• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЛЕКЦІЯ №9

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Економічний цикл та його фази. У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли, які ще називають промис­ловими. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економіч­них циклів можна побачити за рядом ознак показників економіч­ної активності, основними з яких є: рівень завантаженості вироб­ничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають. Відбувається зниження попиту на товари і виникнення надлишку їх пропонування. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і зростання безробіття. Зниження плато­спроможності населення ще більше ускладнює збут товарів. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробниц­тва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте, і не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення — це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Створюються нові підприємства, зростають ціни і процентні ставки. Поступово обсяг виробництва досягає поперед­нього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, стрімко зростають ціни й процентні ставки, курси акцій та інших цінних паперів, активізується комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи.

Першопричиною (поштовхом) нової періодичної кризи є скорочення сукупного попиту, і знову все повертається на «круги своя»: починається спад виробництва, зниження зайнятості, змен­шення доходів, скорочення витрат тощо.

Обґрунтування чотирифазної структури циклу було запроваджено К. Марксом. Графічно це подано на рис. 18.2, де ОА — загальна лінія розвитку виробництва за значний період; Q — обсяг виробництва; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів. Отже, як правило, — автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропонування на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, зростанням безробіття тощо. Виділяють два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х рр. для всіх країн СНД, у тому числі й для України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад ³/₅.

Рис. 18.2. Фази економічного циклу

Середні цикли розрізняються за глибиною падіння економіки та за терміном, протягом якого вона повертається в передкризовий стан.

Передумови (причини) циклу.Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу — розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники). Ще до Маркса близько до цієї позиції стояли й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної кількості людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропонуванням (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії.

Ті ж теорії, які пояснюють появу економічних циклів зовнішніми причинами, наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду, війнами і різними політичними потрясіннями, освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Характерними особливостями середніх циклів, після Другої світової війни є: по-перше, скорочення їх тривалості, що об’єктивно пов’язано з посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР; по-друге, необов’язко­вість послідовного проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Бувають цикли, коли після фази пожвавлення без піднесення наступає нова криза; по-третє, зменшен­ня руйнівного характеру криз. Цьому сприяє і досвід державного антициклічного регулювання, нагромаджений країнами з розвинутою ринковою економікою.

Для коротких циклів на відміну від циклів середньої тривалос­ті (які відбивають спосіб функціонування основного капіталу) матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.

Довгі цикли (хвилі).Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Одним з перших їх дослідників був англійський економіст У. С. Джевонс. Окремі аспекти довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже понад століття багатьма вченими.

Особлива роль у розробці теорії довгих хвиль належить російському вченому М. Д. Кондратьєву. Він ще у 20-х рр. XX ст. опуб­лікував низку аналітичних праць, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Англії, Франції та США за період 100—150 років. Теорія довгих хвиль Кондратьєва мала істотний вплив на подальший розвиток цього напряму наукового дослідження.

За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами в 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, у структурі довгострокових циклів М. Кондратьєв відокремив два етапи, або дві фази розвитку — висхідну і низхідну.

Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 20 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні тривалого загального піднесення ринкової кон’юнктури.

Низхідна (спадна) фаза довгого циклу — це період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи, який триває 20—25 років. Для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, що адекватні технологічному оновленню. Таким чином, теорія довгих циклів робить акцент на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економіч­ної активності. Загальна тенденція економічного зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах середніх циклів, у тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на низхідному етапі довгих цик­лів не виключає піднесення в період середніх циклів.

Досвід розвитку світової економіки показав, що теорія довгих хвиль достовірно прогнозує розвиток суспільного відтворення. За сучасних умов довгі хвилі не можуть не здійснювати істотного впливу на традиційні промислові цикли. Якщо криза вибухає в період низхідної хвилі великого циклу, то це зумовлює її більш глибокий і затяжний характер, так само як і висхідна хвиля великого циклу може позитивно вплинути на більш динамічний вихід із кризового стану.

Економічна наука посилено і не без успіху шукає шляхи і методи нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на соціально-економічний розвиток суспільства.

Етапи дослідження природи економічних циклів. Оціню­ючи погляди на циклічність та її причини, слід зазначити, що вони видозмінилися в часі разом з якісною зміною самих соціально-економічних реалій. Заслуговує на увагу точка зору тих економістів, які виділяють три етапи у змінах поглядів на економічні цикли.

