• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Грошово-кредитне регулювання.

Грошово-кредитна політика – це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

Державна економічна політика, зорієнтована переважно на використання грошово-кредитних засобів, називається монетаристською. Відповідно до ситуації на ринку тактика монетарної політики може змінюватися. Реакцією держави на економічну кон’юнктуру є:

1) політика «дорогих грошей», яка полягає у зменшенні грошової пропозиції за умов інфляційного зростання економіки, коли потрібно стримувати сукупний попит;

2) політика «дешевих грошей», яка характеризується збільшенням грошової пропозиції за умов неповної зайнятості, коли необхідно стимулювати виробництво.

Суб'єктом грошово-кредитної політики є держава в особі центрального банку й відповідних урядових структур – Міністерства фінансів, скарбниці, органів нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, установ зі страхування депозитів тощо.

Кредитна система – це сукупність банків та інших кредитно-фінансових інститутів, які діють на ринку позикових капіталів і що здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу.

До системи кредитно-фінансових інститутів відносяться: центральні банки; комерційні банки; спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Центральні банки — це банки, що здійснюють випуск банкнот і що є центрами кредитної системи. Вони займають в ній особливе місце і є, як правило, державними установами.

Комерційні банки являють собою приватні й державні банки, що здійснюють універсальні операції з кредитування промислових, торгових та інших підприємств, головним чином, за рахунок тих грошових капіталів, які вони отримують у вигляді внесків.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути включають банківські й небанківські організації, що спеціалізуються на певних видах кредитування. До них відносять: інвестиційні банки, страхові компанії; пенсійні фонди, інвестиційні компанії тощо.

Для реалізації цілей грошово-кредитної політики розрізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється регулювання, а саме:

1) прямого впливу;

2) опосередкованого впливу.

До засобів прямого впливуможна віднести:

– механізм готівкової емісії;

– встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам;

– пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, вартості кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту.

До засобів опосередкованого впливу можна віднести:

– резервну політика;

– процентну політику;

– валютну політику;

– управління золотовалютними резервами;

– операції з цінними паперами на відкритому ринку;

– регулювання імпорту та експорту капіталу.

ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Найбільш впливові економічні методи державного регулювання економіки.

1. Фіскальна політика, вона поєднує кілька інструментів:

а). Політика державних витрат. Існують наступні класифікації державних витрат

- за змістовним критерієм - трансформаційні державні витрати (державні закупівлі); трансфертні витрати (передача коштів без зустрічного потоку товарів і послуг);

- за функціональним критерієм: витрати на оборону; витрати на освіту; витрати на соціальні заходи, тощо.

В економіці ринкового типу трансформаційні витрати використовуються для забезпечення виконання функцій держави і для інвестиційного впливу на обсяг національного виробництва.

Трансфертні витрати використовуються переважно для соціального захисту не конкурентоздатних на ринку праці громадян, а також для мінімізації негативних наслідків циклічних спадів в економіці.

б). Політика доходів. Оскільки основна маса доходів державного бюджету забезпечується податками, ключовим елементом політики державних доходів є податкова політика. Податки виконують різні функції в економічній системі:

- фіскальну;

- регуляторну;

- стимулюючу.

По суті податкова політика являє собою маніпулювання податковими ставками і шкалами, удосконалення системи адміністрування податків та інші заходи. Податкова шкала визначає залежність податкової ставки від обсягу бази оподаткування. Розрізняють прогресивну, пропорційну і регресивну податкові шкали. За прогресивної шкали податкова ставка зростає по мірі зростання бази оподаткування. За пропорційної шкали податкова ставка постійна і не залежить від обсягу бази оподаткування. За регресивної шкали податкова ставка зменшується по мірі зростання обсягу бази оподаткування. Значну роль в реалізації податкової політики відіграють вбудовані стабілізатори, тобто здатність податкової системи забезпечувати надлишкові надходження в періоди кон’юнктурних піків і формувати бюджетні дефіцити в періоди циклічних спадів.

В цілому податкова політика в Україні відіграє ключову роль в наповненні бюджету, але цю політику необхідно удосконалювати, в першу чергу в напрямку оптимізації податкових навантажень, перегляду системи пільг, удосконалення системи адміністрування податків. Метою цих заходів має бути розширення бази оподаткування за рахунок легалізації тіньової діяльності і виконання податками всіх своїх функцій.

