Злочини проти основ національної безпеки в іонформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах

Стаття 111. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

Державна зрада є найтяжчим злочином, що зумовлено його винятковою суспільною небезпечністю. Кожний випадок державної зради з боку громадянина України є свідомим порушенням конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст.65 Конституції України). Небезпечність державної зради полягає в тому, що злочинець своїми діями завдає шкоди основам національної безпеки України або створює умови для спричинення такої шкоди. Найбільшу небезпечність державна зрада може становити в умовах воєнного стану або збройного конфлікту.
1. Безпосереднім об’єктом при державній зраді є суверенітет, територіальна цілісність та недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека України.
Перераховані групи суспільних відносин за своїм характером - самостійні об’єкти злочинів. Тому для складу злочину (державної зради) достатньо встановити наявність посягання хоч би на одну з названих груп суспільних відносин.
Особлива увага держави до охорони цих важливих складових національної безпеки пояснюється тим, що кожна з них служить неодмінною умовою існування, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України, запорукою успішного розвитку незалежної України.
Суверенітет України - це невід’ємне право держави Україна самостійно вирішувати всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, без будь-якого втручання ззовні. Це повна незалежність Української держави в її внутрішніх справах та в провадженні нею зовнішньої політики. Державний суверенітет властивий всім без винятку державам незалежно від рівня економічного розвитку, політичної самостійності, участі в міжнародних організаціях та в міжнародному спілкуванні. Суверенітет України є одним із конституційних принципів існування держави. Стаття 5 Конституції України проголошує, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати Конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.
Суверенітет нашої держави знаходить своє відображення і в тому, що всі органи державної влади та державного управління в центрі й на місцях вирішують усі питання господарського, культурного та політичного розвитку в межах компетенції без якого б то не було іноземного втручання.
Обороноздатність України - це ступінь підготовленості держави до захисту від агресії інших держав. Вона є сукупністю військового, економічного, науково-технічного, соціального і морального потенціалів.
Оборона України відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Боєздатність Збройних Сил України, кількість і якість озброєння, іншого постачання армії залежать від економічних можливостей держави (промисловості, сільського господарства, транспорту, науки та ін.).
Важливою складовою національної безпеки є державна безпека. Одночасно вона є також засобом забезпечення національної безпеки. Державна безпека України - це стан захищеності корінних підвалин суспільства, державних інституцій, необхідних для виконання державою своїх функцій по управлінню загальнозначущими справами суспільства.
До таких інституцій, без яких не може існувати і ефективно функціонувати будь-яка держава, перш за все відносять: державний суверенітет, державний кордон, територіальну цілісність, конституційний лад, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал, відповідно організовану державну владу, яка проводить незалежну внутрішню і зовнішню політику, захищає своїх громадян за кордоном.
Економічна безпека - це стан системи економічних відносин між суб’єктами господарювання (виробниками і споживачами), індивідами, державними інститутами як у рамках національної економіки, так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності, що забезпечує умови для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки, а також можливість повної реалізації життєво важливих економічних інтересів і їх захищеність від зовнішніх і внутрішніх загроз через досягнення збалансованості інтересів кожного з учасників відносин шляхом оптимального співвідношення з інтересами інших суб’єктів господарювання.
Інформаційна безпека України - одна із складових національної безпеки. Інформаційна безпека України включає: законодавче формування державної інформаційної політики; забезпечення інформаційного суверенітету України; захист національного інформаційного простору; протидію монополізації інформаційної сфери України; створення відповідно до законів України можливостей досягнення інформаційної достатності для ухвалення рішень органами державної влади, громадянами та об’єднаннями громадян, іншими суб’єктами права в Україні; гарантування свободи інформаційної діяльності та права доступу до інформації у національному інформаційному просторі України; всебічний розвиток інформаційної структури; підтримку розвитку національних інформаційних ресурсів України з урахуванням досягнень науки і техніки та особливостей духовно-культурного життя народу України; створення і впровадження безпечних інформаційних технологій; захист права власності всіх учасників інформаційної діяльності в національному просторі України; збереження права власності держави на стратегічні об’єкти інформаційної інфраструктури України; охорону державної таємниці, а також інформації з обмеженим доступом, що є об’єктом права власності або об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження державою; створення загальної системи охорони інформації, зокрема охорони державної таємниці, а також інформації з обмеженим доступом; захист національного інформаційного простору України від розповсюдження спотвореної або забороненої для поширення законодавством України інформаційної продукції; встановлення законодавством режиму доступу іноземних держав або їх представників до національних інформаційних ресурсів України та порядку використання цих ресурсів на основі договорів з іноземними державами; законодавче визначення порядку поширення інформаційної продукції зарубіжного виробництва на території України.