Перший етап охоплює період з початку XVIII ст. до середини 30-х рр. XX ст. У цей період переважали погляди, що економічні кризи або взагалі неможливі за капіталізму (Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, Дж. Мілль), або вони носять випадковий характер, оскільки система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський).

Другий етап включає період із 30-х до середини 60-х рр. і пов’язаний із працями Дж. Кейнса і перш за все з його висновком, що економічні кризи неминучі за умов класичного капіталізму і випливають із природи притаманного йому ринку.

Третім етапом у дослідженні причин економічних циклів є період із середини 60-х рр. ХХ ст. У цей час стала приділятися особ­лива увага розмежуванню екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) причин циклічності ринкової економіки, у тому чис­лі й ролі сучасної держави в регулюванні циклів.

Дослідження природи циклічності соціального відтворення в умовах державного регулювання економіки сприяли появі нових поглядів на дану проблему, серед яких слід указати на концепції «рівноважного ділового циклу» і «політичного ділового циклу». Перша з них відбиває розвиток ідей монетаризму. Згідно із цією концепцією держава в розвинутих країнах виконує, поряд з багать­ма притаманними їй функціями, також роль своєрідного генератора грошових «шоків», які виводять господарську систему зі стану рівноваги і таким чином підтримує циклічні коливання в суспільному відтворенні.

У 70—80-х рр. ХХ ст. ця концепція активно розроблялась представниками теорії раціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою обізнаністю людей про істинний зміст і цикли різних напрямів державної економічної політики, то прибічники теорії раціональних очікувань у даному питанні виходять з протилежних міркувань. Вони вважають, що юридичні і фізичні особи навчилися завдяки динамічним інформаційним зрушенням оцінювати дійсні мотиви рішень державних органів і можуть своєчасно реагувати на відповідні державні рішення згідно зі своєю вигодою. А тому цілі державної політики не завжди повніс­тю реалізуються і спад або піднесення набувають більш ярко вираженого характеру.

Друга концепція — «політичного ділового циклу» — базується на тому, що залежність між рівнем безробіття та інфляцією визначається за «кривою Філліпса», тобто існує зворотний зв’язок між цими величинами: чим менше безробіття, тим динамічніше зростають ціни. Під час боротьби за владу партії як головні економічні показники, на які в першу чергу реагує населення, визначають темпи інфляції і норму безробіття. Чим нижче декларуються їх рівні, тим більше голосів буде подано на виборах за представників відповідної партії. Для забезпечення собі перемоги на виборах часто уряд, партії відповідної країни роблять заяви щодо підтримки таких співвідношень рівнів інфляції і безробіття, які уявляються найбільш прийнятними виборцям.

2. Зайнятість— це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначенням форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. З різних причин зарплата і ставки змінюються, щоб відбити нестачу чи надлишок робочої сили на ринках лише після тривалого проміжку часу.

Отже, оскільки ставки зарплати негнучкі, то тим самим безперервно породжується безробіття. Безробіття в ринковій економіці не тимчасове, а стійке явище.

В умовах ринкової економіки повна зайнятість не означає відсутності безробіття. Західні економісти доводять, що повна зай­нятість досягається тоді, коли рівень безробіття не перевищує її природного рівня. А в даний час уважається, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 5—6 % робочої сили. Отже, якщо 94—95 % робочої сили країни зайняті, то існує повна зайнятість. Таку форму повної зайнятості ми будемо називати нормативно ринковою.

Безробіття – соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зай­нятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні братися до неї.

Основними його видами є природне і циклічне безробіття.

Природне безробіття та його чинники. Розглянемо складові природного безробіття, чинники, які його виправдовують, і його динаміку.

Природне безробіття є добровільним, фрикційним і структурним.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою. Існування добровільного безробіття вказує на важливість правильного розуміння безробіття. Економіка може ефективно функціонувати, і навіть тоді вона породжує певне безробіття. Частина з цих людей офіційно вважаються безробітними.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу після закінчення навчання або через переїзд в інше місто. Через те що фрикційні безробітні часто шукають кращої роботи або змінюють місце роботи, вони теж уважаються «добровільно» безробітними.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропонування і попитом на працівників. Ця невідповідність виникає тоді, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропонування не може швидко пристосуватися до цього. У Німеччині, наприклад, рівень безробіття перевищує 10 % робочої сили. Водночас існує тривалий дефіцит програмістів.

