Злочини проти основ національної безпеки у політичній сфері

Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади

Одним з найбільш небезпечних видів злочинної діяльності є злочини проти основ національної безпеки України.
Кримінальна відповідальність за посягання на основи національної безпеки України, без якої неможливі існування, самозбереження і сталий прогресивний розвиток України, передбачена у ст.109-114 КК.
КК України передбачені такі злочини проти основ національної безпеки України:
- дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст.109);
- посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст.110);
- державна зрада (ст.111);
- посягання на державного чи громадського діяча (ст.112);
- диверсія (ст.113);
- шпигунство (ст.114).
Згідно зі ст.1 Закону України “Про основи національної безпеки України”, прийнятого ВРУ 19 червня 2003 р. № 964-ІV, “національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам”.
“Національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток”.
Згідно зі ст.6 цього Закону “Пріоритетами національних інтересів України є:
- гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;
- розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
- захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
- зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
- забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;
- створення конкурентноспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;
- збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;
- забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;
- розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;
- інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України”.
Згідно зі ст.17 Конституції України: “Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави”.
Кримінально-правовий захист саме цих пріоритетів національних інтересів України передбачено ст.109-114, які об’єднані в 1-й розділ Особливої частини КК “Злочини проти основ національної безпеки України”. Розміщення цієї групи злочинів на початку Особливої частини КК свідчить про їх особливу небезпечність для суспільства.
Родовий об’єкт зазначених злочинів - основи національної безпеки України, головними складовими яких є пріоритетні національні інтереси.
***
1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Конституція України містить норми і гарантії, виконання яких створює умови безпечного функціонування сучасного конституційного ладу та організації в Україні певного державного устрою. Вона визначає статус державних і недержавних інститутів, які виступають гарантами виконання конституційних норм, зокрема про державний устрій України, і встановлює жорсткі умови і порядок внесення змін та доповнень до Основного Закону щодо конституційного ладу України.
Згідно зі ст.5 Конституції України “Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами”.
Рішення щодо зміни конституційного ладу можуть бути прийняті лише шляхом проведення всеукраїнського референдуму. Саме в такий спосіб можуть бути внесені зміни до розділів І, III, XIII Конституції, зміст яких становить і визначає сутність Конституційного ладу в Україні. Основним гарантом конституційного ладу виступає держава.
У Конституції викладено застереження щодо заборони утворення і діяльності політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані, зокрема, на “зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, … незаконне захоплення державної влади” (ст.37).
1. Безпосереднім об’єктом цього злочину є політична безпека (внутрішньополітична сфера як складова національної безпеки) України в найбільш важливих сферах: існування конституційного ладу і функціонування державної влади.
Конституційний лад - це засновані на Конституції України: повновладдя Українського народу як носія і єдиного джерела влади в Україні, суверенітет держави, її територіальна цілісність і недоторканність державних кордонів, демократизм, республіканська форма правління, принципи і форми організації і діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, рівність всіх націй і народностей, права і свободи людини і громадянина, взаємовідносини громадян і держави.
Державна влада - це система сформованих в порядку, передбаченому Конституцією та законами України, органів, які уособлюють законодавчу, виконавчу і судову владу: парламент - Верховна Рада України, глава держави - Президент України, вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи судової влади, органи місцевого самоврядування, а також контрольно- наглядові органи (Прокуратура, Рахункова палата України тощо).
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6 Конституції України). Таким чином, існуюча в Україні державна влада є частиною її конституційного ладу.
Невід’ємними ознаками державної влади є суверенність (суверенітет), тобто верховенство, повнота, неподільність, самостійність, незалежність від будь-якої організації (або особи) як у даній країні, так і за її межами.
2. Об’єктивна сторона злочину, що передбачений ч.1 ст.109, може бути в трьох формах, а саме: дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу; дії, вчинені з метою захоплення державної влади; змова про вчинення таких дій.
З урахуванням положень Конституції України дії, вчинені з метою насильницької зміни конституційного ладу, можуть полягати в насильницькій зміні республіканської форми правління держави, системи формування органів державної влади (законодавчої та виконавчої), системи судових органів; обмеженні суверенітету держави; порушенні територіальної цілісності і недоторканності, тобто зміні конституційного ладу України як у цілому, так і його окремих ланок всупереч встановленому чинним законодавством порядку - без участі або без урахування волі Українського народу.
