• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Бюджетний календар 19 страница

Механізм скасування дозволяє бюджетним управлінням забирати на­зад бюджетні повноваження або урізати кошториси. У деяких країнах повно­важення скасування обмежені конкретною відсотковою часткою призначен­ня (наприклад, 5% у шести штатах США). Цей самий підхід застосовується багатьма містами, де надаються широкі повноваження щодо скасування з ме­тою збалансування бюджету, забираючи до 5% затверджених призначень. У табл. 14 подано зразки методів і заходів, які застосовуються для зменшення видатків.

Таблиця 17

Методи зменшення видатків

Моніторинг бюджетних резервів

Бюджетні резерви є суттєвим елементом стратегії контролю місцевих органів влади. Місцеві органи влади користуються резервами двох типів. По-перше, вони неформально накопичують кошти з невикористаних залишків на рахунках. Наприклад, вакантні посади можуть не заповнюватися; на місце ви­щих керівників, які виходять на пенсію, можуть нікого не брати. У США місцеві рахунки на снігоочищення є джерелом неформального резерву. За­лежно від суворості зими трансферт іде або на цей рахунок, або з нього.

По-друге, «сюрпризи» місцевої економіки вимагають від місцевих ор­ганів влади в багатьох країнах встановлювати стабілізаційні фонди («фонди на чорний день»), щоб захиститися від скорочення фінансування всередині року (внесення змін у бюджет або скасування видатків). Місцевим органам влади потрібно створювати резерви на випадок непередбачених подій, таких як зволікання в отриманні фіскальних трансфертів, потреба в заміні облад­нання, нерівномірні податкові надходження і задоволення потреб агентств, які займаються оцінкою облігацій, для встановлення резервних фондів і зменшення вартості позик.

Як правило, на резерви місцеві органи влади відкладають конкретні відсоткові частки доходів або загального фонду. Резервний рахунок може відділятися або не відділятися від загального фонду бюджету. Резервні фонди можуть бути відділенні або відкладені; крім того, місцеві органи влади можуть відкладати більші залишки на рахунку загального фонд}', щоб досягти тієї ж цілі економічної стабілізації. Місцеві органи влади мають розробити політику створення і використання резервних рахунків. Використання коштів з такого резерву має санкціонуватися рішеннями ради і мати жорсткі вимоги щодо звітності, щоб запобігти зловживанням і забезпечити прозорість.

Моніторинг прогресу у виконанні завдань

Протягом фіскального року в більшості розвинутих країн центральні бюджетні органи і розпорядники бюджетних коштів несуть спільну

відповідальність за видатки і фактичні результати послуг і проектів. Обидві установи виконують бюджетні (наприклад, контроль видатків) і адміністра­тивні завдання (наприклад, розгляд і аналіз бюджетних відхилень). Бюд­жетні управління в більшості країн відповідають за кінцеве зведення ра­хунків і звітів про виконання, а розпорядники відповідають за зіставлення звітів фінансового й фактичного виконання. На основі цих звітів розпоряд­ники намагаються уникнути недостачі доходів і поспіху через зобов'язання за видатками. Це завдання менеджерів, які відповідають за видатки. У бага­тьох країнах спеціалістам з бюджетних питань не вистачає повноважень і ре­сурсів для здійснення аналізу і складання звітності, а також швидкого реагу­вання з метою забезпечення належного фінансування послуг і проектів.

Статистичні дані про результати роботи мають збиратися і оцінювати­ся. Бажання досягти цілей діяльності в межах встановлених бюджетних лімітів повинне бути постійним з боку розпорядників і виконавчих органів. Бюджетне управління має перебувати в тісному контакті з керівниками уп­равлінь, щоб обговорювати проблеми й досягнення.

Система моніторингу передбачає визначення стандартів/норм і проце­дур для відстеження прогресу в досягненні встановлених рівнів і цілей. Стандарти й методи звітності технічно перевищують можливості багатьох країн, що розвиваються. Або ж суми визначено, але не використано для пе­рерозподілу видатків - і помилки виконання перенесені на наступний фіскальний рік. Країни з перехідною економікою, навпаки, мають надзви­чайні технічні можливості завдяки підтримці системи нормативів. Завдання полягає в тому, щоб поєднати норми технічних послуг з бюджетом і фінанса­ми з метою моніторингу прогресу не лише фізичних результатів, а й послуг, економічної ефективності й економічності проектів.