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон’юн­ктури і характеризується своєю тривалістю. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги заробітна плата не знижується, то виникає надлишкова робоча сила. Тільки частина робітників отримує роботу, решта стають вимушено безробітними. Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне.

Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна продати, то люди, що втратили роботу внаслідок структур­них змін, повинні пройти попередню перепідготовку, додаткове навчання або змінити місце проживання. Тому структурне безробіття є більш тривалим, ніж фрикційне.

Циклічне безробіття.Особливою складовою безробіття є цик­лічне безробіття. Під ним розуміють безробіття, викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості у країні.

Закон Оукена стверджує, що на кожен 1 % зростання безробіття, коли рівень безробіття перевищує природне безробіття, знижується ВВП на 2,5 %. На відміну від розглянутих вище видів безробіття циклічне безробіття існує лише в період спаду ділової активності. Великі розміри безробіття негативно впливають як на відтворення ВВП, так і на відтворення робочої сили.

Отже, люди, що мають роботу, — зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, — безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її, — незайняті.

Таким чином, відтворення робочої сили в ринковій економіці — це безперервний процес відтворення зайнятої його складової (головний елемент) і незайнятої (безробітних).

Безробіття є соціально-економічним лихом для суспільства. Рівень безробіття вимірюється нормою безробіття, а саме:

.

Середня тривалість безробіття становить в Україні 9 місяців.

Якщо рівень безробіття перевищує норму природного безробіття, то в країні існує неповна зайнятість.

Особливим видом безробіття є вимушена неповна зайнятість. До цього виду безробіття, як зазначалось вище, відносять тих працівників, які в поточному році перебували в адміністратив­них відпустках без збереження заробітної плати та ті зайняті, що працювали в режимі неповного робочого дня чи тижня. Фактично вимушена неповна зайнятість є так званим прихованим безробіттям, яке у нас є масовим. Під час кризи р. перебували в адміністратив­них відпустках 2,8 млн осіб і працювали в режимі неповного робочого дня (тижня) 2,2 млн осіб, що становить чверть зайнятого населення.

Силос

1. Наукові основи силосування кормів.

1.1. Мікробіологічні процеси при силосуванні.

1.2. Технологія заготівлі силосу.

2. Основні силосні культури і терміни збирання їх на силос.

3. Підвищення протеїнової поживності силосу.

4. Заготівля комбінованого силосу.

5. Хімічне консервування кормів при силосуванні.

6. Силосні споруди.

7. Вплив умов зберігання на якість силосу.

8. Підготовка до згодовування і добова потреба силосу різним видам тварин.

9. Вимоги стандартів до якості силосу.

1. Силосом називається соковитий корм, одержаний у результаті консервування зелених рослин за рахунок нагромадження молочної кислоти, що утворюються в процесі спонтанного бродіння.

Суть силосування як способу біологічного консервування кормів полягає у зброджуванні бактеріями цукрів корму до органічних кислот, у результаті чого утворюється кисле середовище (рН 4,0-4,2), за якого засилосована маса без доступу повітря добре зберігається.

Умови приготування високоякісного силосу.

1. Вміст в силосованій сировині достатньої кількості цукру як джерела енергії для молочнокислого бродіння. При бродінні цукру силосованого корму в силосі накопичюється молочна і оцтова кислоти. В доброякісному силосі співвідношення молочної до оцтової кислоти повинно бути 2-3:1. При порушенні технології можуть утворюватися пропіонова і масляна кислоти, які знижують якість силосу. Для одержання високоякісного силосу необхідно, щоб у масі якнайшвидше нагромадилася молочна кислота. Кількість цукру, необхідна для нагромадження в силосованій масі органічних кислот у кількості, достатній для зміщення рН до 4,2 називається цукровим мінімумом. За відношенням цукрового мінімуму до фактичного вмісту цукру в рослинах визначають придатність рослинної маси до силосування. Одночасно слід враховувати буферну ємність сировини, під якою розуміють кількість органічних кислот, необхідну для нейтралізації азотистих речовин і мінеральних сполук з лужними властивостями.