Дії, вчинені з метою насильницької зміни конституційного ладу, - це позбавлення влади органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування шляхом їх насильницького, у тому числі збройного, відсторонення від виконання законних повноважень або за допомогою погрози застосування такого насильства. Такі дії можуть бути спрямовані на повалення - повну ліквідацію, знищення конституційного ладу України.
Дії, вчинені з метою насильницького захоплення державної влади, можуть мати форму конкретних дій, спрямованих на насильницьке оволодіння будь-якою із гілок влади як у центрі (м. Києві), так і на місцях (областях, районах, містах).
Це може бути усунення законно обраної влади або призначеної місцевої адміністрації, формування неконституційним шляхом будь-яких органів влади замість існуючих або паралельних з ними. Таке захоплення може бути із застосуванням зброї, фізичної сили, погроз психологічного тиску та інших форм насильства.
Змова про вчинення таких дій - це таємна угода двох або більше осіб щодо вчинення конкретних, визначених планами змовників акцій, спрямованих на насильницьку зміну конституційного ладу України чи на насильницьке повалення конституційного ладу України, або спрямовані на насильницьке захоплення державної влади.
Об’єктивна сторона змови полягає в досягненні згоди про вчинення дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Сам насильницький спосіб захоплення влади, так само як і ступінь здійснення злочинного плану, на кваліфікацію злочину не впливають.
Під насильницьким способом захоплення влади слід розуміти вчинення військового перевороту, організацію повстання, позбавлення службових осіб, державних діячів тощо із застосуванням фізичної сили або погроз реальної можливості виконувати свої повноваження.
Для злочину, передбаченого ст.109, необхідна наявність не лише спільної волі кількох осіб діяти разом, а й погодження окремих дій. Це може бути розроблення хоча б у загальних рисах плану захоплення приміщень органів державної влади, важливих державних об’єктів або визначення способів чи строків захоплення влади, пошук чи вербування осіб для вчинення збройного нападу на державні органи влади тощо.
3. Суб’єктивна сторона злочину включає наявність прямого умислу і спеціальної мети - насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій та бажає їх вчинення, переслідуючи при цьому згадану вище мету. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, які спрямовані на досягнення такої мети, хоча б сама мета і не була досягнута. Мотиви вчинення вказаного злочину на кваліфікацію злочину не впливають, але враховуються при встановленні мети злочинців, а також при призначенні покарання. Такими мотивами можуть бути: незадоволеність існуючим конституційним ладом або діями представників державної влади, політичний авантюризм, кар’єризм, помста, корисливість тощо.
4. Суб’єкт злочину - фізична осудна або обмежено осудна особа (громадянин України, громадянин іншої держави або особа без громадянства), якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.
У випадку, коли громадянин України вчиняє зазначені дії за завданням іноземної держави, іноземної організації або їх представників або разом з ними, він буде відповідати за сукупністю злочинів, передбачених ст.111 та ст.109 (за державну зраду у формі надання допомоги вказаному іноземному адресату).
5. У частині 2 ст.109 передбачена відповідальність за публічні заклики до вказаних у ч.1 цієї статті дій, а також за розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.
Заклик, про який говориться в ч.2 ст.109, - це активний вплив (усно чи письмово, з використанням магнітофона, радіо, телебачення, інших технічних засобів тощо) на невизначену кількість людей (слухачів, читачів, глядачів) або на членів певної партії, організації чи інше угруповання, пов’язаний із схиленням їх до насильницької зміни чи насильницького повалення конституційного ладу або до насильницького захоплення державної влади. Такий заклик має бути публічним. Це означає, що він має бути відкрито звернений не до однієї, а до декількох осіб (не менше двох), які реально сприймають або, на думку розповсюджувача, можуть сприймати ці заклики. Тому заклик до вчинення даного злочину, звернений до окремих конкретних осіб, повинен розглядатися як підбурювання до злочину (ч.4 ст.27 і ст.109 або ч.1 ст.14 і ст.109 - при невдалому підбурюванні).