Інформація, що отримується, допоможе краще оцінити результати ви­конання завдань.

У табл. 15 показано зразок того, як квартальний звіт може ілюструвати зв'язок стратегії планування з бюджетом. Табл. 16 - це зразок форми моніто­рингу та звітності по бюджету на основі показників результативності. Така форма широко застосовується для моніторинг}' виконання бюджету в країнах Заходу.

Таблиця 16

Форма звітності по бюджету на основі показників результативності

Бюджетне управління також має знати про прогрес бюджету порівня­но з квартальним планом. У табл. 17 показано зразок форми для такий цілей.

Крім того, розпорядники бюджетних коштів у західних країнах регу­лярно здійснюють аналіз відхилень між бюджетними показниками і фактич­ними видатками. Регулярне використання звітів про відхилення може допо­могти виявити проблеми, пов'язані з нестачею надходжень і перевитратами, якщо існуючі тенденції будуть збережені. Аналіз відхилень має зіставляти результати протягом року; порівнюються також результати різних років, щоб бюджетне управління мало інформацію про більш тривалі тенденції.

Таблиця 17

Звіт про видатки порівняно з квартальним планом

У формі, поданій у табл. 18, бюджетне управління також проводить аналіз сум відхилень, намагаючись пояснити, чому відбулося відхилення, більш детально, ніж просто зазначивши збільшення видатків і зменшення доходів.

Таблиця 18

Зразок аналізу відхилень

1. Персонал /per capita протягом перших 6 місяців збільшено з 1/10 000 до 1/9600. Слід аналізувати рівень комплектації кадрів у подібних місцевих органах влади.

2. Недовитрати на обслуговування доріг відбуваються через нестачу обладнання та недостатню матеріально-технічну базу дорожнього господарства.

3. Перевитрати на охорону здоров'я спричинені проведенням щеплен­ня та наданням послуг, необхідних у районі X.

Бюджет є юридичним планом того, що має відбутися протягом 12 місяців фінансування. Порівняння обсягів бюджету з фактичними результа­тами на кінець року виявляє спроможність посадовців виконати бюджетний план. Попри найкращі наміри, враховуючи зміни, очікувані доходи можуть не здійснитися, можуть також статися інші події, які потребуватимуть вне­сення змін до бюджету.

Табл. 19 відслідковує відхилення в межах бюджету одного року. Зокре­ма, за нею аналітик може оцінити, наскільки добре прогнозований на поча­ток року бюджет відповідає фактичним результатам на кінець року. Нульове відхилення означає ідеальне виконання бюджету (загальні суми вказані в тис. грн.), тоді як перевищення 100% означатиме перевитрати бюджету (вит­рачено більше, ніж закладено в бюджет), а менше за 100 % - недовиконання видатків (менше витрачено, ніж закладено в бюджет).

Таблиця 19

Порівняння бюджету з фактичним виконанням - аналіз відхилень

Бюджетні управління в органах місцевої влади Західних країн у кінці року виконують дві функції. По-перше, вони переносять залишки, не внесені до зобов'язань, до залишків загального фонду, які можуть призначатися на­ступного року. Кошти на кінець року або потрібно використати, або вони втрачаються (фінансування, що стало недійсним) - це призводить до того, що в кінці року кошти часто гайнуються марно. В Австралії та Новій Зе­ландії децентралізована система фіскального менеджменту дозволяє керівникам у певних галузях переносити кошти і уникати цієї проблеми. Але навіть у цих системах на певному етапі невикористані кошти повертаються до казначейства, або втрачають дійсність.

Другою функцією є підготовка рахунків на кінець року та їх закриття. У США і Великій Британії ці рахунки відображають операції зведеного бю­джету за рік. Ці операції відображаються в хронологічному порядку; ті, що відбулися по завершенні строку, включаються до операцій наступного року. Усі видатки, здійснені за рік, відносяться до цього року. Коли доходи за рік порівнюються з видатками, успіх або невдача бюджетного управління у здійсненні контролю стають очевидними. Для того щоб визначити, чи дотри­мано бюджетного балансу, бюджетне управління визначає наприкінці фіскального року кінцевий термін отримання замовлень на купівлі. Будь-які зобов'язання до кінцевого строку відносяться до поточного року; будь-які зо­бов'язання після цієї дати - на наступний рік. Отже, в США і Великій Бри­танії місцеві бюджетні управління встановлюють кінцеві строки, припиняю­чи фінансування і закриваючи рахунки.

