Заходи попередження забруднення водного басейну

До основних заходів попередження забруднення водного басейну транспортними суднами треба віднести:

• заборону скидання забруднюючих відходів з суден у внутрішніх водоймах;

• прийняття міжнародних угод про припинення скидання з суден усіх

видів відходів і змиву нафтовантажів, забрудненої ними води у відкритих морях і океанах в межах встановлених зон;

• обладнання суден додатковими засобами і установками для утилізації або знешкодження деяких видів відходів, а також для тимчасового накопичення частини відходів з наступною здачею їх на берег для знешкодження або переробки;

• розробку нових конструкцій суден, що більшою мірою гарантували б збереження нафтовантажів і нафтопалива навіть в аварійних ситуаціях.

За останні 20-30 років у нашій країні проведена велика робота щодо припинення скидання виробничого і побутового сміття, а також забруднених вод у річки, озера і моря.

На першому етапі була проведена свого роду інвентаризація шкідливих відходів, котрі скидалися у воду з кожного судна, а потім розроблені плани обладнання суден відповідними пристроями і насамперед контейнерами для сміття і цистернами для збирання всіх забруднених нафтовмісних вод.

Усі самохідні річкові судна і земснаряди були пристосовані для закритого прийому (бункеровки) палива, що різко знижує випадки виливання у водойми. Днопоглиблювальні роботи на суднових ходах виконано з урахуванням необхідності очистки русел від забрудненого ґрунту, що накопичився у попередній час. Велика робота проводиться по звільненню рік, водосховищ і каналів від затопленого лісу, котрий не тільки створює небезпеку для судноплавства але й, розкладаючись, поглинає кисень і виділяє токсичні феноли.

В річкових і морських пароплавствах створені спеціалізовані служби для захисту довкілля від забруднення, що вносяться водним транспортом. З усіма іншими технічними підрозділами ці служби розробляють пропозиції й проекти планів, за їх виконанням і в рамках своїх повноважень здійснюють системний контроль за виконанням загальнодержавних законів і відомчих наказів. У сучасних умовах першорядного значення набувають міжнародні угоди про заборону скидання забруднених вод і сміття у відкритих морях і океанах. Одна з перших спроб прийняття такої угоди відноситься до 1926 p., коли у Вашингтоні була скликана конференція щодо запобігання забрудненню морів нафтою. Але ніяких практичних результатів досягнуто не було. Лише в 1954 р. ООН була організована розробка міжнародної конвенції, яка набула чинності в липні 1958 р.

При підготовці тексту обговорювалися такі вимоги до великих нафтових танкерів: подвійне дно, ізольований або чистий баласт, інертні гази для запобігання вибухам у частково або зовсім опорожнених від вантажу танках, системи для запобігання зіткненням суден, удосконалене рульове керування, підвищення рівня правил (стандартів) перевірки суден. Названий документ встановив норми вмісту нафти у водах, які можуть скидатися з суден за борт. Так, за межами 12-мильної зони судна можуть скидати води, в яких міститься не більше 100 частин нафти на 1 млн. частин чистої води. Однак це положення не поширюється на виділені ІМО "особливі райони" -Чорне, Середземне, Червоне моря, а також на район Перської затоки і деякі інші райони Світового океану, котрі можуть бути визначені ІМО додатково.

Велика практична робота проводиться щодо реалізації прийнятих міжнародних обов'язків. Так, на експлуатованих суднах ранньої побудови встановлено додаткове обладнання, призначене для збору або утилізації суднового сміття і виробничих відходів, а також нафтовмісних вод. В ряді випадків судна мають ємкості для накопичення сміття, нафтових залишків і забруднених виробничих та побутових вод, щоб по прибутті в порти здати їх плавучим або береговим установкам на очистку і переробку. Така здача води на берег йде по трубах або, частіше, за допомогою очисних станцій і суден-сміттєзбірників, котрі швартуються до прибулого у порт судна, приймають від нього нафтовмісні води і сміття і переправляють їх на берегові станції для очищення, переробки або відповідно для знешкодження. У річковому транспорті практично всі судна мають обладнання для збору господарських і фекальних стоків, котрі вони здають через спеціальні причали в берегові каналізаційні мережі. До початку 80-х pp. більшість суден була обладнана ємкостями для збору нафтовмісних вод і пристроями сепарації, а також приладами автоматичного контролю забрудненості вод нафтопродуктами. Найбільш досконалі системи сепарації дозволяють довести вміст нафти до 15 частин на 1 млн. частин води, що Міжнародною конвенцією прирівнюється до чистого баласту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вплив на довкілля	\|	Методи ліквідації допущених забруднень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.