Заклики можуть бути розраховані взагалі на невизначене коло громадян, можуть бути цілеспрямовано звернені до тих або інших прошарків населення, етнічних груп, членів тих або інших рухів, партій, інших громадських організацій, але в будь-якому випадку вони пов’язані з цілеспрямованим схиленням невизначеного числа осіб до вчинення любої з дій, згаданих у ст.109.
6. Розповсюдження матеріалів (звернень, листівок, гасел, листів, магнітофонних касет, комп’ютерних компакт-дисків, дискет тощо) полягає в доведенні їх змісту - заклику до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до насильницького захоплення державної влади - до відома невизначеної або певної групи людей. Розповсюдження таких матеріалів може здійснюватися шляхом розсилки поштою, передачі через комп’ютерні мережі, розклеювання їх на стінах будинків, вітринах, підкидання в приміщення державних органів чи установ, підприємств чи організацій тощо.
Сам факт розповсюдження матеріалів з такими закликами є закінченим злочином, незалежно від наслідків вчиненого заклику.
Виготовлення таких матеріалів з метою наступного їх розповсюдження слід розцінювати як готування до злочину.
7. Обставинами, що обтяжують злочин, передбачений ч.2 ст.109 (згідно з ч.3 цієї статті), є:
- вчинення публічних закликів особою, яка є представником влади;
- вчинення цього злочину повторно;
- організованою групою;
- з використанням засобів масової інформації.
Відповідно до ч.1 ст.6 Конституції України тільки представники законодавчої, виконавчої, судової і контрольно-наглядової гілок державної влади можуть бути представниками влади і при відповідних обставинах відповідати за злочин, передбачений ч.3 ст.109.
8. Представник влади повинен розглядатися як представник особливої категорії посадових осіб, наділених у межах своїх повноважень правом віддавати обов’язкові для виконання іншими особами (як фізичними, так і юридичними) накази, розпорядження, вказівки, приймати рішення не тільки в рамках відомства, представником якого він є, але і поза ним, тобто з приводу поведінки, вчинків, діянь громадян, не підпорядкованих йому по службі або роботі.
Загальнообов’язкове виконання вказівок і вимог представника влади забезпечується можливістю застосування мір примусового характеру (затримання фізичної особи, штраф, припинення або заборона діяльності юридичної чи фізичної особи та ін.).
До представників влади відносяться: народні депутати України, депутати Автономної республіки Крим, представники органів місцевого самоврядування (депутати сільських, селищних, міських та обласних рад, співробітники виконавчих органів цих рад, місцевих державних адміністрацій); співробітники правоохоронних і адміністративних органів, органів виконавчої влади (судді, судові виконавці, слідчі й оперативні працівники органів МВС і СБУ, прокурори, їхні помічники, а також слідчі прокуратури, співробітники міліції, пожежні інспектори, інспектори лісоохорони, рибного нагляду, мисливські і податкові інспектори та ін.).
9. Повторним треба вважати злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила такий злочин, незалежно від того, була вона засуджена за нього чи ні.
10. Частина 3 ст.109 передбачає відповідальність за дії, вчинені організованою групою. Відповідно до ч.3 ст.28 злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
11. Засобами масової інформації (ЗМІ) є матеріальні та інші носії інформації, органи та організації (юридичні особи), зареєстровані у встановленому законом порядку, які забезпечують публічне поширення друкованої та аудіовізуальної інформації. До ЗМІ відповідно до Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ належать друковані засоби масової інформації (ст.20) - періодичні і такі, що продовжуються, видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо, які виходять під постійною назвою з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року, разові видання з визначеним тиражем.
Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р. № 2782-ХІІ до друкованих видань, окремих періодичних і таких, що продовжуються, відносить також додатки до друкованих ЗМІ у вигляді видань газет та журнального типу (ст.1). Зазначені видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України.
Аудіовізуальними ЗМІ є радіомовлення, телебачення (кабельне, супутникове), кіно-, звукозапис, комп’ютерні мережі тощо.
12. Злочин вважається закінченим з моменту змови трьох (ч.3 ст.28) чи більше осіб про вчинення дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу України або захоплення державної влади. Розробка планів змови, підбір засобів та створення інших умов забезпечення наміченої злочинної діяльності, підшукування можливих співучасників змови до вступу з ними в контакт повинні кваліфікуватися як готування до цього злочину. Переговори з метою досягнення згоди про насильницьке повалення конституційного ладу України або захоплення державної влади, коли вони не привели до бажаних наслідків взаємної згоди сторін, слід розглядати як замах на цей злочин.

Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України

1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, -
караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, -
караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він посягає на пріоритетні національні інтереси України - державний суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність кордонів, - які є головними складовими (основами) національної безпеки України.
Згідно зі ст.2 Конституції України “Суверенітет України поширюється на всю її територію… Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною”.
Територіальний устрій України регулюється розділом IX Конституції України. Стаття 132 Конституції України проголошує: “Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій”.
1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека держави в політичній і воєнній сферах в частині забезпечення суверенітету своєї території, захисту територіальної цілісності і недоторканності державних кордонів України.
У тих випадках, коли злочин поєднаний з розпалюванням національної або релігійної ворожнечі (ч.2), додатковим безпосереднім об’єктом будуть інтереси нашої держави у сфері сприяння консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, що відповідає ст.11 Конституції України.
Якщо злочинні дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч.3 ст.110 КК), додатковим безпосереднім об’єктом даного злочину потрібно вважати інтереси суспільства і держави у сфері захисту життя людини, що у відповідності зі ст.27 Конституції України є обов’язком держави, а також саме життя людини.
У випадку настання інших тяжких наслідків питання про додатковий безпосередній об’єкт злочину варто вирішувати виходячи з характеру цих наслідків.
Територіальна недоторканність України є необхідною умовою життєдіяльності нашого суспільства. Вона є частиною державного суверенітету, необхідною умовою верховенства і незалежності державної влади.
Відповідно до п.4 ст.2 Статуту ООН усяке зазіхання на територію держави або окремої її частини є не тільки протиправною, але і злочинною дією, тому що є зазіханням на суверенну владу держави. Принцип цілісності України означає, що відділення будь-яких частин її території суперечило б волі Українського народу, закріпленій в Основному Законі. Територіальна цілісність держав являє собою найважливіший принцип міждержавних взаємовідносин відповідно до Заключного акта Наради по безпеці і співробітництву в Європі (НБСЄ, 1975 р.).
Державна територія України - суша, води, надра і повітряний простір, на які поширюється державний суверенітет України. Межі державної території визначаються її кордонами із сусідніми державами.
Статус державної території визначають Конституція і закони України. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу (ст.13 Конституції). Державна територія є сферою дії нормативно-правових актів України.
Найважливіші положення, що стосуються території, державного кордону України, сформульовані в Законі України “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р. № 1777-ХІІ, що вступив у дію 18 грудня 1991 р.
“Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору” (ст.1 Закону України “Про державний кордон України”) у відповідності зі ст.2 цього Закону: “Захист державного кордону України є невід’ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає в здійсненні політичних, правових, організаційних, економічних, екологічних, санітарно-карантинних, військових, оперативних, технічних і інших заходів”.
Під територією України слід розуміти:
- сухопутну територію України;
- водяну територію;
- повітряний простір України;
- надра України;
- невійськові кораблі під прапором України при перебуванні їх у відкритому морі, а також цивільні повітряні судна й інші літальні апарати, що знаходяться у відкритому повітряному просторі, тобто не над територією іноземної держави;
- військові кораблі або шлюпки під прапором України, військові повітряні судна й інші літальні апарати, незалежно від місця перебування.
Відповідно до ст.4 Закону України “Про державний кордон України” державний кордон України на місцевості позначається чітко видимими прикордонними знаками, форма, розмір і порядок установлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами України.
Відповідно до ст.5 Закону України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХІІ державний кордон СРСР, що відмежовував територію України від інших держав, та кордон між УРСР і БРСР, РРФСР, Республікою Молдова станом на 16 липня 1990 р. є державним кордоном України.
Державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється:
- на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах;
- на морі - по зовнішній межі територіального моря України;
- на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу (лінії, що сполучає найнижчі точки дна річкової долини, яру, балки); на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з’єднує державний кордон, до берегів озера або інших водойм;
- на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно по лінії державного кордону, яка проходила по місцевості до їх заповнення;
- на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), - по середині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходження кордону на воді.
Державний кордон на місцевості позначається чітко видимими прикордонними знаками, форма, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України та міжнародними договорами України. Існують загальновизнані способи і порядок визначення кордону.