В інших країнах встановлюється додатковий період до кількох тижнів для завершення операцій. Протягом цього періоду, хоча операції фактично сплачуються в новому році, записи відкриті до завершення більшості опе­рацій. Цей період відведений почасти для того, щоб звіряти чинність чеків, які переважно дійсні протягом 6 місяців. У країнах із системами, побудова­ними за французькою моделлю, спостерігаються три різні методи. По-перше, система касового періоду фіксує всі надходження й видатки в тому періоді, коли вони фактично відбуваються. Цей період відповідає фіскальному року і не дозволяється жодних перенесень. По-друге, за системою зобов'язань до­ходи фіксуються після отримання, а видатки - після їх здійснення. У кінці фіскального року дозволяється додатковий 6-місячний термін для видачі платіжних доручень і розрахунку за видатками. По-третє, розширена систе­ма касового періоду с модифікацією касового періоду. Ця система містить засіб контролю розрахунків за чеками, обмежуючи додатковий період терміном до двох місяців. Країни Латинської Америки широко застосовують варіант французької системи, коли додатковий період триває протягом року або довше і закінчується в кінці фіскального року. Це означає, що на будь- якому етапі фіскального року розпорядники мають вести різні групи ра­хунків стосовно різних фіскальних років. Такі правила відкривають суттєві можливості обходу засобів бюджетного контролю в кінці року. Засоби кон­тролю виконання бюджету в кінці року в Латинській Америці ще більше по­слаблюються через представлення закритих рахунків у громіздкій детальній формі па основі безпосередніх рахунків бухгалтерської книги.

Система обліку

Ведення плану рахунків

Система обліку надає бюджетному управлінню інформацію щодо рівня фінансування та рівня надходжень. Вона виявляє, чи фінансування переви­щує бюджетні обсяги з певних статей. Це дозволяє бюджетному управлінню вносити корективи в процес, включаючи внесення змін (як зазначено вище), щоб підтримувати збалансованість бюджету. Для прийняття цих рішень бю­джетне управління повинно мати в своєму розпорядженні план рахунків, який відповідає бюджетним кодам. У деяких країнах такої відповідності важко дотримуватися.

План рахунків - це основа послідовності бюджету та класифікації опе­рацій системами обліку. Місцеві бухгалтерські відділи повинні об'єднувати операції за категоріями, щоб збалансовувати потреби контролю звітності і гнучкості менеджменту. Місцеві органи влади в країнах Заходу визначають такі категорії плану рахунків: фонд, департамент (управління), об'єкт фінан­сування, вид діяльності та програма. Комп'ютеризовані програми обліку га складання бюджету досить гнучкі і дозволяють визначати план рахунків у цих категоріях і переводити видатки з однієї категорії до іншої.

Визначення та ведення плану рахунків бухгалтерським відділом не пов'язане з контролем виконання бюджету за об'єктами фінансування. План рахунків має збалансовувати деталі, а керівництво здійснює контроль. Стара сис­тема передбачала широкий рахунок, який включав поточні, капітальні, зар­платні і незарплатні статті. Цей рахунок був занадто широким для фіскальної звітності. Незважаючи на деталі інших рахунків, часом такі дрібні, як потреби невеликих канцелярій, важливі питання, як обслуговування та реабілітація, в плані рахунків не виділялися, що вело до неправильної класифікації і спотворю­вало загальну картину фіскального балансу. Це стосується країн колишнього Радянського Союзу та інших країн, що розвиваються, і країн з перехідною еко­номікою. Бюджетне управління може контролювати видатки на такому самому рівні деталізації, як і коди бухгалтерського обліку, що створює проблеми з гнучкістю менеджменту і сприяє застосуванню трансфертів. Навпаки, бюджет­не управління може розділити бюджет на широкі статті, як це зроблено в Авст­ралії та Новій Зеландії, щоб забезпечити гнучкість менеджменту. Бюджетні звіти так само готуються відповідно до плану рахунків, щоб забезпечити кон­троль з боку внутрішніх і зовнішніх аудиторів.

