Поняття про гідросферу.

Природні води Землі формують її гідросферу.

Гідросфера-це водна оболонка земної кулі, що знаходиться на поверхні земної кори та у її товщі і являє собою сукупність океанів, морів, річок, озер, боліт, підземних вод, льодовиків, снігового покриву та вод атмосфери.

За деякими колишніми уявленнями, рамки гідросфери обмежувалися Світовим океаном. Оскільки океан єдиний, остільки гідросфера раніше не потребувала такого визначення. Але води річок і озер, так само як і підземні води, є складовими частинами гідросфери. Гідросфера характеризується високою динамічністю, рушійною силою якої служить круговорот води. Цьому грандіозному процесу на Землі присвячений окремий розділ. Тому слід в поняття про гідросферу ввести визначення її динамічності, рухливості.

Із сказаного виходить, що поняття “гідросфера” рівнозначне поняттю про всі вільні води Землі. Вільних в тому сенсі, що води гідросфери не зв'язані хімічно і фізично з мінералами земної кори, тобто можуть рухатися під впливом гравітаційної сили, а також під впливом тепла. У поняття “рух” входить і перехід води з одного агрегатного стану в інше. Перехід води через пароподібну фазу служить механізмом природного опріснення води.

З приведеного визначення гідросфери і її короткої характеристики видно, що ця сфера Землі знаходиться в тісному взаємозв'язку з іншими сферами - літосферою, атмосферою і біосферою. Зв'язок гідросфери із земною корою відбувається за допомогою підземних вод, а з мантією Землі-як з її генетичним джерелом. Атмосферні води (пароподібна волога) пов'язують гідросферу з атмосферою. Набагато складнішою є взаємодія гідросфери з біосферою. Загальновідомо, що велику частину живих організмів - рослин і тварин - складає вода, але загальна маса води як частина органічного світу незначна щодо об'єму гідросфери, і не за цією ознакою слід судити про біологічну роль води. Важливий чинник - участь води в біологічних процесах, починаючи з виникнення життя.

Площа поверхні Землі становить 510 млн. км². З цієї площі водами Світового океану вкрито 361 млн. км² (71%). Отже, більш ніж ⅔ поверхні нашої планети вкрито водною оболонкою, причому особливо суттєво вода переважає над сушею в південній півкулі. Об’єм Світового океану становить майже 94% всього об’єму гідросфери (1390 млн. км³).

Льодовики та постійний сніговий покрив займають площу 16,3 млн. км². Отже, середня потужність покривних льодовиків рівна близько 1500 м.

Наочне уявлення про величезну масу льодовиків дають наступні цифри. Якби весь лід розтанув, то рівень океану підвищився б на 64 м, а їх площа зросла б на 1,5 млн. км², а площа суші відповідно зменшилася б на 1%.

Об'єм озерної води, здавалося б, обчислити не складно: великі озера - кожне окремо, малі - приблизно, загальним числом. Проте сучасні уявлення про об'єм води озер не можна вважати цілком надійними. Частково це пов'язано з відсутністю систематизованих даних про глибини і площу великих озер, важко також врахувати об'єм води в малих озерах (хоча останні складають невелику частину загального об'єму, тому неточності в їх визначенні неістотно вплинуть на висновки). Крім того, об'єм озер, особливо безстічних, - це величина, що істотно змінюється.

Наприклад, площа оз. Ейр в Австралії в багатоводні періоди досягає декількох тисяч квадратних кілометрів, а в сухий час воно перетворюється на невеликий солончак; досить мінливий об'єм оз. Чад; площа Каспійського моряв останні десятиліття зменшилася більш ніж на 50 тис. км², а його об'єм — приблизно на 800 км³. Але неточності пов'язані також із недостатньо повним статистичним обліком озер.

Загальний об’єм озер на Землі становить 275 тис. км³, зокрема близько 150 тис. км³ води доводиться на проточні прісні озера і 125 тис. км³ - на солоні. Найбільшими озерами світу є Каспійське море у Євразії (376 тис. км²), оз. Верхнє у Північній Америці (82, 1 тис. км²), оз. Вікторія у Африці(69,5 тис. км²), оз. Ейр у Австралії(15 тис. км²), оз. Маракайбо у Південній Америці(14,3 тис. км²).

Що стосується об'єму води в руслах річок, то точно його визначити неможливо. Відомо, що він становить приблизно 2 тис. км³. Найдовші річки світу - р. Ніл у Африці (6671 км), р. Янцзи у Євразії (6300 км), р. Міссісіпі у Північній Америці(6019 км), р. Мюррей у Австралії (3490 км).

Ґрунтова волога відрізняється від ґрунтових і підземних вод тіснішою залежністю від умов погоди. У вологі сезони води в ґрунті міститься багато, в сухі сезони вона швидко витрачається на випаровування. Крім того, розподіл і режим ґрунтової вологи пов'язані з біологічними процесами тісніше, ніж ґрунтові і підземні води. Одна з характерних особливостей складу ґрунту - вміст у ній органічних речовин, які сильно впливають на водні властивості ґрунтового покриву. Вода входить до складу ґрунту і разом із вмістом гумусу є одним з елементів, що характеризують її родючість. Тому біологічна продуктивність території в значній мірі залежить від вмісту вологи в ґрунті. Надлишок ґрунтової вологи призводить до заболочування ґрунту, внаслідок чого культурні рослини і ліси знаходяться в пригноблюваному стані.

Хімічний склад підземних вод дуже різноманітний: від чистісіньких прісних вод до глибинних міцних розсолів , що містять більше 250 г солей в 1 л води. Переважають хлоридно-натрієві води, рідше натрієво-кальцієві і натрієво-магнієві. Прісні підземні води розповсюджуються на великі глибини в окремих випадках. Як правило, на глибинах більше 1,5-2 км. зустрічаються солоні води. У напівпустельних і пустельних районах солоні підземні води поширені і на невеликих глибинах, а на їх поверхні часто ніби плавають лінзи прісних підземних вод дощового і снігового походження. Ці води просочуються з поверхні і завдяки меншій щільності не змішуються з солоними водами.

В межах розповсюдження вічної мерзлоти, або, як тепер її вважають за краще називати, багаторічної мерзлоти, до глибини 500 м, а іноді і глибше підземні води знаходяться в твердому стані у вигляді льоду. Лід, з якого складаються льодовики, через властивості твердої фази води є прісним. Але і по суті свого походження льодовики прісноводні, оскільки створені в результаті акумуляції і трансформації снігу.

Що стосується річкових вод, то вони хоча в якійсь мірі і мінералізовані, але, як правило, відносяться до прісних. Мінералізація річкової води більше 1 г/л і вважається питною. Крім того, порівняно висока мінералізація характерна лише для межені, коли в річках таких районів залишається зовсім мало води, і дуже часто вона зберігається тільки в плесах, роз'єднаних між собою у зв'язку з припиненням стоку. Такі плеса по суті є невеликими озерами, в яких мінералізація збільшується по мірі їх засихання. Але під час паводків і повені мінералізація води в таких річках різко зменшується. В окремих випадках порівняно висока мінералізація води в межень пов'язана з живленням річок джерелами ґрунтових вод, що утворюються в соленосних глинах. Бувають і інші випадки, наприклад живлення річок мінеральними джерелами. Це явище спостерігали на північному схилі Кавказу, де рясні нарзанові джерела при загальній мінералізації їх води в 2 г/л живлять невелику гірську річку Хасаут.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основи гідрології.	\|	Тема 2. Походження і формування природних вод.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.