Воєнний стан - особливий стан, порядок управління, що запроваджується на всій території держави чи в окремих її місцевостях у разі оголошення війни, збройної агресії або загрози воєнного нападу. Метою введення воєнного стану є: створення умов для забезпечення функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, об’єднань громадян і громадських організацій, військового командування; здійснення заходів щодо локалізації та нейтралізації загрози національній безпеці країни, захист її національних інтересів; забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людини та громадянина в умовах особливого періоду (ст.85, 92, 106 Конституції України).
Воєнний стан запроваджується Указом Президента України, який має бути затверджений ВРУ протягом двох днів після його подання. Воєнний стан скасовується Президентом України за умови зникнення загрози збройної агресії або припинення стану війни після укладення миру з протилежною воюючою стороною. Скасування воєнного стану і укладення миру оголошуються ВРУ за поданням Президента, про що негайно повідомляється через ЗМІ. Режим воєнного стану визначається відповідними законодавчими актами.
У разі запровадження воєнного стану Президент України відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. Набув чинності 23 березня 1976 р. Україна ратифікувала документ у 1973 р.) упродовж перших трьох днів повідомляє про це Генерального секретаря ООН.
Збройний конфлікт за своїм характером може бути міжнародним і внутрішнім (неміжнародним).
Збройний конфлікт міжнародного характеру - зіткнення між збройними силами держав усупереч міжнародно-правовій забороні війни як засобу вирішення спорів. Такі конфлікти звичайно характеризуються інтенсивністю ведення бойових дій, обмеженістю театру цих дій та відносною нетривалістю у часі (так звані локальні війни). Збройний конфлікт міжнародного характеру є наслідком фактичного ведення бойових дій збройними силами держав без будь-якого попередження та оголошення війни, що є спробою обійти принцип заборони війни і уникнути відповідальності за агресію.
Збройний конфлікт неміжнародного характеру - зіткнення на території держави збройних сил уряду з антиурядовими організованими збройними загонами.
До збройних конфліктів неміжнародного характеру належать такі ситуації, коли:
а) у межах території однієї держави починаються явні й чітко визначувані воєнні зіткнення між її збройними силами та іншими організованими збройними угрупованнями;
б) антиурядові збройні загони, організовані під керівництвом відповідного командування, здійснюють контроль над частиною території, який дає їм можливість вести безперервні та узгоджені воєнні дії (напружені бої).
Державна зрада у формі переходу на бік ворога можлива лише при збройних конфліктах міжнародного характеру.
Під ворогом слід розуміти збройні сили (їх формування і підрозділи), а також представників держави, з якою Україна вимушена бути в стані війни чи збройного конфлікту.
1) Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.
Перехід на бік ворога - це вступ громадянина України в контакт з її військовим противником для сприяння йому в спричиненні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
З об’єктивної сторони державна зрада може полягати в таких діях: у переході на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунстві, наданні іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Перехід на бік ворога передбачає перехід до ворога через лінію фронту, вступ на службу до ворожої армії або участь у бойових діях на боці ворога і вступ на територію ворога або в стан розташування його військ. Ця форма державної зради передбачає наявність воєнного стану - перебування нашої держави у війні з іноземною державою - або наявність збройного конфлікту (зіткнення між збройними силами держав).
Можна виділити три види об’єктивної сторони державної зради у формі переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту:
- вступ громадянина України в контакт із військовим супротивником України, тобто з державою, що знаходиться в стані війни з Україною, її організаціями або її представниками з метою надання допомоги в проведенні підривної діяльності проти України;
- проведення підривної діяльності проти України після встановлення такого контакту;
- вступ у контакт із військовими підрозділами, організаціями і представниками іноземної держави, що знаходиться у збройному конфлікті з Україною, з метою надання допомоги цій державі в її бойових діях проти України (її військових підрозділів, населених пунктів, мирного населення та ін.) в період збройного конфлікту, у зв’язку з цим конфліктом або в його районі чи надання такої допомоги після виникнення зазначеного конфлікту.
