Поняття економічної конкуренції

Термін «конкуренція» походить від пізньолатинського слова «сопсигепііа» (від сопсиггеге) — змагання, суперництво.

Конкуренція виникла одночасно із товарним виробництвом, але лише при капіталізмі вона перетворилася в головний важіль ринкового стимулювання суспільного виробництва. До середини XIX ст. широкий розвиток отримав ринок із вільної конкуренцією, який не регулювався державою. Такий ринок діяв на товаровиробників виключно через механізм попиту і пропозиції та коливання цін, постійно примушуючи рахуватися із вимогами споживачів, вдосконалювати якість, підвищувати виробництво праці, розширювати виробництво, знижувати витрати. Згодом, у зв'язку із накопиченням капіталу виникли монополії, які намагалися отримати економічні переваги за рахунок зловживань своїм становищем. Це обумовило необхідність у державному регулюванні конкурентного середовища.

У науці і практиці існують різні підходи до визначення сутності економічної конкуренції.

Зокрема, Г.Л. Азоєв під конкуренцією розуміє суперництво на будь-якому полі діяльності між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї мети. З точки зору підприємства такою метою є максимізація прибутку за рахунок завоювання переваг споживачів.

А.Ю. Юданов визначає конкуренцію як боротьбу фірм за обмежений платоспроможний попит споживачів, яка ведеться ними на доступних сегментах ринку.

Американські економісти К.Р. Макконелл та С.Л. Брю розглядають конкуренцію як особливу ситуацію на ринку, яка характеризується двома факторами:

а) наявністю на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців конкретного продукту або ресурсу;

б) свободою для покупців та продавців входити на ті чи інші ринки та залишати їх.

Схожу позицію займають вчені (наприклад, М. Буйі, Н.Г. Мен- кью), які розглядають конкуренцію як:

а) ситуацію, яка сприяє вільному формуванню цін та дії законів попиту та пропозиції на конкретному ринку;

б) умови, коли число виступаючих на ринку осіб та підприємств є настільки великим, що поведінка кожного з них не впливає на рівень цін.

Р. А. Фатхутдінов вказує, що конкуренція — процес управління суб'єктом своєю конкурентною перевагою для одержання перемоги або досягнення іншої мети в боротьбі з конкурентами для задоволення об'єктивних або суб'єктивних потреб у рамках законодавства чи в природних умовах.

Аналізуючи визначення конкуренції різними фахівцями, можна виділити такі підходи до її розуміння.

Першим є поведінкове тлумачення конкуренції, відповідно до якого конкуренція — це суперництво, боротьба за гроші покупців та інші майнові блага шляхом задоволення потреб споживачів.

Другий підхід зміщує акцент з боротьби фірм на аналіз структури ринку, його стану, тих умов, що панують на ньому. Головним є визначення ступеня монополізації ринку, свободи продавця й покупця.

Третій підхід — функціональний, відображає реалізацію двох найважливіших функцій конкуренції — порівняльної та селективної, Згідно з цим підходом, конкуренція — це елемент ринкового механізму, пов'язаний в умовах ринку з формуванням господарських пропорцій на основі суперництві комерційних суб'єктів за кращі і економічно більш вигідні умови вкладення капіталу, реалізації товарів та послуг.

В-четверте, управлінський підхід, коли конкуренція зводиться до внутрішнього процесу управління суб'єктом господарювання власними перевагами, прийняття рішень у сфері підприємництва для одержання перемоги в боротьбі з конкурентами для задоволення власних об'єктивних і суб'єктивних потреб.

Недолік цих підходів до поняття «конкуренція» з правової точки зору полягає в тому, що в них не відображено юридичного (правового) змісту конкуренції.

По-перше, конкуренція — це різновид соціального регулятора, який визначає поведінку різноманітних суб'єктів. З цієї точки зору конкуренція виконує регулюючі функції, формує економічні та суспільні пропорції, впливає на поведінку людей. Право як один з елементів системи соціального регулювання взаємодіє з конкуренцією, регулює її. Але право і закон не можуть замінити собою конкуренцію. Особливо чітко це видно в економіці на прикладі регулювання цін. Саме конкуренція, а не адміністративні приписи в більшості випадків є найбільш ефективним регулятором цін на ринку.

По-друге, юридичною передумовою для конкуренції слугує свобода економічної діяльності (рівність всіх суб'єктів права власності і господарювання, свобода підприємництва, свобода конкуренції), гарантована ст.ст. 13, 42 Конституції України. Фундаментальні положення цієї статті розвинуті в ГК України і в законодавстві України про захист економічної конкуренції.

По-третє, в свою чергу, конкуренція є передумовою реалізації прав споживачів (наприклад, права на вибір товарів (робіт, послуг) або на отримання інформації). Відсутність конкуренції на ринку фактично перетворює більшість цих прав у фікцію або суттєво їх обмежує. Поведінка споживачів вважається важливим елементом конкурентної боротьби. Не випадково в ГК України споживач розглядається як учасник господарських відносин і конкурентного середовища.

