• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Теоретичні моделі політичних систем

Політична система України

Типологія політичних систем

Структура, функції і закономірності функціонування політичної системи

Теоретичні моделі політичних систем

ПЛАН

Тема: ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

Лекція № 11

Поняттям політичної системи розкривається характерний устрій політичної влади в конкретному суспільстві.

Система – це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один із одним, яка утворює стійку цілісність і єдність.

Сучасні суспільства являють собою складні системні утворення, що складаються з декількох органічно пов'язаних між собою підсистем – економічної, політичної, культурної, правової, етнічної та ін. Отже, політична система є одним із важливих компонентів соціальної системи суспільства.

Поняття "система" запозичене з електроніки та кібернетики.

Сучасне наукове знання про політичну систему є результатом тривалого розвитку. У суспільствознавство системний аналіз був впроваджений одним із головних представників структурно-функціональної школи, американським соціологом Толкоттом Парсонсом (1902—1979). У своїй праці «Соціальна система» (1951) він розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів. Такими елементами у структурі кожного суспільства були суспільні цілі, норми, цінності та ролі. Елементами суспільства як системи є інститути, кожен з яких виступає підсистемою великої суспільної системи. Кожній суспільній системі (підсистемі) властиві чотири основні функції, що забезпечують збереження й виживання будь-якої системи. Такими функціями є:

1) адаптація, тобто специфічний різновид взаємодії соціальних суб´єктів із середовищем, в результаті і в процесі якої відбувається пристосування її вимог до навколишнього середовища. Функцію адаптації в соціальній системі забезпечують політична та економічна підсистеми.

2) досягнення цілей. Цю функцію забезпечує політична підсистема, політика.

3) інтеграція, тобто досягнення стану зв´язаності окремих диференційованих елементів, наявність упорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними суб´єктами — індивідами, соціальними спільностями, організаціями тощо. Функцію інтеграції забезпечують правові інститути, владні структури, норми права, звичаї.

4) підтримання системи, котра забезпечується віруваннями, мораллю, органами соціалізації (сім´я, школа, мистецтво тощо).

Отже, системний аналіз дає можливість установити, що будь-яка система, в тому числі й політична, визначається тим, що,

по-перше,складається з багатьох елементів;

по-друге,елементи системи складають єдине ціле;

по-третє, система має тенденцію до самоорганізації, інтеграції;

по-четверте, система взаємодіє з навколишнім середовищем.

У середині ХХ ст. системний аналіз (метод) був "перенесений" у політичну науку американськими ученими Г. Алмондом, Д. Істоном, У. Мітчелом. Саме Девід Істон у 1953 р. вводить у науку і саме поняття "політична система".

Найважливіші принципи системного методу:

1. Цілісність системи;

2. Множина і різноманітність внутрішніх і зовнішніх зв’язків системи – складність і багатство відносин між елементами цілого та взаємодії з оточуючим середовищем.

3. Життєздатність системи визначається балансом взаємодії процесів: зміни і стабілізації, оновлення і збереження, впровадження і рутинізації тощо.

Системний метод полягає у виявленні засобів досягнення та підтримки врівноваженого, стабільного стану політичної системи, її здатності адаптуватися до впливу зовнішнього середовища. Сучасний світ стає більш складніший, посилюється ризик глобальних катаклізмів, криз і конфліктів, що мають соціальні, економічні, етнонаціональні, екологічні, демографічні та інші причини. Політична система виступає засобом соціальної інтеграції, стримування руйнівного впливу деструктивних процесів і корінних соціальних відмінностей на єдине взаємопов’язане існування складових елементів суспільного організму.

Політична система - це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб´єктів, засобом яких здійснюється влада і управління суспільством.[1]

Політична система, як і будь-яка система, володіє такими ознаками:

- складається з багатьох взаємопов´язаних структурних елементів; цей взаємозв´язок забезпечує властивість цілісності і єдність системи;

- існує в межах зовнішнього оточення чи середовища;

- має кордони поширення і виділеність стосовно зовнішнього середовища;

- має відкритий характер (тобто вона піддається впливам, що йдуть із зовнішнього середовища);

- характеризуватися такими властивостями, як потяг до рівноваги і стійкості, до адаптації і інтеграції.

Що виступає зовнішнім середовищем політичної системи?

Д. Істон виділив два середовища (оточення):

- інтрасоцієнтальне - інші підсистеми суспільства: економічна, соціальна, культурна;

- екстрасоцієнтальне - інші суспільства, міжнародні інститути і відносини.