Кваліфікувати дії громадянина України як державну зраду у формі переходу на сторону ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту можна лише за наявності у особи (суб’єкта злочину) контакту з представниками (органами) ворога. Відсутність такого контакту навіть при вчиненні яких би то не було злочинних дій, за наявності у особи бажання надати військовому супротивнику фактичну допомогу у його ворожих діях проти України, не може кваліфікуватися як перехід на бік ворога. У залежності від конкретних обставин такі дії повинні кваліфікуватися за іншими статтями КК (диверсія, посягання на життя державного чи громадського діяча тощо).
Перехід на бік ворога може полягати у вчиненні різних злочинних діянь: добровільного вступу на службу до військових формувань супротивника; роботи в розвідувальних, поліцейських та різних каральних органах ворога на тимчасово окупованій частині території чи за її межами; навчання в розвідувально-диверсійних ворожих школах, а також виконання шпигунських, диверсійних, терористичних та інших підривних завдань; надання допомоги розвідувально-диверсійним загонам ворога, а також іншим підрозділам ворожих військ при їх ворожих діях у тилу українських військ.
Перехід на бік ворога у воєнний час або в бойовій обстановці характеризується вмотивованою діяльністю на користь ворога. Однак злочинець крім державної зради іноді може вчинити такі дії, які самі по собі є самостійними злочинами: диверсію, вбивство, зґвалтування та ін. У цих випадках дії винного за загальними правилами слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.
Перехід на бік ворога визнається закінченим злочином з моменту встановлення контакту громадянином України з органами чи представниками військового противника незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків та їх обсягу.
Дії громадянина України, спрямовані на підготовку до вчинення зради у формі переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (придбання відповідних документів, складання маршруту переходу лінії фронту чи сам її перехід), але до встановлення контакту з ворогом (військовим супротивником), є готуванням чи замахом на державну зраду (ст.14 та ч.1 ст.111, ч.2 ст.15 та ч.1 ст.111).
За суб’єктивною стороною державна зрада в згаданій формі характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що встановлює злочинний зв’язок із ворогом (військовим супротивником) України, заподіюючи при цьому шкоду її суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, та бажає вчинення цих діянь.
Мотиви злочинної поведінки можуть бути різноманітні (боягузтво, корисливість, ненависть до України та її народу, бажання збагатитися, зберегти життя та ін., що на кваліфікацію злочину не впливає).
Від переходу на бік ворога слід відрізняти такі військові злочини, як здача або залишення ворогові засобів ведення війни (ст.427), добровільна здача в полон (ст.430); злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні (ст.431 КК).
Відмінність цих злочинів від переходу на бік ворога полягає в змісті суб’єктивної сторони. Вчиняючи перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, суб’єкт діє на шкоду національним інтересам України, її народові, що зумовлює допомогу ворогові в його діях проти нашої держави. Суб’єктивна сторона військових злочинів не має таких ознак.
2) Шпигунство.
Шпигунство як форма державної зради полягає в передачі громадянином України або в збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.
Суб’єктом державної влади у формі шпигунства може бути лише громадянин України (див. коментар до ст.114).
3) Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Сутність цієї форми державної зради полягає в тому, що громадянин України, увійшовши в контакт з іноземною державою, іноземною організацією або їх представником, надає їм допомогу в проведенні різного роду підривних акцій проти України. При цьому мається на увазі будь-яка іноземна держава, яка під час надання допомоги громадянином України проводить проти України підривну діяльність як на її території, так і за кордоном.
Підривна діяльність іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, яким надає допомогу винна особа, може полягати в різних діях (у розриві дипломатичних відносин або зриві переговорів між Україною та іншою державою; у вербуванні агентури для ведення шпигунства, для вчинення диверсії або посягання на життя державного діяча, у веденні збройних локальних конфліктів тощо).
Іноземна держава при здійсненні даного злочину виступає в особі її офіційних органів - і насамперед спецслужб.