Делімітація кордону - договірне визначення державного кордону на картах, як правило великомасштабних, з докладним відображенням на них рельєфу, гідрографії, населених пунктів та інших фізико-географічних об’єктів. Під час делімітації договірні сторони проведену на карті лінію кордону супроводжують її описом.
Демаркація кордону - точне визначення на місцевості лінії державного кордону за договорами про делімітацію і доданими до них картами, описами та про позначення цієї лінії прикордонними знаками.
Редемаркація - відновлення лінії державного кордону на місцевості та позначення її прикордонними знаками на підставі діючих договорів, документів. Редемаркація передбачає також відновлення пошкоджених або зруйнованих (ремонт) прикордонних знаків, установлення додаткових знаків, складання нового протоколу - опису, карт і протоколів прикордонних знаків.
2. Об’єктивна сторона злочину може мати наступні форми:
- дії, вчинені з метою зміни меж території України;
- дії, вчинені з метою зміни державного кордону України;
- публічні заклики до вчинення таких дій;
- розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій.
При цьому перші дві форми дій можуть проявлятися у вчиненні насильницьких дій, спрямованих на відокремлення частини території України, на насильницьку антиконституційну зміну її державного кордону. Це може бути збройне вторгнення на територію України, напад на прикордонні застави тощо. Взагалі це насильницькі дії, які полягають у прагненні змінити територію України на користь іншої (суміжної) держави або у спробі відокремити від України той чи інший регіон, проголосивши його незалежною державою.
Публічні заклики до вчинення зазначених у ст.110 дій - це активний вплив (усно чи письмово, з використанням магнітофона, радіо, телебачення інших технічних засобів тощо) на невизначену кількість людей (слухачів, читачів, глядачів) або членів певної партії, організації чи інше угруповання, пов’язаний із схиленням їх до вчинення дій, спрямованих на насильницьку зміну меж території або державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією. Це вплив на свідомість і волю інших людей з метою їх схилення до бажаної для винного поведінки, активне нав’язування своїх ідей іншим особам, де обов’язково вказується, як варто поводитись, що робити, щоб досягти конкретного результату, на який націлена особа, що висловлює публічно такі заклики, - а саме на зміну меж території України або зміну її державного кордону. Такого роду заклики є за своєю суттю вимогами розподілу держави, відді- лення якоїсь її частини як самостійного територіального утворення або на користь якоїсь іншої держави.
Заклик має бути публічним. Це означає, що він має бути відкрито звернений не до однієї, а до декількох осіб (не менше двох), що реально сприймають або, на думку розповсюджувача, можуть сприймати ці заклики. Тому заклик, звернений до окремих, конкретних осіб щодо вчинення цього злочину повинен розглядатися як підбурювання до злочину (ч.4 ст.27 і ст.110 або ч.1 ст.14 і ст.110 - при невдалому підбурюванні).
Заклики можуть бути розраховані взагалі на невизначене коло громадян, можуть бути цілеспрямовано звернені до тих або інших прошарків населення, етнічних груп, до членів тих або інших рухів, партій, інших громадських організацій, але в будь-якому випадку вони мусять бути пов’язані з цілеспрямованим схиленням невизначеного числа осіб до вчинення любої з дій, згаданих у ст.110.
Розповсюдження матеріалів (звернень, листівок, гасел, листів, магнітофонних касет, комп’ютерних компакт-дисків, дискет тощо) полягає в доведенні їх змісту - заклику до вчинення дій, спрямованих на насильницьку зміну меж території або державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією, - до відома невизначеної або певної групи людей. Розповсюдження таких матеріалів може здійснюватися шляхом розсилки поштою, передачі через комп’ютерні мережі, розклеювання на стінах будинків, вітринах, підкидання в приміщення державних органів чи установ, підприємств чи організацій тощо.
Сам факт розповсюдження матеріалів з такими закликами є закінченим злочином, незалежно від наслідків вчиненого заклику. Як злочин, передбачений ст.110, варто розглядати і випадки відправлення поштою або іншим шляхом матеріалів із зазначеними закликами на адресу організацій, установ або окремих осіб.
У випадку, якщо зазначені заклики поширюються за завданням іноземної держави, іноземної організації або їхніх представників, має місце сукупність злочинів із державною зрадою у формі надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Виготовлення таких матеріалів з метою наступного їх поширення варто розцінювати як готування до злочину.