2. Грошово-кредитна політика – це спосіб впливу на обсяг пропозиції грошей в країні з метою непрямого впливу на обсяг виробництва (через зміну процентної ставки).

Найпотужнішими інструментами грошово-кредитної політики є:

а) операції Національного банку на ринку цінних паперів. Цей інструмент використовується найчастіше (купівля-продаж ОДВП);

б) процентна політика – маніпулювання Національним банком обліковою ставкою;

в) резервна політика – маніпулювання Національним банком нормою обов’язкового резервування. Цей інструмент використовується найрідше через ряд причин:

- надто потужний;

- є певна, досить складна, процедура узгодження підвищення/зменшення резервної норми;

- дестабілізуючий вплив грошового мультиплікатора;

г) валютна політика, являє собою сукупність інтервенцій Національного банку на валютному ринку з метою утримання стабільності гривні.

В цілому грошово-кредитна політика в Україні відзначається нестабільністю і незбалансованістю. Це пояснюється слабкістю банківської системи, недоформованістю інфраструктури грошового ринку та значним впливом політичних чинників на діяльність НБУ.

3. Інвестиційна та інноваційна політики. Сутність інвестиційної політики полягає в заохоченні інвестиційної діяльності як у сфері портфельних інвестицій (політика приватизації і регулювання фондового ринку і ринку цінних паперів), так і в сфері реальних інвестицій. Зокрема, для регулювання реальних інвестицій широко застосовуються такі інструменти, як податкова політика (податкові пільги та податкові канікули інвесторам), амортизаційна політика, що є ключовим інструментом інвестиційної політики. Сутність амортизаційної політики полягає у визначенні державою норм та порядку нарахування амортизаційних відрахувань.

Взагалі інвестиційна політика посідає чільне місце в стратегії соціально-економічних перетворень країни. Лише активізація інвестиційного процесу сприятиме реальному оновленню виробничих фондів, структурним перетворенням старих промислових центрів, розвитку регіонів. Це, в свою чергу, сприятиме реалізації стратегічної мети – забезпеченню стабільного економічного зростання.

Важливо активізувати роль держави з метою подолання інвестиційного спаду, що розпочався у 1990р.

Державні інвестиції доцільно спрямувати в ті галузі та сфери, які є неефективними для приватного бізнесу. Передусім це стосується виробничої та соціальної інфраструктури, фундаментальної науки, екології, ресурсозбереження. Це сприятиме прогресивним структурно-технологічним перетворенням, вирішенню завдань соціального характеру, і в тому числі стримуванню безробіття, а також стимулюванню приватних інвестицій.

Надзвичайно важливо відновити роль заощаджень населення в інвестиційному процесі. Сьогодні практично відсутній механізм трансформації особистих заощаджень у інвестиції. Переважна їх більшість конвертується в іноземну валюту і лише незначна частина, яка не має практичного значення, надходить у вигляді депозитів до банківсько-інвестиційної системи.

Необхідно стимулювати залучення іноземних інвестицій, особливо в реальний сектор економіки, у тому числі в експортно-зорієнтовані галузі та імпортозамінні виробництва. Важливо, щоб ці інвестиції спрямовувались на реалізацію конкретних проектів модернізації виробництва з максимальним використанням вітчизняних товарів та послуг, виконання програм екологічної безпеки.

Великий потенціал для активізації інвестиційної політики має банківська система. До останнього часу комерційні банки всіляко ухилялися від кредитування реального сектору економіки. Переважна більшість комерційних банків не має достатнього капіталу для фінансування великих довгострокових проектів у виробничій сфері. Незначна кількість провідних банків, здатних здійснювати весь спектр банківських операцій, переживає важкі часи. Передусім це зумовлено значними обсягами неповернених кредитів, і, як результат – більша частина банківських активів є розпорошеною та знеціненою. До того ж досі відсутній ефективний механізм санації, реструктуризації та банкрутства банків, підвищення рівня їх капіталізації.

Зростання ефективності інвестиційної діяльності потребує збереження пріоритетів грошової та валютної стабілізації, зокрема, зниження ціни кредитних ресурсів. Цього можна досягти, зміцнюючи національну грошову одиницю.

Національний банк має відмовитися від здійснюваної монетарної політики і забезпечити поступове підвищення рівня монетизації економіки. Водночас необхідно вдосконалити структуру грошової маси, забезпечити зменшення її частки, що перебуває в обігу, витискуючи з платіжного обігу іноземну валюту та неякісні грошові сурогати.

