Специфіка фінансової діяльності підприємств комунального обслуговування

Порівняно з іншими галузями народногосподарського комплексу в комунальному господарстві є відмінності у складі та структурі, розрахунку нормативів і показників використання, порядку і джерелах фінансування основних фондів і оборотних активів, зумовлені специфікою технологічних процесів і фінансово-господарської діяльності.

Особливості складу основних фондівкомунального господарства є те, що поряд з виробничими фондами (інженерно-технічними спорудами і мережами загальноміського призначеннями: водопровідними станціями, каналізаційними очисними спорудами, кільцевими та магістральними водопроводами, теплоцентралями; обладнанням заводів з переробки побутових відходів і сміття та ін.) до нього входять фонди зовнішнього благоустрою населених пунктів ( дороги, мости і тротуари, пішохідні переходи та естакади, набережні; електричні опори для вуличного освітлення; багаторічні насадження; об’єкти архітектури малих форм – пам’ятники, фонтани тощо). Слід звернути увагу, що структура основних фондів комунальних підприємств розрізняється залежно від галузі комунального господарства. Так, наприклад, у водопрвідно - каналізаційному, газовому господарствах, електро- і тепло постачанні переважають передавальні споруди, у готельному і побутовому господарстві – будівлі, а в міському електротранспорті – пересувний склад. Крім того, ця структура залежить природно-кліматичних і місцевих умов та науково-технічного прогресу.

У процесі фінансового плануваннята аналізу на підприємствах комунального господарства використовується типовий набір показників, що характеризують ефективність використання основних фондів (фондовіддача, фондомісткість, рентабельність основних засобів і сума прибутку на одну гривню основних засобів). Причому, показник фондовіддача обчислюється, як у вартісному, так і в натуральному вираженні, так як продукція більшості підприємств комунальної сфери є однорідною (наприклад, визначається об’єм поданої через водопровід води, об’єм відведених стічних рідин на одну гривню основних виробничих фондів).

Відтворення основних фондів і відновлення виробничих якостей комунальних підприємств здійснюється шляхом ремонту та капіталовкладень. При цьому застосовується система планово-попереджувальних (комплексу заходів превентивного характеру, спрямованих на підтримування основних засобів у справному техніко-експлутаційному стані) та аварійних ремонтів обладнання, машин, агрегатів, мереж і споруд, що потребує значних фінансових ресурсів на їх проведення. Видатки на поточний ремонт відносять на собівартість реалізованої продукції (послуг), а затрати на капітальний ремонт, як правило, частково включається до собівартості, а частина їх компенсується за рахунок амортизаційних відрахувань, наявних прибутків та бюджетних асигнувань.

Оборотні кошти комунальних підприємств, як у промисловості і сільському господарстві, поділяються на оборотні виробничі фонди, фонди обігу. Однак, склад і структура названих груп мають істотні відмінності порівняно з іншими галузями економіки, які пояснюються своєрідністю виробничо- господарської діяльності і процесу продажу продукції (послуг) таких підприємств.

За методами планування, організації та регулювання оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих оборотних активів для більшості комунальних підприємств відносять:

· допоміжні матеріали;

· запасні частини для ремонту;

· паливо і пальне, паливо мастильні матеріалі;

· тара;

· господарський інвентар та інші малоцінні і швидкозношувані предмети;

· витрати майбутніх періодів;

· абоненти (непрострочена заборгованість споживачів послуг).

До ненормованих оборотних коштів належатимуть:

· грошові кошти на рахунках в банках і в касі підприємств;

· кошти в незакінчених розрахунках (за винятком абонентської заборгованості).

За джерелами утворенняоборотні кошти комунальних підприємств можна поділити на три групи: 1) власні – створюються за рахунок бюджетних асигнувань та отриманого прибутку; 2) прирівняні до власних – фінансуються за рахунок стійких пасивів; 3) позичені – формуються з коштів, залучених на фінансовому ринку.

При плануванні та калькулюванні собівартості послугпідприємства й організації житлово-комунального господарства керуються «Методичними рекомендаціями з планування, обліку та калькулювання собівартості робіт і послуг на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства», затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 6 березня 2002р.№47. Цей нормативний цін (й документ регламентує порядок групування витрат для розрахунку показників планової собівартості, які використовуються при формуванні цін (тарифів) на роботи (послуги), для визначення потреби в оборотних коштах і планування прибутку житлово-комунальних підприємств різних галузей.