Показник рН доброякісного силосу знаходиться на рівні 4,2, кислого – 4,0 і перекислого – 3,7-3,8. Кислий силос тварини погано поїдають.

2. Вологість силосованої сировини повинна бути 70-75%. При меншій вологості важко ущільнюється маса, в результаті доступу повітря відбувається сильне розігрівання силосу, який має бурий колір, приємний запах меду і хліба, але перетравність його дуже низька. При більш високій вологості поживні речовини витікають з соком. Тому корми з високою вологістю змішують з кормами низької вологості (солома) по методу Пірсона. (таблиця).

3. Від вологості силосованої маси залежить ступінь подрібнення рослин. За вологості сировини 65% і нижче її подрібнюють до довжини 2-3 см, 70-75% - до 4-5 см, 80% - до 8-10 см.

4. Анаеробні умови. Клітини скошених рослин живуть при наявності вологи, кисню і поживних речовин. Тому прискорюють їх відмирання ретельним ущільненням, швидкістю закладки і укриттям силосованої маси. При таких умовах не розвиваються гнилісні організми.

5. Температура силосованої маси не повинна перевищувати 40°С. Досягти цього необхідно виконанням вимог по подрібненню, трамбуванню, бистроті закладки і укриттю силосної маси. Порушення цих вимог приводить до великих втрат поживних речовин.

1.1. Мікробіологічні процеси при силосуванні. Процес дозрівання силосу триває у середньому три тижні. Умовно його поділяють на три фази. Перша характеризується посиленим розвитком змішаної мікрофлори за наявності кисню у масі і закінчується встановленням анаеробних умов. У другу фазу відбуваються інтенсивний розвиток молочнокислих бактерій і підкислення корму, пригнічення та припинення розвитку небажаних мікроорганізмів. У третю – під дією власних метаболітів відмирають молочнокислі бактерії.

Розвиток процесів бродіння і одержання доброякісного силосу залежать від наявності молочнокислих бактерій і достатньої кількості легкорозчинних цукрів у рослинах, що силосуються, вологості сировини та її ізоляції від доступу повітря.

Молочнокислі бактерії за складом продуктів бродіння поділяють на дві групи: гомоферментативні, які зброджують вуглеводи до молочної кислоти, і гетероферментативні, які утворюють значну кількість побічних продуктів бродіння – оцтову кислоту, етиловий спирт та СО2. При зброджуванні гексоз утворюється молочна, а пентоз – молочна і оцтова кислоти. Бродіння вважають нормальним, якщо в його процесі у силосі нагромаджується 65-70% молочної і 30-35% оцтової кислот. Гнильні бактерії зброджують вуглеводи до вуглекислого газу і водню і невеликої кількості молочної та оцтової кислот, а білки під їхньою дією розщеплюються до аміаку, що викликає псування корму. Їхня життєдіяльність припиняється за підкислення середовища до рН 4,5.

Маслянокислі бактерії розвиваються лише в анаеробних умовах і не розмножуються в кислому середовищі. Вони зброджують цукри, крохмаль та молочну кислоту до масляної і ряду побічних продуктів – оцтового альдегіду, вуглекислого газу, водню, а білки – аміаку та амінів.

Межа розвитку різних груп мікроорганізмів при консервуванні рослин

1.2. Технологія заготівлі силосу.Технологія заготівлі силосу складається з таких операцій:

1. Визначення кількості заготівлі силосу (скільки є у наявності траншей, ям).

2. Розрахунки і підготовка необхідної техніки для подрібнення, перевозки і трамбування сировини.

3. Підготовка під’їзних шляхів, траншей і вагового господарства.

4. Визначення ступеню силосованості (легко, важко або несилосовані), вологості рослин, розрахунки співвідношення рослин по цукровому мінімуму і вологості. Важко і несилосовані змішують з легкосилосованими. При надмірній вологості рослини скошують і пров’ялюють (крім кукурудзи), а потім силосують. Або при закладанні сировини високої вологості дно траншеї вистилають півметровим шаром подрібненої соломи, а потім шар сировини 10 см, шар соломи 10 см і т.д). По краям траншеї і при завершенні силосування солому не закладають.