Дотримання структури фонду

Бюджетна система обліку відслідковує окремі рахунки розпису і кош­торису порівняно з призначеннями. Основним компонентом є фонд - зо­бов'язання, доходи і видатки обліковуються в межах фонду. Практика США щодо обліку фонду відрізняється від європейських зразків, таких як Велика Британія або Франція.

США (а також багато країн Латинської Америки, Таїланд і Китай) ви­користовує численні урядові фонди з тих міркувань, що відслідковувати менші окремі фонди значно легше (зокрема на них важко приховати певні операції), ніж один нерозподілений зведений фонд або бюджет. У США кількість фондів штату налічує від 2 у Делаварі до 4000 у штаті Гавайї. Кож­ний фонд розподіляє ресурси для конкретних цілей, наприклад, федеральні гранти або центральні трансферти, резерви, пенсійні тощо. Бухгалтерське управління здійснює моніторинг операцій і регулярно визначає активи, па­сиви і залишки кожного фонду.

На місцевому рівні в США існує три великі групи і сім основних типів фондів згідно з вимогами Загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку (GAAP). Трьома групами є:

1) урядові фонди;

2) власні фонди;

3) довірчі фонди.

Сім типів фондів включають такі:

1) загальний фонд (основний фонд);

2) фонд спеціальних доходів (закріплені доходи, наприклад, з податку з власників транспортних засобів);

3) фонд обслуговування боргу (на виплату основної суми і відсотків боргу);

4) капітальні проекти (великі проекти капітальної модернізації).

Ці чотири типи фондів називаються «урядовими фондами». Власними фондами є:

5) фонди підприємств (послуги підприємницьких установ, наприклад, водопостачання);

6) фонди внутрішніх послуг (наприклад, на послуги, що надаються од­ним управлінням іншому, скажімо, обробка даних);

До групи довірчих фондів входять:

7) трастові і довірчі фонди (цільові фонди для осіб або установ, напри­клад, на соціальне забезпечення).

Структура фонду розробляється таким чином, щоб забезпечити бюджет­ний контроль. Значною проблемою є те, що трансферти між фондами складно відстежити, особливо якщо вони надаються більше ніж одному фонду. Прин­ципи GAAP є спробою регулювання надлишкових трансфертів між фондами,

щоб забезпечити контроль тих фондів, які важко відстежити. Щоб уникнути появи багатьох роздроблених і громіздких рахунків, які ускладнюють бюджет і облік, органи влади потребують періодичного поєднання окремих звітів по фондах в один зведений і вичерпний звіт, наприклад, такий, як Об'єднаний звіт про доходи, видатки і залишки у США, що включає всі призначення і рахунки доходів. Вичерпний процес подання звітів про кошти місцевих бюджетів, який охоплює всі три класи фондів, слугує цілям як звітності, так і контролю.

На відміну від США, у Великій Британії існують лише три фонди:

1) зведений загальний фонд,

2) фонд для непередбачених випадків

3) державний рахунок для довірчих фондів.

Французьке казначейство має один універсальний фонд для надход­жень і видатків бюджету (крім довірчого фонду соціального захисту, охоро­ни здоров'я та пенсій, який існує в усіх урядах).

Фінансова звітність

Кульмінацією виконання бюджету є підготовка проміжних (як прави­ло, місячних) і річних фінансових звітів.

Підготовка проміжних фінансових звітів

Офіс головного бухгалтера (або бухгалтерський відділ, залежно від ор­ганізації фінансового управління) готує проміжний бюджетний або фінансо­вий звіт. Порівняння сум бюджету з фактичними сумами видатків і доходів щодо кожного рахунку є головним моментом для забезпечення відповідності між надходженнями з кожного джерела доходів та розрахунками, видатками й зобов'язаннями щодо кожного рахунку, щоб уникнути перевищення за­твердженого бюджету.

