Злочини проти представників влади, органів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань.

Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві

1. Опір представникові влади під час виконання ним службових обов’язків -
карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку -
карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або обмеженням волі на строк до двох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Даний злочин спрямований на перешкоджання представнику влади та працівнику правоохоронного органу виконанню покладених на них службових обов’язків, а члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовцю - обов’язків щодо охорони громадського порядку, а також перешкоджання здійсненню прав, які надані вказаним особам у зв’язку з виконанням таких обов’язків.
Об’єктом даного злочину є регламентована нормативно-правовими актами діяльність представників влади та працівників правоохоронних органів, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовців у сфері охорони громадського порядку.
2. Об’єктивна сторона даного злочину полягає у вчиненні опору, тобто в активній фізичній протидії здійсненню представником влади, працівником правоохоронних органів своїх службових обов’язків, а іншим, зазначеним в коментованій статті особам - здійсненню обов’язків з охорони громадського порядку.
Опір є найбільш небезпечною формою втручання в службову діяльність, він полягає у відкритій протидії службовій діяльності потерпілого, а тому дана норма є спеціальною щодо ст.343. Водночас, коли внаслідок дій, передбачених ч.2 ст.342, поєднаних з примушенням працівника правоохоронного органу шляхом насильства або погрози застосуванням такого насильства до виконання явно незаконних дій, винний перешкодив запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його скоїла, відповідальність настає за ч.2 ст.343 та ч.2 або ч.3 ст.342.
3. Представником влади визнаються особи, які є працівниками державних органів та установ в широкому розумінні (крім тих, що відносяться до правоохоронних органів) і наділені правом у межах своєї службової компетенції приймати рішення чи давати вказівки, обов’язкові для виконання певним колом фізичних та юридичних осіб, незалежно до їх відомчої належності та підлеглості.
За опір, що є способом впливу (крім застосування насильства) на державного діяча, відповідальність передбачена ст.344.
Опір адміністрації виправної установи особою, яка відбуває покарання, за наявності необхідних підстав, тягне за собою відповідальність за ст.391.
Вчинений під час хуліганства опір представникові влади, який охороняє громадський порядок, повністю охоплюється складом злочину, передбаченим ч.3 ст.296.
4. Перелік правоохоронних органів містить Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р. Зокрема, п.1 ч.1 ст.2 даного Закону до правоохоронних органів відносить органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції.
Вирішуючи питання про те, чи є та або інша особа, яка працює в правоохоронному органі, тим працівником, захист якому надається ст.342, слід звертатися до спеціальних нормативно-правових актів, які визначають статус працівника того чи іншого правоохоронного органу, наприклад: Закони України “Про прокуратуру”, “Про міліцію”, “Про службу безпеки України”, “Про державну прикордонну службу України”, “Про державну податкову службу в Україні”, “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, Митний кодекс України та ін.
Вплив на технічних працівників зазначених органів, секретарів, спеціалістів, операторів, прибиральниць та інших осіб, робота яких не пов’язана із правозастосовчими або правоохоронними функціями правоохоронних органів, може бути кваліфікований, за наявності необхідних підстав, за іншими статтями КК.
Іншими органами, які здійснюють відповідно до закону правозастосовчі або правоохоронні функції, є: Державний департамент ветеринарної медицини (повноваження працівників визначені у постанові КМУ “Про деякі питання Державного департаменту ветеринарної медицини” від 8 червня 2001 р. № 641); органи дізнання (повноваження визначені у Кримінально-процесуальному кодексі України); Антимонопольний комітет України (повноваження працівників визначені Законом України “Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 р.); Державна виконавча служба (повноваження працівників визначені Законом України “Про Державну виконавчу службу“ від 24 березня 1998 р.); Служба охорони природно-заповідного фонду України (повноваження працівників визначені у Положенні про цю службу, затвердженому постановою КМУ від 14 липня 2000 р. № 1127) та інші.
5. Громадяни України відповідно до Конституції України мають право створювати в установленому Законом порядку громадські об’єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, для сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, у захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також в урятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин. Вони мають назву громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону. Такі формування можуть бути створені на засадах громадської самодіяльності як зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та Державній прикордонній службі України, асоціації громадських формувань тощо (див. ст.1 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 22 червня 2000 р.).
Правовою основою діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є Конституція України, вказаний Закон, інші закони України, акти Президента України і КМУ, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування з питань охорони громадського порядку і державного кордону, боротьби із злочинністю і адміністративними правопорушеннями, а також положення (статути) цих формувань.