Під іноземною організацією розуміється будь-яка організація (будь-яка державна чи недержавна установа, підприємство, об’єднання, орган іншої країни, у тому числі політична партія іноземної держави, незалежно від їхньої професійної і творчої спрямованості, релігійна організація, комерційне підприємство, а також міждержавна чи міжнародна організація, яка проводить підривну діяльність проти України, крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна).
Представниками іноземної держави й іноземної організації є їх офіційні особи (члени урядових делегацій, співробітники дипломатичного корпусу, співробітники іноземних спецслужб, члени іноземних недержавних організацій та ін.), а також інші (неофіційні) особи, що діють за їх дорученням.
Представниками іноземної держави або іноземної організації є особи, які працюють у посольствах, генеральних консульствах, розвідувальних органах, що проводять проти України підривну діяльність. Підривна діяльність - це різновид боротьби, яка здійснюється недружніми Україні державами, їх розвідувальними та іншими спеціальними службами, партіями, закордонними антиукраїнськими організаціями, злочинними елементами, що умисно діють на території України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Наданням допомоги іноземній державі, іноземній організації або їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України можуть бути: вербування агентури для іноземної спецслужби, підбір для неї явочних і конспіративних квартир, вступ громадянина України в агентурні відносини з закордонною спецслужбою, сприяння іноземним емісарам і кадровим розвідникам у придбанні документів прикриття, влаштуванні на роботу, зв’язану з доступом до державних секретів, та ін. Надання допомоги може здійснюватися як у мирний, так і в воєнний час.
Злочин вважається закінченим з моменту фактичного надання допомоги. Можуть мати місце стадії здійснення злочину. Готуванням може бути: розробка плану надання допомоги, створення умов для встановлення контакту з адресатами та ін. Як замах кваліфікуються: невдала спроба установити контакт із представниками іноземної держави чи іноземною організацією, дії, спрямовані на надання допомоги, якою іноземна розвідка з якихось причин не змогла скористатися, та ін.
Дії громадянина України, які об’єктивно сприяють тим чи іншим ворожим акціям іноземної держави, іноземної організації або їх представників, але вчинені без попередньої домовленості з їх представниками, не мають складу злочину державної зради. За наявності конкретних умов вони можуть мати склад інших злочинів.
Дії, що спричиняють державну зраду в цій формі, умовно можна розділити на дві групи:
- дії, які не потребують додаткової кваліфікації за іншими статтями КК. Сюди може бути віднесено встановлення агентурних стосунків з іноземною розвідкою, навчання в розвідувальній школі, підбір кандидатів на вербовку та сама вербовка, придбання відповідних українських документів тощо;
- дії, які є наданням допомоги іноземній державі, іноземній організації або їх представникам і які при відсутності злочинних зв’язків з ними розцінювалися б як окремі злочини, що не є державною зрадою. До них можуть бути віднесені вчинені за завданням іноземних держав (іноземних розвідок), іноземних організацій або їх представників злочини проти основ національної безпеки України: посягання на життя державного діяча, диверсія та ін.
У зв’язку з тим, що ці дії посягають на окремі об’єкти і зумовлюють об’єктивну сторону інших злочинів, дії зрадника, пов’язані з допомогою іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, у подібних випадках слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за ч.1 ст.111 та іншими статтями КК України.
Державна зрада у цій формі буде закінченим злочином з моменту, коли суб’єкт злочину - громадянин України почав надавати конкретну допомогу іноземній державі, іноземній організації або їх представникам у проведенні підривних акцій проти інтересів України.
Далі злочинна діяльність залежно від конкретних дій зрадника кваліфікується або за ч.1 ст.111, або за сукупністю злочинів.
Державна зрада в аналізованій формі може відбуватися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності, коли, приміром, громадянин України, будучи службовою особою, вступив у злочинну змову з представником іноземної держави, умисно діючи на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, не вживає заходів щодо припинення фактів підривної діяльності проти України, притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб.
При вчиненні даної форми державної зради допомога надається державі, з якою Україна не знаходиться ні в воєнному стані, ні у періоді збройного конфлікту. Якщо ця допомога надається в умовах воєнного стану іноземній державі, що проводить проти України військові дії, то відповідальність настає за державну зраду у формі переходу на бік ворога.
