Правотворчістю– процес прийняття правових актів або створенням права у цілому.
Іншими словами зміст поняття правоутворення відображає процес появи права як результат соціального розвитку суспільства, що бере початок із з'ясування потреби у нормативному регулюванні суспільних відносин, створення концепції (ідеї, форми) такого регулювання, розроблення і прийняття правового акта та введення його в дію.
Відповідно правотворчість є одним із етапів право творення, правова форма діяльності держави та уповноважених організацій з прийняття, зміни, призупинення дії і скасування юридичних норм.
Правоутворення як процес утворення права складається з трьох етапів:
ü гносеологічного, який відображає процес виникнення і становлення права у формі правосвідомості;
ü матеріального — де право формується у результаті реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що трансформуються у конкретні правовідносини;
ü інституціонального — коли право виступає у вигляді норм права, які у сукупності утворюють систему.
Різновидами правотворчості є:
ü законотворчість;
ü правотворчість суду;
ü договірна;
ü санкціонована правотворчість.
Законотворчість – один із різновидів правотворчої діяльності, розглядається як діяльність уповноважених органів з прийняття, зміни, призупинення дії і скасування законів та підзаконних нормативно-правових актів. Таким чином, законотворчість є складовим елементом (різновидом) правотворчості, а правотворчість — правотворення.
Ознаки правотворчості:
1.Це активна, творча, по стадійна діяльність уповноважених державою суб'єктів.
2.Суб'єктами правотворчості виступають державні органи, уповноважені недержавні структури (органи місцевого самоврядування, профспілки і т.п.), а також народ — при винесенні нормативно-правових актів на референдуми.
3.Правотворча діяльність здійснюється у межах встановлених процесуальних норм (процедур), що містяться в Конституції, регламентах, статутах і т.п.
4.Змістом правотворчості є прийняття нових норм права, скасування або удосконалення старих.