Функції політичної культури

І проблеми її формування

Функції політичної культури

Сучасні концепції політичної культури.

Психологічний підхід (школа Г. Алмонда):

політична культура розглядається, як набір психологічних орієнтацій на соціально-політичні об’єкти і процеси.

Комплексний узагальнений підхід. (Д.Мервік, Р.Такер, Л.Дітмер): політичній культурі приписується все, що відбувається в політиці. Вона або ідентифікується з політичною системою, або зводиться до політичних відносин.

Об'єктивістське (нормативне) трактування (Л.Пай, Д.Пол): політична культура визначається як сукупність прийнятих політичною системою норм і зразків політичної поведінки.

Евристична концепція (С.Ханпйнгтон): політична культура розуміється як гіпотетична нормативна модель бажаної поведінки

Соціопсихологічний підхід (Р. Карр, Д. Гарднер, Ю. Тихомиров): політична культура визначається як установча поведінкова матриця, в межах якої розташована і функціонує політична система.

Аксіологічне трактування:політична культура уявляється як сукупність цінностей певного порядку. Бінарний .варіант цього трактування включає в політичну культуру як позитивні, так і негативні цінності а «прогресивний» варіант характеризує її тільки як сукупність позитивних політичних цінностей.

Оскільки політична культура є складовою частиною політичної системи, в умовах однієї держави може існувати кілька домінуючих моделей політичної культури, виникає необхідність вивчення їхніх функцій. Одні можуть розглядатися як культурно-світоглядна надбудова політичної системи, т.б. бути функціональними. Інші, носії які по своїх переконаннях, політичним орієнтаціям, цілеспрямованою політичною діяльністю опозиційно або навіть вороже ставляться до існуючої політичної системи, є дисфункціональними.

1) пізнавальна функція- вивчає політичні уявлення, знання, міфи, чутки та політичну ідеологію;

2) інтегративна функція- досягнення на базі загальноприйнятих політико-культурних цінностей злагоди в межах існуючої політичної системи;

3) комунікативна функція - дозволяє встановити зв'язок між учасниками політичного процесу, а також передавати елементи політичної культури від покоління до покоління, накопичувати політичний досвід.

4) забезпечення інтересів відповідних соціальних спільнот людей;

5) регулююча- забезпечення ефективності функціонування політичної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм, традицій;

6) виховна - формування «політичної людини» на ґрунті цінностей і норм, які» відповідають інтересам певних соціальних класів і груп;

7) прогностична- передбачення можливих варіантів розвитку класів, соціальних верств,
націй у певних соціально-політичних ситуаціях.

Впливаючи на думки й почуття людей, національна духовна культура інтегрує ту частину суспільства, у якої пробудилася національна самосвідомість. Ця суспільна група починає орієнтуватися на ті самі цінності, норми, політичні інститути, зразки й способи політичної дії. Отже, національна духовна культура поєднує представників різних соціальних шарів і класів, підвищує їхню цивільну активність, надає зміст і спрямованість їхньої політичної діяльності.

Збагачення, розвиток політичної культури діалектично взаємозалежно з розвитком особистості, інтелектуальним прогресом членів суспільства. Осмислюючи справжні, а не фальсифіковані історичні події й факти, глибше пізнаючи реальний мир, суспільство позбувається від ідеологічних стереотипів й ілюзій. На основі справжніх знань люди знаходять здатність пізнавати свої потреби, економічні, соціальні й політичні інтереси, формувати своє відношення до реальностей і порядків.

У демократичній правовій державі громадянин має конституційне право на достовірну інформацію. Разом з тим, демократичний режим припускає й політичний плюралізм. Тому, різні, нерідко конфронтуючі один одному політичні партії, суспільні рухи дають різні пояснення й оцінки подій, що відбуваються в суспільстві, прагнуть впливати на процес формування переконань, думок, політичних орієнтацій.

Пропагандистська активність багаторазово зростає напередодні й у період виборчих компаній. Влада , політична еліта, лідери політичних партій і суспільних рухів безкомпромісно суперничають у боротьбі за розум й серця людей, витончуються в популістських обіцянках різних благ. У результаті чого нерідко до влади демократичним шляхом пробиваються політичні авантюристи або бездарні й некомпетентні люди.

Засоби масової інформації є не тільки істотним компонентом демократії, але й важливим фактором формування політичної культури. І хоча нерідко вони поширюють сумнівні ідеї й політичні концепції, проте виконують необхідну для посттоталітарного суспільства роботу.

Політизація населення на етапі переходу від тоталітарної до демократичної системи, в умовах криз максимальної політичної активності при мінімальному ступені цивілізованості й культури веде до екстремістської діяльності людей, "паралічу" держави.

Можливі й інші наслідки політизації: коли замість одних ілюзій і міфів люди, що не володіють достатньою політичною культурою, раптом жагуче й безапеляційно переорієнтувалися на міфи інші. Наприклад, - руйнування командно-адміністративної системи, здійснена приватизація вселяла надії на миттєве підвищення добробуту. А коли ці ілюзії не виправдалися, одні ввірували в міфи недалекого минулого, інші - упали в стан цілковитої політичної апатії. Тому реальна демократизація здійснюється лише в тім суспільстві, громадяни якого засвоїли основні елементи політичної культури, пройшли через процес соціокультурної і політико-культурної соціалізації.

Освоєння культурно-політичної спадщини й досвіду називається політичною соціалізацією. У цьому процесі цілеспрямовано беруть участь багато державних інститутів, система виховання, засоби масової інформації. Певний вплив на ступінь сприйняття індивідом ідеологічних і політичних цінностей робить економічна сфера, матеріальний добробут людей, мікросередовище, родина й т.д.

Політична соціалізація формує певне емоційне відношення індивіда до політичних подій і процесів, чітку й принципову політичну позицію. політичні інтереси.

Суспільство, громадяни якого не пройшли через фази політичної адаптації і інтеріоризації не може бути справді демократичним, цивільним, правовим. Політична культура особистості й суспільства дозволяють створити діючий, а не декоративний механізм контролю за діяльністю чиновників, владних структур. Без такого, постійно діючого контролю "знизу", демократія трансформується в демократичний тоталітаризм. Тому, політична культура особистості є постійно діючим фактором керування й удосконалювання політичної системи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність і моделі політичної культури	\|	Політичний процес – це сукупність дій суб'єктів політики по здійсненню своїх специфічних функцій у сфері влади й ведучих до розвитку або занепаду політичної системи суспільства.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.