Мотиви злочинної поведінки при цьому не впливають на кваліфікацію злочину. Але їх встановлення дає можливість правильно кваліфікувати діяння, відмежувати державну зраду від інших подібних за об’єктивною стороною злочинів, виявити ступінь суспільної небезпечності вчиненого та обрати винному справедливу міру покарання. Найчастіше цими мотивами є ненависть до української держави та її народу, вороже ставлення до них.
9. Суб’єктом державної зради може бути лише осудний або обмежено осудний громадянин України, якому виповнилося 16 років. Іноземці та особи без громадянства можуть бути співучасниками державної зради (організаторами, підбурювачами, пособниками). У цих випадках їх діяння слід кваліфікувати за ч.1 ст.111 та за відповідною частиною ст.27 залежно від того, у чому конкретно полягала співучасть особи.
10. У частині 2 ст.111 передбачені підстави звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка отримала злочинне завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників. Для такого звільнення потрібна наявність двох умов у їх сукупності:
- щоб особа не вчинила ніяких дій щодо виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників;
- добровільно заявила органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.
Добровільність означає, що особа мала можливість виконати отримане завдання, але сама відмовилась від його виконання, незалежно від мотивів такої відмови. Заява про відмову усно чи письмово може бути подана у будь-які органи державної влади (суд, прокуратуру, органи служби безпеки, органи місцевого самоврядування тощо).
Склад злочину державної зради відноситься до числа формальних складів, тому фактична шкода об’єктам не є обов’язковою ознакою і на кваліфікацію злочину не впливає. Для визнання злочину закінченим достатньо встановити, що винним вчинено хоча б одне з перелічених у законі діянь. У випадку, коли діяння особи підпадають одночасно під ознаки декількох форм державної зради, всі вони мають бути відображені у формулюванні обвинувачення.

Стаття 114. Шпигунство

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

1. Безпосереднім об’єктом цього злочину є суверенітет, територіальна цілісність та недоторканність, обороноздатність, державна, економічна, інформаційна безпека, які виступають основними складовими національної безпеки України.
Предмет шпигунства - відомості, що становлять державну таємницю.
За відповідних умов ці відомості можуть бути використані іноземними державами, іноземними організаціями в підривній діяльності проти України, на шкоду пріоритетним національним інтересам.
Стаття 1 Закону України “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р. № 3855-ХІІ в редакції від 21 вересня 1999 р. із змінами, внесеними згідно із Законом від 19 червня 2003 р. № 971-ІV, визначає державну таємницю як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні з боку держави.
Наказом Голови СБУ від 1 березня 2001 р. № 52, зареєстрованим у Мін’юсті України 22 березня 2001 р. за № 264/5455 “Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю”, оголошений вказаний звід, відповідно з яким до державної таємниці відноситься інформація:
1) у сфері оборони:
- про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань;
- про напрями розвитку окремих видів озброєння, військової техніки, їх кількість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва, наукові, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, пов’язані з розробленням нових зразків озброєння, військової і спеціальної техніки або їх модернізацією, а також про інші роботи, що плануються або здійснюються в інтересах оборони країни;
- про сили і засоби Цивільної оборони України, можливості населених пунктів, регіонів і окремих об’єктів для захисту, евакуації і роззосередження населення, забезпечення його життєдіяльності та виробничої діяльності об’єктів народного господарства у воєнний час або в умовах інших надзвичайних ситуацій;
- про геодезичні, гравіметричні, картографічні та гідрометеорологічні дані і характеристики, які мають значення для оборони країни;
2) у сфері економіки, науки і техніки:
- про мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності народного господарства, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені відомості про номенклатуру та рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладання, освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву;
- про використання транспорту, зв’язку, інших галузей та об’єктів інфраструктури держави в інтересах забезпечення її безпеки;
- про плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державного замовлення для забезпечення потреб оборони та безпеки;
- про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добування, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції;
- про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей, операції, пов’язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підроблення, обігом, обміном або вилученням з обігу, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності держави;
- про наукові, науково-дослідні, конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції та технологічних процесів, що мають важливе оборонне чи економічне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України;
3) у сфері зовнішніх відносин:
- про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, спрямовані на забезпечення її національної безпеки;
- про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди інтересам України;
- про експорт та імпорт озброєння, військової техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції.