3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Обов’язковою ознакою злочину є наявність спеціальної мети - змінити межі території або державний кордон України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій (що вони спрямовані на зміну меж території або державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України) і бажає їх скоєння.
4. Суб’єктом злочину може бути фізична осудна або обмежено осудна особа (громадянин України, громадянин іншої держави, а також особа без громадянства), якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.
Частина 2 ст.110 передбачає відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, вчинені представником влади, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі.
5. Відповідно до ч.1 ст.6 Конституції України тільки представники законодавчої, виконавчої, судової і контрольно-наглядової гілок державної влади можуть бути представниками влади і за відповідних обставин відповідати за злочин, передбачений ч.2 ст.110.
6. Про поняття “представник влади” див. п.8 коментаря до ст.109.
7. Згідно з ч.2 ст.28 злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
8. Під розпалюванням національної або релігійної ворожнечі слід розуміти явно виражене (усно, письмово, за допомогою технічних засобів) неприязне (вороже) ставлення до тієї або іншої нації, до тієї або іншої релігії з метою викликати серед людей національну або релігійну ворожнечу, викликати в багатьох осіб почуття ворожості до способу життя, побуту, культури, звичаїв тієї або іншої національності або до представників тієї або іншої релігії. При цьому необхідно встановити, що такого роду висловлювання й інші дії були спрямовані не проти особистих якостей якоїсь конкретної особи, а проти якостей, що пов’язані з її расовою, національною приналежністю. Такі ідеї можуть поширюватися усно (у бесідах, виступах, доповідях та ін.), за допомогою розповсюдження відповідних матеріалів (листівок, книг, брошур, плакатів), а також з використанням радіо, телебачення, інших засобів масової інформації, технічних засобів.
9. Частина 3 ст.110 як ознаку даного злочину передбачає дії, зазначені в ч.1, 2 цієї статті, якщо вони призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків.
Стосовно загибелі людей або інших тяжких наслідків може бути вина у формі необережності.
Загибель людей - це заподіяння смерті хоча б одній людині.
Під іншими тяжкими наслідками варто розуміти ушкодження транспортних засобів і транспортних комунікацій, виникнення масових безпорядків, заподіяння хоча б одній особі тяжких або двом і більше особам середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також ушкодження споруд.
10. Склад злочину, передбаченого ч.1, 2 ст.110, є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення самої дії щодо зміни меж території або державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України, публічних закликів до таких дій, незалежно від наслідків.
11. Якщо умисні дії з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, вчинені за завданням іноземної держави, іноземної організації або їх представників, має місце сукупність злочинів із державною зрадою у формі надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України (ч.1 ст.111) і посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст.110).

Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він не тільки перешкоджає нормальній ефективній діяльності державного чи громадського діяча, заважає органам влади виконувати свої функції, а й посягає на одне із найбільш цінних, невід’ємних прав людини - право на життя.
1. Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.112, є безпека держави в політичній сфері (у сфері здійснення державної влади). Крім того, цей злочин має й обов’язковий другий безпосередній об’єкт - життя та здоров’я державних чи громадських діячів.
Потерпілими від цього злочину можуть бути особи, перелік яких дається в диспозиції ст.112. Цей перелік є вичерпним.
Політична партія - це зареєстроване відповідно з законом добровільне об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах (див. ст.2 Закону України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІІІ).
Керівник політичної партії - це особа, що обрана на цю посаду відповідно до порядку, встановленого статутом цієї партії з моменту обрання на цю посаду і до моменту звільнення з посади.
У залежності від статуту тієї чи іншої партії керівників може бути два і більше.
2. Об’єктивна сторона даного злочину полягає в діянні, яке спрямоване на позбавлення життя державного чи громадського діяча України.
Склад злочину - формальний. Злочин вважається закінченим із моменту вчинення акту посягання на життя конкретного державного чи громадського діяча, згаданого в ст.112, незалежно від наслідків, що настали.
Під посяганням на життя державного чи громадського діяча слід розуміти як вбивство цього діяча, так і замах на вбивство. Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, є злочином проти основ національної безпеки України і повністю охоплюються ст.112 (посягання на життя державного чи громадського діяча) і додаткової кваліфікації за ч.2 ст.112 (умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку) не потребують. Посягання на життя або вбивство членів сім’ї чи родичів державного діяча утворюють злочин проти життя особи.