Але будь-яке суспільство, в тому числі і його політична підсистема, відчувають вплив позасоціального - природного - середовища. Перелічені фактори будуть детермінувати зміну політичної системи. Тільки реагуючи на імпульси, що йдуть із зовнішнього середовища, система зберігає здатність до стабільного функціонування і розвитку.

У політології розроблено кілька теоретичних моделей функціонування політичних систем:

- системна;

- структурно-функціональна;

- інформаційно-кібернетична.

1. Системна модель вперше була розроблена Девідом Істоном. За Д. Істоном, політична система – це організм, що саморегулюється, розвивається та реагує на імпульси, які надходять ззовні. Отже, політична система є відкритим утворенням: вона піддається численним впливам зовнішнього середовища. Політична система, на думку Д. Істона, є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя, на його думку, є неврівноваженою системою, у якій увесь час відбуваються порушення та робляться спроби до встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Д. Істон вважає, що нерухомість політичної системи недосяжна, поки політична система живе. Вона має вхід і вихід. (На вхід з оточуючого соціального середовища регулярно надходять два типи імпульсів:

а) вимоги до властей – економічні, політичні, соціальні тощо;

б) підтримки влади у вигляді виконання громадянами прийнятих нею законів, розпоряджень тощо.

На виході системи як її реакція на вимоги і підтримку здійснюються політичні рішення і політичні дії, спрямовані на реалізацію цих рішень.

Виходячи з моделі політичної системи Д. Істона, саме вимогами, що надходили від соціального середовища, можна пояснити, скажімо, зумовленість таких політичних рішень як рішення Російського уряду про початок у жовтні 1999 р. Других бойових дій у Чечні, рішення Президента України Л. Кучми про проведення 16 квітня 2000 р. другого за роки незалежності всеукраїнського референдуму, рішення про утворення більшості в українському парламенті і т. д.

Сутність політичної системи, за тлумаченням вченого, розкривається в її функції - авторитарному розподіленні цінностей у суспільстві. Процес функціонування системи описується через відносини обміну з зовнішнім середовищем. Вона зберігає стійкість, якщо знайдений певний баланс між імпульсами, що "входять", проникаючими у середовища, і імпульсами, що "виходять", що є реакцією системи на отриману інформацію. «Вхід» виражений двома видами імпульсів: вимога громадськості (підвищення заробітної плати, розширення соціальних програм, права і свободи громадян) і підтримка. Підтримка може проявлятися як у матеріальній формі (сплата податків, військова служба), так і у вигляді дотримання законності, повага до органів влади, до державної символіки, активної участі у політичному житті. Переробивши інформацію, політична система приймає конкретні рішення (закони, накази) і здійснює все для їх реалізації ("вихід"). "Вхід" і "вихід" складають безперервний цикл, який називається «петлею зворотного зв´язку».

Якщо імпульси, що «виходять», відповідають оцінюванням населення, то суспільна підтримка політичної системи посилюється. Підтримка з боку народу рішень і дій системи є умовою її легітимності.

Д. Істон виділяє два види легітимності:

- дифузна (емоційна) легітимність є більш стійкою і може проявлятися у підтримці системи навіть в умовах криз;

- інструментальна (специфічна) легітимність більш короткочасна і орієнтована на результат і заохочення.

І навпаки, відсутність підтримки може призвести до кризи політичної системи. Дестабілізуючим фактором можуть стати помилкові рішення влади, прийняті або в результаті досить слабких імпульсів (система не має достатньої інформації для прийняття оптимальних рішень), або в результаті досить високих вимог, що викликає перенасиченість системи інформацією.

Велику роль у роботі політичної системи відіграють комунікації: телебачення, преса, радіо, Інтернет, по яких імпульси потрапляють в політичну систему і повертаються у суспільство прийняті рішення. Порушення комунікацій в політичній системі можуть привести до серйозної кризи.

Комунікацій існує дуже багато, їх можна поділити на два основних види: формальні і неформальні.

Формальні комунікації встановлені офіційно. Вони регулюються законами, інструкціями, вказівками властей. Це, зокрема, статистичні дані, звіти, протоколи тощо. Вони створюються для отримання і передачі інформації. Вони здійснюються відповідно до встановленої процедури.

Неформальні комунікації – стихійні потоки інформації – слухи. Вони поширюються дуже швидко і практично безперешкодно. Слухи найчастіше досить достовірні.

Найпоширенішими «хворобами» політичних систем є:

- Скорочення імпульсів, які поступають від середовища. Вимоги до політичної системи не висуваються з різних причин. Це може бути і страх перед владою, і політична апатія громадян, і насильницька заборона будь-яких вимог. Політична система не чує своїх громадян і у результаті – невідповідність рішень, які приймаються, реально існуючим потребам.