4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку:
- про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність;
- про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативно-розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність;
- про організацію та порядок здійснення охорони адміністративних будинків та інших державних об’єктів, посадових та інших осіб, охорона яких здійснюється відповідно до Закону України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” від 4 березня 1998 р. № 160/98-ВР;
- про систему урядового та спеціального зв’язку;
- про організацію, зміст, стан і плани розвитку криптографічного захисту секретної інформації, зміст і результати наукових досліджень у сфері криптографії;
- про системи та засоби криптографічного захисту секретної інформації, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання;
- про державні шифри, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання;
- про організацію режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, державні програми, плани та інші заходи у сфері охорони державної таємниці;
- про організацію, зміст, стан і плани розвитку технічного захисту секретної інформації;
- про результати перевірок, здійснюваних згідно з законом прокурором у порядку відповідного нагляду за додержанням законів, та про зміст матеріалів дізнання, досудового слідства та судочинства з питань, зазначених у цій статті сфер;
- про інші засоби, форми і методи охорони державної таємниці.
Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності “особливої важливості”, “цілком таємно” та “таємно” лише за умови, що вони належать до категорій, зазначених у ч.1 цієї статті, і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України.
Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення.
Не відноситься до державної таємниці інформація:
- про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;
- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;
- про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
- про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;
- про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;
- інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, не може бути засекречена.
Гриф секретності є обов’язковим реквізитом кожного матеріального носія інформації, яка віднесена до державної таємниці. Він має містити відомості про ступінь секретності цієї інформації (“особливої важливості”, “цілком таємно”, “таємно”), строк засекречування інформації та посадову особу (державного експерта), яка надала зазначений гриф. Якщо гриф секретності неможливо нанести безпосередньо на носій інформації, він має бути зазначений у супровідних документах (ст.15 Закону).
2. Об’єктивна сторона злочину характеризується передачею або збиранням вказаних відомостей з метою передачі їх іноземній державі, іноземній організації або їх представникам.
Під передачею згаданих відомостей слід розуміти їхнє повідомлення адресатам будь-яким способом. Це може бути усне або письмове повідомлення, передача документів, кіно- або фотоматеріалів, відеозаписів, креслень, предметів, відомості про які становлять державну таємницю. Для кваліфікації злочину засіб передачі відомостей значення не має.
Під представниками іноземної держави або іноземної організації варто розуміти різних осіб, що за їх завданням (повноваженням) займаються шпигунською діяльністю проти України.
Про поняття іноземної держави, іноземної організації та їх представників див. коментар до ст.111.
У поняття передачі входить передача відомостей як отриманих від певної особи, так і зібраних, викрадених або отриманих іншим шляхом, у тому числі і за допомогою приладів, механізмів, інших технічних засобів безпосередньо особою, що передає ці зведення. В останньому випадку в діях особи є й інша об’єктивна ознака шпигунства - збирання відомостей.
Збирання відомостей, що складають державну таємницю, припускає їх добування, придбання будь-яким шляхом, засобом (викрадення, підслуховування; вивідування; особисті спостереження; фотографування текстів, креслень, секретних військових і промислових об’єктів та ін.).
Збирання відомостей можливе із застосуванням спеціальних технічних засобів (оптичних приладів, електронних апаратів та ін.).
Шпигунство у формі передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що складають державну таємницю, є закінченим злочином із моменту передачі відомостей зазначеним адресатам, незалежно від того, наскільки і чи був взагалі сприйнятий ними зміст цих відомостей, а також незалежно від настання будь-яких шкідливих для держави наслідків. Передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам (іноземному розвіднику) секретних документів з відомостями, що становлять державну таємницю, є закінченим злочином.
Шпигунство у формі збирання з метою передачі згаданим адресатам відомостей, що становлять державну таємницю, є закінченим злочином з моменту оволодіння будь-яким засобом і будь-яким обсягом таких відомостей.
У випадку, якщо зазначені в ст.114 відомості збираються без мети передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, склад шпигунства (або державної зради у формі шпигунства) відсутній.
Навмисні дії, безпосередньо спрямовані на передачу або збирання з метою передачі відомостей, що становлять державну таємницю, якщо при цьому передача або збір таких відомостей не відбулися з причин, що не залежать від волі винного, є замахом на злочин.