ї в четверте, конкуренцію правомірно розглядати як суспільні відносини, які складаються в процесі здійснення господарської діяльності (предмет правового регулювання). Ці майнові відносини врегульовані нормами господарського права та набувають специфіку завдяки своїм суб'єктам, змісту і об'єкта. Зокрема, особливістю об'єктів цих відносин виступає те, що вони виникають з приводу володіння не будь-якими майновими благами, а тільки обмеженими (які використовуються в процесі господарювання). Крім того, необхідно підкреслити, що хоча конкурентні правовідносини можуть бути абсолютними (наприклад, з приводу користування власником майном), однак у більшості випадків вони є відносними (наприклад, договір про сумісну діяльність конкурентів), адже виникають вони між певними суб'єктами, які конкурують на конкретному ривку та зобов'язані дотримуватися правил добросовісної конкуренції.

Всі вказані характеристики утворюють юридичний зміст такої економіко-правової категорії, як конкуренція.

Для з'ясування юридичної сутності поняття «конкуренція* необхідно звернутися до позиції законодавця. Право економічної конкуренції в більшості країн світу, в тому числі і в Україні, реалізується на основі спеціального конкурентного законодавства, у відповідності з яким формуються всі норми законодавства про захист економічної конкуренції.

С.С. Валітов зауважує, що в зарубіжному законодавстві не містяться усі необхідні дефініції з цього питання. Наприклад, правила конкуренції в загальноєвропейському законодавстві не мають на рівні Договору ЄС та регламентів Ради ЄС кваліфікуючих понять про явища та суб'єктів ринку. Зокрема, основні статті 81 і 82 Договору ЄС, які є правовими основами конкурентної політики Європейської Спільноти, не містять жодної правової дефініції, в тому числі поняття « конкуренція », або посилань на такі дефініції в інших актах законодавства.

Що стосується українського законодавства, тост. 1 Закон «Про захист економічної конкуренції* дає визначення економічної конкуренції як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, в результаті чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку. Таке визначення найбільш притаманне моделі досконалої конкуренції, яка характеризується станом рівноваги.

Але, як зазначає О.В. Безух, таке визначення конкуренції має логічну суперечливість. Коли суб'єкт господарювання отримує перевагу над іншими суб'єктами, то він отримує ринкову владу та можливість впливати на конкурентів аж до усунення їх з ривку за допомогою економічних важелів. Це ніяким чином не сприяє

наявності вільного вибору між кількома продавцями, той, хто має переваги, надає більш привабливі умови на шкоду конкурентам. Після банкрутства конкурентів зникає можливість вибору серед продавців. їх стає обмежене коло.

У цьому контексті більш вдалим вважається визначення конкуренції як явища, що підтримується державою, надане у ст. 25 ГК України, де під конкуренцією розуміється змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

Певна кількість продавців і покупців, відсутність перешкод для вступу на ринок виступають як умови існування конкурентних відносин, а не їх змістом.

На конкуренцію в ринковій економіці покладається виконання наступних функцій: регулювання, мотивування, розподілення, контролю, а також селекційна та порівняльна функція.

Функція регулювання полягає в тому, що основні виробничі фактори спрямовуються в ті сфери, де в них існує найбільша необхідність і де вони можуть бути використані з максимальною ефективністю. Це пов'язано із необхідністю для підприємця випускати ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), в яких має потребу споживач. Також, як зазначає О.М. Вінник, регулююча функція конкуренції полягає у встановленні таких правил господарювання, що забезпечують виробництво необхідних для суспільства товарів, робіт і послуг.

Функцію мотивації конкуренція виконує шляхом стимулювання підприємців пропонувати на ринку найкращу за якістю та ціною продукцію, знижувати витрати виробництва. Функція розподілення проявляється в тому, що прибуток перерозподіляється на користь найбільш продуктивних підприємців, які використовують свої ресурси максимально ефективно. Функція контролю дозволяє обмежити односторонні дії підприємців та надає споживачу можливість обирати. Конкурентний механізм не дозволяє якомусь підприємцю повновладно господарювати на ринку та диктувати споживачеві свою волю. Селективна функція конкуренції забезпечує вимивання з ринку суб'єктів підприємців, які неспроможні забезпечити не гірший, ніж у суперників, рівень цін та якості продукції. Реалізація цієї функції в результаті підвищує загальний рівень ефективності виробництва. За визначенням Качаліна В.В., порівняльна функція впливає на господарський розвиток у двох основних напрямах. По- перше, конкуренція являє собою універсальний інструмент порівняння ефективності різних корпорацій, виявлення та стимулювання (як наслідок отримання прибутку від реалізації продукції) найбільш економічно дієздатних підприємств. По-друге, подібна змагальність відповідає інтересам споживача, котрий з усіх підприємств вибирає те, яке надає найбільш вигідні умови придбання товару.

Отже, можна дійти висновку, що конкуренція забезпечує максимізацію отримуваних суспільством у цілому матеріальних благ та оптимізацію міжгалузевих пропорцій та господарських зв'язків. Тому головним завданням антимонопольної та конкурентної політики є підтримка конкуренції як основи ефективності економіки країни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальна характеристика антимонопольно-конкурентного законодавства	\|	Антиконкурентна поведінка у вигляді зловживання монопольним становищем

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.028 сек.