Середньовіччя як історична і культурна доба.

Географічні межі середньовічного світу – Західна і Центральна Європа.

Термін “середні віки” виник в Італії у XV-XVI ст. серед вчених-гуманістів. На сьогодні під середньовічною культурою наука розуміє культуру доби феодалізму країн Західної Європи і поділяє її на раннє Середньовіччя, або «темні віки» (V – ХІ ст.), високе Середньовіччя (ХІІ – ХІV ст.), або зріле, та пізнє - ( ХІV – XV ст.). У своєму розвитку культура середніх віків відчула впливи прямо протилежних тенденцій: в ранній період до VIII століття переважало централізаторське спрямування, пізніше набула сили тенденція до уособлення, роздрібненості, урізноманітнення культур, а на завершальній стадії Середньовіччя починається боротьба феодальних кланів поміж собою і з королівською владою.

Феодальні відносини складалися в Західній Європі впродовж V-XI ст. Утворення ранньофеодальної Франкської держави (виникла у V ст. на частині території колишньої Західної Римської імперії), пов'язане із завоюванням Галії королем франків Хлодвігом І (бл. 466 — 511 pp.). Франкська держава внаслідок завоювань Карла Великого (742 — 814 pp.) об'єднала майже всю Західну та частину Центральної Європи. Карл Великий став імператором, його коронував у Римі 800 р. Папа Лев III. Імперія проіснувала недовго: згідно з угодою 843 p., укладеною у м. Вердені онуками Карла Великого, вона була розділена на три частини: Францію (назва з'явилася у X ст.), Німеччину й Італію, що поклало початок існуванню цих країн.

Становлення феодальних відносин у країнах Західної Європи відбувалося нерівномірно: у Франції та Італії — впродовж IX —XI ст., Німеччині та Скандинавських країнах — до середини XI ст. Норманські завоювання Англії 1066 р. активізували процеси феодалізації у цій країні. До кінця XI ст. у Західній Європі завершився поділ суспільства на землевласників-феодалів (сеньйорів) та феодально залежних селян (сервів). Феодальні відносини характеризує поєднання верховної влади, у тому числі політичної, із землеволодінням, певна умовність земельної власності, васальна ієрархія тощо.

На культуру середньовіччя впливали процеси як об’єднання, так і уособлення різних частин Заходу, в ній відбилися, з одного боку, цілком щире бажання об’єднатись в християнській вірі, з іншого – не менш пристрасний потяг до національної самостійності. Злидарство й голод, хвороби й війни були для культури цього періоду такими ж визначальними факторами як релігійність і благочестя. Сучасні дослідники Середньовіччя особливо визначають риси подвійності тогочасного життя майже у всіх сферах. Засвоєння християнства (космополітичної риси) відбувалося паралельно із збереженням місцевих (варварських) традицій. Збереглися образи людей-тварин, людей-рослин (русалок, мавок), еталонами виміру природних об’єктів прислуговували органи людського тіла – лікоть, п’ядь, палець. Ставлення до простору й часу теж набувало рис подвійності: язичники вважали простір людиномірним (права сторона краща, ніж ліва), а християнство вводить хрестоподібний простір. Гріхом були оголошені стародавні скотарські та землеробські магічні прийоми підвищення родючості (дії з розписаними знаками яйцями). Були складені спеціальні книги гріхів, або покаянні книги(пенітенціалії), де найстрашнішими гріхами проголошувалися ті звичаї, якими люди жили століттями. Отже, важливим чинником розвитку середньовічної культури стала релігія та її суспільний інститут — церква.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття	\|	Особливості світогляду. Освіта та література.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.