Підготовчими до шпигунства діями, за наявності мети збирання відомостей, що становлять державну таємницю, можуть бути: спроба влаштуватися на роботу на режимний об’єкт, спроба встановити контакт з представником іноземної держави або іноземної організації, придбання фото-, кіно- або відеокамери, призначених для фіксації шпигунської інформації.
Замах на шпигунство може мати місце при спробі викрадення або фотографування документів, що містять державну таємницю, коли злочинний результат не настав з причин, що не залежать від волі винного (сейф розкритий, але суб’єкт злочину затриманий до того, як він встиг заволодіти таємними документами; суб’єкт злочину намагається сфотографувати таємні документи, але фотоапарат несправний або фотоплівка неякісна).
При шпигунстві може мати місце замах на непридатний предмет, коли особа збирає або викрадає документи, які містять, на її думку, відомості, що становлять державну таємницю, де насправді таємниці немає.
Передача таких документів іноземній державі, іноземній організації або їх представникам буде замахом на шпигунство з непридатними засобами. При замаху на непридатний предмет і при замаху з непридатними засобами винний підлягає відповідальності за замах на шпигунство (ст.15 і ч.1 ст.114).
Шпигунство є закінченим злочином з моменту збирання особою з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, або з моменту їх передачі вказаним адресатам.
Якщо шпигунство вчинене шляхом протиправного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, їх мереж, то воно потребує додаткової кваліфікації за ст.361 КК, а якщо шляхом викрадення, привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службової особи своїм службовим становищем - за ст.362. Шпигунство, поєднане з протиправним використанням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, охоплюється ст.114 і не потребує додаткової кваліфікації за ст.359.
3. З суб’єктивної сторони шпигунство вчинюється з прямим умислом. При вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.114, особа усвідомлює, що вона збирає з метою передачі або передає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам за своєю або їх ініціативою відомості, що становлять державну таємницю, і бажає цього.
Мотиви і мета можуть бути різними: недоброзичливе, вороже ставлення до України, корисливі спонукання за наявності мети збагатитися протиправним способом. Якщо шпигунство здійснюється кадровими розвідниками іноземної спецслужби, то мотиви і мета визначаються виконанням ними службових обов’язків.
4. Суб’єктом шпигунства відповідно до ст.114 може бути іноземний громадянин або особа без громадянства. Це фізичні осудні або обмежено осудні особи, які досягли до моменту вчинення злочину 16-річного віку.
Якщо дії, що складають об’єктивну сторону даного злочину (шпигунства), вчинені громадянином України, то він несе відповідальність за наявності підстав за ст.111 - за державну зраду у формі шпигунства.
Згідно з міжнародними угодами України (Додатковий протокол 1 до Женевських конференцій від 12 серпня 1949 р., що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Ратифікований УРСР 18 березня 1989 р. (ст.46 - “шпигуни”) в умовах воєнного конфлікту особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, не вважається такою, що займається шпигунством (і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст.111 КК), якщо вона:
а) від імені цієї сторони збирає інформацію на території, що контролюється супротивною стороною, але, діючи таким чином, носить формений одяг своїх збройних сил (лазутчик);
б) проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, від імені сторони, від котрої вона залежить, збирає на цій території інформацію, що має воєнне значення, але при цьому не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних дій;
в) не проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, фактично займається шпигунством на цій території, але її не захоплено до того, як вона знову приєдналась до збройних сил, до яких належить.
Співучасниками шпигунства (ст.114) - організаторами, підбурювачами або посібниками - можуть виступати і громадяни України за відсутності в їх діях ознак державної зради у формі надання допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
5. Особа, яка вчинила шпигунство, звільняється від кримінальної відповідальності відповідно до ч.2 ст.114, якщо вона:
- припинила злочинну діяльність;
- добровільно повідомила органи державної влади про вчинене;
- якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності настає за наявності всіх трьох умов у сукупності.
Добровільність повідомлення особою в органи державної влади про здійснення нею шпигунських акцій може бути за умови, що вона усвідомлює можливість продовження злочину. Це не повинно бути змушеною відмовою від подальшої злочинної діяльності в умовах, коли особа зробила висновок і впевнена, що її діяльність стала відомою відповідним правоохоронним органам і буде припинена ними.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти основ національної безпеки у політичній сфері	\|	Злочини проти основ національної безпеки в економічних, екологічних і военних сферах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.328 сек.