5. Контроль ступеню подрібнення, закладки і трамбування. Подрібнену сировину закладають шаром 30-40 см по всій ширині споруди і старанно її трамбують важкими тракторами. Товщина шару ущільненої маси, яку щоденно закладають, має бути 80-90 см. Ущільнення маси ведуть безперервно до заповнення усієї траншеї, завантажуючи її на 0,8-1 м вище стін, щоб після осідання рівень маси був дещо вищий за стіну. Заповнювати сховище слід за 3-5 днів.

6. Ізоляція. Після заповнення траншей добре утрамбовану масу необхідно негайно вкрити поліетиленовою плівкою та шаром соломи, тирси, торфу тощо. Без належної ізоляції у силосі розвивається аеробне бродіння.

2. Основні силосні культури і термін збирання їх на силос.На основі цукрового мінімуму, фактичного вмісту цукру і буферної ємності всі рослини поділяють на три групи: ті, що легко силосуються, важко і зовсім не силосуються. До рослин, які легко силосуються, належать кукурудза, сорго, соняшник, злакові трави, горох, плоди баштанних культур та ін. До другої групи відносять частину бобових (конюшину, буркун тощо), могар, осоки, лободу, полин. Рослини третьої групи (люцерна, соя, чина, кропива та ін.) не силосуються, їх можна засилосувати лише в суміші (1:1) із рослинами, що легко силосуються.

Якість і поживна цінність силосу залежить від строків збирання кормових культур при силосуванні. Кукурудзу як основну силосну культуру скошують у фазі молочно-воскової та воскової стиглості. Конюшину та інші бобові збирають у фазі бутонізації, соняшник – на початку цвітіння, сорго – у фазі молочно-воскової і воскової стиглості зерна, горох і вико-вівсяні сумішки – у фазі воскової стиглості бобів у перших двох нижніх ярусах.

3. Підвищити протеїнову поживність силосуможна наступними заходами:

1. Посів високоврожайних сортів і гібридів.

2. Спільні посіви і силосування кукурудзи в суміші з бобовими.

3. Внесення при силосуванні і в готовий силос азотовмісних речовин: сечовина (карбамід) – 46% азоту, аміачна вода – 20% азоту, сірчанокислий амоній – 21% азоту, фосфорнокислий амоній – 21% азоту.

Вимоги при внесенні в силос:

1. Оптимальна норма внесення 2,3 кг азоту на 1 т силосованого корму.

2. Протеїн синтетичних добавок не повинен перевищувати 30% перетравного протеїну від його норми в раціоні.

При високій вологості і надмірному вмісті цукру в силосі – його розкислюють крейдою або аміачною водою. Норма 15 л 25%-вої аміачної води на 1 т силосу.

4. Заготівля комбінованого силосу.Силос, виготовлений за обгрунтованими рецептами із декількох компонентів, в цілях поліпшення силосованості сировини, отримання більш повноцінного корму при максимальному збереженні поживних речовин, називається комбінованим.

Сировиною для приготування комбінованих силосів слугують не тільки трави, але і коренебульбоплоди, грубі корми, концентрати, різноманітні мінеральні і білкові добавки. Комбіновані силоси використовують у свинарстві, птахівництві і частково у молочному скотарстві.

Для молочної худоби виготовляють двох- і трьохкомпонентні силоси, які забезпечують як збагачення готового корму, так і найкращу силосованість сировини. Комбінований силос згодовують ВРХ в таких же кількостях, як і звичайний силос. При заготівлі комбінованих силосів для свиней необхідно використовувати в основному компоненти з низьким вмістом клітковини: картопля, коренеплоди, бахчеві культури, початки кукурудзи і зелену масу з вмістом клітковини не більше 4-5%.

Загальна кислотність його знаходиться в межах 3,9-4,8%. За хімічним складом комбіновані силоси містять 27-44% сухої речовини, у тому числі 3,8-4,8% сирого протеїну, 1,2-2,3 – сирого жиру, 4,1-7,2 – сирої клітковини і від 11 до 29% БЕР.

