Участь ретикулярної формації, мозочка і підкіркових ядер у регулюванні автономних функцій

Ретикулярна формація стовбура мозкучерез активу вальні або гальмівні впливи на різні відділи ЦНС підвищує активність автономних нервових центрів, здійснює на них тонізивний вплив. Ретикулярна формація створює «налаштування діяльності» і забезпечує високий рівень активності центральних нейронів. Симпатичний відділ автономної нервової системи забезпечує необхідний активний стан периферійних органів, у тому числі скелетних м'язів та рецепторних апаратів, тому його необхідно розглядати у функціональній єдності із ретикулярною формацією, провідником виливу якої на периферію він є.

Ретикулярна формація також знаходиться під впливом симпатичного відділу автономної системи. Так, уведення адреналіну підвищує тонус ретикулярної формації, внаслідок чого посилюється її активувальний вплив на великий мозок. Адреналін, що виділяється за різних емоційних станів наднирковими залозами, у разі дії на ретикулярну формацію збільшує і подовжує ефекти збудження симпатичної нервової системи.

Завдяки тому що підкіркові ядра, зокрема смугасте тіло, мають прямі зв'язки з ретикулярною формацією мозкового стовбура і гіпоталамусом, вони беруть участь у здійсненні складних безумовно-рефлекторних реакцій організму, які складаються не тільки з локомоторних, але й автономних компонентів.

На автономну нервову систему істотний вплив здійснює мозочок. Якщо його видалити, розвивається пригнічення моторної, зокрема періодичної, діяльності травного тракту та секреторної функції залоз шлунка і кишок. Це може бути пов'язане зі зміною стану симпатичного відділу автономної нервової системи.

Важливу роль у регулюванні діяльності внутрішніх органів відіграють нервові утвори, що входять до складу лімбічної системи, або "вісцерального мозку": гіпокамп, поясний закруток мигдалеподібного тіла. Лімбічна система бере участь у формуванні емоцій і реалізації таких поведінкових реакцій, у здійсненні яких має місце яскраво виражений автономний компонент. Вплив "вісцерального мозку" на функції органів, що іннервуються автономною нервовою системою, здійснюється завдяки її тісним зв'язкам з гіпоталамусом. Ушкодження мигдалеподібного тіла зумовлює підвищення апетиту та ожиріння унаслідок посиленого вживання їжі. Зруйнування чи подразнення гіпокампа впливає на акти слиновиділення, жування і ковтання.

Участь кори великого мозку в регулюванні автономних функцій. Нейрони кори великого мозку, що задіяні у регулюванні функцій внутрішніх органів, є кірковим представництвом інтероцептивного аналізатора. Для регулювання автономних функцій велике значення мають лобові частки. Їх подразнення викликає зміну дихання, травлення, кровообігу і статевої діяльності. Саме тому вважається, що в передніх відділах кори великого мозку локалізуються вищі центри автономної нервової системи.

Реєстрування викликаних потенціалів у корі великого мозку засвідчило, що аферентні сигнали, які йдуть від рецепторів внутрішніх органів, спочатку надходять у соматосенсорні зони кори. Подразнення окремих ділянок кори позаду від центральної (Роланда) борозни і поблизу латеральної (Ольвія) борозни спричиняє певні відчуття, пов'язані із внутрішніми органами, наприклад, нудоту і позиви до дефекації. Подразнення низки інших ділянок кори великого мозку, переважно в лобовій і тім'яній частках, зумовлює зміну серцевої діяльності, рівня артеріального тиску та ритму дихання, слиновиділення, перистальтики, блювання.

Вплив кори великого мозку на діяльність внутрішніх органів доведено в дослідах із впливом на людину гіпнозу. Гіпнотично можна викликати активування чи сповільнення діяльності серця, розширення чи звуження судин, посилення виділення сечі нирками, виділення поту, зміну інтенсивності обміну речовин. Практично на всі автономні функції можна виробити умовні рефлекси, для здійснення яких необхідна участь кори великого мозку.

Таким чином, механізми регулювання автономних функцій мають "багаторівневу" ієрархічну структуру. Першим рівнем цієї ієрархії є внутрішньоорганні периферійні рефлекси метасимпанічного відділу, які замикаються в інтрамуральних гангліях автономної нервової системи. Ці ганглії і являють собою нижчі автономні центри.

Другий рівень – рефлекторні реакції, що замикаються у позаорганних периферійних гангліях симпатичного відділу автономної системи (у брижових сплетеннях, сонячному сплетенні, вузлах симпатичного стовбура). Автономні центри спинного мозку і мозкового стовбура утворюють уже наступний рівень підпорядкування.

Вищий підкірковий рівень регулювання автономних функцій – гіпоталамус. Його функції тісно пов'язані з ретикулярною формацією мозкового стовбура, підкірковими ядрами, лімбічною системою і новою корою.

Нижчі рівні, володіючи деякою автономністю, можуть здійснювати місцеве регулювання стану органів і тканин. Кожний вищий рівень регулювання забезпечує вищий ступінь інтегрування автономних функцій як між окремими відділами автономної нервової системи, так і між ними та соматичною нервовою системою.

Звичайно, розподіл на рівні дуже умовний, тому що в цілісному організмі жоден із рівнів не є повністю автономним – має місце супідрядність нижчих рівнів вищим.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Значення гіпоталамуса в регулювання автономних функцій	\|	Вплив автономної нервової системи на функції різних органів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.