг, що надаються соціальною інфраструктурою країни та певних її регіонів. Наступною складовою цього етапу повинен стати вибір підходів (з якої позиції буде розглядатись об’єкт), напрямів і методів дослідження. Виявлення основних закономірностей розвитку та розміщення соціальної інфраструктури, факторів і принципів, що впливають на її розвиток і розміщення.

Другий етап складається з проведення аналізу рівня розвитку соціальної інфраструктури та дослідження впливу різноманітних чинників на її розвиток та розміщення. Основою другого етапу є аналіз сучасного стану соціальної інфраструктури, визначення основних тенденцій у розвитку ЖКГ, освіти, культури тощо; встановлення спектру проблем, що перешкоджають розвитку соціальної інфраструктури як на державному, так і на регіональних рівнях; характеристика сфер соціальної інфраструктури та розподіл регіонів за рівнями забезпеченості її об’єктами.

Третій етап полягає у виявленні тенденцій розвитку соціальної інфраструктури та напрямів удосконалення її розвитку та розміщення; аналізу основних засад державного регулювання розвитку та механізму вдосконалення територіальної організації соціальної інфраструктури.

Четвертий етап базується на визначенні перспектив розвитку соціальної інфраструктури та розробці прогнозів, на основі яких розробляються соціально-економічні програми розвитку.

Читайте також:

1. IV. Вартість знака для товарів і послуг та фірмового найменування
2. VII. За видами товарів і послуг
3. Автоматизація туристичних послуг
4. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
5. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
6. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
7. Аналіз обсягу пропозиції і реалізації послуг туристського підприємства
8. Аналіз предметної сфери соціальної роботи
9. Антропогенні забруднення біосфери
10. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
11. Аудит витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг
12. Аудит готової продукції та продажу товарів, робіт та послуг

Переглядів: 6167