Сутність інноваційної політики полягає в заохоченні господарських суб’єктів до інноваційної діяльності. Основні інструменти інноваційної політики:

- податкова політика;

- пільгове кредитування та інші кредитні інструменти (кредитування під гарантію держави і т.д.);

- охорона інтелектуальної власності;

- технічна та організаційна підтримка з боку держави;

- патентно-ліцензійна діяльність.

4. Антимонопольна політика. Сутність її полягає в формуванні та збереженні конкурентного середовища, організації системи моніторингу природних монополістів. Основні інструменти антимонопольного регулювання:

- цінова політика, а саме встановлення граничних цін (прямий інструмент), встановлення граничної норми рентабельності (непрямий), обов’язкове декларування собівартості;

- санкції проти природних монополістів і порушників антимонопольного законодавства (штрафи, пені, арешт майна, скасування ліцензій, дозволу на діяльність).

5. Зовнішньоекономічна політика. Сутність її полягає у впливі на господарські суб’єкти, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, з метою захисту вітчизняного товаровиробника і вітчизняного ринку. Використовується дві групи інструментів:

а) тарифне регулювання ЗЕД. До них відноситься митна політика – встановлення мита і маніпулювання його величиною;

б) нетарифне регулювання ЗЕД, що включає:

- обмежувальні нетарифні методи регулювання (ліцензії, квоти, антидемпінгове мито, компенсаційне мито, різні види митного контролю – ветеринарний контроль, фітосанітарний, екологічний, метрологічний контроль, радіологічний контроль);

- заохочувальні нетарифні методи регулювання (субсидування експорту, кредитне субсидування експорту, організація виставок, ярмарок, інша технічна та організаційна допомога).

6. Соціальна політика. Конституція України соціальні і концепція побудови ринкової економіки, декларують забезпечення свободи та суверенітету особи і сім’ї, активність і відповідальність індивіда за свої дії в сфері праці, споживання і освіти. Держава забезпечує політичні, правові та економічні умови для реалізації особистості, не допускаючи розвитку патерналізму, характерного для командної економіки.

До функцій держави належать: забезпечення мінімальних соціальних гарантій, підтримка різних верств населення, встановлення правового простору в суспільстві, охорона навколишнього середовища.

В основі соціальної політики має лежати оптимальне узгодження соціальних гарантій та соціального страхування, які запобігають погіршенню умов існування особистості в основних сферах життєдіяльності у зв’язку з безробіттям, хворобою, старістю, необхідністю підвищення кваліфікації. Наприклад, не можна реформувати пенсійну систему таким чином, щоб у якоїсь групи пенсіонерів погіршилися матеріальні умови життя.

Безперечно, швидко досягти такого рівня соціального захисту та соціальної підтримки за нинішніх умов Україні не вдається. Тому соціальна політика перехідного періоду має ґрунтуватися на механізмі, який поєднує елементи державних гарантій, соціальної підтримки та лібералізму. Роль соціального страхування для всіх членів суспільства виконує певне коло благ, які надаються як державна гарантія. Такі гарантії (насамперед мінімальні заробітна плата та пенсії, право на безкоштовне лікування та освіту) повинні забезпечувати прожитковий мінімум усім членам суспільства, створювати їм рівні стартові можливості. Той, хто з незалежних від нього причин позбавлений їх, потребує соціального захисту (наприклад, хворі, інваліди, люди похилого віку).

Крім наведених вище, держава має цілий арсенал інших інструментів і методів регулювання економіки (промислова, транспортна, аграрна, кон’юнктурна та інші політики), що застосовуються для впливу на різні сфери і сегменти національної економіки для досягнення поставлених цілей. Але вони значною мірою формуються за рахунок використання вищенаведених основних інструментів, адаптованих під специфіку певних галузей, секторів і умов господарювання та під відповідні цілі.

Читайте також:

1. Автоматичне регулювання.
2. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
3. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.
4. Антикризове регулювання.
5. Базельського комітету з банківського регулювання.
6. Бюджетне регулювання.
7. Вади ринкового саморегулювання.
8. Види трудових відносин та їх правове регулювання.
9. Вплив Литовських статутів на розвиток права Речі Посполитої. Новий статут 1588 р., його структура, сфера регулювання.
10. Грошово-кредитна політика центрального банку: суть, типи, стратегічні цілі. Інструменти грошово-кредитного регулювання.
11. Грошово-кредитне регулювання
12. Грошово-кредитне регулювання національної економіки

Переглядів: 783