Виручка від реалізації в комунальному господарстві – основний вид доходів і джерело відшкодування експлуатаційних витрат. Її величина залежить від двох чинників: обсягу поставленої споживачам продукції (наданих послуг) у натуральному вираженні та розміру тарифів (цін) на неї.

Тариф на житлово-комунальні послуги –це офіційно встановлена органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування ставка плати за утримання житлових будинків та прилеглих територій або надання комунальної послуги населенню і суб’єктам господарювання, що забезпечує мінімально необхідний рівень відшкодування експлуатаційних витрат та фінансування програм розвитку об’єктів житлово-комунальної сфери при дотриманні нормативних вимог щодо якості вказаних послуг.

Формування тарифів на житлово-комунальні послуги зводяться до таких етапів:

· на першому етапі розрахунку тарифів проводиться аудит фактичного рівня собівартості комунальних послуг, у процесі якого виявляються нераціональні витрати, резерви зниження собівартості;

· на другому етапі, на підставі нормативів з урахуванням необхідних коригувань фактичних витрат, вираховується планова собівартість;

· третім етапом формування тарифів є обчислення економічно обґрунтованого прибутку на основі визначення об’єктивних потреб підприємства у фінансових ресурсах для забезпечення розвитку його виробничої і соціальної сфер.

Отже, розмір тарифів розраховується за формулою:

Т= Сод + Под

де Сод - планова собівартість одиниці послуги згідно зі скоригованими нормативами;

Под - плановий прибуток підприємства на одиницю послуги, потрібний для його функціонування та розвитку, віднесений до одиниці послуги.

Визначений тариф підлягає перевірці встановленим нормативам споживання житлово-комунальних послуг, скорегованих з урахуванням місцевих особливостей.

Плановий обсяг рентабельності (Р), що закладається у тариф на кожний конкретний вид послуг, визначається як відношення сукупного планового прибутку (П) до собівартості загального обсягу запланованих послуг (С), тобто

Р = П : С.

У прибуткових галузях комунального господарства система тарифів диференційована залежно від категорій споживачів, місця споживання, цільового призначення якості послуг.

Тарифиподіляються на такі групи:

· тарифи міського транспорту – у межах одного населеного пункту єдині;

· тарифи санітарно-технічних підприємств (водопровід, каналізація, санітарна очистка) – диференційовані за споживачами;

· тарифи енергетичних підприємств – диференційовані за споживачами і цільовим призначенням;

· тарифи за проживання у готелях, відвідування лазень, надання пральних та інших послуг населенню – диференційовані залежно від якості послуг.

Для планування обсягу виручкипідприємства комунального обслуговування користуються методом прямого розрахунку: тарифна ставка множиться на запланований обсяг реалізованої продукції (послуг) у натуральному вираженні. У випадку надання комунальних послуг за тарифами, диференційованими залежно від категорій споживачів, розрахунок планової суми виручки може проводитися двома способами:

· шляхом визначення і додавання обсягів отриманих доходів (виручки) стосовно окремих категорій споживачів, за цільовим використанням або рівнем якості обслуговування;

· на основі середньої (середньозваженої) тарифної ставки, яка склалася у попередньому періоді, скоригованої на передбачувані у плановому періоді зміни щодо розподілу обсягу продукції (послуг) за категоріями споживачів, цільовим призначенням та якістю.

При застосуванні другого методу середній (середньозважений) тариф визначається діленням загальної суми доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) комунального підприємства на її обсяг в натуральному вираженні або за допомогою формули

Тср = E Ті *Уі ,

де, Тср – середній (середньозважений) тариф на продукцію (послуги);

n – число категорій споживачів ( напрямів цільового призначення або рівня якості ) продукції (послуг);

Ті – тариф для і-ї категорії споживачів (напряму цільового призначення або рівня якості) продукції (послуг);

Уі – частка і-ї категорії споживачів ( напряму цільового призначення або рівня якості) у загальному обсязі реалізованої продукції (послуг).

Отже, на середній (середньозважений) тариф і , відповідно, на й на обсяг виручки впливає структура споживання продукції (робіт, послуг), тому підприємства комунального обслуговування з метою підвищення доходу (виручки) і прибутку від реалізації зацікавлені в збільшенні частки продукції, яка відпускається за підвищеними тарифними ставками.

У процесі планування загального обсягу доходів підприємств поряд із доходом (виручкою) від реалізації продукції (робіт, послуг) необхідно також враховувати величину інших операційних, фінансових та інших доходів від звичайної діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Склад та особливості фінансів житлово-комунального господарства	\|	Особливості фінансової діяльності підприємств житлового господарства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.