Якщо для цього винний використовує вогнепальну чи холодну зброю, якою він незаконно володів, то відповідальність настає за сукупністю ст.112 та 263. Якщо зброя була ввезена в Україну незаконно з-за кордону, відповідальність настає також і за ст.201 (контрабанда).
Посягаючи на життя будь-кого з перерахованих у диспозиції ст.112 осіб, суб’єкт вчиняє дії у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю з тією метою, щоб перешкодити її нормальному здійсненню. При цьому посягання на життя згаданих осіб може бути здійснено як під час безпосереднього здійснення державної чи громадської діяльності, так і поза його межами, але обов’язково у зв’язку з цією діяльністю. Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене не у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, а з особистих спонукань (ревнощі, зведення особистих рахунків, помста тощо), не може кваліфікуватися за ст.112. У таких випадках вчинене слід кваліфікувати як злочин проти життя та здоров’я особи.
Придбання зброї, вибухових або отруйних речовин, вивчення маршруту руху державного чи громадського діяча з метою вчинення посягання на його життя або інші дії, які створюють реальні умови для вчинення цього злочину, слід розглядати як готування до нього.
3. Суб’єктивна сторона. Посягання на життя державного чи громадського діяча вчиняється з прямим умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє посягання на життя будь-кого з осіб, перерахованих у ст.112, у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю і бажає цього.
Мотиви злочинної поведінки можуть бути різноманітними: ненависть до конституційного ладу України, політична помста будь-кому з перерахованих у ст.112 державних чи громадських діячів за те, що вони ретельно здійснюють свою державну чи громадську діяльність, бажання змінити напрям діяльності органу, який очолював або в якому працював державний діяч, тощо.
Хоча мета не зазначена як ознака злочину, передбаченого ч.1 ст.112, вона обов’язково пов’язана з мотивом злочинного діяння. Мета злочинця - припинити або змінити державну або громадську діяльність потерпілого чи помститися за її здійснення.
В окремих випадках не слід виключати можливість вчинення посягань на життя державного чи громадського діяча з корисливих спонукань найманим вбивцею, за гроші. У таких випадках виконавець, щоб нести відповідальність за ст.112, повинен усвідомлювати причину замовлення такого посягання з боку підмовника чи організатора - у зв’язку з державною чи громадською діяльністю.
Коли безпосередній виконавець злочину не знає, кого саме і з яких мотивів замовника він убиває державного чи громадського діяча, його дії не можуть кваліфікуватися за ст.112. Оскільки безпосередній виконавець не усвідомлював справжнього значення вчинюваних ним дій, але, враховуючи, що його наміром було вбивство на замовлення, він повинен нести відповідальність за п.11 ч.2 ст.115. Коли безпосередній виконавець злочину усвідомлює, що убиває державного чи громадського діяча у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, його дії треба кваліфікувати за ст.112, а дії замовника як організатора чи підбурювача до вчинення злочину - за ст.27 і ст.112 та за п.11 ч.2 ст.115.
Якщо такі дії вчиняються громадянином України за завданням іноземної держави, іноземної організації або їх представника, відповідальність настає за сукупністю вчиненого - за ч.1 ст.111 та за ст.112.
Коли винний, бажаючи вбити потерпілого у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, помилково позбавив життя іншу людину, яка такої діяльності не здійснювала (скажімо, охоронця чи водія), його дії необхідно кваліфікувати за ст.15 і 112 як замах на злочин, котрий він намагався вчинити, та за відповідною частиною ст.115 в залежності від обставин вчиненого.
У випадку, коли особа вчинила посягання на життя державного чи громадського діяча у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю і водночас вбивство інших людей шляхом вибуху, підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, відповідальність настає за сукупністю злочинів, передбачених ст.112 і ч.2 ст.115.
Якщо ж при цьому суб’єкт злочину водночас мав мету ослаблення держави, його дії слід кваліфікувати і як диверсію (ст.113).
4. Суб’єкт злочину - фізична осудна або обмежено осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 14 років (ч.2 ст.22).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, види і загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України	\|	Злочини проти основ національної безпеки в іонформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.