Українська фразеологія формувалася впродовж віків, поповнювалась з таких джерел:
1. Усна народна творчість: про вовка промовка; накрити мокрим рядном; скільки вб'єш, стільки в'їдеш; чужими руками жар загрібати.
2. Виробничо-побутове життя: тріщить по всіх швах; сім раз відміряй, а один раз відріж; латати дірки (з мови кравців); грати першу скрипку; підвищувати тон (з мови музикантів); цей номер не пройде, відігравати роль (з мови артистів); виконувати завдання на відмінно (з мови учителів та учнів); дружній череді вовк не страшний ( з мови пастухів); лити воду на чужий млин (з мови мірошників); взяти в шори (з мови лимарів); не святі горшки ліплять (з мови гончарів); взяти під обстріл (з мови військових); антонів вогонь (з мови медиків).
3. З висловлювань видатних і відомих майстрів художнього слова: А хура й досі там (Глібов); У ріднім краї навіть дим солодкий та коханий (Л.Українка); На всіх язиках мовчить, бо благоденствує (Т.Шевченко).
4. З античної літератури: сади Семіраміди; прокрустове ложе, спалити мости.
5. З біблійних виразів: Содом і Гоморра; берегти як зіницю ока; пити (гірку чашу.)
6. З дотепного народного мовлення: не до солі (тобто ніколи).