Структура й учасники міжнародного фондового ринку

В організаційному плані міжнародний фондовий ринок не має чіткої структури. Це складна система міжнародних фінансових інструментів та інститутів, що функціонує цілодобово та здатна генерувати різноманітні коротко і довгострокові фінансові активи.

У структурі міжнародного фондового ринку в залежності від класифікаційних ознак прийнято виділяти декілька елементів. Загалом міжнародний ринок цінних паперів об’єднує два великі умовні сегменти: іноземні ринки та євроринок.

Іноземні фондові ринки – це національні ринки, де здійснюються угоди з фінансовими активами нерезидентів. Такі ринки є традиційними міжнародними фінансовими ринками, регулювання діяльності яких відбувається в межах правового поля тієї чи іншої країни.

Євроринок – це частина світового фінансового ринку, операції на якому проводяться у євровалютах, тобто у валютах, розміщених на депозитах банків поза межами країни, якою вона була випущена. Як частина міжнародного фондового ринку євроринок представлений ринком єврокапіталів, операції на якому здійснюються шляхом емісії та продажу європаперів.

Європапери (єврооблігації, євроакції, євродепозитні сертифікати, комерційні європапери) – це цінні папери, що номіновані у валюті, яка є іноземною для емітента. Розміщуються переважно серед інвесторів, для яких валюта цінних паперів також є іноземною.

За типом фінансових прав у складі міжнародного фондового ринку можна виокремити міжнародний ринок боргових цінних паперів (інструментів запозичення) та міжнародний ринок прав власності (рис. 9.1).

На міжнародному ринку боргових цінних паперів здійснюються операції з міжнародними облігаціями, середньостроковими нотами та цінними паперами грошового ринку. Дані інструменти засвідчують відносини позики між позичальниками (емітентами) та кредиторами (інвесторами). На міжнародному ринку прав (титулів) власності реалізуються угоди, що підтверджують права на співволодіння корпорацією-емітентом. Ринок представлений в основному міжнародними акціями корпорацій та похідними від них інструментами, зокрема депозитарними розписками.

Міжнародний ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний. На первинному ринку здійснюється початкове розміщення емітованих цінних паперів. Інвесторами на первинному ринку в основному виступають інвестиційні та комерційні банки різних країн, страхові та фінансові компанії, а також приватні особи.

На вторинному ринку перепродаються уже розміщені раніше цінні папери, на які існує стійкий попит. Перепродаж здійснюється як на біржовому, так і позабіржовому ринку. При цьому різниця між ними не є суттєвою. Біржовий сегмент ринку виділяється більш жорсткими правилами і регламентом здійснюваних операцій купівлі продажу міжнародних цінних паперів. Правила позабіржового ринку не є настільки жорсткими.

Однією з характерних особливостей міжнародного фондового ринку є різноманітність його учасників. Основними серед них є: транснаціональні компанії, а також національні та міжнародні страхові, пенсійні, інвестиційні, взаємні та інші фінансові компанії та фонди. Дані суб’єкти акумулюють тимчасово вільні фінансові ресурси й інвестують їх в усі існуючі види цінних паперів не залежно від їх національної приналежності. Головним принципом діяльності суб’єктів міжнародного фондового ринку є максимізація власних доходів і ринкової капіталізації.

В складі міжнародного фондового ринку діють декілька груп суб’єктів. Перш за все це емітенти – міжнародні позичальники, котрі залучають необхідні фінансові ресурси міжнародного ринку позичкових капіталів шляхом випуску і продажу цінних паперів. Це суб’єкти, які формують так званий первинний ринок. На вторинному ж ринку уже відбувається перепродаж раніше емітованих цінних паперів. У залежності від застосовуваних стратегій залучення фінансування серед емітентів міжнародних цінних паперів виділяють:

– наднаціональні інститути – міжнародні фінансові організації;

– суверенні позичальники – національні уряди незалежних держав;

– субсуверенні позичальники – органи виконавчої влади регіональних утворень і муніципалітетів окремих держав;

– квазісуверенні позичальники – державні та субдержавні установи та агенції;

– фінансові інституції – насамперед транснаціональні комерційні та інвестиційні банки;

– корпорації нефінансового сектора – транснаціональні корпорації і великі національні корпорації.

Покупцями цінних паперів на міжнародному фондовому ринку виступають інвестори, які поділяються на: роздрібних інвесторів – приватних осіб, та інституційних інвесторів – фінансові інститути (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії), які здійснюють інвестиційну діяльність на професійній основі.

Інституційних інвесторів можна розділити на дві великі групи:

– фінансові компанії та фонди – професійні учасники інших фінансових ринків. Сюди належать страхові компанії, пенсійні фонди та інші учасники ринку, які тимчасово акумулюють вільні грошові кошти з метою надання специфічних фінансових послуг усім зацікавленим суб’єктам.

– фінансові компанії та фонди – професійні учасники тільки фондового ринку. До них відносяться різного роду пайові, взаємні, інвестиційні, хедж та інші фонди грошових коштів, отриманих від непрофесійних учасників фондового ринку на умовах довірчого управління ними і вкладення в цінні папери.

Акумулюючи кошти приватних вкладників, інституційні інвестори формують диверсифікований фондовий портфель, завдяки чому в цілому знижуються ризики інвестування для вкладників, зменшуються трансакційні витрати і підвищується ліквідність інвестицій.

Достатньо істотною узагальнюючою класифікацією учасників міжнародного фондового ринку є їх поділ на фондові біржі (табл. 9.1).

Таблиця 9.1.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, функції та економічна роль міжнародного фондового ринку	\|	Інструменти міжнародного фондового ринку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.