Один із підходів наведено в табл. 20. Місячний бюджетний звіт містить пропорцію витрачених загальних сум видатків і показує, чи потрібно бюд­жетним управлінням вносити корективи. Аналіз відхилень може показувати, чи пропорції виявляють нормальні сезонні коливання, чи спостерігається нестача надходжень, яка вимагатиме відміни певних видатків або внесення змін до бюджету. Ця таблиця може також застосовуватися як модель моніто­рингу бюджетного процесу.

Інший підхід передбачає розробку більш детальних «Звітів про фак­тичні видатки та видатки, затверджені в бюджеті». Ці звіти складаються у ба­гатьох країнах щомісяця і включають сумарні дані за 9 місяців (3 квартали) для порівняльного аналізу.

Забезпечення внутрішнього контролю

«Сторожовим псом» виконання бюджету є система попереднього ауди­ту. В більшості західних країн попередній аудит до здійснення платежів, як правило, проводиться двома засобами контролю:

1) внутрішніми аудиторськими підрозділами в установах;

2) центральними контрольними органами, наприклад, контрольно-ревізійними, аудиторськими або бухгалтерськими установами.

Персонал, який здійснює попередній аудит (преаудит), як правило, відокремлений від бухгалтерського і бюджетного персоналу, який здійснює внутрішній контроль. Преаудитори перевіряють законність, точність і до­статність фінансування таких операції, як оплата праці, замовлення на купівлю, контракти і платіжні документи. Вони перевіряють, чи:

1) бухгалтери та бюджетники дотримувалися правил у кожній опе­рації;

2) чи ефективні системи, чи немає конфлікту інтересів, наприклад, чи не затверджуються платежі тими самими людьми, які готують платіжні до­кументи.

Внутрішні аудитори звертають увагу на положення про те, наприклад, що платежі мають затверджуватися посадовцями з різних підрозділів (казна­чейство і бюджетне управління). Тобто контрольний орган також здійснює нагляд за послідовністю і ефективністю внутрішнього контролю.

Таблиця 20

Місячний бюджетний звіт управління міліції

Внутрішній контроль передбачає правила і процедури для закупівлі, оплати праці, укладання угод фінансовими управліннями і бухгалтеріями.

Для запобігання конфлікту інтересів (встановлення системи перевірок і рівноваг), попередній аудит операцій, самостійні висновки про функціону­вання системи внутрішнього контролю та контрольно-ревізійні установи відокремлені (або мають бути відокремлені) від діяльності фінансистів і бух­галтерів.

Органи внутрішнього аудиту в багатьох країнах Європи, такі як шведський Офіс національного аудиту, аналізують економічність і ефек­тивність операцій, а також результати, досягнуті програмами і проектами. Крім того, багато установ внутрішнього попереднього аудиту перетворилися на підрозділи, що аналізують вартість і використання ресурсів, включаючи робочу силу, обладнання і капітальні об'єкти. Офіс національного аудиту у Великій Британії виконує подібні функції внутрішнього аудиту. Наприклад, підрозділи внутрішнього аудиту допомагають керівництву приймати рішен­ня, порівнюючи витрати на безпосереднє будівництво та ремонт з такими ж роботами, але викопаними за контрактом. Щоб запобігти обтяженню систе­ми контролем «до» і «після», який сповільнює видатки і створює підґрунтя для корупції, Офіс національного аудиту в 1921 р. відмовився від системи індивідуальної перевірки платіжних документів і перейшов на систему вибіркових перевірок. Цей підхід переформувався в підхід систем і проце­дур, зосереджений на групах операцій, що прискорило здійснення внутрішнього аудиту. В країнах Латинської Америки внутрішній контроль історично зосереджується на контролі видатків «до» і «після» з ириділенням особливої уваги дотриманню нормативних актів. З останніми реформами в Аргентині й Колумбії внутрішній аудит став розглядатися більше як процес, що допомагає підтримувати рух коштів у ході управління програмами.