Членами вказаних громадських формувань можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку і в охороні державного кордону та здатні за своїми діловими, моральними якостями і станом здоров’я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов’язання. Члени громадських формувань можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації цих об’єднань лише після проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах внутрішніх справ, підрозділах Державної прикордонної служби України і після одержання в органі місцевого самоврядування відповідного посвідчення, нарукавної пов’язки, зразки яких затверджуються КМУ. Підготовка членів зазначених формувань здійснюється у порядку, що встановлюється Міністерством внутрішніх справ України і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Не можуть бути членами зазначених формувань особи, які порушують громадський порядок, особи, судимість з яких не знята або не погашена у встановленому законом порядку, та раніше засуджені за умисні злочини, хворі на хронічний алкоголізм і наркоманію, визнані в судовому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, та інші особи у випадках, передбачених законами України (див. ст.12 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону“ від 22 червня 2000 р.).
6. Про поняття військовослужбовця див. ст.401 та коментар до неї.
7. Зміст службових обов’язків представника влади чи працівника правоохоронного органу, при виконанні яких можливий опір, передбачений відповідними нормативно-правовими актами, що регламентують правозастосовчі та правоохоронні функції потерпілих від злочину.
Під виконанням службових обов’язків представниками влади та працівниками правоохоронних органів слід розуміти діяльність таких осіб, пов’язану із здійсненням функцій, покладених на них законами та іншими нормативними актами.
Під виконанням обов’язків щодо охорони громадського порядку слід розуміти: несення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрацій, мітингів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо (див. п.6 постанови ПВСУ “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” від 26 червня 1992 р. № 8).
Опір члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві не під час виконання ними обов’язків щодо охорони громадського порядку не може бути кваліфікований за ст.342.
Для кваліфікації опору не має значення, виконував представник влади, працівник правоохоронного органу або член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону відповідно свої службові обов’язки чи обов’язки щодо охорони громадського порядку перебуваючи безпосередньо на службі, чи у вільний час з власної ініціативи, чи на прохання громадян, головне щоб вони діяли у межах наданих їм прав і повноважень.
Якщо дії притягнутої до відповідальності особи були реакцією на незаконні діяння представника влади та працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи військовослужбовця або були викликані особистими неприязними стосунками, не пов’язаними з виконанням потерпілим своїх обов’язків, вчинене, за наявності для цього підстав, потрібно кваліфікувати як злочин проти життя, здоров’я особи або проти власності (п.3 вказаної постанови).
Опір необхідно відрізняти від злісної непокори (ст.185 КУпАП), якою є відмова від виконання вимог, виражена у зухвалій формі. Опір, на відміну від злісної непокори, завжди полягає у вчиненні активних дій.
Опір військовослужбовцю - начальнику по службі, який виконує обов’язки з військової служби, з боку військовослужбовця - його підлеглого кваліфікується за ст.404.
8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що вчинює опір законним діям зазначених у ст.342 осіб. За відсутності такого усвідомлення немає складу даного злочину.
9. Суб’єкт злочину - фізична осудна особа, якій на момент злочину виповнилося 16 років. Суб’єктом даного злочину може бути не тільки правопорушник, до якого пред’являються законні вимоги представником влади, працівником правоохоронного органу під час виконання ними службових обов’язків, а так само членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку, але й інша особа, яка активно перешкоджала їм виконувати вказані обов’язки.
10. Кваліфікуюча ознака злочину - опір переліченим у ч.1 та 2 ст.343 особам, поєднаний з їх примушенням (спонуканням до здійснення діяння проти волі потерпілого) шляхом насильства або погрози його застосуванням виконати явно незаконні дії (відпустити затриманого на місці вчиненого злочину, повернути конфісковане за рішенням суду майно, не складати протокол про адміністративне правопорушення тощо).
Незаконними є дії, які суперечать вимогам, що містяться у законах та інших нормативних актах.
Явно незаконні дії мають місце тоді, коли такий їх характер є очевидним як для потерпілого, так і для винного.
Під насильством у ч.3 ст.342 розуміється фізичне насильство, оскільки погрозі його застосування надано самостійну оцінку.
Насильство може полягати в умисному нанесенні ударів, побоїв, тілесних ушкоджень. Погроза застосування насильства під час вчинення опору полягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи застосувати насильство до потерпілого.
Відповідальність за погрозу або застосування насильства щодо працівника правоохоронного органу настає за ст.345, якщо такі дії не є засобом опору, поєднаного з примушенням працівника правоохоронного органу до виконання явно незаконних дій, або за сукупністю злочинів, коли погроза або застосування насильства, будучи засобом опору, поєднаного з примушенням такого працівника до виконання явно незаконних дій, переростають у більш тяжкий насильницький злочин, передбачений ст.345.
Відповідальність за погрози або застосування насильства щодо представника влади, який є державним діячем, передбачена ст.346.
Опір особам, зазначеним у ч.2 ст.342, поєднаний із вбивством потерпілого чи замахом на його вбивство, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.342 та ст.348.

Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу

1. Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень -
карається штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, -
караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

1. Положення ст.343 спрямовані на захист кримінально-правовими засобами правоохоронної діяльності від неправомірного втручання шляхом впливу на працівників правоохоронних органів.
Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що в разі його вчинення порушується або може бути порушена нормальна робота правоохоронного органу, оскільки створюються перешкоди для виконання службових обов’язків працівниками правоохоронного органу, що врешті позначається на ефективності функціонування всієї правоохоронної системи держави.
2. Об’єктом злочину є регламентована нормативно-правовими актами діяльність правоохоронних органів.
3. З об’єктивної сторони злочин передбачає вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу, крім впливу у формі опору, відповідальність за який передбачена ч.2 ст.342.
Під втручанням (впливом) слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоду у виконанні працівниками правоохоронних органів службових обов’язків або на досягнення прийняття неправомірного рішення. Втручання може виявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу. При вирішенні питання про відповідальність за цією статтею слід мати на увазі, що прохання, наприклад, батьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушника не утворює складу даного злочину (п.11 постанови ПВСУ “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” від 26 червня 1992 р. № 8).
Коли внаслідок дій, передбачених ч.2 ст.342, поєднаних з примушуванням працівника правоохоронного органу шляхом насильства або погрози застосуванням такого насильства до виконання явно незаконних дій, винний перешкодив запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчинила, відповідальність настає за ч.2 ст.343 та ч.2 або ч.3 ст.342.
Вплив на працівника правоохоронного органу шляхом захоплення або тримання заручниками його близького родича або співробітника охоплюється ст.349 і додаткової кваліфікації за ст.343 не потребує, якщо не настали наслідки, передбачені ч.2 ст.343.
Якщо втручання в діяльність працівника правоохоронного органу поєднане з діями, передбаченими ст.345, 347 та 348, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.343 і зазначеними статтями КК.
Злочин вважається закінченим: за ч.1 ст.343 та ч.2 ст.343 у частині вчинення впливу з боку службової особи з використанням свого службового становища - з моменту здійснення впливу у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу; за ч.2 ст.343 в частині, коли вплив перешкодив запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, - з моменту настання вказаних наслідків.
4. Потерпілими від злочину є тільки працівники правоохоронних органів.
Про поняття працівників правоохоронних органів див. п.4 коментаря до ст.342.
Під виконанням службових обов’язків працівниками правоохоронних органів слід розуміти діяльність цих осіб, пов’язану із здійсненням функцій, покладених на них законами та іншими нормативними актами.
Під незаконними слід розуміти рішення працівників правоохоронних органів, що суперечать вимогам законодавчих актів.
5. Кваліфікація за ч.2 ст.343 має місце, якщо втручання в діяльність працівника правоохоронного органу перешкодило запобіганню злочину або затриманню особи, яка його вчинила, або вчинено службовою особою з використанням свого службового становища.
Стосовно перших двох ознак слід встановити, що запобіганню злочину або затриманню злочинця перешкодив саме вплив на правоохоронця.
Здійснюючи з використанням свого службового становища вплив на працівника правоохоронного органу, службова особа використовує права та повноваження, надані їй за посадою або у зв’язку з певною службовою діяльністю.
6. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Особа, що його вчиняє, усвідомлює неправомірність і суспільну небезпечність впливу на працівника правоохоронного органу і бажає втрутитись у його діяльність з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень.
7. Суб’єкт злочину - особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років. Суб’єктами даного злочину можуть бути: особи, від яких потерпілий знаходиться у службовій залежності; представники влади; особи, від яких залежить фінансове, матеріально-технічне забезпечення органу, де працює потерпілий, а також медичне та інше обслуговування потерпілого чи його близьких родичів або вирішення побутових питань потерпілого тощо. Суб’єктом злочину, вчиненого службовою особою з використанням свого службового становища, є тільки службова особа.
Про поняття службової особи див. ст.364 та коментар до неї.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини, пов’язані з перешкоджанням діяльності організацій та об’єднань громадян.	\|	Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.