- Звуження входу в політичну систему. Кількість каналів, по яких може входити інформація, не відповідає її обсягу. В суспільстві виникає багато імпульсів, але вони не доходять до політичних інститутів. Буває і так, що імпульси надходять у політичну систему, але політичні інститути не встигають справитись з цим потоком. Особливо часто подібне спостерігаються в періоди політичних реформ. У такому випадку кажуть, що життя пішло вперед, а система залишилась попередньою.

- Порушення оберненого зв’язку відбувається тоді,коли реакція на прийняті рішення не доходять до тих, хто ці рішення приймає. Якщо влада свідомо і послідовно не розчищає канали оберненого зв’язку, вона ризикує опинитись в ситуації незнання реальних настроїв громадян.

2. Структурно-функціональну модель політичної системи розробив Габріель Алмонд. Політична система, на його думку, є типами дій, що стосуються прийняття політичних рішень. Головна функція системи - забезпечення легітимного примусу, що дозволяє зберегти суспільну стабільність.

Аналіз системи повинен здійснюватися на двох рівнях:

- інституціональному (дослідження політичних інститутів);

- орієнтаційному (дослідження політичної культури).

У структурному плані вона включає в себе формальні (урядові органи) і неформальні інститути (групові об´єднання), поведінницькі аспекти цих інститутів, активність окремих громадян.

На основі порівняльного аналізу політичних систем різних країн Алмонд прийшов до таких висновків:

- всі політичні системи мають власну структуру;

- політична система багатофункціональна;

- всі політичні системи виконують аналогічні універсальні функції, необхідні для соціального життя; функції виконуються різними інститутами (структурами) системи (суди, законодавчий орган, партії) і з різною частотою;

- всі політичні системи є змішаними в культурному розумінні;

- відмінність між простими (традиційними) і розвинутими системами полягає в диференціації функцій і спеціалізації структур. Ці системи подібні за функціями, але розрізняються за структурними характеристиками.

Як і будь-яка інша система, зазначає Г. Алмонд, політична система виконує два базових набори функцій — входу і виходу.

Є чотири функції входу і три — виходу.

Функції входу — це:

§ політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті;

§ артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам;

§ агрегування, тобто поєднання інтересів;

§ політична комунікація.

Функції виходу — це:

§ розробка норм,

§ застосування норм,

§ контроль за їх дотриманням.

Функції входу здійснюються недержавними формуваннями — політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації тощо, а функції виходу — державними органами. Так, функцію розробки норм виконують органи законодавчої влади, функцію застосування норм — органи виконавчої влади, а функцію контролю за дотриманням норм — судові органи. Дві функції входу — політична соціалізація і політична комунікація — передбачають наявність сфери політичної діяльності. Так завдяки категорії «політична система суспільства» було поєднано в єдину систему основні поняття науки про політику.

Отже, модель політичної системи Г. Алмонда долає певні вади моделі Д. Істона, тому що вона враховує психологічні, особистісні аспекти політичної взаємодії, імпульси, що надходять не тільки зовні, від народу, громадянського суспільства, але й імпульси, що виробляє правляча еліта.

3. Інформаційно-кібернетичну модель політичної системи запропонував Карл Дойг. Використовуючи положення і термінологію, розроблені в кібернетиці, автор розглядає політичну систему через потоки інформації. Функція системи полягає в координації зусиль людей для досягнення поставлених завдань.

Процес функціонування системи складається з кількох етапів:

- етап перший: отримання інформації і формування блоку даних;

- етап другий: селекція інформації - відбір і оцінка отриманої інформації;

- етап третій: прийняття рішень;

- етап четвертий: реалізація поставленої мети.

Прийняття рішень і їх корекція здійснюються з урахуванням результатів попередніх дій і на основі інформації про становище у суспільстві і про відстань, яка залишилася до мети.

Системний підхід вносить до політичного аналізу ідею багатоканальної, багатофакторної обумовленості. Вона базується на тому, що поряд із економічними чинниками та соціальними інтересами, а інколи й всупереч їм, політичні події та інститути залежать також від культурного середовища, від національного менталітету, від традицій і звичаїв, від структури пануючих у суспільстві цінностей, від геополітичних умов, від ситуативного складу різних подій та різних обставин.

Основними ознаками політичної системи є:

• взаємозв'язок групи елементів;

• утворення цими елементами певної цілісності;

• внутрішня взаємодія всіх елементів;

• прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;

• здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
4. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
5. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
6. III етап. Системний підхід
7. IV. Розподіл нервової системи
8. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
9. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
10. IV. Філогенез кровоносної системи
11. OSI - Базова Еталонна модель взаємодії відкритих систем
12. POS-системи

Переглядів: 2033