Підготовка річних і додаткових фінансових звітів

Крім місячних /проміжних звітів, контрольно-ревізійні органи також готують річні фінансові звіти. Вони часто мають назву «детальних річних фінансових звітів». Такий звіт готується скоріше для зовнішніх зацікавле­них сторін, таких як зовнішні аудитори, ніж для цілей контролю внутрішньо­го фінансового менеджменту. Щодо кожного фонду і всіх фондів узагалі та­кий звіт подає початковий баланс, доходи, видатки, всі трансферти і зведе­ний баланс на кінець року. Річний звіт корисний тим, що він вказує не лише фонди, а й загальні залишки, дає інформацію, чи залишок фонду використо­вувався для покриття нестачі доходів, чи застосовувалися трансферти для збалансування бюджету і яким є рівень трансфертів між фондами порівняно із загальними видатками. Річні звіти більше стосуються відповідності нор­мативним актам, тому вони використовують змінений бюджет для порівнян­ня фактичних результатів. Оскільки це може спотворити висновок (напри­клад, фактичні суми можуть бути законними або дуже відрізнятися від по­чаткового бюджету), корисно також порівняти первісний бюджет з фактич­ними витратами.

6.5. Зв'язок між виконанням бюджету та оцінкою програм

Головною причиною існування бюджетів є необхідність надання по­слуг населенню. Це види діяльності, які мають оплачуватися з коштів, що за­тверджені у відповідному рішенні про річний бюджет, з інших асигнувань та інколи за іншими повноваженнями.

Програмне виконання бюджету є частиною виконання бюджету, де ор­ган влади має найвищу міру відповідальності. Чи надані послуги, чи вартість відповідає бюджетові, чи ефективно витрачені бюджетні кошти, чи відповідають послуги програмним цілям, на які вони були спрямовані, - це все набуває особливого значення. Ефективне керівництво програмою завжди переглядатиме видатки, реалізацію бюджету, ефективність надання послуг і, що найбільш важливо, взаємозв'язок між цими усіма факторами.

Оцінка програм є одним з важливих компонентів програмно-цільового методу.

Існує певний важливий зв'язок між принципами й методами виконан­ня бюджету та принципами й методами оцінки програм. Оцінка програм - цс тема, яка стає дедалі актуальнішою в Україні, тому цей розділ навчального посібника передбачає дискусію з питань виконання бюджету та оцінки про­грам, двох тем, які часто вважаються відокремленими одна від одної, але ма­ють багато спільного і тісно пов'язані в організаціях, що мають повноцінні та ефективні бюджетні системи.

Оцінка програм часто асоціюється з темою програмно-цільового мето­ду. Програмно-цільовий метод є циклом заходів у відповідності з наступни­ми пунктами:

• постійна місія організації;

• довгострокові програмні цілі, яких потрібно досягти в процесі вико­нання місії;

• середньострокові завдання, які потрібно виконати для досягнення цілей;

• річні програмні напрями діяльності (заходи), які здійснюються з ме­тою досягнення цілей;

• показники результативності, які використовуються для визначення результатів програмної діяльності;

• процеси оцінки програм, які застосовуються для аналізу ефектив­ності програм з точки зору досягнення цілей і виконання завдань, а також користі від надання цієї інформації для уточнення програм, ви­роблення політики і прийняття рішень про виділення ресурсів.

Програмно-цільовий метод з притаманним йому додатковим наголо­сом на оцінці програм є процесом, який залучається в багатьох країнах (на державному та місцевому рівнях) для збору та аналізу інформації про бюд­жетну й програмну діяльність для того, щоб якомога ефективніше викорис­тати державні кошти в інтересах громадян. Саме цим він відрізняється від традиційних бюджетних процесів, що застосовувалися в Україні та інших країнах, які зосереджувалися просто на сумах видатків, а не на результатах фінансування.

Як свідчить міжнародний досвід, у більшості країн впровадження про­грамно-цільового методу та оцінки програм розпочиналося з ініціативи місцевих органів влади або за їх значною підтримкою. Пояснення цьому до­сить просте: влада існує для того, щоб безпосередньо слугувати громадянам, і місцеві органи влади слугують громадянам щодня, здійснюючи власні про­грами або ж втілюючи заходи з національних програм на місцях. Отже, місцеві фахівці відповідають перед громадянами за результати щоденної ро­боти по здійсненню програм. У багатьох країнах посадовці, залучені до здійснення державних програм, сприймаються як політично мотивовані, да­лекі фігури, які не мають безпосереднього впливу на повсякденне життя гро­мадян і тому не несуть великої відповідальності за те, що відбувається з місцевими програмами.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 379