5. Хімічне консервування кормів при силосуванні.Для зменшення втрат поживних речовин під час силосування застосовують різні консерванти: органічні і неорганічні кислоти, піросульфат натрію, нітрити, а також бактеріальні закваски, ферментні препарати тощо. Мета консервування – швидко підкислити силосовану масу до рН 4,0-4,3 для припинення розвитку гнилісної і маслянокислої мікрофлори.

Найчастіше застосовують такі органічні кислоти, як мурашина в дозі 2-5 кг/т, пропіонова і оцтова – 4-5, бензойна – 2-4, КНМК (концентрат низькомолекулярних кислот) – 2-4, суміш мурашиної і пропіонової – 4-5 кг/т. Із сухих препаратів використовують піросульфат натрію в дозі 3-5 кг/т, нітрит натрію – 1 кг/т, формалін – 3-4 л/т 40% розчину формальдегіду, в 3-4 рази розбавленого водою.

6. Силосні споруди.Силосні траншеї споруджують заглибленими в землю або наземними. Їх будують у вигляді двох паралельних стін із залізобетонних панелей, ширина між якими становить 6-10 м, висота – 2-3 і довжина – не більше 40 м. Основа траншеї повинна мати тверде покриття, а стіни обваловують землею.

Найменші втрати сухої речовини (до 10%) спостерігаються при заготівлі і зберіганні силосу у силосних баштах; у траншеях з високими стінами вони становлять 15, низькими – до 25; у наземних буртах – до 50%.

7. Вплив умов зберігання на якість силосу.Не виконання цих умов знижує якість силосу і збільшує втрати поживних речовин до 30%. Необхідно:

1. Постійно слідкувати за станом ізольованості силосу від повітря.

2. Відкривати траншею необхідно по частинам на 2-3 дні годівлі. Якщо виймання припиняється на тривалий час, то роблять вертикальний зріз і закривають плівкою і соломою.

3. Силос необхідно вибирати тільки на 1 даванку і не більше як на 1 день.

4. Приморожений силос згодовують після його розморожування.

8. Підготовка до згодовування і добова потреба силосу різним видам тварин.1. Силос із злакових можна згодовувати через 20 днів, із бобових через 50 днів, а при використанні хімпрепаратів – через 60 днів після закладки.

2. При вибиранні силосу із траншеї необхідно застосовувати роторні погрузчики, які не тільки механізують, але і додатково подрібнюють силос, що покращує його поїдання і перетравність.

3. Перед згодовуванням перекислений силос необхідно перемішувати з подрібненою соломою і буряками. За добу в залежності від продуктивності, живої маси тварини можуть з’їдати: корови 20-30 кг, молодняк ВРХ до 6 міс. – 2-4 кг, молодняк ВРХ 6-12 міс. – 6-10 кг, молодняк старше року 12-15 кг, нетелі -15-20 кг; дорослі вівці – 3-4 кг, молодняк 1-2 кг; свиноматкам – 3-4, поросятам при вирощуванні на відгодівлі – 2-3; коням – 8-10 кг; птиці – 20-30 г на одну голову.

Комбісилос: свиноматки – 1-2 кг, кнури-плідники – 0,5-1 кг, свині на відгодівлі – 0,5-1 кг, поросята 2-4 міс. віку до 0,5 кг.

9. Вимоги стандартів до якості силосу.Оцінка силосу складається з органолептичного аналізу (колір, запах, смак, структура засилосованої рослини) і визначення кислотності. Добре засилосований корм має колір рослин з яких його виготовлено. Запах приємний, нагадуючи запах плодів або свіжого житнього хліба, хлібного квасу, квашених яблук. Смак слабокислий або кислий, приємний. У доброякісному силосі дрібні частини рослин зберігають структуру, консистенцію, листочки еластичні і легко відокремлюються друг від друга. Признаки ослизніння кажуть про псування силосу. По органолептичним і хімічним показникам силос ділять на три класи і виділяють некласний.

Доброякісному силосу притаманний ароматно-фруктовий запах, зелений чи жовто-зелений колір, зберігає структуру вихідної сировини і його охоче поїдають тварини. Жовто-коричневий колір і запах свіжо-печеного хліба свідчать, що маса при силосуванні внаслідок недостатнього ущільнення або тривалого процесу силосування нагрівалася до 50 ºС і вище.

Оцінка якості силосу за показниками органолептичного і лабораторного контролю (вимоги стандарту)

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 1531